м. Київ
04 квітня 2012 року 2а-5842/11/1070
Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Терлецької О.О., при секретарі судового засідання: Корінному С.О.,
за участю представників сторін:
від позивача -Василенко О.Я.,
від відповідача -не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом Казенного заводу порошкової металургії
до Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області
про визнання неправомірними дій та скасування податкового повідомлення-рішення від 11.11.2011 № 0009762301,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся Казенний завод порошкової металургії (далі -позивач) з позовом до Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області (далі -відповідач) про визнання неправомірними дій та скасування податкового повідомлення-рішення від 11.11.2011 № 0009762301.
30 січня 2012 року позивачем подано до суду заяву № 1433 про уточнення адміністративного позову.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що податкове повідомлення-рішення від 11.11.2011 № 0009762301 прийняте відповідачем є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки правочин укладений між позивачем та його контрагентом був реальний а товар який був поставлений за укладеним правочином використовувався позивачем при здійсненні основного виду діяльності.
У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги та просив суд задовольнити адміністративний позов.
Відповідач, повідомлений належним чином про розгляд справи, в судове засідання вдруге не з'явився. Про причини неявки суд не повідомив.
Відповідно до частини четвертої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
Згідно з статтею 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до частини четвертої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. У разі невиконання цього обов'язку суд витребовує названі документи та матеріали.
Оскільки відповідачем заперечень чи відзиву на позовну заяву до суду не подано, то у суду відсутні підстави вважати, що відповідач заперечує проти позову.
Враховуючи наведене, а також те, що відповідач -суб'єкт владних повноважень жодних пояснень, заперечень чи відзиву на позовну заяву не подав до суду, двічі в судове засідання не з'явився, клопотань про відкладення розгляду справи не подав, суд ухвалив розглядати справу за відсутності представника відповідача та на підставі наявних у справі документів.
Заслухавши представника позивача, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Казенний завод порошкової металургії є юридичною особою, яка зареєстрована 22.10.1998 Виконавчим комітетом Броварської міської ради Київської області.
Згідно Довідки з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, основними видами діяльності позивача за КВЕД є: кування, пресування, штампування, профілювання; порошкова металургія; виробництво скловолокна; виробництво чавуну, сталі та феросплавів; загальні механічні операції; виробництво зброї та боєприпасів; діяльність санаторно-курортних закладів.
11 травня 2005 року між позивачем та його контрагентом -Приватним підприємством «Будспецсервіс»було укладено договір № 05-7м. Предметом вказаного договору була поставка продукції в асортименті відповідно до заявок.
У жовтні 2011 року податковим органом проведено було документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ПП «Будспецсервіс»за період з 01.12.2010 по 30.01.2011.
За результатами перевірки відповідачем складено акт від 27.10.2011 № 1672/232/00186192, яким встановлено наступні порушення, а саме: п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість», в результаті чого завищено від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту в періоді, що перевірявся, на загальну суму -100887,00 грн.; п. 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту, в періоді, що перевірявся на загальну суму 100261,00 грн.; п.1, 5 ст. 203, п.1, 2 ст. 215, п. 1 ст. 216, ст. 228, ст. 626, ст. 629, ст. 650, ст. 655, ст. 658, ст. 662 Цивільного кодексу України, в частині недодержання вимог зазначених положень Цивільного кодексу України, в момент вчинення правочинів, які спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених позивачем з контрагентом -ПП «Будспецсервіс».
На підставі вказаного акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 11.11.2011 № 0009762301, згідно з яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 100887,00 грн. за 12 міс. 2010 року та 100261,00 грн. за 1 міс. 2011 року та штрафні (фінансові) санкцій у розмірі 1,00 грн.
Не погоджуючись з податковим повідомлення-рішенням прийнятим відповідачем, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи нормативно-правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини першої статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Наведене свідчить, що за змістом приписів статті 228 Цивільного кодексу України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, є нікчемним.
Статтею 228 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Відповідно до частини другої статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Відповідно до роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, яке викладене у постанові від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»нікчемними є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.
Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.
Водночас, при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається у намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.
Як вбачається із матеріалів справи, податковим органом було проведено перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з Приватним підприємством «Будспецсервіс» за період з 01.12.2010 по 30.01.2011.
