2
7
24 квітня 2012 року м. Івано-Франківськ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:
головуючого-судді Васильковського В.М.
суддів: Девляшевського В.А., Матківського Р.Й.
секретаря Бойчука Л.М.,
з участю: позивача ОСОБА_1
відповідача ОСОБА_2
представників ОСОБА_3, ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Майданської сільської ради Тисменицького району, ОСОБА_2 про визнання недійсними рішення ради, свідоцтва про право власності на нерухоме майно, свідоцтва про право на спадщину, визнання права власності на господарські споруди, стягнення матеріальної та моральної шкоди за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тисменицького районного суду від 14 березня 2012 року, -
в липні 2009 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Майданської сільської ради, мотивуючи його тим, що до колгоспного двору його матері ОСОБА_5 по АДРЕСА_1 належали також стайня і сарай. Після смерті матері він 07.04.2006 року отримав свідоцтво про право на спадщину за заповітом на усе належне їй майно, в яке не включені зазначені будівлі. Вважаючи, що успадкував домоволодіння в цілому, просив визнати за ним право власності на господарські споруди (стайню і сарай) в АДРЕСА_1.
Ухвалою Тисменицького районного суду від 03 вересня 2009 року до участі в справі в якості співвідповідача залучено ОСОБА_7
Справа № 2/0915/44/2011 Головуючий у І інстанції - Хоминець М.М.
Провадження № 22ц/0990/799/2012 Суддя-доповідач - Васильковський В.М.
Категорія 5
В листопаді 2009 року ОСОБА_1 збільшив та уточнив позовні вимоги, посилаючись на те, що рішенням виконкому Майданської сільської ради від 25.08.2008 року
надано дозвіл ОСОБА_7 на виготовлення свідоцтва про право власності на домоволодіння АДРЕСА_2, до якого безпідставно включено фактично належні йому на праві власності стайню та сарай, і вона 27.08.2009 року отримала таке свідоцтво на вказане майно. На даний час ОСОБА_7 демонтувала стайню і комору, загальною вартістю 6 767 грн. Вважаючи, що знищення належного йому майна відбулося з вини Майданської сільської ради, остання внаслідок прийняття неправомірного рішення має відшкодовувати йому майнову шкоду. Завдану при цьому моральну шкоду відповідачі повинні відшкодувати спільно. Тому просив визнати незаконним і скасувати рішення Майданської сільської ради від 25.08.2009 року про визнання за ОСОБА_7 права власності на домоволодіння АДРЕСА_2; скасувати свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане ОСОБА_7 27.08.2009 року; визнати за ним право власності на господарські споруди (стайню і сарай) в АДРЕСА_1; стягнути з Майданської сільської ради майнову шкоду в розмірі 6 767 грн., а з ОСОБА_7 та Майданської сільської ради - моральну шкоду в сумі 5 000 грн.
Ухвалою Тисменицького районного суду від 25 жовтня 2011 року залучено до участі в справі правонаступника ОСОБА_7 - ОСОБА_2
Заявою від 22.11.2011 року позивач збільшив і уточнив свої позовні вимоги та просив: визнати незаконним і скасувати рішення Майданської сільської ради від 25.08.2009 року про визнання права власності ОСОБА_7 на домоволодіння АДРЕСА_2; скасувати свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане ОСОБА_7 27.08.2009 року; скасувати свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане 11.08.2011 року правонаступнику померлої ОСОБА_7 - ОСОБА_2; визнати за ОСОБА_1 право власності на господарські споруди (стайню та сарай), що знаходяться в АДРЕСА_1; стягнути з Майданської сільської ради майнову шкоду внаслідок прийняття неправомірного рішення в розмірі 9 400 грн.; стягнути з Майданської сільської ради 20 000 грн. заподіяної моральної шкоди; стягнути з відповідачів судові витрати.
