ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ 91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32 ____________________________________
24.04.12 Справа № 11н/5014/584/2012.
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Луганське енергетичне об'єднання», м. Луганськ
до Луганського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, м. Луганськ
про визнання рішення частково недійсним
суддя Москаленко М.О.
в присутності представників сторін:
від позивача -ОСОБА_1, дов. № 18 від 03.01.2012;
від відповідача -ОСОБА_2, дов. № 01-43/04 від 26.01.2012; ОСОБА_3, дов. 01-43/04 від 26.01.2012;
Суть спору: позивачем заявлено вимогу про визнання недійсними пунктів 2 та 4 рішення адміністративної колегії Луганського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України № 01-24/07 від 24.01.2012 "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу".
Письмовим відзивом від 20.03.2012 № 04-10/841 (а.с. 78 - 83) на позовну заяву та додатковими письмовими поясненнями по суті спору відповідач проти позовних вимог заперечив з викладених у відзиві підстав.
Дослідивши обставини справи, надані докази у їх сукупності, вислухавши присутніх під час судового розгляду справи представників сторін у справі, суд встановив такі фактичні обставини.
Основним предметом діяльності Товариства є передача електричної енергії місцевими (локальними) електромережами та постачання електричної енергії за регульованим тарифом (за КВЕД 40.13.0. - розподілення та постачання електроенергії).
За результатами розгляду звернення громадянина ОСОБА_4 (Споживач) щодо незаконних дій товариства з обмеженою відповідальністю "Луганське енергетичне об'єднання" (Постачальника електричної енергії) відповідачем було розпочато розгляд справи № 792 за ознаками порушення законодавства про захист економічної конкуренції.
ТОВ „Луганське енергетичне об'єднання" як суб'єкт природної монополі працює на ринку передачі та розподілу електричної енергії в межах зони ліцензійної діяльності, що визначена Національною комісією регулювання електроенергії України, а саме:
- на ринку постачання електричної енергії за регульованим тарифом в межі власних та орендованих електричних мереж, розташованих в територіальних межах Луганської області;
- на ринку передачі електричної енергії місцевими (локальними) мережами в межах власних та орендованих електричних мереж, розташованих в територіальних межах Луганської області.
Відповідно до Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку, затвердженої розпорядженням Антимонопольного комітету України від 05.03.2002 № 49-р, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 01.04.2002 за № 317/6605, з урахуванням положень статей 5 та 6 Закону України "Про природні монополії", абзацу 2 частини 1 статті 12 Закону України "Про захист економічної конкуренції" відповідачем встановлено, що позивач з моменту початку здійснення ліцензованої діяльності і до теперішнього часу займає монопольне (домінуюче) становище на ринку передачі електричної енергії місцевими (локальними) електромережами та постачанні електроенергії за регульованим тарифом у територіальних межах Луганської області з часткою 100 відсотків.
Рішенням адміністративної колегії Луганського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 24.01.2012 № 01-24/07 "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції і накладення штрафу" (а.с. 11 - 15) (далі за текстом -Рішення) визначено, що відповідач відповідно до абз. 2. ч. 1 Закону України «Про захист економічної конкуренції» з 2010 року займає монопольне (домінуюче) становище на ринку постачання електричної енергії за регульованим тарифом із часткою 100 відсотків на території Луганської області, де розташовані місцеві (локальні) електричні мережі, які перебувають у законному користуванні позивача.
Пунктом 2 Рішення визнано, що дії позивача, які полягають у встановленні різного строку дії договору та можливості пролонгації у рівнозначних угодах (договорах на користування електричною енергією), є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим пунктом 2 статті 50, пунктом 2 частини 2 статті 13 Закону України «Про захист економічної конкуренції»у вигляді встановлення різних умов до рівнозначних угод з покупцями без об'єктивно виправданих причин на ринку постачання електричної енергії за регульованим тарифом.
За порушення законодавства про захист економічної конкуренції пунктом 4 Рішення на відповідача накладений штраф у розмірі 19000 грн. 00 коп.
Як встановлено судом під час розгляду справи, позивачем із побутовими споживачами укладалися договори про користування електричною енергією (а.с. 16 -39), строк дії яких визначений у один рік. При цьому можливості продовження дії договорів їх умови не передбачають.
До матеріалів справи позивачем надані копії заяв споживачів, на підставі яких визначався строк укладення кожного з договорів (а.с. 40 -48). У заявах зазначені різні підстави для укладення договорів на один рік, зокрема, оформлення та переоформлення правовстановлюючих документів на приміщення, у яких здійснюється споживання електричної енергії. При цьому у заявах споживачів не йдеться про необхідність виключення з текстів договорів умов щодо можливості продовження (пролонгації) строку дії договору у випадку наявності згоди обох сторін.
Встановивши фактичні обставини справи, всебічно та повно оцінивши доводи сторін та надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог та необхідність відмови у їх задоволенні з таких підстав.
Ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
На підставі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Правовідносини, що виникають в процесі продажу і купівлі електричної енергії між виробниками або постачальниками електричної енергії та її споживачами, регулюються Законом України "Про електроенергетику", Правилами користування електричної енергією, затвердженими постановою НКРЕ України від 31.07.1996 № 28 (у редакції Постанови НКРЕ від 17.10.2005 № 910, зі змінами внесеними Постановою НКРЕ в. 25.12.2008 № 1449), Правилами користування електричною енергією для населення, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України № 1357 від 26.07.1999 (далі за текстом - Правила).
Відповідно до положень статті 10 Закону України «Про природні монополії»суб'єкти природних монополій зобов'язані забезпечувати на дедескримінаційних умовах реалізацію вироблених ними товарів споживачам. Тобто законодавець даною нормою встановив межі поведінки природного монополіста, в силу яких він не може ставити одних споживачів в більш вигідне становище по відношенню до інших.
