Україна ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
24 квітня 2012 р. Справа № 2а/0570/23318/2011
Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17
час прийняття постанови: 10:35
Донецький окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Абдукадирова К.Е.
при секретарі Окрибелашвілі В.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Комунального комерційного підприємства Маріупольської міської ради «Маріупольтепломережа», м. Маріуполь
до Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя Донецької області Державної податкової служби,
третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Товариство з обмеженою відповідальністю «ЧОСО», м. Маріуполь,
про визнання недійсними податкових повідомлень - рішень Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя від 02.12.2011р. №0001282342, №0001292342, №0001302342
за участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_1 - за дов. від 20 жовтня 2011 року
від відповідача:. ОСОБА_2- за дов. від 3 січня 2012 року
від третьої особи:. - не з'явився
Комунальним комерційним підприємством Маріупольської міської ради «Маріупольтепломережа» заявлено позов до Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя, третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Товариство з обмеженою відповідальністю «ЧОСО», м. Маріуполь, про скасування податкових повідомлень - рішень Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя від 02.12.2011р. №0001282342, №0001292342, №0001302342.
Позивач уточнив позовні вимоги та просив суд визнати недійсними податкові повідомлення-рішення Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя від 02.12.2011р. №0001282342, №0001292342, №0001302342.
Відповідачем до суду надано клопотання у зв'язку з проведенням реорганізації Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя замінити відповідача у справі на Жовтневу МДПІ м. Маріуполя Донецької області Державної податкової служби.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 17.04.2012р. клопотання відповідача задоволено, здійснено заміну неналежного відповідача на належного - Жовтневу МДПІ м. Маріуполя Донецької області Державної податкової служби.
Позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на безпідставність висновків податкового органу про те, що в порушення пп. 8.1.2. п. 8.1. ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу амортизаційних відрахувань віднесено витрати на придбання засобів у ТОВ «ЧОСО» у розмірі 1 038 894,00 грн., в результаті чого занижено податок на прибуток всього у сумі 133 348,00 грн. та завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибуток в сумі 505 501,00 грн., а також про порушення пп. 7.2.6 п. 7.2., пп. 7.4.1, 7.4.5. п. 7.4., пп. 7.5.1. п.7.5, пп. 7.7.1. п. 7.1. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» в частині включення в листопаді 2008р. до складу податкового кредиту суму ПДВ у розмірі 433 333,00 грн. у складі вартості придбаних основних засобів у ТОВ «ЧОСО», в результаті чого завищено залишок від'ємного значення суми ПДВ, що підлягає включенню до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (ряд.26) за січень 2011р. на 433 333 грн.
Вважає також безпідставним висновок податкового органу про укладення нікчемного правочину з ТОВ «ЧОСО». Зазначає, що на момент виконання договірних зобов'язань ТОВ «ЧОСО» було зареєстроване в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій, мало свідоцтво платника ПДВ. Вважає, що згідно із нормами Закону України «Про податок на додану вартість» право платника ПДВ на податковий кредит не залежить від дій чи бездіяльності його контрагентів, у тому числі, не відображення ними податкових зобов'язань. Позивач мав усі законодавчі підстави для формування податкового кредиту по податкових накладних, отриманих від ТОВ «ЧОСО». Наголошує на тому, що в подальшому товар було використано в господарській діяльності.
Між ККП ММР «Маріупольтепломережа» і ТОВ «ЧОСО» був укладений договір від 25.07.2008р. №185 на закупівлю автоматичної формовочної лінії з вакуумом для виробництва виробів з пенопласту та матричні форми. Договір виконаний двома сторонами. Продавець надав позивачу рахунок-фактуру, видаткові та податкові накладні. Обладнання було поставлено згідно до специфікації. Доставка здійснювалась транспортом продавця. 20.11.2008р. обладнання було поставлено на бухгалтерський облік як основний засіб. Воно знаходиться у цеху на 16 котельній, обладнання встановлено на опалубку, підведена електрика, ведуться роботи з погодженням документів технічного характеру, що зафіксовано посадовими особами податкової міліції.
21.06.2011р. в приміщенні адміністративної будівлі ККП МРР «Маріупольтепломережа» трапилася пожежа, під час якої були знищені первинні бухгалтерські документи, що підтверджують господарські операції за 2007-2010 рік та частково за 2011р.
На підставі п. 44.5. ст. 44 Податкового кодексу України позивач звертався з листами до директора ТОВ «ЧОСО» про надання дублікатів первинних документів.
Крім того, звертає увагу на те, що у 2009р. була проводена планова виїзна перевірка позивача за період з 01.04.2007р. по 31.12.2008р., за наслідками якої складений акт від 16.02.2009р. №372/23-2/33760279, в якому відображений факт перевірки документів ТОВ «ЧОСО», зокрема, податкової накладної № 1229 від 18.11.2008р. на суму 400 000,00 грн., №1231 від 19.11.2008 р. на суму 2 200 000,00 грн. Порушень у ТОВ «ЧОСО» не встановлено. Податкові накладні було перевірено в оригіналах.
Позивач зазначає, що покладені в основу акту перевірки факти порушених кримінальних справ та проведених слідчих дій жодним чином не стосуються посадових осіб ТОВ «ЧОСО».
Зазначає, що постановою Донецького окружного адміністративного суду від 15.11.2010р. по справі № 2а-21410/10/0570 було встановлено, що 25.02.2010р. ТОВ «ЧОСО» до ДПІ у Орджонікідзевському районі м. Маріуполя був наданий лист від 22.02.2010р. про те, що фінансово-господарські документи за період з 01.01.2006р. у підприємства вилучені в рамках порушеної кримінальної справи співробітниками ГВПМ ДПІ у м. Маріуполі.
Враховуючи викладене, вважає, що позивачем правомірно нараховані амортизаційні відрахування та сформований податковий кредит по взаємовідносинам з ТОВ «ЧОСО». Тому просить позов задовольнити.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити.
Відповідач проти позовних вимог заперечує, вказавши на те, що в ході перевірки встановлено завищення валових витрат по взаємовідносинам з ТОВ «ЧОСО» за період з 01.02.2008р. по 01.02.2011р. на суму 416 510,00 грн., внаслідок порушень, допущених при формуванні суми амортизаційних відрахувань в рядку 07 декларації, що призвело до завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування за 2010р., відображеного по рядку 04.9 Декларацій «Від'ємне значення об'єкта оподаткування попереднього податкового року» за 1 квартал 2011р. всього у сумі 416 510,00 грн.
