Справа № 2а/1770/717/2012
29 березня 2012 року 16год. 20хв. м. Рівне
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Друзенко Н.В. за участю секретаря судового засідання Таустік Л.Г. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:
позивача: представник ОСОБА_1
відповідача: представник ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом
Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4
до Дубенської об'єднаної державної податкової інспекції
про скасування податкових повідомлень-рішень
Фізична особа -підприємець ОСОБА_4 звернувся в суд з позовом до Дубенської об'єднаної державної податкової інспекції про скасування податкових повідомлень-рішень №0032431750 та №0032441750 від 12.12.2010 року.
Позовні вимоги підтримані в судовому засіданні представником позивача, який на їх обґрунтування зазначив про безпідставність визначення позивачу суми податкового зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб від підприємницької діяльності та по податку на додану вартість, позаяк доходів у розмірах, обумовлених податковим органом, він не отримував, граничного обсягу господарських операцій, що передбачають реєстрацію платником податку на додану вартість не досягав. Доводив, що база для оподаткування при реалізації транспортних засобів була визначена податковим органом, виходячи з фактурної вартості, а не з фактичної ціни реалізації. Крім того, зазначив, що фактурна вартість -це статистична вартість нових автомобілів тих марок і моделей, які позивачем ввозились на територію України, а не митна вартість вживаних автомобілів, яка зазначалася ним у ВМД. Така вартість слугує лише базисом для нарахування митних платежів, і не може розглядатися як вартість, що тотожна фактичній, ринковій чи звичайній ціні транспортних засобів. Ствердив, що висновки податкового органу ґрунтуються на інформації, одержаної з джерел інших, ніж звітність або первинні документи, що за своєю суттю є методикою непрямих методів, яка законодавчо не затверджена. Відтак просив скасувати оскаржувані рішення в судовому порядку.
Представник відповідача позовні вимоги не визнав з підстав, викладених у запереченнях не позов. Зазначив, що в ході перевірки податковим органом було встановлено порушення позивачем порядку оподаткування операцій з продажу транспортних засобів, внаслідок якого ним занижено базу оподаткування податком з доходів фізичних осіб від підприємницької діяльності. Відповідно до цього, податковий орган, врахувавши звітні дані позивача і фактурну вартість автомобілів, констатував, що позивач не мав права перебувати ні на спрощеній системі оподаткування, ні на фіксованій сплаті патенту, позаяк сума одержаної ним виручки перевищувала законодавчо встановлені рівні. Як результат, податковим органом з врахуванням даних про фактурну вартість реалізованих позивачем автомобілів, було визначено, що ФОП ОСОБА_4 не оподатковано суму чистого доходу, отриманого від реалізації транспортних засобів на загальній системі оподаткування. Відтак, нарахування позивачу податкових зобов'язань було правомірним заходом. Також ствердив, що під час перевірки позивачем не було надано документів, ні на спростування правильності визначеної податковим органом бази оподаткування податком з доходів фізичних осіб від підприємницької діяльності, ні на спростування правильності визначеної податковим органом бази оподаткування податком на додану вартість. На таких підставах просив в позові відмовити.
Заслухавши у відкритому судовому засіданні пояснення представників сторін, дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позов підлягає до задоволення.
Судом встановлено, що з 14 по 25 листопада 2011 року Дубенською ОДПІ проведено документальну планову виїзну перевірку дотримання ФОП ОСОБА_4 вимог податкового законодавства за період з 07.05.2009 року по 30.09.2011 року. Її результати оформлені актом №269/17-38/НОМЕР_1 від 02.12.2011 року (а.с.7-53).
На підставі вказаного акту Дубенською ОДПІ винесено податкове повідомлення-рішення №0032431750 від 12.12.2011 року, згідно якого ФОП ОСОБА_4 збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "податок з доходів фізичних осіб" в розмірі 245603,18 грн. та застосовано штрафну санкцію в розмірі 12169,05 грн., а також податкове повідомлення-рішення №0032441750 від 12.12.2011 року, згідно якого ФОП ОСОБА_4 збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "податок на додану вартість" в розмірі 288043,00 грн. та застосовано штрафну санкцію в розмірі 75921,00 грн. (а.с.61-62).
