Іменем України
24 квітня 2012 року Справа № 5002-2/148-2012
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Сотула В.В.,
суддів Гонтаря В.І.,
Черткової І.В.,
за участю представників сторін:
позивача: не з'явився, товариство з обмеженою відповідальністю "Вікадо";
відповідача: ОСОБА_2, довіреність № б/н від 15.09.2010, публічне акціонерне товариство "Ерсте Банк";
розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Вікадо" на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Толпиго В.І.) від 05 березня 2012 року у справі №5002-2/148-2012
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Вікадо" (вул. Сімферопольське шосе, 5,Феодосія,Автономна Республіка Крим,98100)
до публічного акціонерного товариства "Ерсте Банк" (вул. Польова, буд.24 (літ.Д),Київ,03056) ( вул. Прорізна,6, місто Київ, 01034) ( вул. Дегтярівська, 33-в, місто Київ, 03057) (представник Сидоренко Юлія Анатоліївна: АДРЕСА_1)
про визнання частково недійсними договорів
Позивач, товариство з обмеженою відповідальністю „Вікадо", звернувся до господарського суду з позовом до відповідача, публічного акціонерного товариства „Ерсте Банк", у якому просив визнати недійсними: пункт 6.4. генеральної угоди № 010/1720/003, укладеної 15 березня 2008 року між товариством з обмеженою відповідальністю „Вікадо" та публічним акціонерним товариством „Ерсте Банк" та пункти 7.5. укладених між сторонами кредитних договорів від 15 березня 2008: № 012/1720/4/11571 року, № 012/1720/4/11572 , № 012/1720/4/11573 , № 012/1720/4/11574 .
Позовні вимоги з посиланнями на приписи статей 203, 215, 627, 651-654 Цивільного кодексу України мотивовані тим, що фактично оспорювані кредитні договори містять ознаки договорів приєднання, але одночасно передбачають можливість односторонньої відмови банку від виконання договірних зобов'язань, що відповідно до частини 2 статті 207 Господарського кодексу України надає правові підстави визнати їх нікчемними.
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 05 березня 2012 року (суддя Толпиго В.І.) у справі № 5002-2/148-2012 у задоволенні позову відмовлено.
В оскарженому рішенні зазначено про безпідставність посилань, якими обгрунтований позов, що оспорювані кредитні договори містять ознаки договору приєднання, оскільки це спростовується їх логічно-смисловим змістом, проаналізованим судом з урахуванням положень статей 634, 1054 Цивільного кодексу України. Крім того, суд першої інстанції вказав, що при погодженні пунктів 6.4. генеральної кредитної угоди та пункту 7.5. кредитних договорів сторонами були дотримані загальні вимоги, визначені статтею 203 Цивліьного кодексу України, у зв'язку з чим вказав на відсутність підстав для визнання їх недійсними.
Не погодившись із зазначеним судовим актом, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив рішення господарського суду першої інстанції скасувати, прийняти нове рішення про задоволення позову.
Підставами для скасування рішення суду першої інстанції заявник скарги вважав невідповідність висновків місцевого суду фактичним обставинам справи, помилкове застосування норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування своїх заперечень на оскаржене судове рішення позивачем, в цілому, приведені аналогічні доводи, що були викладені в позовній заяві.
Поряд із тим, стороною зазначено, що у відповідність до пунктів 5.7.1. та 5.7.2 наявного в матеріалах справи Положення про кредитування, затвердженого постановою правління акціонерного комерційного банку „Престиж", який є правопопередником відповідача, кредитні договори укладаються позивальниками відповідно до типового (стандартного) договору , розробленого банком.
За таких обставин, заявник скарги стверджував, що оспорювані кредитні угоди укладені сторонами саме за формою та змістом, запропонованими банком, і це надає підстави вважати їх договорами приєднання.
В судове засідання суду апеляційної інстанції, призначене на 24 квітня 2012 року, з'явився представник відповідача, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги.
Представник позивача у зазначену дату судового засідання до суду апеляційної інстанції не з'явився.
З матеріалів справи вбачається, що про дату, час та місце розгляду Севастопольським апеляційним господарським судом апеляційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю „Вікадо" 24 квітня 2012 року представник зазначеної особи був повідомлений належним чином, шляхом скеровування ухвали суду замовною кореспонденцією (а.с. 14-15 том 3).
Однак, інформації про причини неявки до суду або клопотань про відкладення розгляду справи від представника товариства з обмеженою відповідальністю „Вікадо" на адресу Севастопольського апеляційного господарського суду не надходило.