Рішенням Тисменицького районного суду від 14 березня 2012 року в позові ОСОБА_1 до Майданської сільської ради Тисменицького району, ОСОБА_2 про визнання недійсними рішення ради, свідоцтва про право власності на нерухоме майно, свідоцтва про право на спадщину, визнання права власності на господарські споруди, стягнення матеріальної та моральної шкоди, відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, зазначає, що згідно погосподарських книг з 1970 року до колгоспного двору по АДРЕСА_1 належали також стайня і сарай, які є предметом спору. 10.01.1990 року ОСОБА_5 набула право власності на все майно цього колгоспного двору. Він згідно заповіту після її смерті успадкував усе належне їй майно, але при виготовленні свідоцтва про право на спадщину державний нотаріус помилково не включив до спадкового майна стайню і сарай. Судом першої інстанції не враховано, що цими господарськими спорудами він постійно користувався, а річ, яка призначена для обслуговування основної речі і пов'язана з нею спільним призначенням, є її приналежністю. Ухвалюючи рішення суд послався на лист Івано-Франківського ОБТІ від 06.08.2009 року про те, що стайня, площею 38 кв.м. належала до домоволодіння АДРЕСА_2, однак не врахував лист ОБТІ від 25.08.2009 року, що право власності на домоволодіння АДРЕСА_2 взагалі не зареєстровано. Майданська сільська рада неправомірно відмовила йому в оформленні права власності на вказані об'єкти, не зважаючи на те, що він здійснював постійний догляд за цим майном, а коли останнє перейшло у власність ОСОБА_7, то всупереч забороні Тисменицького районного суду було повністю знищено відповідачем. Майнову шкоду (вартість господарських споруд) внаслідок таких дій в розмірі 9 400 грн. суд на порушення ст. ст. 393, 1166 ЦК України безпідставно не стягнув з Майданської сільської ради, як і заподіяну йому моральну шкоду внаслідок знищення його майна та незаконного позбавлення права власності. Суд не дав належної оцінки поясненням свідків про користування спірними господарськими спорудами його батьками та ним особисто, не спростував надані ним докази і неправильно застосував норми матеріального права. Тому просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити повністю.
У засіданні апеляційного суду позивач і його представник апеляційну скаргу підтримали, відповідач та представник Майданської сільської ради доводи апеляційної скарги заперечили.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши подані докази і доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 303 ЦПК України апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.
Судом першої інстанції встановлено, що предметом спору по даній справі є право власності на стайню та сарай, що знаходились по АДРЕСА_2, які належали ОСОБА_7 згідно оскаржуваних позивачем рішення виконкому Майданської сільської ради від 25.08.2009 року, свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 27.08.2009 року та яке успадкував відповідач ОСОБА_2 згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 11.08.2011 року. У зв'язку із знищенням цих господарських споруд право власності на них припинилося.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що позивач успадкував після смерті своєї матері ОСОБА_5 домоволодіння АДРЕСА_1. Згідно свідоцтва про спадщину за заповітом від 07.04.2006 року спадкове майно складалося з житлового дерев'яного будинку, сараю, вбиральні, криниці. 19.04.2006 року Івано-Франківським ОБТІ зареєстровано право власності ОСОБА_1 на вказане домоволодіння. 22.02.2007 року позивач отримав Державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташовану по АДРЕСА_1. Межі земельної ділянки позивача встановлені в натурі та погодженні із суміжними землекористувачами, у тому числі і з відповідачем. Спірні господарські будівлі знаходились на земельній ділянці, користувачем якої була ОСОБА_7 Оскільки оскаржуваними рішенням сільської ради, свідоцтвом про право власності на нерухоме майно ОСОБА_7, свідоцтвом про право на спадщину за заповітом ОСОБА_2, права позивача як власника не порушуються, а вимоги про стягнення майнової та моральної шкоди є похідними від основних вимог, то суд дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1
Висновок суду першої інстанції відповідає вимогам закону та обставинам справи.
Статтею 328 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає з закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно ч. 1 ст. 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Відповідно до ст. ст. 11, 31 ЦПК України право визначення предмета та підстав позову належить виключно позивачеві.
