Справа № 2-567/11
2/2221/10/2012
Категорія 44
30 березня 2012 року смт. Ярмолинці
Ярмолинецький районний суд Хмельницької області в складі:
головуючого - судді Кульбаби А.В.
при секретарі Цмикайло Т.В.,
з участю сторін та їх представників,
розглянувши у відкритому судовому засіданні залі суду в смт. Ярмолинці цивільну справу за позовом ОСОБА_1, третя особа на стороні позивача без самостійних вимог ПМП «Гранд», до ОСОБА_2, Баранівської сільської ради Ярмолинецького району про зобов'язання Баранівської сільської ради Ярмолинецького району розглянути питання про передачу земельної ділянки площею 0, 0784 га по АДРЕСА_1 у власність ОСОБА_1 без погодження суміжного землекористувача ОСОБА_2, та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, Баранівської сільської ради Ярмолинецького району, третя особа ПМП «Гранд»про визнання протиправним та скасування рішення № 5 п'ятої сесії сільської ради шостого скликання від 18.03.2011р. про відмову ОСОБА_2 у задоволенні її заяви від 10.02.2011р. щодо надання їй земельної ділянки розміром 0, 0784 га та зобов'язання Баранівської сільської ради розглянути питання про передачу ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0, 0784 га по АДРЕСА_1 у її приватну власність,
встановив:
Позивач, ОСОБА_1, звернулася з позовом до відповідачів про зобов'язання Баранівської сільської ради Ярмолинецького району розглянути питання про передачу земельної ділянки площею 0, 00784 га по АДРЕСА_1 у власність ОСОБА_1 без погодження суміжного землекористувача ОСОБА_2.
Відповідач, ОСОБА_2, до початку розгляду справи по суті пред'явила зустрічний позов до ОСОБА_1, Баранівської сільської ради Ярмолинецького району, третя особа ПМП «Гранд»про визнання протиправним та скасування рішення № 5 п'ятої сесії сільської ради шостого скликання від 18.03.2011р. про відмову ОСОБА_2 у задоволенні її заяви від 10.02.2011р. щодо надання їй земельної ділянки розміром 0, 0784 га та зобов'язання Барановської сільської ради розглянути питання про передачу ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0, 0784 га по АДРЕСА_1 у її приватну власність.
В позовній заяві позивач зазначила, що згідно рішення Баранівської сільської ради № 1 від 21.10.1994р. її батькові, ОСОБА_3, передано у власність земельну ділянку площею 0, 60 га по АДРЕСА_1 для обслуговування житлового будинку і надвірних будівель та для ведення особистого селянського господарства, але батько за життя не встиг оформити право власності. Після смерті батька в 2002 році вона оформила право власності на все батькове майно. В її користування з дня смерті батька перейшла і земельна ділянка площею 0, 0784 га, яка залишилась неприватизованою. В червні 2011 року ворна звернулась до ПМП «Гранд»із заявою про виконання топоргафо-геодезичних та землевпорядних робіт щодо посвідчення права власності на земельну ділянку. ПМП «Гранд» виконав усі роботи, але відповідач по справі, суміжний землекористувач ОСОБА_2 (АДРЕСА_1) безпідставно відмовилась від підписання акту погодження зовнішніх існуючих меж земельної ділянки на місцевості. Межі її земельної ділянки визначені в натурі в 1994 році, згідно цих меж встановлена огорожа. Відмова ОСОБА_2 погодити межі її землекористування перешкоджає їй приватизувати її земельну ділянку площею 0, 0784 га, якою вона користується з 2001 року. Відповідно до ст. 152 Земельного Кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист права здійснюється шляхом, зокрема: визнання прав, відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав, визнання недійсним рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, застосування інших, передбачених законом способів. Позивач зустрічний позов не визнав, подала до суду заперечення проти позову.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала, суду пояснила, що батько позивачки вів селянське підсобне господарство. ОСОБА_1 в 2002 році успадкувала садибу. 22 квітня 2010 року позивач отримала державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0, 25 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд. Земельна ділянка площею 0, 0784 га передавалася ОСОБА_3 у власність на підставі рішення № 1 другої сесії Баранівської сільської ради 12 скликання від 21 жовтня 1994 року. Зазначає, що згідно ст. 11 Закону України «Про особисте селянське господарство»ведення особистого селянського господарства не припинилося, оскільки ОСОБА_1 є спадкоємцем за законом землекористувача ОСОБА_3 Вищевказана земельна ділянка належить позивачу відповідно до ст. 6 Земельного Кодексу УРСР 1970 року, ст. 81 Земельного Кодексу України, ст. ст. 377, 381, 1268 Цивільного Кодексу України, ст. 11 Закону України «Про особисте селянське господарство». Також зазначила, що позивач користується земельною ділянкою площею 0, 0784 га на підставі записів в по господарських книгах. Зустрічний позов не визнала, вважає його необґрунтованим.
Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог ПМП «Гранд», суду повідомив, що позивач звернулася до них із заявою про виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства по вул. Першотравнева, 7, в с. Баранівка. Працівники ПМП «Гранд»проводили кадастрову зйомку, зроблені відповідні обміри. Зазначив, що між земельними ділянками позивача і відповідача існує чітко визначена межа. Зустрічний позов визнав.
Представник відповідача ОСОБА_2 позов не визнав, пояснив, що спір між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 триває довго. З боку ОСОБА_1 не представлено жодного документа, кий би посвідчував право користування землею. Відповідно до протоколу № 1 загальних зборів членів колгоспу «Вперед»с. Баранівка від 9 лютого 1990 року ОСОБА_4 (спадкоємець ОСОБА_2.) повернуто 7 соток землі присадибного участку від ОСОБА_3, які вона раніше тримала. Але в ОСОБА_3 землю не забирали. На його думку, вищевказана земельна ділянка належить ОСОБА_2 Відповідно до п. в) ч. 3 ст. 116 Земельного Кодексу України ОСОБА_1 не має право приватизовувати земельну ділянку.
Представник відповідача, Баранівської сільської ради, позов визнав, суду повідомив, що якби ОСОБА_2 підписала протокол погодження меж, тоді б сільська рада б затвердила матеріали інвентаризації. Чому ОСОБА_2 не підписала протокол погодження меж -їй не відомо. ОСОБА_3 вів особисте підсобне господарство. Спірна земельна ділянка розміром 0, 0784 га. входить в 0, 60 га землі, які сільська рада 21.10.1994р. передала у власність ОСОБА_3 ОСОБА_4 (мати ОСОБА_2) за життя приватизувала 0,5733 га землі, що підтверджується державними актами на земельні ділянки. Межа між землекористувачами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не змінювалась. Порушень межових знаків не було. Колись ця земля була в користуванні ОСОБА_4 Земельна ділянка розміром 0, 0784 га межує з приватизованою земельною ділянкою ОСОБА_1 розміром 0, 25 га. З боку матері відповідача, ОСОБА_4, будь-яких заяв та скарг про порушення межових знаків не поступало. Зустрічний позов визнала.
