Рішення від 27.05.2011 по справі 2-13/11

Справа № 2-13/11

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" травня 2011 р.

Ізяславський районний суд

Хмельницької області

в складі : головуючого -судді Демчука П.В.

при секретарях Гук Ю.Г., Паламарчук С.М., Новіковій Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ізяславі справу за позовом ОСОБА_1 до виробничо-комерційного підприємства «Явір-Інвест»про зміну формулювання причини звільнення з роботи, стягнення грошової компенсації за невикористані відпустки і за вимушений прогул, стягнення моральної шкоди і витрат за отриману юридичну допомогу,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом виробничо-комерційного підприємства «Явір-Інвест», в якому зазначив, що з 15 липня 2008 року по 03 червня 2010 року працював на посаді заступника директора Славутської філії виробничо-комерційного підприємства «Явір-Інвест», а в травні 2010 року звернувся до відповідача із заявою про звільнення із займаної посади за угодою сторін. Зазначена заява залишилася без реагування, і позивача 01.06.2010 року повторно звернувся із заявою про звільнення з посади за власним бажанням. Однак відповідно до наказу № 17 к від 03.06.2010 року його звільнили з роботи згідно п.1 ст. 41 Кодексу законів про працю України (привласнення коштів) та п. 4 ст. 40 КЗпПУкраїни (прогул).

ОСОБА_1 зазначив, що відповідно до наказу № 13 від 13.11.2009 року без погодження він був відправлений у відпустку за свій рахунок з 17.11.2009 року до початку нового сезону видобутку піску 2010 року.

Факт привласнення позивачем коштів нічим не доведений , а заява була написана ОСОБА_1 під тиском та погрози розправи, будь-якого розслідування при цьому не проводилося.

За час роботи на кар'єрі заробітна плата позивача в середньому становила 3000 грн., а тому відповідач повинен сплатити за невикористану у 2008, 2009 роках та за січень-червень 2010 року відпускні із розрахунку середньомісячної заробітної плати, також сплатити за вимушений прогул та моральну шкоду.

У позові ОСОБА_1 просить визнати формулювання причини звільнення неправильним та змінити причину звільнення за власним бажанням, стягнути із відповідача грошову компенсацію за невикористані у 2008-2010 роках відпустки у сумі 7500 грн., середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 24000 грн. та моральну шкоду у сумі 50000 грн.

В судовому засіданні ОСОБА_1, його представник адвокат ОСОБА_2 позов підтримали та доповнили вимогою стягнення із відповідача 800 грн. витрат за надану позивачу юридичну допомогу адвоката.

Представник відповідача адвокат ОСОБА_3 проти позову заперечив, посилаючись на безпідставність позовних вимог.

Суд, заслухавши ОСОБА_1, його представника, представника відповідача, свідків, дослідивши письмові матеріали справи, приходить до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення.

Судом встановлено, що відповідно до наказу № 12-к від 14 липня 2008 року ОСОБА_1 15.07.2008 року був прийнятий на посаду заступника директора Славутської філії ВКП «Явір-Інвест»із заробітною платою згідно штатного розпису.

Представником відповідача суду подані копії наказів по підприємству про встановлення штатного розкладу, з яких вбачається, що з 01 квітня 2008 року посадовий оклад заступника директора становив 520 грн., з 01 серпня 2008 року -525 грн., з 02 січня 2009 року -620 грн.

13 листопада 2009 року у зв'язку із зменшенням об'ємів реалізації піску директором підприємства був виданий наказ № 13К про надання відпустки за свій рахунок ОСОБА_1 з 17 листопада 2009 року до початку нового сезону в 2010 році.

Також 13 листопада 2009 року за № 13/11 на підприємстві був виданий наказ про встановлення неповного робочого часу на підприємстві, яким переведено працівників на 2-х годинний робочий день з 01.12.2009 року по 30.04.2010 року. Цим же наказом був відмінений наказ № 13 від 13.11.2009 р.

Із зазначеними наказами ОСОБА_1 під підпис ознайомлений не був, однак про йому було відомо від директора Славутської філії ОСОБА_4 про відпустку за свій рахунок, тому із 17 листопада 2009 року він на робочому місці не з'являвся і не виконував своїх посадових обов'язків.

У квітні 2010 року ОСОБА_1 за викликом ОСОБА_4 вийшов на роботу, де і працював до 17 травня 2010 року.

17 травня 2010 року в Славутській філії підприємства проводилася службова перевірка діяльності ОСОБА_1 та ОСОБА_5 щодо привласнення ними грошових коштів, отриманих ними від реалізації піску в кар'єрі.

В результаті проведеної перевірки адміністрація ВКП «Явір-Інвест»дійшла висновку, що ОСОБА_1 було допущено одноразове грубе порушення трудових обов'язків, яке виразилося у привласненні коштів, а також допущено прогул без поважних причин. Як наслідок, ОСОБА_1 03 червня 2010 року згідно наказу № 17-к був звільнений з роботи згідно п. 1 ст. 41 Кодексу законів про працю України та п. 4 ст. 40 зазначеного Кодексу.