При цьому попереднє судове засідання у цій справі, призначене на 10 квітня 2012 року, було відкладено саме за клопотанням представника позивача у зв'язку з неможливістю забезпечити явку до суду його повноважного представника (а.с.143, 150-152 том 2).
Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.
Оскільки явка в судове засідання представників сторін -це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.
З огляду на викладене, а також враховуючи, що представник позивача надав необхідні пояснення по суті спору в суді першої інстанції, судова колегія визнала можливим розглянути справу у відсутність представника товариства з обмеженою відповідальністю „Вікадо", вважаючи наявні у справі докази достатніми для прийняття рішення у справі.
Повторно розглянувши справу в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія встановила такі обставини.
З матеріалів справи вбачається, що 15 березня 2008 року між відкритим акціонерним товариством „Ерсте Банк" (кредитор) та товариством з обмеженою відповідальністю „Вікадо" (позичальник) укладено генеральну угоду № 010/1720/003 (а.с. 23-26 том 1), відповідно до пункту 1.1. якої кредитор зобов'язався надавати позичальнику кредитні кошти як в національній валюті, так і в іноземних валютах в порядку і на умовах, визначених у кредитних договорах, укладених в рамках цієї генеральної кредитної угоди, які є її невід'ємними частинами.
В рамках ліміту активних операцій, встановленого згідно з Генеральною кредитною угодою, укладені наступні кредитні договори:
- кредитний договір № 012/1720/4/11571 від 15 березня 2008 року, відповідно до якого кредитор на положеннях та умовах цього договору, відкриває позичальнику не відновлювальну кредитну лінію у сумі 737 992,00 долари США, зі строком користування кредитними коштами (кредитною лінією) до 14 березня 2018 року, зі сплатою 12,0% річних.
- кредитний договір № 012/1720/4/11572 від 15 березня 2008 року, відповідно до якого кредитор на положеннях та умовах цього договору, відкриває позичальнику не відновлювальну кредитну лінію у сумі 227 723,00 долари США, зі строком користування кредитними коштами (кредитною лінією) до 14 березня 2018 року, зі сплатою 12,0% річних.
- кредитний договір № 012/1720/4/11573 від 15 березня 2008 року, відповідно до якого кредитор на положеннях та умовах цього договору, відкриває позичальнику не відновлювальну кредитну лінію у сумі 850 000,00 долари США, зі строком користування кредитними коштами (кредитною лінією) до 14 березня 2018 року, зі сплатою 12,0% річних.
- кредитний договір № 012/1720/4/11574 від 15 березня 2008 року, відповідно до якого кредитор на положеннях та умовах цього договору, відкриває позичальнику не відновлювальну кредитну лінію у сумі 494 285,00 долари США, зі строком користування кредитними коштами (кредитною лінією) до 14 березня 2018 року, зі сплатою 12,0% річних.
Також, пунктом 1.2. генеральної кредитної угоди було визначено, що загальний розмір (ліміт) кредитної заборгованості позичальника за наданими в межах цієї угоди кредитами не повинен перевищувати 2310000,00 дол. США.
Всі надані в межах цієї угоди кредити повинні повертатись у тій самій валюті, в якій їх було надано. Всі платежі, які мають бути зроблені позичальником на підставі цієї угоди, повинні бути зроблені повністю, без будь-яких взаємозаліків чи претензій та без будь-яких відрахувань або утримань (пункт 2.3. генеральної угоди).
Права кредитора за спірною генеральною кредитною угодою визначені у його розділі 6.
Так, відповідно до пункту 6.4. генеральної угоди кредитор має право негайно обмежити надання кредиту (кредитів) та/або достроково вимагати погашення заборгованості позичальника за кредитом (кредитами) або стягнути таку заборгованість, включаючи нараховані відсотки, комісії за користування кредитом та штрафні санкції у випадках:
-невиконання позичальником умов пунктів 5.1, 5.3, 5.4, 5.6, 5.7, 5.8, 5.9, 5.10, 5.11 генеральної кредитної угоди;
-невиконання позичальником умов укладених договорів забезпечення;
-наявності фактів невиконання позичальником (його гарантами або поручителями) будь-яких інших своїх зобов'язань;
-значного погіршення фінансового стану позичальника (його гарантів або поручителів);
-прийняття рішення про реорганізацію або ліквідацію позичальника;
-порушення справи про банкрутство позичальника;
-подання до суду позову про визнання недійсними в цілому чи в частині та/або неукладеним цієї угоди та/або будь-якого договору забезпечення виконання позичальником своїх зобов'язань.