Відповідач ОСОБА_2 та її представник свій зустрічний позов підтримали, просили суд зобов'язати Баранівську сільську раду передати у власність ОСОБА_2 спірну земельну ділянку площею 0, 0784 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, між земельними ділянками позивача та відповідача по АДРЕСА_1. 13 лютого 2012 року відповідач подала заяву про уточнення позовних вимог, в якій зазначила, що оскільки ОСОБА_3 за свого життя не приватизував земельні ділянки, а був лише користувачем, тому позивач ОСОБА_1 не є спадкоємцем зазначених земельних ділянок, в тому числі спірної розміром 0, 0784 га. Тому вимоги ст. 116 Земельного Кодексу України не розповсюджуються на позовні вимоги ОСОБА_1 Крім цього, вважає, що сільська рада безпідставно відмовила їй у задоволенні її заяви від 10.02.2011р. щодо надання їй вказаної земельної ділянки. Сільська рада не врахувала, що на момент подачі нею заяви, інших заяв стосовно передачі зазначеної земельної ділянки в сільську раду не поступало. До того ж, в 1990 році спірних 0, 0784 га. були повернуті протоколом № 1 загальних зборів членів колгоспу «Вперед»с. Баранівка від 9 лютого 1990 року ОСОБА_4 (спадкоємцю ОСОБА_2.) повернуто 7 соток землі присадибної ділянки від ОСОБА_3, які вона раніше тримала. Просила визнати протиправною та скасувати рішення № 5 п'ятої сесії сільської ради шостого скликання від 18.03.2011р. про відмову їй у задоволенні її заяви від 10.02.2011р. щодо надання їй земельної ділянки розміром 0, 0784 га. та зобов'язати Баранівську сільську раду розглянути питання про передачу ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0, 0784 га по АДРЕСА_1 у її приватну власність. Проти задоволення первісного позову заперечили.
Заслухавши учасників судового засідання, їх представників, дослідивши матеріали справи в цілому, суд вважає, що у задоволенні первісного та зустрічного позовів слід відмовити.
Відповідно до ч. 1 ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, а ч. 2 ст. 10 ЦПК України передбачає, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Відповідно до ч. 3 ст. 10 та ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, що беруть участь у справі.
Судом встановлено, згідно записів погосподарських книг Баранівської сільської ради за 1991 -1995 роки за ОСОБА_3 станом на 1 червня 1991 року рахувалося в користуванні 0, 60 га землі. Отже, право постійного користування земельною ділянкою у батька позивача, ОСОБА_3, виникло до 1990 року на законних підставах та підтверджується записами в по господарських книгах та випискою з них (а.с. 57). Відповідно до ч. 5 ст. 20 Земельного Кодексу УРСР від 8 липня 1970 року право землекористування громадян, які проживають в сільській місцевості, засвідчується записами в земельно-шнурових книгах сільськогосподарських підприємств і організацій та погосподарських книгах сільських Рад, а в містах і селищах міського типу - в реєстрових книгах виконавчих комітетів міських, селищних Рад народних депутатів. Батькові позивачки, ОСОБА_3, рішенням № 1 другої сесії Баранівської сільської ради 12 скликання від 21 жовтня 1994 року було передано у приватну власність земельні ділянки загальною площею 0, 60 га, в тому числі розміром 0, 25 га для обслуговування жилого будинку та 0, 35 га для ведення підсобного господарства.
Відповідно до абз. 2 п. 5 Постанови Верховної Ради Української РСР «Про порядок введення в дію Земельного Кодексу УРСР»від 18.12.1990р. громадяни, які мають у користуванні земельні ділянки, надані їм до введення в дію Кодексу, зберігають свої права на користування до оформлення ними у встановленому порядку права власності на землю або землекористування. А згідно ч. 4 ст. 17 Земельного Кодексу УРСР 1990 року передача у власність земельної ділянки, що була раніше надана громадянину, провадиться сільськими Радами народних депутатів за місцем розташування цієї земельної ділянки для ведення особистого підсобного господарства.