"26" квітня 2012 р.Справа № 5017/1026/2012
За позовом ОСОБА_1; ОСОБА_2;
до відповідача ОСОБА_3 Товариство з обмеженою відповідальністю "РЕАЛ-ІНВЕСТ"
про визнання недійсними договору купівлі-продажу, рішення зборів та змін до статуту
Суддя Гуляк Г.І.
Представники:
Від позивача: не з'явилися;
Від відповідача: ОСОБА_4 -за дорученням;
Від відповідача: не з'явилися;
СУТЬ СПОРУ: позивачі - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до господарського суду Одеської області з позовом до відповідачів ОСОБА_3 та Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕАЛ-ІНВЕСТ" про визнання недійсними договору купівлі-продажу, рішення зборів та змін до статуту.
Ухвалою суду від 05.04.2012 року порушено провадження у справі №5017/1026/2012 та призначено розгляд на 19.04.2012 р.; зобов'язано позивачів надати в судове засідання оригінали наданих матеріалів, докази, що підтверджують викладені в заяві обставини; відповідача надати: відзив на позовну заяву з посиланням на підтверджуючі докази та чинне законодавство, докази заперечень.
19.04.2012 року в судове засідання представники позивача в судове засідання не з'явилися, витребуванні матеріали суду не надано.
Представник відповідача ОСОБА_3 19.04.2012 року звернувся до суду з заявою, згідно якої просить суд застосувати строк позовної давності та відмовити у задоволені позову.
Відповідач ТОВ „РЕАЛ-ІНВЕСТ" чи його представник в судове засідання не з'явилися, проте був належним чином повідомлений про час та місце судового засідання, а саме, за юридичною адресою направлялися ухвали від 05.04.2012 року та 19.04.2012 року, але у судове засідання представник відповідача не з'явився, про поважність причин відсутності не повідомив, відзиву на позов не надано.
Згідно п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006р. № 01-8\1228 та п.11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. №01-8\123 до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій, тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Справа розглядається в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, за наявними в ній матеріалами.
Позивачі чи їх представники в судове засідання 5 квітня 2012 року та 19 квітня 2012 року не з'явилися, витребуванні матеріали суду не надали, причини неявки суду не повідомили.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника відповідача, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.
Як зазначає позивач у своїй позовній заяві ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_5 на момент виникнення спірних відносин були учасниками Товариства з обмеженою відповідальністю „РЕАЛ-ІНВЕСТ" у зв'язку з чим вважає, що слід визнати недійсним договір купівлі-продажу посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_6 20.04.2006 р. за реєстр. № 3071, згідно якого ОСОБА_3 придбав у ОСОБА_2, ОСОБА_5 та ОСОБА_7 частки їх корпоративних прав у Статутному (складеному) капіталі ТОВ «РЕАЛ-ІНВЕСТ», а саме: ОСОБА_2 продала ОСОБА_3 з належної їй частки у розмірі 20 % Статутного (складеного) капіталу ТОВ «РЕАЛ-ІНВЕСТ»- 10% Статутного (складеного) капіталу; ОСОБА_5 продав ОСОБА_3 з належної йому частки у розмірі 15 % Статутного (складеного) капіталу ТОВ «РЕАЛ-ІНВЕСТ»- 0,5% Статутного (складеного) капіталу; ОСОБА_7 продав ОСОБА_3 з належної йому частки у розмірі 30 % Статутного (складеного) капіталу ТОВ «РЕАЛ-ІНВЕСТ»- 15% Статутного (складеного) капіталу.
Також позивача зазначають, що слід визнати недійсним рішення Загальних зборів учасників ТОВ «РЕАЛ-ІНВЕСТ», оформлене протоколом № 10 від 20.04.2006р., щодо продажу часток у Статутному капіталі ТОВ «РЕАЛ-ІНВЕСТ»та визнати недійсними зміни до статуту ТОВ «РЕАЛ-ІНВЕСТ», зареєстровані в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців державним реєстратором виконавчого комітету Одеської міської ради Катеринчук Катериною Євгенівною 16.05.2006р. за номером 1 556 105 0006 003661.
Обґрунтовуючи свої вимоги позивачі посилаються на ст.ст. 203, 215, 230 ЦК України, а саме введення відповідачем - позивачів в оману під час укладення оскарженого договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Виходячи зі змісту ст. 32 ГПК, належними слід визнавати докази, які містять відомості про факти, що входять у предмет доказування у справі, та інші факти, що мають значення для правильного вирішення спору. Водночас суд не повинен приймати доказів, що не стосуються встановлення обставин у справі.
Статтею 33 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Разом з тим, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 34 ГПК України).