Ця генеральна кредитна угода набуває чинності з моменту її підписання сторонами та діє до повного погашення позичальником кредитної заборгованості (суми кредиту, відсотків, комісій за користування, штрафів, пені та відкшодування збитків, в разі їх нанесення) за всіма отриманими кредитами в рамках даної генеральної угоди (пункт 9.1. угоди).
До матеріалів справи долучені копії кредитних договорів, які були укладені сторонами 15 березня 2008 року на підставі генеральної кредитної угоди № 010/1720/003, а саме: № 012/1720/4/11571, № 012/1720/4/11572, № 012/1720/4/11573, № 012/1720/4/11574 .
Дослідивши вказані кредитні договори, судовою колегією встановлено, що вони ідентичними за змістом та умовами.
Зокрема, відповідно до пункту 7.5 цих договорів кредитор має право достроково вимагати погашення заборгованості позичальника за кредитом, включаючи нараховані відсотки за користування кредитом та штрафні санкції, у випадках:
-невиконання позичальником пунктів 6.1,6.3., 6.4, 6.6., 6.7, 6.8,6.9,6.10 даного договору;
-невиконання позичальником та/або третіми особами умов укладених договорів забезпечення;
-наявності фактів невиконання позичальником (його гарантами або поручителями) будь-яких інших своїх зобов'язань;
-значного погіршення фінансового стану позичальника (його гарантів або поручителів);
-прийняття рішення про реорганізацію або ліквідацію позичальника;
-порушення справи про банкрутство позичальника;
-подання до суду позову про визнання недійсними в цілому чи в частині та/або неукладеним цього договору та/або будь-якого договору забезпечення виконання позичальником своїх зобов'язань.
У позовній заяві зазначено, що умови, які викладені в пункті 6.4 генеральної угоди та пункті 7.5 кредитних договорів, суперечать положенням чинного цивільного законодавства України, оскільки надають кредитору право відмовитись в односторонньому порядку від виконання договірних зобов'язань.
Крім того, позивач вважав, що фактично оспорювані кредитні договори містять ознаки договорів приєднання, адже укладені виключно на умовах, запропонованих банком.
Посилаючись на викладене, позивач просив суд визнати наведені генеральну угоду та кредитні договори частково недійсними.
Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія не вбачає підстав для скасування оскарженого рішення суду першої інстанції у зв'язку з наступним.
Предметом спору у цій справі є вимога позивача про визнання недійсними пункту 6.4. генеральної угоди № 010/1720/003 та пунктів 7.5. кредитних договорів № 012/1720/4/11571, № 012/1720/4/11572, № 012/1720/4/11573, № 012/1720/4/11574, укладених між сторонами 15 березня 2008 року.
Правовими підставами позову зазначені положення статей 203, 215 Цивільного кодексу України.
Відповідно до частин 1-2 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Дослідивши зазначені вище пункти оспорюваних правочинів, судова колегія погоджується з висновками місцевого суду, що під час їх узгодження сторонами були дотримані приведені правові норми.
Як слідує з позовної заяви, позивач вважав спірні пункти генеральної кредитної угоди та кредитних договорів недійсними, оскільки їх умовами було закріплено право кредитора на односторонню відмову від договорів.
Викладені обставини прямо не перебачені статтею 203 Цивільного кодексу України для визнання недійсним правочину.
Одночасно, у частині 3 статті 215 Цивільного кодексу України наведено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Поряд із тим, судова колегія погоджується з позицією суду першої інстанції, що наведені позивачем обставини не можуть бути підставою для визнання оспорюваних правочинів частково недійсними.
Так, статтею 627 Цивільного кодексу України унормовано, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Свобода договору передбачає можливість укладати не лише ті договори, які передбачені нормами чинного цивільного законодавства, а й ті, які законом не передбачені, а також проявляється у наданій сторонам можливості самостійно визначати умови такого договору.
При цьому, у статті 525 Цивільного кодексу України закріплено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Судом першої інстанції встановлено досягнення сторонами згоди щодо змісту пункту 6.4. генеральної угоди № 010/1720/003 та пунктів 7.5. кредитних договорів № 012/1720/4/11571, № 012/1720/4/11572, № 012/1720/4/11573, № 012/1720/4/11574 на час їх підписання.
З пропозиціями щодо внесення змін до приведених положень оспорюваних угод у порядку, визначеному статтями 651, 652 Цивільного кодексу України, позивач до відповідача не звертався.