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. ст. 22 Земельного Кодексу Української РСР від 18.12.1990р. право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Згідно ч. 1 Декрету Кабінету Міністрів України «Про приватизацію земельних ділянок» від 26 грудня 1992 року № 15-92 сільським, селищним, міським радам народних депутатів забезпечити передачу протягом 1993 року громадянам України у приватну власність земельних ділянок, наданих їм для ведення особистого підсобного господарства, будівництва і обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, дачного і гаражного будівництва, у межах норм, встановлених Земельним кодексом України. А відповідно до ч. 3 Декрету КМУ право приватної власності громадян на земельні ділянки, передані їм для цілей, передбачених статтею 1 цього Декрету, посвідчується відповідною Радою народних депутатів, про що робиться запис у земельно-кадастрових документах, з наступною видачею державного акта на право приватної власності на землю. У мотивувальній частині Рішення Конституційного суду України від 22 вересня 2005 року (справа про постійне користування земельними ділянками) зазначено, що положення Земельного кодексу України в редакції від 13 березня 1992 року, Декрету КМУ від 26.12.1992р., зміст зазначених указів Президента України свідчать, що в приватну власність громадян було передано земельні ділянки, які використовувалися ними для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства, будівництва та обслуговування будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, дачного і гаражного будівництва. Отже, названими нормативно-правовими актами держава врегулювала питання постійного землекористування шляхом передачі земельних ділянок у приватну власність громадян. Тому громадяни набули права приватної власності щодо зазначених земельних ділянок на підставі наведених положень Земельного кодексу України в редакції від 13 березня 1992 року, Декрету КМУ від 26.12.1992р., зазначених указів Президента України за рішеннями відповідних місцевих рад. Визнавши право приватної власності громадян на земельні ділянки, які були надані в постійне користування, встановивши порядок набуття цього права у зазначених нормативно-правових актах шляхом безоплатної передачі, держава має вжити всіх необхідних заходів щодо забезпечення безперешкодного набуття громадянами права приватної власності на земельні ділянки. Однак, ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 помер і згідно ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року № 15-92 не посвідчив своє право власності на земельну ділянку, надану для особистого підсобного господарства, та не одержав державний акт на право власності на землю.
Стаття 9 Цивільного Кодексу УРСР 1963 року передбачає, що правоздатність громадянина виникає в момент його народження і припиняється з смертю.
Після смерті батька ІНФОРМАЦІЯ_1, його донька, позивач ОСОБА_1, 29 липня 2002 року одержала свідоцтво про право на спадщину за законом на спадкове майно, яке складається з житлового будинку з надвірними будівлями по АДРЕСА_1, право на земельну частку пай, право власності на майновий пай члена КСП. Тому посилання представника позивача на вимоги п. г) ч. 1 ст. 81 Земельного Кодексу України, що громадяни набувають право власності на земельні ділянки на підставі прийняття спадщини, є необґрунтованим, адже свідоцтво про право на спадщину на земельну ділянку площею 0, 0784 га, що призначена для ведення особистого селянського господарства, позивач не отримала, що свідчить про те, що до ОСОБА_1 не перейшло право користування спірною земельною ділянкою в порядку спадкування.
22 квітня 2010 року позивач отримала державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0, 25 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 39). Суміжним землекористувачем з позивачем є відповідач, ОСОБА_2, яка є власником земельних ділянок за адресою: АДРЕСА_1, на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом (а.с. 29, 37).
Зазначені обставини підтверджуються: копією рішення сільської ради від 21.10.1994р. (а.с. 9), копією свідоцтва про право на спадщину за законом від 29.07.2002р. (а.с. 10), державним актом (а.с. 39).