Вказані податкові повідомлення-рішення оскаржувались позивачем в адміністратив-ному порядку до керівника ДПС у Рівненській області, рішеннями якого скарга платника залишена без задоволення (а.с.54-60).
Актом перевірки, на підставі якого прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення зафіксовано, що ФОП ОСОБА_4 зареєстрований як суб'єкт підприємницької діяльності Радивилівською РДА 07.05.2009 року, про що видано свідоцтво ВОЗ №129537 (а.с.6); в період з 07.05.2009 року по 30.09.2011 року займався таким видом діяльності, як торгово-посередницька, роздрібна торгівля транспортними засобами та агрегатами; за періоди з 13.05.2009 року по 31.05.2009 року, з 16.06.2009 року по 31.07.2009 року, з 17.09.2009 року по 30.10.2009 року, з 11.01.2010 року по 28.02.2010 року, з 10.03.2010 року по 31.03.2010 року оподаткування доходів здійснював шляхом сплати фіксованого патенту, а з 01.04.2010 року по 31.12.2010 року -шляхом сплати єдиного податку; платником ПДВ не реєструвався (а.с.21-27). Вказані обставини в повній мірі визнаються сторонами.
Під час перевірки Дубенською ОДПІ використано декларації позивача про доходи і звіти платника єдиного податку, книгу обліку доходів і витрат, копії квитанцій про сплату податку з власників транспортних засобів, відомості з центральної бази даних Державного реєстру фізичних осіб про суми виплачених доходів, відповіді Ягодинської, Львівської та Рівненської митниць, БТІ, РЦЗ, міської ради, ДП "Водоканал", Пустоіванівської сільської ради, інформацію ВРЕР м.Дубно про поставлені позивачем та зняті з обліку для реалізації транспортні засоби та відомості з електронної бази даних "Митниця" про фактурну вартість транспортних засобів (а.с.78-94).
Як зазначалося вище, в 2009 році позивач здійснював діяльність на загальній системі оподаткування на умовах фіксованої сплати прибуткового податку (шляхом придбання торгового патенту).
В декларації про доходи за 2009 рік позивач відобразив дохід на рівні 10000,00 грн. Відповідач констатував, що фактично валовий дохід ФОП ОСОБА_4 за 2009 рік склав 733602,00 грн. Вказана сума була обрахована шляхом додавання фактурної вартості автомобілів, знятих позивачем для реалізації впродовж 2009 року. Оскільки вказана сума перевищує встановлену Декретом Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" №13-92 від 26.12.1992 року межу -119000,00 грн., яка дозволяла перебувати на спеціальній системі оподаткування, податковий орган зазначив, що з серпня 2009 року ФОП ОСОБА_4 повинен був перейти на загальну систему оподаткування, так як 23.07.2009 року при реалізації автомобіля OPEL VIVARO його дохід за останні 12 місяців перевищив допустимий рівень і склав 143860,60 грн. Разом з тим, з серпня 2009 року позивач не перейшов на загальну систему оподаткування і продовжував здійснювати свою господарську діяльність придбаваючи фіксований патент. На підставі відомостей ВРЕР м.Дубно податковим органом було встановлено, що в цей період ФОП ОСОБА_4 було знято з обліку для реалізації 25 транспортних засобів.
Враховуючи вимоги абзаців 6-8 пункту 1 статті 14 розділу IV Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" №13-92 від 26.12.1992 року, який був чинним до 01.01.2012 року, згідно якого громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, мають право самостійно обрати спосіб оподаткування доходів, одержаних від цієї діяльності, за фіксованим розміром податку шляхом придбання патенту за умови, якщо, зокрема, валовий доход такого громадянина від самостійного здійснення підприємницької діяльності або з використанням найманої праці за останні 12 календарних місяців, що передують місяцю придбання патенту, не перевищує семи тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (119000,00 грн.), податковий орган зробив висновок про необхідність оподаткування різниці між сумою виручки, одержаної позивачем за період з 07.05.2009 року по 23.07.2009 року та граничною межею, яка дозволяє перебувати на спеціальній системі оподаткування: 143860,60 грн. -119000,00 грн. = 24860,60 грн., а також про необхідність оподаткування за загальною системою усієї суми виручки, що отримана позивачем з 24.07.2009 року по 31.12.2009 року, розмір якої визначено шляхом додавання фактурної вартості восьми автомобілів, знятих позивачем для реалізації впродовж цього періоду: 589741,16 грн.