Однак, як вбачається із матеріалів справи посадовими особами відповідача не було взято до уваги при проведенні перевірки, що вся продукція яка поставлялась ПП «Будспецсервіс»згідно замовлень позивача на підставі договору від 11.05.2005 № 05-7м була фактично отримана позивачем та безпосередньо використана при здійсненні позивачем основного виду діяльності, а саме: при виробництві спечених виробів. Факт отримання позивачем товару згідно вказаного договору підтверджується наступними первинними документами, а саме:
- видатковою накладною № РН-0000163 від 02.12.2010, приходним ордером № 212 від 07.12.2010 та податковою накладною № 151 від 02.12.2010;
- видатковою накладною № РН-0000164 від 02.12.2010, приходним ордером № 209 від 07.12.2010 та податковою накладною № 152 від 02.12.2010;
- видатковою накладною № РН-0000166 від 09.12.2010, приходним ордером № 638 від 07.12.2010 та податковою накладною № 154 від 09.12.2010;
- видатковою накладною № РН-0000168 від 13.12.2010, приходним ордером № 645 від 13.12.2010 та податковою накладною № 155 від 13.12.2010;
- видатковою накладною № РН-0000173 від 16.12.2010, приходним ордером № 215 від 16.12.2010 та податковою накладною № 159 від 16.12.2010;
- видатковою накладною № РН-0000175 від 21.12.2010, приходним ордером № 669 від 21.12.2010 та податковою накладною № 161 від 21.12.2010;
- видатковою накладною № РН-0000176 від 21.12.2010, приходним ордером № 216 від 21.12.2010 та податковою накладною № 162 від 21.12.2010;
- видатковою накладною № РН-0000182 від 24.12.2010, приходним ордером № 219 від 24.12.2010 та податковою накладною № 169 від 24.12.2010;
- видатковою накладною № РН-0000186 від 30.12.2010, приходним ордером № 193 від 30.12.2010 та податковою накладною № 172 від 30.12.2010;
- видатковою накладною № РН-0000003 від 13.01.2011, приходним ордером № 2 від 13.01.2011 та податковою накладною № 2 від 13.01.2011;
- видатковою накладною № РН-0000005 від 14.01.2010, приходним ордером № 4 від 14.01.2011 та податковою накладною № 4 від 14.01.2011;
- видатковою накладною № РН-0000018 від 27.01.2011, приходним ордером № 7 від 27.01.2011 та податковою накладною № 15 від 27.01.2011;
- видатковою накладною № РН-0000002 від 14.01.2011, приходним ордером № 12 від 14.01.2011 та податковою накладною № 3 від 14.01.2011;
- видатковою накладною № РН-0000004 від 18.01.2011, приходним ордером № 24 від 18.01.2011 та податковою накладною № 7 від 18.01.2011;
- видатковою накладною № РН-0000011 від 20.01.2011, приходним ордером № 25 від 20.01.2011 та податковою накладною № 10 від 20.01.2011;
- видатковою накладною № РН-0000013 від 25.01.2011, приходним ордером № 29 від 25.01.2011 та податковою накладною № 13 від 25.01.2011;
- видатковою накладною № РН-0000019 від 27.01.2011, приходним ордером № 43 від 27.01.2011 та податковою накладною № 16 від 27.01.2011.
Застосування наслідків статті 208 Господарського кодексу та статті 228 Цивільного кодексу України можливе за умови встановлення достовірного предмета та істотних умов договору, які суд може дослідити, відповідно, на відсутність ознак суперечності інтересам держави і суспільства чи відсутність порушення публічного порядку.
Оскільки, відповідач не подав суду жодних пояснень, відзиву чи заперечень на позовну заяву, не довів суду що правочин укладений між позивачем та ПП «Будспецсервіс»є таким, що порушує публічний порядок, спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, суд прийшов до висновку що позовні вимоги в частині скасування податкового повідомлення-рішення від 11.11.2011 № 0009762301, прийнятого відповідачем, підягають задоволенню.
При вирішенні питання правомірності формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість, суд виходить з наступного.
Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Виходячи із аналізу положень статті 198 Податкового кодексу України суд дійшов висновку, що право на податковий кредит може виникати як і з дати фактичного списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), так і з дати отримання податкової накладної. Проте, скористатися цим правом можливо лише при наявності податкової накладної, оформленої у відповідності до Закону. Відсутність податкових накладних зумовлює неможливість включення позивачем до податкового кредиту сум, що підтверджуються вказаними податковими накладними у періоді фізичного здійснення господарської операції.
Відповідно до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, платник податку надає покупцю підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити:
- порядковий номер податкової накладної;
- дата виписування податкової накладної;
- повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг;
- податковий номер платника податку (продавця та покупця);
- місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку;
- повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг;
- опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг;
- ціна постачання без урахування податку;
- ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні;
- загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку;
- вид цивільно-правового договору;
- код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).
Судом встановлено, що весь дохід від реалізації товарів та витрати на його придбання, включені позивачем до складу податкового зобов'язання і податкового кредиту, повністю підтверджено первинними, податковими та іншими документами, зокрема, і податковими накладними зміст яких відповідає вимогам пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України.
Окрім того, в судовому засіданні не встановлено обставин, які б свідчили про безтоварність відносин між позивачем та ПП «Будспецсервіс»за договором № 05-7м від 11.05.2005. Навпаки, виконання умов договору підтверджується використанням позивачем закупленої за укладеним договором продукції, а саме: плановими калькуляціями на одиницю виробу, довідками по використанню поставленої ПП «Будспецсервіс»продукції, технологічними інструкціями, внутрішньозаводськими вимогами, лімітними карточками, нарядами-замовленнями, звітом про використання продукції, тобто внутрішньо розпорядчими документами, позивача, які підтверджуються використання позивачем поставленої продукції при здійсненні ним основних видів діяльності.
В частині позовних вимог щодо визнання дій відповідача протиправними, суд зазначає наступне.
Згідно з статтею 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Однак, як вбачається із матеріалів справи, позивачем не надано пояснень та не доведено суду, що дії відповідача по процедурі проведення перевірки або процедурі прийняття податкового повідомлення-рішення є неправомірними.
Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
Позивачем не було заявлено вимогу про стягнення з відповідача суми судового збору чи інших документально підтверджених судових витрат.
Керуючись статтями 11, 14, 69, 70, 71, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Скасувати податкове повідомлення-рішення Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області від 11.11.2011 № 0009762301.
В решті позовних вимог, - відмовити.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішення за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі проголошення лише вступної та резолютивної частини постанови або прийняття постанови у письмовому провадженні -протягом десяти днів з дня отримання її копії.
Суддя Терлецька О.О.
Повний текст постанови складено та підписано - 09 квітня 2012 р.