Суд не бере до уваги доводи представника позивача про те, що позивач набув права користування спірною земельною ділянкою площею 0, 0784 га для ведення особистого селянського господарства на підставі ст. 377 Цивільного Кодексу України (до особи, яка набула право власності на житловий будинок, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені), ст. 377 Цивільного Кодексу України (у разі відчуження житлового будинку вважається, що відчужується вся садиба), ст. 1268 ЦК України (прийняття спадщини), оскільки Цивільний Кодекс України набрав чинності з 1 січня 2004 року, а батько позивачки, ОСОБА_3, помер ІНФОРМАЦІЯ_1, коли був чинний Цивільний Кодекс Української РСР 1963 року. Крім цього, посилання представника позивача на вимоги ст. 11 Закону України «Про особисте селянське господарство»є також необґрунтованим, адже вищевказаний Закон був прийнятий 15.05.2003р., тобто після смерті ОСОБА_3
Також позивач стверджує, що право користування спірною земельною ділянкою належить їй на підставі ст. ст. 30, 67 Земельного Кодексу УРСР 1990 року, згідно яких при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об'єктами переходить у розмірах, передбачених ст. 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення. Суд не погоджується із вказаним твердженням, адже ч. 1 ст. 30 ЗК УРСР зазначає, що при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об'єктами переходить право власності або право користування земельною ділянкою, саме у розмірах передбачених ст. 67 ЗК УРСР. А згідно ч. 1 ст. 67 ЗК УРСР Розмір ділянок для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) повинен бути не більше: у сільських населених пунктах - 0,25 гектара, селищах міського типу - 0,15 гектара, а для членів колективних сільськогосподарських підприємств і працівників
радгоспів - не більше 0,25 гектара, у містах - 0,1 гектара. В даному ж випадку, цільове призначення спірної земельної ділянки площею 0, 0784 га -для ведення особистого селянського господарства, і тому вона не може перейти у власність чи користування при переході права власності на житловий будинок.
Крім цього, суд також не бере до уваги твердження представника позивача про те, оскільки згідно запису в господарській книзі ця земельна ділянка закріплена за її господарством, тому вона має право нею користуватися, з наступних підстав. Відповідно до абз. 1 п. 2.22.2. Наказу Державного Комітету Статистики України № 95 від 18.04.2005р. «Про затвердження форм погосподарського обліку та Інструкції з ведення погосподарського обліку в сільських, селищних та міських радах»всі земельні ділянки мають бути оформлені відповідними актами, договорами оренди згідно з чинним законодавством»., а згідно абз. 2 п. 7.5.1. Наказу Держкомстату № 491 від 08.12.2010р. «Про затвердження Інструкції з ведення погосподарського обліку в сільських, селищних та міських радах»до цього розділу записується інформація про площу земельних ділянок, якими безпосередньо (особисто) користується об'єкт ПГО: як тих, що належать його членам на праві власності, так і тих, якими вони користуються за договорами оренди (включаючи ділянки з земель запасу, прилеглих до території місцевої ради). Абз. 3 п. 33 Наказу Державного Комітету Статистики України «Про затвердження форм та Інструкції з ведення по господарського обліку в сільських (селищних) радах»№ 234 від 17.07.2000р. передбачає, що дані про розмір наданих земель виписуються з відповідного розділу земельнокадастрових книг, Державного акта, що засвідчує право володіння землею, рішення районної ради, договорів оренди землі. Тому закріплення земельної ділянки згідно записів в погосподарських книгах не є підставою для набуття та оформлення права власності чи права користування земельною ділянкою.
Згідно ст. 12 Земельного Кодексу України до повноважень сільських рад у галузі земельних відносин на території сіл належить передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.
Відповідно до п. в) ч. 1 ст. 81 Земельного Кодексу України громадяни набувають права власності на земельні ділянки на підставі приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування.
Згідно ч. 1 ст. 116 Земельного Кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Відповідно до п. а) ч. 3 ст. 116 Земельного Кодексу України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян.
Частина 1 статті 118 Земельного Кодексу України зазначає, що громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідної сільської ради за місцемзнаходженням земельної ділянки.