Перевіркою повноти визначення показника амортизаційних відрахувань за період з 01.02.2008р. по 01.02.2011р. встановлено його завищення всього у сумі 1 038 894,00 грн., що сталося внаслідок наступного.
ДПІ у Орджонікідзевському районі м. Маріуполя проведена позапланова невиїзна перевірка ТОВ «ЧОСО» з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.04.2008р. по 30.04.2010р. Перевіркою встановлено, що додаток К1 до декларацій з податку на прибуток до органів ДПС не надавався, що свідчить про відсутність основних засобів на підприємстві, амортизаційні відрахування відсутні.
Співробітниками ДПІ у Орджонікідзевському районі м. Маріуполя 23.06.2010р. було здійснено вихід на юридичну адресу підприємства ТОВ «ЧОСО» з метою вручення листа щодо надання пояснень та документальних підтверджень встановлених розбіжностей у додатку 5 декларації з ПДВ. В результаті виходу встановлено відсутність підприємства та посадових осіб за місцезнаходженням, про що складено відповідний акт.
25.02.2010р. підприємством до ДПІ у Орджонікідзевському районі м. Маріуполя надано лист від 22.02.2010 року про те, що фінансово-господарська документація вилучена в рамках порушеної кримінальної справи співробітниками ГВПМ ДПІ у м. Маріуполі та надано копію протоколу вилучення від 27.11.2009 року № б/н, згідно якого документи були вилучені за період з 01.01.2006р. до моменту здійснення вилучення.
Актом ДПІ у Орджонікідзевському районі м. Маріуполя від 07.07.2010р. № 693/23-111/33654415 встановлено, що операції з ТОВ «ЧОСО» не підтверджуються з урахуванням реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів. В зв'язку з цим ТОВ «ЧОСО» не могло фактично здійснювати господарські операції з урахуванням часу, оперативності проведення операцій, місцезнаходження майна, віддаленості контрагентів один від одного. Не встановлено факту передачі товарів (робіт, послуг) від ТОВ «ЧОСО» до підприємств-покупців, у зв'язку з відсутністю актів приймання-передачі товару (робіт, послуг), довіреностей, документів, що засвідчують транспортування, зберігання товарів (робіт, послуг), а також інших первинних документів, що свідчить про те, що правочини між ТОВ «ЧОСО» та покупцями здійснені без мети настання реальних наслідків. Отже, зазначені правочини відповідно до п.п. 1, 2 ст. 215, п. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України є нікчемним, і в силу ст. 216 ЦК України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю». Встановлено відсутність об'єктів оподаткування по операціях з придбання товарів (послуг) у підприємств-постачальників та по операціях з продажу цих товарів (послуг) підприємствам-покупцям з 01.03.2008р. по 15.04.2010р., в розумінні ст. 3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».
Крім того, відповідач зазначив, що досудовим слідством по кримінальній справі встановлено, що громадянин ОСОБА_3 за попередньою змовою з ОСОБА_4 займалися фіктивним підприємництвом. Зазначені особи разом з іншими невстановленими особами у листопаді 2007 року придбали суб'єкт підприємницької діяльності ПП «ЧОСО» та перереєстрували його на ОСОБА_5 ОСОБА_5 за час діяльності вказаного підприємства ніякої господарської діяльності не здійснювала, договори не укладала, товар та послуги не поставляла, печаткою підприємства не розпоряджалася, документи бухгалтерського та податкового обліку не виготовляла та не підписувала, тобто до діяльності підприємства відношення не мала, а фактично вказані підприємства були підконтрольні ОСОБА_3 та ОСОБА_4
05.04.2011р. Генеральною прокуратурою України порушено кримінальну справу за ознаками злочинів передбачених ч. 2 ст. 205, ч. 3 ст. 209 КК України щодо ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2.
У зв'язку із отриманням вищенаведеної інформації, з метою з'ясування фактичних обставин здійснення господарських операцій між ККП ММР «Маріупольтепломережа» та ТОВ «ЧОСО», Жовтневою МДПІ м. Маріуполя і було розпочато позапланову документальну виїзну перевірку.
Листом від 25.07.11р. № 366/03 позивач повідомив Жовтневу МДПІ м. Маріуполя про втрату документів господарсько-фінансової діяльності підприємства за період з 2007р. по 2010р. та частково за 2011р. під час пожежі. На підставі п. 44.5. ст.44 Податкового Кодексу України, ККП ММР «Маріупольтепломережа» був наданий строк для відновлення документів по взаємовідносинам з ТОВ «ЧОСО».
В ході перевірки, листом від 31.10.11р. №3656/03 позивач повідомив, що витрати на придбання у ТОВ «ЧОСО» обладнання в сумі 2 166 666,67 грн. були віднесені до складу основних фондів 3 групи з нормою амортизації 6% та амортизувалися в період з 1 кварталу 2009р. по 1 квартал 2011р. Відповідно до складу амортизаційних відрахувань по рядку 07 Декларацій «Сума амортизаційних відрахувань» включено суму 1 038 894,00 грн.
Згідно із пп. 8.1.1. п. 8.1 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» амортизації підлягають витрати на придбання основних фондів та нематеріальних активів для власного виробничого використання, включаючи витрати на придбання племінної худоби та придбання, закладення і вирощування багаторічних насаджень до початку плодоношення.
Разом з тим, підприємством до перевірки не надано будь-яких документів, які підтверджують взаємовідносини КПП ММР «Маріупольтепломережа» з ТОВ «ЧОСО» на придбання основних фондів (машини формовочної автомату, машини для вспінення, матриці-пресу - 2 шт.) вартістю 2 600 000,00 грн., в т. ч. ПДВ - 433 333,33 грн.
Враховуючи зазначене, господарські операції за період з 01.02.2008р. по 01.02.2011р. відображені у податковій звітності, щодо придбання обладнання ККП ММР «Маріупольтепломережа» від ТОВ «ЧОСО» на загальну суму 2 600 000,00 грн., у т.ч. ПДВ - 433 333,00 грн. відповідно до ч. 1, 2 ст. 215, ч. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України є нікчемними і в силу ст. 216 ЦК України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.
Під час перевірки позивачем не надані документи: договір, податкові накладні, видаткові накладні, рахунки - фактури, акти приймання-передачі.