В I кварталі 2010 року позивач, продовжуючи перебувати на загальній системі оподаткування на умовах фіксованої сплати прибуткового податку, звітності не подавав. Відповідач констатував, що ФОП ОСОБА_4 у зв'язку з перевищенням у 2009 році гранично допустимого рівня виручки, не мав права придбавати на цей період торговий патент, і фактично валовий дохід ФОП ОСОБА_4 за I квартал 2010 року склав 336357,00 грн.
В II-IV кварталі 2010 року позивач перебував на спрощеній системі оподаткування та задекларував дохід на рівні 97000,00 грн. Відповідач констатував, що фактично валовий дохід ФОП ОСОБА_4 за цей період склав 799503,00 грн. Вказана сума була обрахована шляхом додавання фактурної вартості автомобілів, знятих позивачем для реалізації. Оскільки ще серпня 2009 року ФОП ОСОБА_4 повинен був перейти на загальну систему оподаткування, так як сума його виручки перевищила не тільки встановлену Декретом Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" №13-92 від 26.12.1992 року межу в 119000,00 грн., яка дозволяє сплачувати фіксований патент, а й встановлену Указом Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" №727/98 від 03.07.1998 року, межу в 500000,00 грн., яка дозволяє перебувати на спрощеній системі оподаткування, податковий орган зазначив про необхідність оподаткування за загальною системою усієї суми виручки, що отримана позивачем в цей період.
В 2011 році ФОП ОСОБА_4 продовжив здійснювати діяльність на спрощеній системі оподаткування і задекларував дохід за I-III квартали 2011 року на рівні 260000,00 грн. Відповідач констатував, що фактично валовий дохід ФОП ОСОБА_4 за цей період склав 324508,00 грн. Вказана сума була обрахована за аналогічно методикою і з таких самих підстав, що й у 2010 році.
Враховуючи те, що під час проведення перевірки валові витрати позивача не були документально підтверджені, податковим органом розраховано суму чистого доходу, що підлягає оподаткуванню податком на доходи фізичних осіб -суб'єктів підприємницької діяльності як різницю між сумою виручки, яка визначена за даними митниці про фактурну вартість автомобілів, знятих позивачем для реалізації та валовими витратами, які відповідно до Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" №889-IV від 22.05.2003 року, чинного до 01.01.2011 року, обраховані згідно з додатком №6 до Інструкції про оподаткування доходів фізичних осіб від зайняття підприємницькою діяльністю, затвердже-ної наказом Головної державної податкової інспекції України №12 від 21.04.1993 року, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 09.06.1993 року за №64, яка була чинною до 01.01.2012 року, як 25% від суми валового доходу.
Відповідно, сукупний чистий доход позивача, що підлягав оподаткуванню з врахуванням вимог Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" №13-92 від 26.12.1992 року, за результатами перевірки склав:
24860,60 грн. -25% (6215,15 грн.) = 18645,45 грн. (з 07.05.2009 року по 23.07.2009 року),
589741,16 грн. -25% (147435,29 грн.) = 442305,87 грн. (з 24.07.2009 року по 31.12.2009 року)
336357,00 грн. -25% (84089,25 грн.) = 252267,75 грн. (I квартал 2010 року),
799503,00 грн. -25% (199875,75 грн.) = 599627,25 грн. (II-IV кварталі 2010 року),
324508,00 грн. -0,00 грн. = 324508,00 грн. (I-III квартали 2011 року витрати не визначались, з огляду на втрату чинності Законом України "Про податок з доходів фізичних осіб" №889-IV від 22.05.2003 року).
Відповідно до приписів п.7.1 ст.7, п.22.3 ст.22 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" №889-IV від 22.05.2003 року, чинного до 01.01.2011 року, ставка податку становить 15% від об'єкта оподаткування. Аналогічним чином, в силу вимог п.167.1 ст.167 Податкового кодексу України, чинного з 01.01.2011 року, ставка податку становить 15% бази оподаткування податком на доходи фізичних осіб. Відповідно, позивачу визначено суму податку з доходів фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності в розмірі: 18645,45 грн. х 15% = 2796,82 грн. і 442305,87 грн. х 15% = 66345,88 грн., - разом 69142,70 грн. - за 2009 рік, 252267,75 грн. х 15 % = 37840,16 грн. і 599627,25 грн. х 15% = 89944,09 грн., - разом 127784,27 грн. -за 2010 рік, 324508,00 грн. х 15% = 48676,21 грн. -за 2011 рік.