Позивач ОСОБА_1 5 січня 2011 року звернулася із заявою до Баранівської сільської ради про надання їй копії виписки з рішення сесії Баранівської сільської ради на приватизацію землі (а.с. 78), а не із заявою в порядку п. в) ч. 1 ст. 81; ст. 1, п. а) ч. 3 ст. 116 та ч. 1 ст. 118 Земельного Кодексу України про надання земельної ділянки, яка перебуває в її користуванні, у власність з метою її приватизації. За вих. № 1 від 05.01.2011р. сільська рада надала позивачу копію виписки з рішення № 1 другої сесії Барановської сільської ради 12 скликання від 21 жовтня 1994 року про передачу у приватну власність ОСОБА_3 земельної ділянки площею 0, 60 га, в тому числі 0, 25 га -для обслуговування жилого будинку і 0, 35 га -для ведення підсобного господарства, в той час як ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1. 14 червня 2011 року вона звернулася до ліцензованої організації ПМП «Гранд»із заявою на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства на території АДРЕСА_1. як спадкоємець за законом покійного батька, ОСОБА_3 і додала копію виписки з рішення сільської ради. (а.с. 8). Як вбачається з кадастрового плану земельної ділянки та плану кадастрової зйомки земельної ділянки ОСОБА_1, земельна ділянка площею, яку мала намір приватизувати позивач. 0, 0784 га, яка призначена для ведення особистого селянського господарства, розташована в АДРЕСА_1, і межує із земельною ділянкою ОСОБА_2 (а.с. 19, 20).
Так, ОСОБА_1 тільки 27 вересня 2011 року звернулася до Баранівської сільської ради Ярмолинецького району із заявою про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою на приватизацію земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, яка розташована біля її будинку в АДРЕСА_1 (лише після звернення з позовом до суду 25.08.2011р.). Рішенням № 7 дев'ятої сесії сільської ради шостого скликання від 19 жовтня 2011 року заяву ОСОБА_1 (позивача) залишено без розгляду (а.с. 56). Вищевказане рішення сільської ради позивач не оскаржувала, отже, воно є чинним. Таким чином, Баранівська сільська рада не приймала рішення про надання ОСОБА_1 дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства, яка розташована в АДРЕСА_1, площею 0, 0784 га. і тому в силу ч. 1 ст.116 ЗК України позивач не набула права власності чи права користування зазначеною земельною ділянкою.
Оскільки ОСОБА_1 не набула права права власності чи права користування земельною ділянкою площею 0, 0784 га на законних підставах (сільська рада не приймала відповідного рішення про надання їй у власність чи користування земельної ділянки площею 0, 0784 га відповідно до вимог ст. ст. 12, 81, 116, 118 ЗК України), тому вона не має права на приватизацію цієї земельної ділянки. За таких обставин, у задоволенні позову ОСОБА_1 про зобов'язання Баранівської сільської ради Ярмолинецького району розглянути питання про передачу земельної ділянки площею 0, 0784 га для ведення особистого селянського господарства по АДРЕСА_1 у власність ОСОБА_1 без погодження суміжного землекористувача, ОСОБА_2, необхідно відмовити, оскільки зазначений позов є передчасним і у встановленому чинним земельним законодавством України Баранівська сільська рада не приймала рішення про передачу земельної ділянки площею 0, 0784 га у власність позивача ОСОБА_1 (надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку).
Крім цього, в задоволенні зустрічного позову також потрібно відмовити.
Відповідно до рішення № 5 п'ятої сесії шостого скликання Баранівської сільської ради від 18.03.2011р. в задоволенні заяви ОСОБА_2 щодо надання земельної ділянки 7 соток за адресою АДРЕСА_1 с. Баранівка відмовлено.
В обґрунтування зустрічного позову, відповідачем не надано суду належних і допустимих доказів того, що рішення № 5 п'ятої сесії сільської ради шостого скликання від 18.03.2011р. про відмову ОСОБА_2 у задоволенні її заяви від 10.02.2011р. щодо надання їй земельної ділянки розміром 0, 0784 га, є незаконним. Крім цього, твердження відповідача та його представника про те, що сільська рада не врахувала, що на момент подачі заяви відповідача на оформлення права власності на землю, інших заяв стосовно передачі зазначеної землі в сільську раду не надходило, а також те, що спірні 0, 0784 га землі були повернуті від присадибної ділянки ОСОБА_3 її матері, ОСОБА_4 згідно протоколу № 1 загальних зборів членів колгоспу «Вперед»с. Баранівка від 9 лютого 1990 року, суд вважає необґрунтованими.