До перевірки не надано журнали видачі довіреностей, товарно-транспортні накладні, акти приймання-передачі товару або інші документи, що підтверджують факт транспортування товару, обов'язковість складення яких передбачена Законами України «Про автомобільний транспорт», «Про транспорт», правилами Інкотермс, спільним наказом Міністерства транспорту України та Міністерства статистики України «Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля» від 29.12.1995р. № 488/346. Тому не можна підтвердити факт транспортування товару та його отримання позивачем.
Враховуючи те, що до перевірки не надані первинні документи, неможливо підтвердити правомірність нарахування амортизаційних відрахувань та формування податкового кредиту по взаємовідносинам з ТОВ «ЧОСО» за період з 01.02.2008р. по 01.02.2011р.
Враховуючи викладене, просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
Представник третьої особи - ТОВ «ЧОСО» в судове засідання не з'явився. Про дату, місце та час розгляду справи був повідомлений.
Вислухавши у судовому засіданні представників сторін, дослідивши та оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд встановив наступне.
Комунальне комерційне підприємство Маріупольської міської ради «Маріупольтепломережа» зареєстроване як юридична особа виконавчим комітетом Маріупольської міської ради Донецької області 16.09.2005р., включене до ЄДРПОУ за номером 33760279, є платником ПДВ згідно свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ № 08499852, виданого Жовтневою МДПІ м. Маріуполя 28.09.2005р. (арк. справи 81 - 85, том 1).
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України та ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України органи державної влади зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.
Статус державної податкової служби в Україні, її функції та правові основи діяльності визначені Законом України «Про державну податкову службу в Україні», порядок адміністрування податків та зборів, компетенція контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю визначені Податковим кодексом України (далі - ПК України).
Серед прав, наданих податковим органом, статтею 75 ПК України, передбачено здійснення документальних (планових або позапланових; виїзних або невиїзних) перевірок.
Відповідно до пп. 78.1.11. п. 78.1. ст. 78 ПК України документальна позапланова виїзна перевірка здійснюється, якщо отримано постанову суду (ухвалу суду) про призначення перевірки або постанову органу дізнання, слідчого, прокурора, винесену ними відповідно до закону у кримінальних справах, що перебувають у їх провадженні.
Відповідачем проведена документальна позапланова невиїзна перевірка позивача на підставі п. 75.1. ст. 75, пп. 78.1.11. п. 78.1. ст. 78 ПК України, відповідно до наказів керівника Жовтневої МДПІ м. Маріуполя від 16.06.2011р. № 1422, від 20.07.2011р. № 1649, від 25.07.2011р. № 1687, постанови слідчого в ОВС Генеральної прокуратури України Гульченка О.В. від 12.05.2011р. «Про призначення позапланової перевірки дотримання податкового законодавства» згідно матеріалів кримінальної справи № 49-3110, з питання взаємовідносин з ТОВ «ЧОСО» за період з 01.02.2008р. по 01.02.2011р., наслідки якої викладені в акті перевірки від 18.11.2011р. № 3259/23-2/33760279 (арк. справи 21 - 36, том 1).
За результатами перевірки керівником податкового органу 02.12.2011р. на підставі п. 54.3. ст. 54, п. 58.1. ст. 58 ПК України, п. 7 підрозділу 10 розділу ХХ Перехідних положень ПК України, за порушення п.п. 8.1.1., 8.1.2. п. 8.1. ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001282342, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток по декларації за І квартал 2011р. в сумі 505 501,00 грн. та застосовано штрафні санкції в сумі 1,00 грн. (арк. справи 18, том 1).
Крім того, за результатами даної перевірки керівником податкового органу 02.12.2011р. згідно із п. 54.3. ст. 54, п. 58.1. ст. 58 ПК України, за порушення п.п. 7.2.6. п. 7.2., пп. 7.4.1., 7.4.5. п. 7.4., п.п. 7.5.1. п. 7.5., п.п. 7.7.1., абз. б) п.п. 7.7.2. п. 7.7. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001292342, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість по декларації за 11 місяців 2008р. в сумі 433 333,00 грн. (арк. справи 19, том 1).
Також за результатами перевірки керівником податкового органу 02.12.2011р. згідно із п.п. 54.3.2. п. 54.3. ст. 54, п. 123.1. ст. 123 ПК України, за порушення п.п. 8.1.1., 8.1.2. п. 8.1. ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» прийнято податкове повідомлення-рішення № 000132342, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 133 348,00 грн. та застосовано штрафні санкції в сумі 33 337,00 грн. (арк. справи 20, том 1).
Перевіркою встановлено завищення суми амортизаційних відрахувань за період з 01.02.2008р. по 01.02.2011р. в сумі 1 038 894,00 грн., у т.ч. по періодах: 1 квартал 2009р. в сумі 145 908,00 грн., півріччя 2009р. в сумі 238 139,00 грн., 3 квартали 2009р. в сумі 412 136,00 грн., 2009 рік в сумі 533 393,00 грн., 1 квартал 2010р. в сумі 113 982,00 грн., півріччя 2010р. в сумі 221 124,00 грн., 3 квартали 2010р. в сумі 321 838,00 грн., 2010 рік в сумі 416 510,00 грн., 1 квартал 2011р. в сумі 88 991,00 грн.
Судом встановлено, що між позивачем та ТОВ «ЧОСО» був укладений договір купівлі-продажу № 185 від 25.007.2008р. на придбання машини автоматичної формовочної, машини для вспінення, матриці-пресу - 2 шт.) вартістю 2 600 000,00 грн. (арк. справи 42 - 44). Договір підписаний з боку ККП ММР «Маріупольтепломережа» директором ОСОБА_6, з боку ТОВ «ЧОСО» - директором ОСОБА_5 Згідно з умовами вказаного договору, поставка товару здійснюється транспортом продавця. Передплата складає 400 000,00 грн., залишок суми сплачується протягом 10 банківських днів з моменту поставки обладнання.
Позивач сплатив вартість придбаного обладнання на адресу ТОВ «ЧОСО» в повному обсязі (в сумі 2 600 000,00 грн., що підтверджується відповідними платіжними дорученнями (арк. справи 57 - 64, 230 - 245, том 1).