З урахуванням встановлених обставин справи суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до викладеного у листі Верховного Суду України від 24.11.2008 р. "Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними", у правочині зовнішнє волевиявлення особи має відповідати його внутрішній волі. Вона має бути спрямована на досягнення відповідного юридичного наслідку, тому не можуть розглядатися як правочини ті фактичні дії особи, які не призводять безпосередньо до виникнення, зміни чи припинення цивільних прав та обов'язків. На цих підставах, зокрема, виділяються правочини, вчинені під впливом: помилки ст. 229 ЦК України та обману ст. 230 ЦК України.
Відповідно до статей 229 -230 ЦК правочин, здійснений під впливом, зокрема, помилки, обману, є оспорюваним та може бути визнаний судом недійсним.
Згідно наведеного у Листі ВСУ від 24.11.2008 року вбачається, що заявлені вимоги можуть бути задоволені, якщо будуть доведені факти, зокрема, обману і наявність їх безпосереднього зв'язку із волевиявленням сторони вчинити правочин на вкрай невигідних для неї умовах.
У Листі ВСУ від 24.11.2008 року також зазначено, що воля особи до вчинення правочину і результат правочину не узгоджуються в разі помилки, якщо вона має істотне значення. Такими є помилки щодо правової природи правочину, його змісту, предмета, ціни, сторони, якості об'єкта тощо.
Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати або, навпаки, бути відсутніми саме на момент вчинення правочину. Сторона на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка насправді мала місце, тобто надати докази, які б свідчили про її помилку щодо істотних обставин правочину.
Не можна говорити про помилку щодо якості предмета у разі неможливості використання речі або виникнення труднощів у її використанні, яке сталося після виконання правочину і не пов'язане з поведінкою контрагента. Не має правового значення помилка, допущена при розрахунку одержання користі від вчиненого правочину. Помилка внаслідок власного недбальства чи незнання закону однією із сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.
Зміст вищенаведених приписів відповідає також п. 19 Постанови Пленуму ВСУ від 6 листопада 2009 року N 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».
Крім того, у Листі ВСУ та Постанові ВСУ, а саме п. 20, зазначено і щодо можливості визнання правочину вчиненим під впливом обману у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману, на відміну від помилки, є умисел: особа знає про наявність чи відсутність певних обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї. Обман також має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Враховуючи вищевикладене, саме позивач як сторона, яка діяла під впливом обману, повинен довести наявність умислу з боку відповідача, істотність значення обставин, щодо яких її введено в оману, і сам факт обману.
Норми про позовну давність мають імперативний характер. Так, відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Окрім цього, загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність) статтею 257 Цивільного кодексу України встановлено в три роки.
Строк позовної давності тривалістю в три роки застосовується у вигляді загального правила, якщо для відповідної вимоги не встановлено спеціального строку. Загальний строк позовної давності становить три роки незалежно від того, хто подає позов -громадянин, юридична особа, держава тощо.
Згідно зі статтею 260 Цивільного кодексу України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу.
Перебіг позовної давності, відповідно до статті 261 Цивільного кодексу України починається від дня коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Враховуючи матеріали справи, позивач вперше довідався про укладення спірного договору 20 червня 2006 року таким чином, починаючи з 20.04.2006 р. позивачі були обізнані про наявність договору.
Судом встановлено, що перебіг строку позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права, а саме з 20.04.2006 року.
Як вбачається з матеріалів справи, позовна заява надійшла до господарського суду Київської області у березні 2012 р., тобто після спливу трирічного терміну позовної давності.
Оскільки, з позовом у даній справі позивач завернувся в березні 2012 року, то цей позов пред'явлено після спливу строку позовної давності.
З матеріалів справи вбачається, що питання про відновлення пропущеного строку позовної давності позивачем не ставилось.
Відповідно до ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Оскільки, відповідач до прийняття рішення у справі заявив про застосування строку позовної давності, то заявлена позивачами позовна вимога про визнання недійсними договору купівлі-продажу, рішення зборів та змін до статуту задоволенню не підлягає.
Проаналізувавши наявні у матеріалах справи докази, суд вважає, що позовні вимоги заявлені неправомірно та необґрунтовано, у зв'язку з чим у суду відсутні правові підстави для задоволення позову.
Витрати по сплаті судового збору віднести за рахунок позивача, згідно ст. ст. 44, 49 ГПК України.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, суд, -
В позові - відмовити повністю.
Рішення суду набуває законної сили після закінчення 10-денного строку з дня його підписання.
Рішення підписано в порядку ст. 85 ГПК України 27 квітня 2012 року.
Суддя Гуляк Г.І.