Так, згідно абз. 1 п. 5 Постанови Верховної Ради Української РСР «Про введення в дію Земельного кодексу Української РСР»від 18 грудня 1990 року рішення про надання і вилучення земельних ділянок, прийняті до 15 березня 1991 року відповідними органами в межах їх компетенції, але не виконані на час введення Земельного Кодексу Української РСР в дію, підлягають виконанню відповідно до вимог Кодексу. Відповідно до ст. 17 Земельного Кодексу УРСР 1990 року передача земельних ділянок у приватну власність проводиться Радами народних депутатів, на території яких розташовані земельні ділянки. А відповідно до ч. 1 ст. 22 Земельного Кодексу УРСР 1990 року право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Згідно п. 1 Перехідних положень Земельного Кодексу України рішення про надання в користування земельних ділянок, а також про вилучення (викуп) земель, прийняті відповідними органами, але не виконані на момент введення у дію цього Кодексу, підлягають виконанню відповідно до вимог цього Кодексу. Стаття 126 Земельного Кодексу України передбачає, що право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, а право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою.
Мати відповідачки, ОСОБА_4, померла ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 37, 45). Після смерті ОСОБА_4 спадщину прийняла відповідач ОСОБА_2 та отримала 03.03.2010р. свідоцтво про право на спадщину за законом (а.с. 29, 37). За життя ОСОБА_4 не набула ні право користування, ні право власності спірною земельною ділянкою площею 0, 0784 га., адже протокол № 1 загальних зборів членів колгоспу «Вперед»с. Баранівка від 9 лютого 1990 року про «повернення ОСОБА_4 7 сотих землі, які раніше тримала»не був виконаний, а ОСОБА_4 не отримала державний акт на право власності або постійного користування землю відповідно до вимог ст. 22 Земельного Кодексу УРСР 1990 року, ст. ст. 1, 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про приватизацію земельних ділянок» від 26 грудня 1992 року № 15-92 та ст. 126 Земельного Кодексу України. Відповідно, і до відповідача, ОСОБА_2, не перейшло ні право власності, ні право користування спірною земельною ділянкою.
Тому суд не бере до уваги протокол № 1 загальних зборів членів колгоспу «Вперед»с. Баранівка від 9 лютого 1990 року, яким ОСОБА_4 (спадкоємцю ОСОБА_2.) повернуто 7 соток землі, які вона раніше тримала. Крім цього, в протоколі не зазначено місце розташування зазначеної земельної ділянки.
Суд критично оцінює показання свідків, ОСОБА_5 (дядька ОСОБА_2.) та ОСОБА_6 (чоловіка ОСОБА_2.) про те, що спірною земельною ділянкою користувалась мати відповідачки ОСОБА_4, а також, що було рішення суду в 1985 році, яким було повернуто ОСОБА_4 спірних 7 соток землі, оскільки зазначені свідки є зацікавленими особами, а також вони не повідомили суду джерела своєї обізнаності щодо цих обставин відповідно до вимог ст. 63 ЦПК України.
Також, відповідачем не надано суду доказів, що ОСОБА_4 була користувачем спірної земельної ділянки розміром 0, 0784 га, а також не представлено відповідне рішення сільської ради або суду, за якими вилучена земельна ділянка в ОСОБА_3 і передана ОСОБА_4 згідно протоколу загальних зборів колгоспу «Вперед».