Всього, за охоплений перевіркою період податковим органом сума податку з доходів фізичних осіб від підприємницької діяльності визначена на рівні 245603,18 грн. (69142,70 грн. + 127784,27 грн. + 48676,21 грн.). Вказана сума у вигляді грошового зобов'язання плюс штрафна санкція у 25% заниженого податку за 2011 рік - 12169,05 грн. і була донарахована позивачу спірним податковим повідомленням-рішенням №0032431750 від 12.12.2011 року.
Згідно з розділом 2.5. акту перевірки, оскільки з серпня 2009 року ФОП ОСОБА_4 повинен був перейти на загальну систему оподаткування, так як сума його виручки перевищила не тільки встановлену Декретом Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" №13-92 від 26.12.1992 року межу в 119000,00 грн., яка дозволяє сплачувати фіксований патент, а й встановлену Указом Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" №727/98 від 03.07.1998 року, межу в 500000,00 грн., яка дозволяє перебувати на спрощеній системі оподаткування, податковий орган зазначив що з 20.11.2009 року позивач підлягав обов'язковій реєстрації платником ПДВ. З огляду на те, що в силу вимог п.9.4 ст. 9 Закону України "Про податок на додану вартість" №168/97-ВР від 03.04.1997 року, чинного до 01.01.2011 року, особа, яка не надсилає заяву про реєстрацію платником ПДВ, несе відповідальність за ненарахування або несплату цього податку на рівні зареєстрованого платника без права нарахування податкового кредиту та отримання бюджетного відшкодування, як і в силу вимог п.183.10 ст.183 Податкового кодексу України, будь-яка особа, яка підлягає обов'язковій реєстрації як платник податку, і не подала до органу державної податкової служби реєстраційну заяву, несе відповідальність за ненарахування або несплату цього податку на рівні зареєстрованого платника без права нарахування податкового кредиту та отримання бюджетного відшкодування, позивачу за результатами перевірки було визначено суму податкового зобов'язання з ПДВ в розмірі 288043,11 грн., в тому числі за листопад-грудень 2009 року, січень-грудень 2010 року, січень-вересень 2011 року, яка обраховувалась шляхом застосування ставки податку 20% до обсягу отриманої позивачем виручки, яка, в свою чергу, визначалася як сукупна фактурна вартість автомобілів, знятих позивачем з обліку для реалізації у вказані періоди. Така сума податкового зобов'язання, плюс штрафна санкція у розмірі 25% від суми зобов'язання -72011,00 грн., плюс штрафна санкція за неподання декларацій з ПДВ за 23 податкових періоди (23 х 170,00 грн.) -3910,00 грн., разом: 288043,00 грн. + 72011,00 грн. + 3910,00 грн. = 363964,00 грн. і визначена позивачу спірним податковим повідомленням-рішенням №0032441750 від 12.12.2011 року.
В основу податкового повідомлення-рішення №0032431750 від 12.12.2011 року покладено висновки податкового органу про порушення позивачем вимог ст.13, пп. "б" п.1 ст.14 розділу IV Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" №13-92 від 26.12.1992 року, п.7.1 ст.7, пп.8.1.3 п.8.1. ст.8, пп.9.12.1, пп.9.12.2. п.9.12. ст.9 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" №889-IV від 22.05.2003 року та ст.138, п.177.2,177.4 ст.177 Податкового кодексу України.
А в основу вказаного податкового повідомлення-рішення №0032441750 від 12.12.2011 року покладено висновком податкового органу про порушення позивачем вимог пп.2.3.1 п.2.3 ст.2, пп.7.3.1 п.7.3 ст.7, п.9.4 ст.9 Закону України "Про податок на додану вартість" №168/97-ВР від 03.04.1997 року, пп.49.18.1 п.49.18 ст.49, п.183.10 ст.183, п.185.1 ст.185, п.187.1 ст.187, п.188.1 ст.188. п.203.1 ст.203 Податкового кодексу України.
І одні, і другі висновки суд вважає безпідставними та необґрунтованими, а винесені на їх основі податкові повідомлення-рішення протиправними, виходячи з наступного.