Обладнання прийнято на баланс підприємства як основний засіб, що підтверджується картками обліку основних засобів (арк. справи 49 - 52, 248 - 250 том 1). Обладнання було встановлено на котельній № 16 по вул. К.Лібкхнехта, що підтверджується позивачем кошторисами, актами приймання виконаних робіт за грудень 2009р., квітень 2010р., дефектним актом, дефектною відомістю, актом на списання матеріалів, використаних на влаштування бетонної підготовки під обладнання для виробництва пінополістирольної опалубки за грудень 2009р., квітень 2010р. (арк. справи 65 - 80, том 1), технічним завданням на разработку робочого проекту реконструкції будівлі котельної ЖМР-16 (арк. справи 40 - 65, том 2).
ДПІ у Орджонікідзевському районі м. Маріуполя проведена позапланова невиїзна перевірка ТОВ «ЧОСО» з питань дотримання вимог податкового та законодавства за період з 01.04.2008р. по 30.04.2010р., за результатами перевірки складений акт від 07.07.2010р. № 693/23-111/33654415 (арк. справи 112 - 119, том 1).
Зустрічною перевіркою встановлено, що додаток К1 до декларацій з податку на прибуток до органів ДПС не надавався, що свідчить про відсутність основних засобів на підприємстві, амортизаційні відрахування відсутні.
Суд зазначає, що відсутність інформації про основні фонди, отриманої з декларацій не є достатнім свідченням неможливості виконання ТОВ «ЧОСО», оскільки одні лише відомості декларації не є достатнім доказом відсутності чи наявності будь-яких видів майна у суб'єкта господарювання.
За результатами виходу 23.06.2010р. ДПІ у Орджонікідзевському районі м. Маріуполя за юридичною адресою ТОВ «ЧОСО» встановлено, що ТОВ «ЧОСО» за юридичною адресою відсутнє, про що складено акт від 23.06.2010р. №168/23-111/33654415 та передано до ГВПМ ДПІ у м. Маріуполі для подальшого відпрацювання.
25.02.2010р. до ДПІ у Орджонікідзевському районі м. Маріуполя надійшов лист від ТОВ «ЧОСО» від 22.02.2010р. про те, що фінансово-господарська документація підприємства вилучена в рамках порушеної кримінальної справи співробітниками ГВПМ ДПІ у м. Маріуполі та надано копію протоколу вилучення від 27.11.2009 року № б/н, згідно якого документи були вилучені за період з 01.01.2006р. до моменту здійснення вилучення.
У зв'язку з тим, що підприємство за адресою не знаходиться та неможливістю отримати документи, податковим органом зроблено висновок про неможливість підтвердити формування податкових зобов'язань та податкового кредиту.
Зокрема, згідно акту зустрічної перевірки, операції ТОВ «ЧОСО» не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів. В зв'язку з цим ТОВ «ЧОСО» не могло фактично здійснювати господарські операції з урахуванням часу, оперативності проведення операцій, місцезнаходження майна, віддаленості контрагентів один від одного. Не встановлено факту передачі товарів (робіт, послуг) від ТОВ «ЧОСО» до підприємств-покупців, у зв'язку з відсутністю актів приймання-передачі товару (робіт, послуг), довіреностей, документів, що засвідчують транспортування, зберігання товарів (робіт, послуг), а також інших первинних документів, що свідчить про те, що правочини між ТОВ «ЧОСО» та покупцями здійснені без мети настання реальних наслідків. Отже, зазначені правочини відповідно до частин 1, 2 ст. 215, пп. 5 ст.203 ЦК України є нікчемним, і в силу ст. 216 ЦК України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.
05.04.2011р. Генеральною прокуратурою України було порушено кримінальну справу за ознаками злочинів передбачених ч. 2 ст. 205, ч. 3 ст.209 КК України щодо ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2.
В матеріалах справи міститься протокол допиту свідка, складений слідчим в особливо важливих справах Генеральної прокуратури України Татьковим Ю.О. за участю слідчого групи слідчих Генеральної прокуратури України Люшенком Я.В. від 04.03.2011р. (арк. справи 158 - 162, том 1), наданий на вимогу суду, зі змісту якого вбачається, що в кримінальній справі № 49-3110 допитано свідка ОСОБА_5, яка повідомила наступне. «Приблизно з 2001р. по 2008р. я працювала за місцем основної роботи у ММК «Ілліча» менеджером персоналу. Приблизно у 2006р. у кегельбані я познайомилася з ОСОБА_3. Він запропонував мені оформити мене працювати на фірму і при цьому я фактично не буду працювати та буду отримувати заробітну плату у розмірі 100 долл. США. Я погодилася та сказала, що не розуміюся в бухгалтерському обліку. Він сказав, що за мене будуть працювати інші люди. Приблизно в листопаді-грудні 2006р. я зустрілася з ним у вищевказаному клубі та віддала йому паспорт та ідентифікаційний номер. Наступного дня він все повернув.
ОСОБА_3 телефонував та повідомляв, що мені необхідно прибути до м. Маріуполя та підписати документи. Приблизно в січні-квітні 2009р. за вказівкою ОСОБА_3 я підписала статутні документи ТОВ «ЧОСО» та отримала за це гроші. В загальній суму кожен місяць я отримувала з 2-х фірм по 1 000,00 грн. За весь час існування ТОВ «ЧОСО» звіти до податкової інспекції я не здавала, яким видом діяльності займається ТОВ «ЧОСО» я не знаю.
У червні-липні 2010р. мені запропонували роботу. Я зателефонувала ОСОБА_3 та попросила закрити фірми. Він повідомив, що вони закриваються. При отриманні грошей в липні 2010р. за травень, я підписала якісь документи. Як я зрозуміла, це документи на закриття фірм. До державного реєстратора для реєстрації підприємств та внесення в реєстраційні документи змін не ходила. Фактично фінансово-господарською діяльністю ТОВ «ЧОСО» не займалася. З підприємцями ніколи не зустрічалася, жодних документів (договорів, накладних, податкових накладних) не підписувала».
Податковим органом вказано, що при дослідженні взаємовідносин КПП ММР «Маріупольтепломережа» з ТОВ «ЧОСО», платником податків для перевірки не надано документи: договір, податкові накладні, видаткові накладні, рахунки-фактури, акти приймання-передачі, товарно-транспортні накладні.