До того ж, як вбачається з рішення № 5 п'ятої сесії шостого скликання Баранівської сільської ради від 18.03.2011р., та заяви ОСОБА_2 від 10.02.2011р., відповідач зверталася із заявою про надання їй в користування та оформлення права власності на земельну ділянку розміром 7 соток, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, яка була повернута ОСОБА_4 рішенням загальних зборів членів колгоспу «Вперед»с. Баранівка від 09 лютого 1990 року (а.с. 31). В той же час, вона просить визнання протиправним та скасувати рішення № 5 п'ятої сесії сільської ради шостого скликання від 18.03.2011р. про відмову ОСОБА_2 у задоволенні її заяви від 10.02.2011р. щодо надання їй земельної ділянки розміром 0, 0784 га та зобов'язати Баранівську сільську раду розглянути питання про передачу ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0, 0784 га по АДРЕСА_1 у її приватну власність. Водночас, заяву про надання відповідачу земельної ділянки саме розміром 0, 0784 га за адресою: вул.. Першотравнева, 7, ОСОБА_2 до сільської ради не подавала. Крім цього, в заяві відсутні також відомості про цільове призначення земельної ділянки. Також позивач не надала суду доказів, що спірна земельна ділянка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (як вона зазначала в своїй заяві до сільської ради). Проте, як вбачається із збільшеного детального кадастрового плану суміжних землекористувачів ОСОБА_1 і ОСОБА_2 (долученого до матеріалів справи в судовому засіданні 30.03.2012р.) місцем розташування земельної ділянки площею 0, 0784 га є: АДРЕСА_1.
Як встановлено судом, починаючи з 21 жовтня 1994 року (надання земельної ділянки ОСОБА_3 у власність -а.с. 9) і до ІНФОРМАЦІЯ_1 (смерті батька позивачки -а.с. 10) покійна мати відповідача (ОСОБА_4.) не подавала до сільської ради заяв про надання в користування чи у власність спірної земельної ділянки. Відповідачем не надано суду проект відведення зазначеної земельної ділянки та акт визначення розмірів та меж земельної ділянки в натурі. Також не представлено суду доказів щодо припинення користування земельною ділянкою чи її вилучення з користування ОСОБА_3, оскільки право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинено лише з підстав, передбачених законодавством. Крім цього, відповідач ОСОБА_2 та представник сільської ради не надали суду доказів того, що землекористувач ОСОБА_3 на законних підставах був позбавлений права постійного користування земельною ділянкою площею 0, 60 га. відповідно до вимог ст. ст. 36, 37 Земельного Кодексу УРСР від 8 липня 1970 року та ст. ст. 27, 29, 31, 32 Земельного Кодексу УРСР від 18 грудня 1990 року.
На підставі викладеного, керуючись ст. 9 Цивільного Кодексу УРСР 1963 року; ст. ст. 1, 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про приватизацію земельних ділянок» від 26 грудня 1992 року № 15-92; ст. ст. 20, 36, 37 Земельного Кодексу УРСР 1970 року; ст. ст. 17, 22, 23, 27, 29, 31, 32 Земельного Кодексу УРСР 1990 року; ст. ст. 12, 81, 116, 118, 125, 126 Земельного Кодексу України; ст. ст. 3, 10, 11, 60, 63, 212-215 ЦПК України,
вирішив:
У задоволенні первісного позову ОСОБА_1, третя особа на стороні позивача без самостійних вимог ПМП «Гранд», до ОСОБА_2, Баранівської сільської ради Ярмолинецького району про зобов'язання Баранівської сільської ради Ярмолинецького району розглянути питання про передачу земельної ділянки площею 0, 0784 га для ведення особистого селянського господарства по АДРЕСА_1 у власність ОСОБА_1 без погодження суміжного землекористувача ОСОБА_2, - відмовити.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1, Баранівської сільської ради Ярмолинецького району, третя особа ПМП «Гранд»про визнання протиправним та скасування рішення № 5 п'ятої сесії сільської ради шостого скликання від 18.03.2011р. про відмову ОСОБА_2 у задоволенні її заяви від 10.02.2011р. щодо надання їй земельної ділянки розміром 0, 0784 га та зобов'язання Баранівської сільської ради розглянути питання про передачу ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0, 0784 га по АДРЕСА_1 у її приватну власність, - відмовити.
На рішення може бути подано апеляційну скаргу в Апеляційний суд Хмельницької області через Ярмолинецький районний суд Хмельницької області на протязі 10 днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Мотивувальна частина рішення виготовлена 2 квітня 2012 року.
Суддя А.В. Кульбаба