Статтею 1 Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" №727/98 від 03.07.1998 року, який припинив дію з 01.01.2012 року, була запроваджена спрощена система оподаткування, обліку та звітності, зокрема для фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500000,00 грн.
А згідно з абз.6-8 пункту 1 статті 14 розділу IV Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" №13-92 від 26.12.1992 року, який також припинив дію з 01.01.2012 року, громадяни, які здійснювали підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, мали право самостійно обрати спосіб оподаткування доходів, одержаних від цієї діяльності, за фіксованим розміром податку шляхом придбання патенту за умови, якщо, зокрема, валовий доход такого громадянина від самостійного здійснення підприємницької діяльності або з використанням найманої праці за останні 12 календарних місяців, що передують місяцю придбання патенту, не перевищує семи тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян -119000,00 грн.
Погоджуючись з тим, що перевищення суб'єктом підприємницької діяльності -фізичною особою, який перебуває на спеціальній чи спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності обмеження щодо річної виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), позбавляє його права перебувати на такій системі оподаткування на наступний рік, суд не може визнати нарахування податку, здійснене для ФОП ОСОБА_4 Дубенською ОДПІ по загальній системі оподаткування правомірним, позаяк в основу висновків податкового органу про отримання позивачем у 2009 році виручки в обсязі, що перевищує, як 119000,00 грн. так і 500000,00 грн., як і в основу висновків про отримання позивачем у 2010 році виручки в обсязі, що перевищує 500000,00 грн. покладено не дані про суму вартості транспортних засобів, за якою позивачем здійснювалась їх реалізація, а суму фактурної вартості транспортних засобів, знятих з обліку позивачем у відповідних періодах для реалізації.
Такий спосіб визначення бази оподаткування податком з доходів фізичних осіб нормативно не обґрунтований.
Так, за змістом п.1.2 ст.1 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" №889-IV від 22.05.2003 року, чинного на час існування відповідних правовідносин, дохід фізичної особи охоплює суму будь-яких коштів, одержаних платником податку у власність або нарахованих на його користь протягом відповідного звітного податкового періоду з різних джерел як на території України, так і за її межами. В свою чергу, дохід з джерелом його походження в Україні, згідно з п.1.3. ст.1 вказаного Закону -це будь-який дохід, одержаний платником податку або нарахований на його користь від здійснення будь-яких видів діяльності на території України, у тому числі, але не виключно, у вигляді доходів від продажу рухомого майна, якщо факт зміни власника (продажу об'єкт рухомого майна) підлягає державній реєстрації та/або нотаріальному посвідченню згідно із Законом України, або якщо місце вручення такого рухомого майна набувачеві знаходиться на території України (пп."ж"). Загальний річний оподатковуваний дохід складається з суми загальних місячних оподатковуваних доходів звітного року, а також іноземних доходів, одержаних протягом такого звітного року. До складу загального місячного оподатковуваного доходу включаються в тому числі і частина доходів від операцій з майном, розмір якої визначається згідно з положеннями статей 11-12 цього Закону. Дохід платника податку від продажу об'єкта рухомого майна протягом звітного податкового року оподатковується за ставкою, встановленою пунктом 7.1 статті 7 цього Закону (15% від об'єкта оподаткування).
На відміну від визначеного підпунктом 11.1.3 статті 11 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" №889-IV від 22.05.2003 року, чинного до 01.01.2011 року, порядку оподаткування операцій з продажу нерухомості, при якому дохід від продажу об'єкта нерухомого майна визначається виходячи з ціни, зазначеної у договорі купівлі-продажу, але не нижче оціночної вартості такого нерухомого майна, розрахованої органом, уповноваженим здійснювати таку оцінку відповідно до законодавства, при продажі рухомого майна вказаний Закон не містив вимог до визначення бази оподаткування не нижче оціночної вартості такого майна. Аналогічні положення містить і розділ IV Податкового кодексу України, що набув чинності з 01.01.2011 року.
За таких обставин висновок відповідача про визначення доходу від продажу рухомого майна виходячи з його фактурної вартості не ґрунтується на вимогах законодавства про оподаткування, а відтак і визначення позивачу податкового зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб від продажу рухомого майна, за даними ВРЕР УДАІ м.Дубно УМВС України про зняті позивачем з реєстраційного обліку транспортні засоби, вартість яких визначена податковим органом з фактурної вартості транспортних засобів, проведено неправомірно.