Листом від 25.07.11р. № 366/03 ККП ММР «Маріупольтепломережа» повідомлено Жовтневу МДПІ м. Маріуполя про втрату документів господарсько-фінансової діяльності підприємства за період з 2007р. по 2010р. та частково за 2011р. під час пожежі (арк. справи 131, том 2).
На підставі п. 44.5 ст.44 Податкового Кодексу України від 02.12.2010р. № 2755-УІ зі змінами та доповненнями, ККП ММР «Маріупольтепломережа» було надано строк для відновлення документів по взаємовідносинам з ТОВ «ЧОСО» за період з 01.02.2008р. по 01.02.2011р.
В матеріалах справи міститься постанова оперуповноваженого ВДСБЕЗ Маріупольського МУ ГУМВС України в Донецькій області майора міліції Гринько С.Н. від 01.07.2011р. про відмову у порушенні кримінальної справи (арк. справи 39, том 1), якою відмовлено у порушенні кримінальної справи по факту займання у приміщенні архіву ККП ММР «Маріупольтепломережа», який трапився 21.06.2011р., оскільки наслідками пожежі не завдана шкода у крупному розмірі. У вказаній постанові міститься запис про те, що за наслідками пожежі було зіпсовано серед іншого архівні документи.
Тобто, факт знищення звітних документів під час пожежі підтверджується матеріалами справи.
Під час розгляду справи позивачем надано до суду в якості доказів наступні документи: дублікати договору купівлі-продажу від 25.07.2008р., специфікації до вказаного договору, податкових накладних від 18.11.2008р. № 1229, від 19.11.2008р. № 1231, приходний ордер від 20.11.2008р. № 1182, платіжні доручення, виписку з журналу ордеру і Відомості по рахунку 631 «Розрахунки з вітчинзнянми постачальниками» за період з 01.11.2008 по 21.03.2012р., реєстр отриманих та виданих податкових накладних, інвентарні картки обліку основних засобів (арк. справи 224 - 250, том 1, арк. справи 1, том 2), що підтверджують виконання спірних операцій.
Крім того, позивачем надано накази «Про проведення річної інвентаризації» від 29.09.2008р. № 463, від 24.09.2009р. № 472, від 20.09.2010р. № 452, від 22.09.2011р. № 545 (з додатками), накладні на внутрішнє переміщення основних засобів, які підтверджують оприбуткування та наявність вищевказаних засобів на балансі підприємства (арк. справи 69 - 71, 83 - 124, том 2).
Однак, відповідач не погодився з наданням таких документів та заявив клопотання, у якому зазначає, що товарно-транспортні накладні, рахунки-фактури, інше), щодо підтвердження взаємовідносин КПП «Маріупольтепломережа» з ТОВ «ЧОСО» на придбання основних фондів під час перевірки не надавались, при цьому, позивач в судовому засіданні надає зазначені первинні документи щодо здійснення господарських операцій з ТОВ «Чосо».
Відповідач, вважає, якщо суд прийме до уваги зазначені документи це буде порушенням норм матеріального права, а саме: платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. Для обрахунку об'єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку щодо доходів та витрат з врахуванням положень цього Кодексу.
Платники податків зобов'язані забезпечити зберігання документів, визначених у пункті 44.1 цієї статті, а також документів, пов'язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.
У разі втрати, пошкодження або дострокового знищення документів, зазначених в пунктах 44.1 і 44.3 цієї статті, платник податків зобов'язаний у п'ятиденний строк з дня такої події письмово повідомити орган державної податкової служби за місцем обліку в порядку, встановленому цим Кодексом для подання податкової звітності, та митний орган, яким було здійснено митне оформлення відповідної митної декларації.
Платник податків зобов'язаний відновити втрачені документи протягом 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження повідомлення до органу державної податкової служби, митного органу.
У разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам органу державної податкової служби, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності. Враховуючи зазначене, відповідно до норм Кодексу, у позивача були відсутні документи по взаємовідносинам з ТОВ «Чосо» на час складення такої звітності.
Окрім того, відповідно до Довідки ВАСУ від 15.04.2010р. «Про результати вивчення та узагальнення практики застосування адміністративними судами окремих норм Закону України "Про податок на додану вартість" у разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами. Відповідно до наведеного судам слід ураховувати, що якщо на момент здійснення перевірки податковим органом у платника податку відсутні податкові накладні, вантажні митні декларації, які підтверджують правомірність віднесення певних сум до податкового кредиту, то судом не може братися до уваги їх надання при розгляді справи в суді.
Дослідивши надані матеріали, суд на місті дійшов висновку, що клопотання відповідача не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до п. 44.5. ст. 44 Податкового кодексу України у разі втрати, пошкодження або дострокового знищення документів, зазначених в пунктах 44.1 і 44.3 цієї статті, платник податків зобов'язаний у п'ятиденний строк з дня такої події письмово повідомити орган державної податкової служби за місцем обліку в порядку, встановленому цим Кодексом для подання податкової звітності, та митний орган, яким було здійснено митне оформлення відповідної митної декларації.
Платник податків зобов'язаний відновити втрачені документи протягом 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження повідомлення до органу державної податкової служби, митного органу.
На виконання вказаних норм КПП «Маріупольтепломережа» до Жовтневої МДПІ м. Маріуполя надіслано лист від 25.07.2011р. № 366/03, в якому повідомлено податковий орган про знищення документів під час пожежі та те, що підприємством приймаються заходи по їх відновленню (арк. справи 131, том 2).
В поясненнях, наданих на адресу Жовтневої МДПІ м. Маріуполя від 10.11.2011р. № 812101 позивач зазначив, що згідно з п. 44.5 ст. 44 Податкового кодексу України ККП «Маріупольтепломережа» зверталось з листами №344/03 від 19.07.2011р., № 2653/03 від 14.09.2011р., № 2662/03 від 22.09.2011р. до директора ТОВ «ЧОСО» про надання дублікатів первісних документів бухгалтерського обліку (рахунки, витратні, вертальні накладні, акти виконаних робіт, акти формі №КБ-2в, №КБ-3, податкові накладні, коригування до податкових накладних, шляхові листи, талон замовника, змінний паспорт), підтверджуючі взаємовідносини з ТОВ «ЧОСО» за період з 01.10.2007р. по 31.05.2011р. у зв'язку з втратою документів під час пожежі (арк. справи 129 - 130, том 2).