З метою уникнення ситуації з наданням переваг одним споживачам (або суб'єктам господарювання) перед іншими законодавцем врегульовано норми поведінки суб'єктів господарювання при укладенні певних видів договорів.
Відповідно до ст.26 Закону України "Про електроенергетику" споживання енергії можливе на підставі договору з енергопостачальником.
Це передбачено і в ст.275 Господарського кодексу України, пунктом 2 якої закріплено, що відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається. Виробники і постачальники енергії, відповідно до п.4 цієї статті, що займають монопольне становище, зобов'язані укласти договір енергопостачання на вимогу споживачів, які мають технічні засоби для одержання енергії.
Постачальник електроенергії зобов'язаний укладати договори про постачання електричної енергії з усіма споживачами, які розташовані на території його діяльності і заявили про бажання купувати електричну енергію.
Відповідно до пункту 3 Правил споживання електричної енергії здійснюється на підставі договору про користування електричною енергією між споживачем та енергопостачальником, що розробляється енергопостачальником згідно з Типовим договором про користування електричною енергією і укладається на три роки. Вказаний пункт Правил також містить положення про те, що договір про користування електричною енергією вважається продовженим на рік, якщо за місяць до закінчення зазначеного терміну жодна із сторін не заявила про розірвання договору або про внесення до нього змін.
Типовий договір про користування електричною енергією, що є Додатком № 1 до Правил, як обов'язкову містить умову щодо строку дії договору -три роки (пункт 28 договору), та умову щодо можливості продовження його дії за відсутності заперечень сторін проти цього.
Позивачем у справі споживачі за наявними у справі договорами фактично позбавлені права продовження договору, а також вимушені після закінчення річного строку з моменту укладення договору про користування електричною енергією оформлювати пакет документів для укладення нового договору.
Посилання позивача у справі на те, що річний строк дії договору є необхідним для споживачів, оскільки вони планують користуватися електричною енергією саме рік, не може бути прийнято судом до уваги, оскільки нормами Цивільного кодексу України передбачена можливість дострокового розірвання договору у передбачених законом випадках, в тому числі за згодою обох сторін договору. Наведені позивачем причини не є підставою для порушення вимог законодавчого акту, а саме Правил, щодо змісту договору про користування електричною енергією.
Позивач самостійно - без згоди споживача (що випливає зі змісту наявних у матеріалах справи заяв) виключив можливість пролонгації договору про користування електричною енергією, яка передбачена Типовим договором.
Враховуючи вищевказані норми, позивач не мав права самостійно змінювати для деяких споживачів істотну умову договору - строк дії договору, та виключати з договору встановлену законом можливість пролонгації договору.
Таким чином, матеріалами справи, її фактичними обставинами доведено порушення позивачем законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим пунктом 2 статті 50, пунктом 2 частини 2 статті 13 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у вигляді встановлення різних умов до рівнозначних угод з покупцями без об'єктивно виправданих причин на ринку постачання електричної енергії за регульованим тарифом.
Згідно ст. 1 Закону України «Про Антимонопольний комітет України»Антимонопольний комітет України є державним органом із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері державних закупівель.
Статтею 5 Закону України «Про Антимонопольний комітет України»встановлено, що Антимонопольний комітет України здійснює свою діяльність відповідно до Конституції України, законів України «Про захист економічної конкуренції», «Про захист від недобросовісної конкуренції», інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цих законів.
Згідно ст. 48 Закону України «Про захист економічної конкуренції»за результатами розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції органи Антимонопольного комітету України приймають рішення, в тому числі про визнання вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу.
Відповідно до ст. 22 Закону України «Про Антимонопольний комітет України»розпорядження, рішення та вимоги органу Антимонопольного комітету України, голови територіального відділення Антимонопольного комітету України, вимоги уповноважених ними працівників Антимонопольного комітету України, його територіального відділення в межах їх компетенції є обов'язковими для виконання у визначені ними строки, якщо інше не передбачено законом. Невиконання розпоряджень, рішень та вимог органу Антимонопольного комітету України, голови територіального відділення Антимонопольного комітету України, вимог уповноважених ними працівників Антимонопольного комітету України, його територіального відділення тягне за собою передбачену законом відповідальність. Зокрема, частиною 2 статті 52 Закону України «Про захист економічної конкуренції»передбачено, що за встановлене порушення органами АМКУ на суб'єктів господарювання накладається штраф у розмірі до одного відсотка доходу (виручки) суб'єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф.
В силу вимог ч. ч. 1, 2, 3 ст. 56 Закону України «Про захист економічної конкуренції»рішення, розпорядження органів Антимонопольного комітету України, голів його територіальних відділень надаються для виконання шляхом надсилання або вручення під розписку чи доведення до відома в іншій спосіб. Рішення та розпорядження органів Антимонопольного комітету України, голів його територіальних відділень є обов'язковими до виконання. Особа, на яку накладено штраф за рішенням органу Антимонопольного комітету України, сплачує його у двохмісячний строк з дня одержання рішення про накладення штрафу.
З урахуванням викладеного вище суд доходить висновку про правомірність у повному обсязі рішення адміністративної колегії Луганського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України № 01-24/07 від 24.01.2012 "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу", що є підставою для відмови у позові у повному обсязі.
Судові витрати покладаються судом на позивача відповідно до приписів ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд
У задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
Судові витрати покласти на позивача.
В судовому засіданні 24.04.2012 оголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.
Дата складення та підписання повного рішення -27.04.2012.
Суддя М.О. Москаленко