Фактично, при визначенні доходу позивача, відповідачем застосовано фактурну вартість транспортних засобів, яка, як вбачається з акту перевірки, вважається звичайною ціною. В той же час, порядок визначення "звичайної ціни" визначений п.1.20 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" №334/94-ВР від 28.12.1994 року, за нормою якою, звичайна ціна, в першу чергу, визначається виходячи з рівня справедливих ринкових цін. Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари, а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари, а також ціни, які склалися на ринку (території найближчій стосовно будь-якої із сторін договору) ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів. Для визначення звичайної ціни товару використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару договори з ідентичними (однорідними) товарами у співставних умовах. Якщо товари, ідентичні (за їх відсутності - однорідні) товарам, стосовно яких визначається звичайна ціна, прилюдно пропонуються до продажу, або мають ціни, встановлені на організованому ринку цінних паперів, або мають біржову ціну, визначення звичайної ціни здійснюється із врахуванням таких факторів. Відповідно до пп.1.20.5 п.1.20 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" №334/94-ВР від 28.12.1994 року, якщо звичайна ціна не може бути визначена з використанням таких норм, то для доказів обґрунтування її рівня застосовуються правила, визначені національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, а також національними стандартами з питань оцінки майна.
З акту перевірки та з переліку матеріалів, які використовувались відповідачем під час податкової перевірки позивача слідує, що податковим органом не здійснювались заходи щодо дослідження справедливих ринкових цін на ідентичні або однорідні товари.
Відповідач, всупереч порядку визначення звичайних цін, обумовлених п.1.20 названого Закону, прийняв за звичайну ціну фактурну вартість товарів, однак така вартість товару не є звичайною ціною в розумінні обумовленого Закону. Крім того, ні Декрет Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" №13-92 від 26.12.1992 року, ні Закон України "Про податок з доходів фізичних осіб" №889-IV від 22.05.2003 року, ні Податковий кодекс України взагалі не покладали і не покладають обов'язку по застосуванню "звичайної ціни" при продажу рухомого майна. В силу вимог п.12.4. ст.12 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" №889-IV від 22.05.2003 року, чинного на час існування відповідних правовідносин, застосування ставки податку до вартості рухомого майна, розрахованої за звичайними цінами, передбачено лише при обміні об'єктами рухомого майна. В той же час позивач операцій по обміну транспортними засобами в охопленому перевіркою періоді не здійснював і зворотного податковим органом не доведено.
Оскільки за змістом п.1.2 ст.1 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" №889-IV від 22.05.2003 року, чинного на час існування відповідних правовідносин, дохід фізичної особи - це сума коштів, одержаних платником податку у власність або нарахованих на його користь протягом відповідного звітного податкового періоду з різних джерел як на території України, так і за її межами, то з урахуванням відсутності правової норми про визначення такого доходу при продажу рухомого майна, виходячи з ціни, яка не є нижчою за його оціночну вартість, об'єкт оподаткування повинен визначатися із ціни продажу обумовленої договором, або ж із суми коштів, яка фактично, а не ймовірно, одержана такою фізичною особою.
Відповідно, дані електронної бази даних "Митниця" про фактурну вартість транспортних засобів, не є належними доказами в розумінні ст.70 КАС України, позаяк не містять інформацію щодо предмету доказування.
Оскільки вказані висновки, в їх сукупності, стали базисом для висновку про отримання позивачем доходу, сума якого перевищила законодавчо встановлені обмеження, а відтак і для висновків про те, що доходи позивача у відповідні періоди підлягають оподаткуванню на загальних підставах, з огляду на втрату права застосовувати фіксовану ставку податку та спрощену систему оподаткування, суд вважає спірне податкове повідомлення-рішення, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб від підприємницької діяльності протиправним, а відтак таким, що підлягає скасуванню в судовому порядку.
З цих же міркувань суд не може погодитися з висновком податкового органу про порушення позивачем вимог законодавства, що регулює порядок нарахування та сплати податку на додану вартість.