Тобто, як вбачається з викладеного, позивачем було здійснено заходи, передбачені чинним законодавством для відновлення втрачених під час пожежі документів. Однак, з причин, не залежних від позивача, дублікати цих документів були отримані тільки на момент розгляду справи в судовому порядку.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про необхідність залучення вказаних документів до матеріалів справи та прийняття їх у якості доказів.
Стосовно доводів відповідача щодо не підтвердження фактичного перевезення товару у зв'язку з відсутністю товарно-транспортних накладних, слід зазначити наступне.
Відповідно до п. 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 р. № 363, на який посилається відповідач, товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.
Наказом Міністерства транспорту України, Міністерства статистики України від 29.12.1995 р. № 488/346 затверджені типові форми первинного обліку роботи вантажного автомобіля, зокрема «Товарно-транспортна накладна», ф. N 1-ТН.
Пунктом 1 Указу Президента України від 03.10.1992 р. № 493/92 «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» встановлено, що з 1 січня 1993 року нормативно-правові акти, які видаються міністерствами, іншими органами виконавчої влади, органами господарського управління та контролю і які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, підлягають державній реєстрації.
В свою чергу, наведений наказ не було у встановленому порядку зареєстровано в Міністерстві юстиції України.
Інструкція про порядок виготовлення, зберігання, застосування єдиної первинної транспортної документації для перевезення вантажів автомобільним транспортом та обліку транспортної роботи, затверджена наказом Міністерства статистики України, Міністерства транспорту України від 07.08.1996 року № 228/253, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 28.08.1996 р. за N 483/15, якою було передбачено, що товарно-транспортна накладна - типова форма N 1-ТН є документом суворої звітності, згідно з висновком Міністерства юстиції України від 15.05.2006р. № 10/68 рішення про державну реєстрацію вказаного наказу скасовано та 31.05.2006р. наказ виключено з Державного реєстру нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади.
Також наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 22.05.2006 р. № 493 були внесені зміни до Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997р. № 363 і зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 20.02.1998 за № 128/2568, а саме, виключено п. 11.2 Правил, яким було передбачено, що товарно-транспортні накладні і дорожні листи вантажного автомобіля належать до документів суворої звітності, які виготовляються друкарським способом з обліковою серією та номером. Форма і порядок заповнення цих документів Замовником і Перевізником визначаються відповідними нормативними актами.
Тобто, норми чинного законодавства не надають ТТН статусу документів суворої звітності, які виготовляються друкарським способом з обліковою серією та номером, тому, враховуючи приписи п. 2.7 Положення № 88 не відносяться до первинних документів у розумінні норм ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», що свідчать про здійснення господарських операцій з придбання товарів.
Крім того, суд звертає увагу на те, що відповідно до умов договору на постачання ТМЦ, витрати, пов'язані з доставкою товарів, несе продавець, відповідно обов'язок щодо оформлення транспортної документації лежить саме на ньому.
За таких обставин, суд не приймає посилання відповідача на те, що відсутність ТТН свідчить про безтоварність операцій.
Згідно з п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, що здійснюються як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Підпунктом 5.2.1 ст. 5 цього Закону передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених п. 5.3 - 5.7 цієї статті.
Господарською діяльністю у розумінні п. 1.32. ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» є будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.
З матеріалів справи вбачається, що предметом господарської діяльності позивача, відповідно до його статуту, є, зокрема, надання послуг з теплопостачання (централізоване опалення), централізованого гарячого водопостачання.
Суд враховує, що згідно зі ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Так, згідно з абз. 4 пп. 5.3.9. п. 5.3. ст. 5 цього Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Суд зазначає, що особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників, встановлено Цивільним Кодексом України (далі - ЦК України).
У статті 655 ЦК України зазначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Важливо відмітити, що предметом договору купівлі-продажу/поставки відповідно до 656 ЦК України, може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.
Відповідно до статті 673 ЦК України Продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі-продажу (поставки).
Тобто, укладення договору, який передбачає постачання товарів, вже є ознакою господарської діяльності підприємства. Обладнання, постачання якого передбачено договором з ТОВ «ЧОСО» пов'язано з діяльністю по наданню послуг з теплопостачання (централізоване опалення), централізованого гарячого водопостачання, що передбачені статутом позивача.
Підпунктом 11.2.1 п. 11.2. ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначено, що датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).
Відповідно до абз. 4 пп. 5.3.9. п. 5.3. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
Відповідно до ст. 1 цього Закону, господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.
Частиною ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій відповідно до ч.1 ст. 9 наведеного Закону є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
До обов'язкових реквізитів первинних документів ч. 2 ст. 9 цього Закону віднесені: назва документа (форми); дата і місце складання; назва підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Таким чином, зазначений закон вимагає наявність у платника податків переліку певних первинних документів, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Цей перелік не є вичерпним.
Окрім наведеного Закону, порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів підприємствами незалежно від форм власності встановлений Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, яке затверджене наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. № 88, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за № 168/704 (надалі - Положення 88).
Відповідно до п. 2.4 цього Положення первинні документи для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.
Отже, для надання первинним документам статусу документів, які можуть підтверджувати факт проведення господарської операції, та бути підставою для віднесення відповідних сум до складу валових витрат та податкового кредиту з ПДВ, вони мають відповідати наведеним вище обов'язковим реквізитам.
Відповідно до п. 2.7 Положення № 88 первинні документи складаються на бланках типових і спеціалізованих форм, затверджених відповідним органом державної влади. Документування господарських операцій може здійснюватись із використанням виготовлених самостійно бланків, які повинні містити обов'язкові реквізити чи реквізити типових або спеціалізованих форм.
Ані Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств», ані правила ведення податкового обліку, встановлені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Положенням № 88, не передбачають вичерпного переліку документів, що підтверджують зв'язок понесених витрат платника податку з господарською діяльністю, а лише вказують на необхідність мати первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.
Виконання договору на придбання товару підтверджується сплатою вартості придбаного обладнання на адресу ТОВ «ЧОСО» в повному обсязі в сумі 2 600 000,00 грн., що підтверджується відповідними платіжними дорученнями (арк. справи 230 - 245, том 1).