Розрахунок із ОСОБА_1 був проведений платіжним доручення на особистий рахунок 02 липня 2010 року.

Як зазначив позивач, після проведеної 17 травня 2010 року службової перевірки, під час якої його було примушено написати зізнання у привласненні коштів, він подав директору підприємства заяву про звільнення за власним бажанням. На робоче місце після 17 травня 2010 року він не з'являвся, хоча результатів розгляду його заяви не було, а надалі 01 червня 2010 року таку ж письмову заяву про звільнення за власним бажанням направив на адресу відповідача поштою, однак в подальшому був звільнений з ініціативи адміністрації.

На думку суду, докази винуватості ОСОБА_1 у привласненні грошових коштів, що стали підставою для звільнення позивача, є недопустимими із точки зору кримінального судочинства, а тому не можуть бути законною підставою для звільнення працівника за ч. 1 ст. 41 Кодексу законів про працю України.

Також суд розцінює неправомірним звільнення ОСОБА_1 з ініціативи адміністрації за допущений прогул, так як відповідачем не була дотримані вимоги законодавства при застосуванні зазначеного дисциплінарного стягнення.

Відповідно до ст. 147 Кодексу законів про працю України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано один із таких заходів стягнення :

1) догана ; 2) звільнення.

Згідно ст. 149 зазначеного Кодексу до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.

Як достовірно встановлено судом 17 травня 2010 року ОСОБА_1 перебував на роботі і в той же день його та ОСОБА_4 звинуватили у привласненні грошей за проданий без обліку пісок.

Зокрема, із пояснень бухгалтера ОСОБА_6 слідує, що 17 травня 2010 року вона прийшла влаштовуватися на роботу у кар'єр, ОСОБА_1 проводив із нею інструктаж. Пізніше, після обіду вона прийшла на роботу, однак ОСОБА_1 вже не було і більше вона його не бачила.

Також заступник директора ОСОБА_7 в судовому засіданні зазначив, що він не вправі був запитувати у ОСОБА_1 чому той не ходить на роботу.

17 травня 2010 р. службове розслідування допущених ОСОБА_1 та ОСОБА_4 порушень проводив керівник служби безпеки підприємства ОСОБА_8 у приміщенні Славутського міськрайонного відділу міліції

Таким чином, суд вважає недійсним акт від 03 червня 2010 року, складений комісійно у складі заступника директора філії ОСОБА_9, начальника цеху навантаження ОСОБА_10, бухгалтера ОСОБА_6 про те, що 17 травня 2010 року не вийшов на роботу заступник директора Славутської філії ОСОБА_1, що він самовільно відмовлявся від виконання службових обов'язків і не з'являвся на роботі з 17 травня по 03 червня 2010 року, а також що надати письмове пояснення самовільного залишення роботи ОСОБА_1 відмовився.

З огляду на наведене суд дійшов висновку про неправомірність накладення на позивача дисциплінарного стягнення у виді звільнення, а тому наказ № 17-к від 03 червня 2010 року підлягає скасуванню.

Згідно ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв"язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Оскільки під час судового розгляду доведено, що порушенням законних прав позивача йому завдано моральну шкоду, розмір такого відшкодування суд визначає в сумі 500 грн. Також підлягають стягненню на користь ОСОБА_1 витрати, пов"язані з отриманням юридичної допомоги у розмірі 500 грн.

Разом з тим в задоволенні решти позовних вимог слід відмовити, так як позивачем суду не надано належних доказів про розмір отримуваної ним заробітної плати в сумі 3000 грн. щомісячно. Відповідач надав суду накази про встановлення по підприємству штатних розкладів, а також відомості про всі відрахування із фонду заробітної, з яких слідує, що розмір відрахувань відповідає посадовим окладам працівників підприємства, в тому числі і позивача.

На підставі ст.ст. 40, 41, 147, 149, 237-1 Кодексу законів про працю України, керуючись ст.ст. 84, 212-215 Цивільного процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Наказ директора виробничо-комерційного підприємства «Явір-Інвест»№ 17К від 03.06.2010 року про звільнення ОСОБА_1 з роботи за п. 1 ст. 41, та п. 4 ст. 40 Кодексу законів про працю України визнати незаконним та скасувати.

ОСОБА_1 вважати таким, що звільнений з роботи із займаної посади згідно ст. 38 Кодексу законів про працю України за власним бажанням з 03 червня 2010 року.

Виробничо-комерційному підприємству «Явір» видати для ОСОБА_1 нову трудову книжку, зазначивши зміну формулювання причини звільнення відповідно до судового рішення.

Стягнути з виробничо-комерційного підприємству «Явір» на користь ОСОБА_1 500 грн. у відшкодування моральної шкоди, а також 500 грн. у відшкодування витрат на юридичну допомогу.

В решті позову відмовити.

Стягнути з виробничо-комерційного підприємства «Явір»на користь держави 51 грн. мита та 120 грн. за інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до апеляційного суду Хмельницької області через Ізяславський районний суд десяти днів з часу його проголошення.

Суддя П.В.Демчук