Отже, судова колегія не вбачає підстав для визнання недійсними вказаних пунктів генеральної угоди та кредитних договорів від 15 березня 2008 року за наведеними обставинами.
Апеляційна інстанція також вважає вірними посилання місцевого суду, що оспорювані правочини за своєю суттю не є договорами приєднання. Тобто закріплення у їх умовах права банку на односторонню відмову від договору не надає підстав для застосування наслідків, передбачених частиною 2 статті 207 Господарського кодексу України, а саме визнання цих договорів нікчемними.
Так, відповідно до частини 1 статті 634 Цивільного кодексу України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Таким чином, ключовою рисою такого договору є відсутність можливості другій стороні запропонувати власні умови.
У свою чергу, згідно з частинами 1-2 статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною 2 статті 345 Господарського кодексу України унормовано, що у кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.
Виходячи з викладеного можна зробити висновок, що істотними умовами кредитного договору є сума кредиту, проценти за його використання, валюта кредитування та обов'язок позичальника повернути суму кредиту, що повинен бути виконаний у певний час. Вказані умови є одночасно індивідуальними умовами кредитування.
У разі недосягнення сторонами згоди щодо приведених умов кредитного договору він є неукладеним.
При цьому, важливим є те, що в кожному конкретному випадку сторони кредитного договору можуть змінити його умови під конкретні умови кредитування залежно від багатьох обставин, що на них впливають (кредитні ризики, репутація позичальника тощо).
Судовою колегією встановлено, що сторони узгодили всі умови оспорюваних договорів, встановивши за взаємною згодою суму кредиту, проценти за його використання та строки виконання обов'язку позичальника з повернення суми кредиту.
Будь-які заперечення позивачем не висловлювались та протоколи розбіжностей у відповідність до частини 4 статті 181 Господарського кодексу України відповідачу не скеровувались.
А тому доводи позивача, що він був позбавлений можливості запропонувати свої умови договору є безпідставними.
Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що оспорювані правочини не мають ознак договорів приєднання, а посилання позивача на їх нікчемність, в силу вимог частини 2 статті 207 Господарського кодексу України, є безпідставними.
Судова колегія приймає до уваги посилання заявника апеляційної скарги, що у відповідність до пунктів 5.7.1. та 5.7.2 наявного в матеріалах справи Положення про кредитування, затвердженого постановою правління акціонерного комерційного банку „Престиж", який було перейменовано у відкрите акціонерне товариство „Ерсте Банк" (а.с.18 том 1), кредитні договори укладаються позивальниками відповідно до типового (стандартного договору), розробленого банком.
Втім, дослідивши такий договір (а.с. 83-92 том 2), судова колегія зазначає, що ним встановлена лише загальна форма, тоді як визначення умов договорів кредитування віднесено за домовленістю сторін.
Слід також звернути увагу, що, виходячи з логічно-смислового змісту пунктів 5.7.1. та 5.7.2 наявного в матеріалах справи Положення про кредитування, затвердженого постановою правління акціонерного комерційного банку „Престиж", відповідний типовий договір розроблений з метою уникнення втрати часу на його складання та з урахуванням приписів статей 181 та 345 Господарського кодексу України.
Таким чином, судова колегія не вбачає підстав для задоволення позову та визнання недійсними пункту 6.4. генеральної угоди № 010/1720/003 та пунктів 7.5. кредитних договорів № 012/1720/4/11571, № 012/1720/4/11572, № 012/1720/4/11573, № 012/1720/4/11574, укладених між сторонами 15 березня 2008 року
Отже, на підставі встановлених фактичних обставин, місцевим господарським судом правильно з'ясовано виниклі між сторонами права і обов'язки, вірно застосовані норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, тому твердження заявника скарги про порушення і неправильне застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для скасування законного та обґрунтованого судового рішення колегія суддів не вбачає.
Керуючись статтями 101, 102, 103 (пункт 1), 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю „Вікадо" залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 05 березня 2012 року у справі № 5002-2/148-2012 залишити без змін.
Головуючий суддя В.В.Сотула
Судді В.І. Гонтар
І.В. Черткова
Розсилка:
1. товариство з обмеженою відповідальністю "Вікадо" (вул. Сімферопольське шосе, 5,Феодосія,Автономна Республіка Крим,98100)
2. публічне акціонерне товариство "Ерсте Банк" (вул. Польова, буд.24 (літ.Д),Київ,03056) ( вул. Прорізна,6, місто Київ, 01034) ( вул. Дегтярівська, 33-в, місто Київ, 03057) (представник Сидоренко Юлія Анатоліївна: АДРЕСА_1)