Обладнання прийнято на баланс підприємства як основний засіб, що підтверджується картками обліку основних засобів (арк. справи 49 - 52). Обладнання було встановлено на котельній № 16 по вул. К.Лібкхнехта, що підтверджується позивачем кошторисами, актами приймання виконаних робіт за грудень 2009р., квітень 2010р., дефектним актом, дефектною відомістю, актом на списання матеріалів, використаних на влаштування бетонної підготовки під обладнання для виробництва пінополістирольної опалубки за грудень 2009р., квітень 2010р. (арк. справи 65 - 80, том 1).
Згідно п.п. 8.1.1. п.8.1 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994р. № 334/94-ВР в редакції Закону України від 22.05.1997р. № 283/97-ВР (далі - Закон № 334/94-ВР) під терміном «амортизація основних фондів і нематеріальних активів слід розуміти поступове віднесення витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення на зменшення скоригованого прибутку платника податку у межах норм амортизаційних відрахувань, установлених цією статтею». Згідно з п.п. 8.1.2 п. 8.1 ст. 8 Закону № 334/94-ВР амортизації підлягають витрати на придбання основних фондів та нематеріальних активів для власного виробничого використання, включаючи витрати на придбання племінної худоби та придбання, закладення і вирощування багаторічних насаджень до початку плодоношення».
Пунктами 15.2, 15.4. ПБО-16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999р. № 318, встановлено, що до складу загальновиробничих витрат включаються витрати на амортизацію основних засобів загальновиробничого (цехового, дільничого, лінійного) призначення, на утримання, експлуатацію та ремонт, страхування, операційну оренду основних засобів, інших необоротних активів загальновиробничого призначення. Тобто, витрати на вищевказані послуги відносяться до складу загальновиробничих витрат підприємства, які формують собівартість продукції.
З урахуванням наведеного позивачем було здійснено розрахунок амортизації за період з січня 2009р. по квітень 2012р. (арк. справи 2 - 3, том 2).
Таким чином, враховуючи, що фактично позивачем та матеріалами справи підтверджується використання отриманих за договором товарів в господарській діяльності підприємства, позивачем правомірно віднесено до складу амортизаційних відрахувань витрати на придбання засобів у ТОВ «ЧОСО».
Стосовно відсутності сертифікату якості та технічного паспорту, суд зазначає наступне.
Згідно із ч. 2. ст. 662 Цивільного кодексу України, продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.
Якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства настають наслідки, передбачені ст. 666 ЦК України. Так, покупець має право встановити розумний строк для їх передання. У випадку, якщо приналежності чи документи не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві.
Суд звертає увагу, що вищевказані негативні правові наслідки настають через невиконання продавцем обов'язку передати товару належної якості. Норма ст. 666 ЦК України встановлює певні права покупця, які у нього виникають у зв'язку із невиконанням продавцем обов'язку, зокрема, право вимагати від продавця передати покупцеві відповідні документи про якість товару. Разом з тим, відсутність цих документів може свідчити про порушення продавцем умов договору купівлі-продажу і жодним чином не можуть свідчити про невиконанням операцій з постачання товару як такого.
Відповідно до ч. 1 ст. 55 Господарського кодексу України, суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.
Згідно з ч. 2 ст. 55 Господарського кодексу України, суб'єктами господарювання є, зокрема, господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до ЦК України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку.
Частиною 4 ст. 55 ГК України передбачено, що суб'єкти господарювання - господарські організації, які діють на основі права власності, права господарського відання чи оперативного управління, мають статус юридичної особи, що визначається цивільним законодавством та цим Кодексом.
Статтею 80 ЦК України визначено, що юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.
Згідно з ч. 4 ст. 87 ЦК України, юридична особа вважається створеною з дня її державної реєстрації.
Відповідно до ч. 2 ст. 104 ЦК України юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.
Статтею 1 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» визначено, що Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (далі - Єдиний державний реєстр) - автоматизована система збирання, накопичення, захисту, обліку та надання інформації про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.
Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», відомості про юридичну особу або фізичну особу - підприємця включаються до Єдиного державного реєстру шляхом внесення записів на підставі відомостей з відповідних реєстраційних карток та відомостей, що надаються юридичними особами державному реєстратору за місцезнаходженням реєстраційної справи згідно із законодавством України.
Під час розгляду справи судом досліджено витяги з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, які свідчать, що Товариство з обмеженою відповідальністю «ЧОСО» зареєстровано Виконавчим комітетом Донецької міської ради, ідентифікаційний код 33654415. 21.09.2009р. Виконавчим комітетом Маріупольської міської ради Донецької області підтверджено відомості про юридичну особу. Тобто, станом на 29.01.2010р. (арк. справи 148 - 149, том 1), тобто, станом на день здійснення господарських операцій ТОВ «ЧОСО» було включено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців. На день розгляду справи вказане підприємство є зареєстрованим, відомості щодо проведення процедури ліквідації відсутні (арк. справи 201 - 203, том 1).
Відповідно до преамбули Закону України «Про податок на додану вартість», що був чинний в момент надання позивачем податкової звітності з ПДВ, формування податкового кредиту, зазначений Закон, серед іншого, визначає статус платників податку на додану вартість, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету.
Стаття 7 зазначеного Закону визначає порядок, підстави та терміни формування податкового кредиту.
Відповідно до пп. 7.2.3. п. 7.2. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).
Підпункт 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», норми якого, визначають, що податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду, у тому числі у зв'язку з придбанням послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності.
Абзац 3 даного підпункту передбачає, що право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Згідно із пп. 7.4.4. п. 7.4 ст. 7 Закону, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.
Згідно із пп. 7.4.5. п. 7.4 ст. 7 зазначеного Закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
Відповідно до пп. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7 Закону, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:
або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;
або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
З наведених норм випливає, що право на включення ПДВ до податковою кредиту пов'язано із отриманням покупцем від постачальника податкової накладної.
Як вбачається з матеріалів справи (арк. справи 35 - 36, том 1), Жовтневою міжрайонною державною податковою інспекцією м. Маріуполя було проведено перевірку ККП «Маріупольтепломережа» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2007р. по 31.12.2008р. та складено акт планової виїзної документальної перевірки від 16.02.2009р. № 372/23-2/33760279. У вказаному акті досліджувались документи по взаємодії позивача з ТОВ «ЧОСО» та встановлено наявність податкових накладних: від 18.11.2008р. № 1229 на суму 400 000,00 грн. (обсяг придбання 333 333,33 грн., сума ПДВ 66 666,67 грн.) та від 19.11.2008р. № 1231 на суму 2 200 000,00 грн. (обсяг придбання 1 833 333,33 грн., сума ПДВ 366 666,67 грн.).