ОСОБА_1 при зверненні до суду з позовом зазначив підставою позову саме ст. 392 ЦК України, згідно якої власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
За змістом цієї норми цивільне право підлягає захисту в разі, коли має місце його реальне оспорювання учасником цивільних відносин, унаслідок чого власник майна не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв'язку з існуванням сумнівів або претензій щодо спірного майна з боку третіх осіб.
Відповідно до ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст. ст. 57 - 60 ЦПК України.
Враховуючи, що підставою позову є норма ст. 392 ЦК України позивач повинен був довести, а суд відповідно до вимог ст. 214 ЦПК України мав би встановити факти, які доводять право власності позивача на спірне майно, а відтак і його право на відшкодування збитків у результаті порушення його цивільного права.
Підставами для визнання акта незаконним і скасування є невідповідність його вимогам чинного законодавства України або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт.
Позивачем не доведено жодної правової підстави для визнання незаконним і скасування оскаржуваних рішення Майданської сільської ради від 25.08.2009 року про визнання права власності ОСОБА_7, свідоцтва про право власності на нерухоме майно ОСОБА_7 від 27.08.2009 року.
Орган місцевого самоврядування, приймаючи оспорювані акти, діяв на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені чинним законодавством України.
За таких обставин у суду першої інстанції були відсутні підстави для задоволення вимог про визнання незаконними і скасування оскаржуваних рішень.
Твердження позивача про належність спірного майна до колгоспного двору ОСОБА_5 правомірно відхилено судом першої інстанції.
Доводи апелянта про те, що після смерті матері він успадкував господарські будівлі - стайню та сарай, що належали колгоспному двору по АДРЕСА_1 колегія суддів відхиляє, оскільки дані будівлі не були включені до переліку об'єктів спадкування, вказаних у виданому ОСОБА_1 свідоцтві про право на спадщину за заповітом.
Апелянтом не спростовано той факт, що спірні господарські будівлі, знаходились на земельній ділянці, користувачем якої була ОСОБА_7
Згідно архівних даних Івано-Франківського ОБТІ стайня розміром 7,60 х 5,0 м, площею 38 кв.м, належала домоволодінню АДРЕСА_2, а сарай відносився до тимчасових споруд, право власності на яке не підлягало державній реєстрації. В оглянутих судом погосподарських книгах за різні роки містяться істотні суперечності щодо складу нерухомого майна, яке було в користуванні господарств ОСОБА_5 та ОСОБА_7-ОСОБА_9, що унеможливлює достовірне встановлення цих фактів. Чинним законодавством не передбачено визнання права власності на окремі господарські споруди. Крім того, спірні господарські споруди (стайня і сарай) знаходились на земельній ділянці домоволодіння № 34, тому відповідно до положень ст. ст. 186, 381 ЦК України є приналежністю житлового будинку (головної речі), що належав ОСОБА_7
Отже, приймаючі до уваги недоведеність позивачем належності спірних об'єктів до майна колгоспного двору ОСОБА_5, відсутності прав позивача на земельну ділянку, на якій вони були розташовані, а також керуючись положеннями ст. 349 ЦК України, суд першої інстанції, на думку колегії суддів, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновку суду першої інстанції.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції повно і всебічно встановивши обставини справи та визначивши правовідносини, зумовлені встановленими фактами, правильно застосував правові норми і ухвалив законне й справедливе рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313, 314, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів,-
апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Тисменицького районного суду від 14 березня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Майданської сільської ради Тисменицького району, ОСОБА_2 про визнання недійсними рішення ради, свідоцтва про право власності на нерухоме майно, свідоцтва про право на спадщину, визнання права власності на господарські споруди, стягнення матеріальної та моральної шкоди, залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення. Касаційна скарга на ухвалу може бути подана до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий: Васильковський В.М.
Судді: Девляшевський В.А.
Матківський Р.Й.