Так, в силу вимог п.9.4 ст.9 Закону України "Про податок на додану вартість" №168/97-ВР від 03.04.1997 року, чинного до 01.01.2011 року, особа, яка не надсилає заяву про реєстрацію платником ПДВ, у тому випадку, коли вона підлягає обов'язковій реєстрації як платник цього податку, відповідно до пп.2.3.1 п.2.3 ст.2 цього Закону (перевищення сумою виручки 300000,00 грн.), несе відповідальність за ненарахування або несплату цього податку на рівні зареєстрованого платника без права нарахування податкового кредиту та отримання бюджетного відшкодування. Аналогічні положення містить п.183.10 ст.183 Податкового кодексу України, що набув чинності з 01.01.2011 року.
В той же час, п.1 ст.1 Указу Президента України "Про спрощену систему оподатку-вання, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" №727/98 від 03.07.1998 року, який діяв до 01.01.2012 року, надавав фізичним особам право перебувати на спрощеній системі оподаткування за умови, якщо вони здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500000,00 грн. і така спрощена система оподаткування звільняла суб'єктів малого підприємництва від сплати податку на додану вартість. Указом визначено, що у разі перевищення граничної межі отриманої виручки, такі підприємці мають перейти на загальну систему оподаткування з подальшою реєстрацією платниками податку на додану вартість.
Оскільки, відповідачем не доведено, що позивач в охопленому перевіркою періоді отримав від реалізації транспортних засобів доходи в обумовлених актом перевірки розмірах, тобто досягнув граничного обсягу господарських операцій, що передбачають перехід на загальну систему оподаткування та реєстрацію платником податку на додану вартість, підстав для нарахування йому податкових зобов'язань з ПДВ та застосування штрафної санкції з ПДВ, у податкового органу не було.
Крім того, оскільки документально не підтверджено, що позивач одержував виручку в тих сумах, які зазначені в акті перевірки, то не доведено і його обов'язок по нарахуванню та сплаті до бюджету податку на додану вартість в розмірі 288043,11 грн.
Стосовно висновків відповідача про необхідність застосування до позивача штрафу за неподання до податкового органу декларацій з податку на додану вартість за період з листопада 2009 року по вересень 2011 року (23 податковий період по 170,00 грн.) в розмірі 3910,00 грн.
Враховуючи те, що законодавством для осіб, які не надіслали заяву про реєстрацію платником ПДВ, у тому випадку, коли підлягали обов'язковій реєстрації як платник ПДВ передбачено виключно таку міру відповідальності, як нарахування податкових зобов'язань та застосування штрафних санкцій за їх заниження, а також те, що до дати реєстрації платником податку на додану вартість особа (у тому числі і несвоєчасної реєстрації) особа взагалі не має права на подання податкової декларації, штрафні санкції, за неподання податкових декларацій з податку на додану вартість суб'єктом підприємницької діяльності, який не подав до органу податкової служби заяву про реєстрацію платником податку на додану вартість, не застосовуються.
За змістом ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову.
Всупереч цьому, відповідачем не були доведені ті обставини, на яких ґрунтувались його заперечення, а зокрема відповідачем не підтверджено належними доказами у справі обставини щодо отримання позивачем доходу в обумовлених вище розмірах та відповідно досягнення граничного рівня доходу оподатковуваних операцій, за наявності якого виникає обов'язок реєструватися платником ПДВ та перебувати на загальній системі оподаткування.
За таких обставин, суд вважає, що адміністративний позов про скасування податкових повідомлень-рішень №0032431750 та №0032441750 від 12.12.2010 року підлягає до задоволення.
Судові витрати по справі згідно ч.1 ст.94 КАС України стягуються на користь позивача з Державного бюджету.
Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити повністю.
Скасувати податкові повідомлення-рішення Дубенської об'єднаної державної податкової інспекції №0032441750 від 12.12.2011 року, згідно з яким Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_4 збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "податок на додану вартість" на 288043,00 грн. та застосовано штрафну санкцію в розмірі 75921,00 грн. та №0032431750 від 12.12.2011 року, згідно з яким Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_4 збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "податок з доходів фізичних осіб від підприємницької діяльності" на 245603,18 грн. та застосовано штрафну санкцію в розмірі 12169,05 грн.
Присудити на користь позивача Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 із Державного бюджету України судовий збір у розмірі 2146,00 грн.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Житомирського апеляційного адміністративного суду.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі проголошення судом вступної та резолютивної частин постанови, а також прийняття постанови у письмовому провадженні, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя Друзенко Н.В.