Тобто, факт наявності у позивача спірних податкових накладних підтверджено податковим органом за наслідками планової виїзної документальної перевірки, (акт перевірки від 16.02.2009р. № 372/23-2/33760279).
Вказана операція знайшла свої відображення у бухгалтерському обліку підприємства, що підтверджує Жовтнева МДПІ м. Маріуполя у акті документальної позапланової виїзної перевірки ККП ММР «Маріупольтепломережа» з питань взаємовідносин з ТОВ «ЧОСО» за період з 01.02.2008р. по 01.02.2011р. (арк. справи 30, том 1).
Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, відповідно до частини 2 статті 11 Цивільного Кодексу України є правочин. Відповідно до ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
З огляду на наведене, посилання відповідача на безтоварний характер правочину, тобто укладення угоди без наміру створення цивільно-правових наслідків, підлягає з'ясуванню судом.
Законодавством недійсні правочини класифікуються на нікчемні (ч. 2 ст. 215 ЦК України) та оспорювані (ч. 3 ст. 215 ЦК України).
В свою чергу, згідно з ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Відповідно до частин 1, 2 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Згідно із частинами 1, 3, 5 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Таким чином, правовою підставою визнання правочину недійсним є факт недодержання однією стороною (чи всіма сторонами) вимог, встановлених частинами 3, 5, 6 ст. 203 Цивільного кодексу України, тобто вимог щодо волевиявлення учасника правочину, щодо настання реальних правових наслідків правочину.
Факт нікчемності правочину одночасно впливає на права та обов'язки іншого платника податків, який був учасником відповідної операції.
Зазначене пояснюється тим, що за загальним правилом нікчемний правочин не породжує правових наслідків, а тому підлягає виключенню з податкового обліку. При цьому виключення нікчемного правочину з податкового обліку повинно відбуватися в усіх учасників такого правочину, а не лише у того, якому на конкретний момент нараховані податкові зобов'язання за результатами податкової перевірки.
Суд зазначає, що висновки відповідача стосовно нікчемності правочину, укладеного з ТОВ «ЧОСО» ґрунтуються на ст. 234 ЦК України, згідно з якою фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Отже, на підставі ст. 234 ЦК України правочин може бути визнаний недійсним судом і його нікчемність прямо законом не передбачена. На момент вирішення справи рішення суду щодо визнання спірного договору недійсним з вказаних підстав жодним судом не приймалось. За таких умов, доводи відповідача щодо нікчемності правочину на підставі ст. 234 ЦК України є безпідставними.
Суд враховує, що особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник податку на додану вартість на момент вчинення відповідної господарської операції.
Згідно з абзацами 1, 3 пп. 7.2.3 п. 7.2. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.
Згідно із п. 25 Положення про Реєстр платників Податку на додану вартість, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 01.03.2000р. №79, виключення платника податку на додану вартість з Реєстру та анулювання Свідоцтва відбувається у випадках, передбачених пунктом 9.6 статті 9 Закону України «Про податок на додану вартість».
Пунктом 9.8. ст. 9 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що реєстрація діє до дати її анулювання.
Сторонами в судовому засіданні не заперечувався той факт, що на час здійснення спірної операції ТОВ «ЧОСО» було зареєстроване платником податку на додану вартість.
Таким чином, ТОВ «ЧОСО» на момент укладення договору купівлі-продажу від 25.07.2008р. № 185 та виписки податкових накладних було платником податку на додану вартість.
Податкові накладні отримані позивачем, тобто у відповідності до пп. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», позивач має право на формування податкового кредиту.
Отже, висновок відповідача про порушення позивачем пп. 7.2.3. п. 7.2., п.п. 7.4.1., 7.4.4., п. 7.4., пп. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», внаслідок чого позивачем завищено податковий кредит з податку на додану вартість по операції з ТОВ «ЧОСО» є неправомірним.
Відповідно до п. 123.1. ст. 123 Податкового кодексу України у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, це тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.
Згідно з п. 7 розділу ХХ Перехідні положення Кодексу, штрафні санкції за порушення податкового законодавства за період з 1 січня по 30 червня 2011 року застосовуються у розмірі не більше 1 гривні за кожне порушення.
У зв'язку з тим, що позивачем не було порушено вимог податкового законодавства в частині формування податкового кредиту з ПДВ в сумі 433 333,00 грн. та формування від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток 505 501,00 грн., застосування до нього штрафної санкції в сумі 1,00 грн. за зменшення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток та штрафної санкції в сумі 33 337,00 грн. з податку на прибуток, спірними податковими повідомленнями-рішеннями є безпідставним.
Відповідно до ч.ч. 1, 2, 4 ст. 70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.
Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Згідно із ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
На підставі викладеного, зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України. Згідно із ч. 3. ст. 94 КАС України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
Керуючись статтями 2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-111, 121, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов Комунального комерційного підприємства «Маріупольтепломережа» до Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя Донецької області Державної податкової служби про визнання недійсними податкових повідомлень - рішень Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя від 02.12.2011р. №0001282342, №0001292342, №0001302342 - задовольнити.
Визнати недійсним податкове повідомлення-рішення від 02.12.2011р. №0001282342 Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя Донецької області Державної податкової служби про зменшення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток в сумі 505 502,00 грн., у т.ч. 505 501,00 грн. за основним платежем та 1,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.
Визнати недійсним податкове повідомлення-рішення від 02.12.2011р. №0001292342 Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя Донецької області Державної податкової служби про зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість в сумі 433 333,00 грн.
Визнати недійсним податкове повідомлення-рішення від 02.12.2011р. №0001302342 Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя Донецької області Державної податкової служби про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 166 685,00 грн., в тому числі 133 348,00 грн. за основним платежем та 33 337,00 - за штрафними (фінансовими) санкціями.
Присудити з Державного бюджету України на користь Комунального комерційного підприємства «Маріупольтепломережа» витрати по сплаті судового збору у розмірі 28 грн. 23 коп.
Вступна та резолютивна частини постанови прийняті у нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 24 квітня 2012 року. Постанова у повному обсязі складена 27 квітня 2012 року.
У разі подання апеляційної скарги, постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили постановою за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі відкладення складання постанови у повному обсязі, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною 4 статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя Абдукадирова К.Е.