ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 5/270 19.04.12
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "А.К.В."
до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Комерційна виробничо-впроваджувальна фірма "Сапсан"
2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Сапсан-СП"
про визнання права власності, виділ частки у спільному майні та витребування майна з чужого незаконного володіння
Головуючий суддя Ломака В.С.
Судді Мандичев Д.В.
Морозов С. М.
Представники сторін:
від позивача: ОСОБА_2 за довіреністю № 18 від 06.02.2012 р.;
від відповідача-1: не з'явився;
від відповідача-2: ОСОБА_3 за довіреністю б/н від 05.03.2012 р.;
ОСОБА_4 за довіреністю № 838 від 12.12.2011 р.;
ОСОБА_5 за довіреністю № 838 від 12.12.2011 р.
В судому засіданні були присутні голова Громадської організації "Спілка підприємців Дніпровського району міста Києва" ОСОБА_6 та представник преси ОСОБА_7
Товариство з обмеженою відповідальністю "А.К.В." (далі -позивач, ТОВ "А.К.В.") звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Комерційна виробничо-впроваджувальна фірма "Сапсан" (далі -відповідач-1, ТОВ КВВП "Сапсан") та Товариства з обмеженою відповідальністю "Сапсан-СП" (далі -ТОВ "Сапсан-СП") про виділення у натурі та визнання права власності за позивачем на 4/5 будівель та споруд торговельного комплексу, розташованого за адресою: м. Київ, вул. А. Мальшко, 5, у тому числі виділення у натурі та визнання права власності за ТОВ "А.К.В." на 4/5 будівлі літ. "А" загальною площею 2 009, 7 кв.м., будівлі літ. "Б" загальною площею 2 139, 2 кв.м., будівлі літ. "В" загальною площею 901, 6 кв.м., що розташовані за адресою: м. Київ, вул. А. Малишко, 5, та витребування у відповідачів на користь позивача 4/5 будівель та споруд торговельного комплексу, розташованого за адресою: м. Київ, вул. А. Малишко, 5.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що на підставі укладеного між ним та відповідачем-1 Договору про спільну діяльність № 15/12 від 24.10.1996 р. здійснювалось будівництво торговельного комплексу за адресою: м. Київ, вул. А. Малишко, 3 (в подальшому вул. А. Малишко, 5) за умовами якого доходи від спільної діяльності мали розподілятись наступним чином: 80 % прибутку на користь позивача, 20 % - на користь відповідача-1. Оскільки 17.05.1999 р. було скасовано державну реєстрацію відповідача-1, позивач не отримав жодного доходу від діяльності торгівельного комплексу, та крім того йому не було відшкодовано витрат, понесених у зв'язку з виконанням договору про спільну діяльність. Враховуючи ту обставину, що станом на сьогодні відповідно до постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.10.2010 р. у справі № 2а-1329/09/2670, що залишена в силі ухвалою Вищого адміністративного суду України від 28.09.2011 р., було встановлено неправомірність скасування державної реєстрації припинення відповідача-1, позивач вирішив звернутись до суду з позовом про визнання в порядку ст. 432 ЦК УРСР права власності на 4/5 торгівельного комплексу, вимагаючи при цьому виділити вказану частку в натурі. При цьому, оскільки, згідно тверджень позивача, основна частина торговельного комплексу була передана та оформлена на відповідача-2, він просить в порядку ст. 388 ЦК України витребувати спірну частку на його користь від відповідачів.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 09.12.2011 р. порушено провадження у справі № 5/270 та призначено розгляд справи на 24.01.2012 р.
16.12.2011 р. через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про забезпечення позову.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 19.12.2011 р. у справі № 5/270 вжито заходів до забезпечення позову.
У судовому засіданні 24.01.2012 р. представниками позивача та відповідача-2 подано клопотання про продовження строку вирішення спору у справі № 5/270 на п'ятнадцять днів.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 24.01.2012 р. продовжено строк вирішення спору у справі № 5/270 на п'ятнадцять днів та відкладено її розгляд на 08.02.2012 р.
Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 08.02.2012 р. призначено колегіальний розгляд справи № 5/270 у наступному складі суду: Головуючий суддя: В.С. Ломака, судді: С.М. Морозов, Р.В. Бойко.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 08.02.2012 р. колегією суддів у складі: Головуючий суддя: В.С. Ломака, судді: С.М. Морозов, Р.В. Бойко, прийнято справу № 5/270 до свого провадження.
08.02.2012 р. до початку судового засідання через відділ діловодства суду від відповідача-2 надійшла заява про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису.
Також, 08.02.2012 р. до початку судового засідання через відділ діловодства суду від позивача надійшли клопотання про:
- витребування від Головного управління містобудування та архітектури м. Києва належним чином завірених копій технічної документації торговельного комплексу за адресою: м. Київ, вул. А. Малишко, 3 (на теперішній час - м. Київ, вул. А. Малишко, 5);
- витребування від Головного управління земельних ресурсів КМДА належним чином завірених копій технічної документації з приводу надання у користування земельної ділянки для розміщення торговельного комплексу за адресою: м. Київ, вул. А. Малишко, 3 (на теперішній час - м. Київ, вул. А. Малишко, 5);
- витребування від КП Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна належним чином завірених копій технічної документації та інвентаризаційної справи торговельного комлексу за адресою: м. Київ, вул. А. Малишко, 3 (на теперішній час - м. Київ, вул. А. Малишко, 5);
- призначення судової будівельно-технічної експертизи у справі;
- зупинення провадження у справі у разі призначення судової будівельно-технічної експертизи.
У судовому засіданні 08.02.2012 р. представником відповідача-2 подано клопотання про зупинення провадження у справі до вирішення Верховним Судом України справи № 21-24а12, судовими рішеннями в якій було поновлено реєстрацію відповідача-1 в ЄДР.
Судом розглянуто та задоволено клопотання позивача про витребування доказів у справі. Розгляд інших клопотань, зокрема про призначення судової експертизи та зупинення провадження у справі, судом відкладено до встановлення фактичних обставин справи.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 08.02.2012 р. розгляд справи відкладено на 06.03.2012 р.
22.02.2012. р. від відповідача-2 через відділ діловодства суду надійшло клопотання про витребування від позивача оригіналів документів, які додані ним до позовної заяви.
01.03.2012 р. через відділ діловодства суду від Головного управління земельних ресурсів КМДА надійшла копія проекту відведення земельної ділянки ТОВ "Сапсан-СП" для будівництва, експлуатації та обслуговування торговельного комплексу по вул. А. Малишка, 5 у Дніпровському районі та копія технічної документації зі складання договору довгострокової оренди на вказану земельну ділянку.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 06.03.2012 р., у зв'язку з неявкою представника відповідача-1 та з огляду на необхідність витребування доказів у справі, розгляд справи відкладено на 20.03.2012 р.
12.03.2012 р. через відділ діловодства суду від Головного управління містобудування та архітектури надійшов лист № 2733/0/06/27-12 від 02.03.2012 р., яким повідомляється, що до повноважень управління не належить питання виготовлення та надання технічної документації торговельного комплексу з адресою: м. Київ, вул. Малишко, 3 (на теперішній час -вул. А. Малишко, 5).
Також, 12.03.2012 р. через відділ діловодства суду від КП КМБТІ надійшли матеріали інвентаризаційної справи за адресою вул. А. Малишко, 5.
20.03.2012 р. до початку судового засідання через відділ діловодства суду від позивача надійшли додаткові матеріали у справі, клопотання про доповнення клопотання про призначення судової будівельно-технічної експертизи та письмові пояснення щодо можливості представити оригінали документів, доданих до позовної заяви.
Також, 20.03.2012 р. до початку судового засідання через відділ діловодства суду від відповідача-2 надійшов відзив на позовну заяву, яким він проти позову заперечує, зокрема, з тих підстав, що він не є правонаступником відповідача-1 і жодних договорів з позивачем щодо ведення спільної діяльності ніколи не укладав; спірні будівлі були збудовані в період з 2005 р. по 2008 р. і жодного відношення до тих об'єктів, які мали бути створені внаслідок спільної діяльності позивача та відповідача-1 -не мають; рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 21.07.2006 р., залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 26.07.2006 р. було встановлено, що за період з 1997 р. по 1998 р. відповідач-1 не мав на своєму балансі жодного майна, що спростовує посилання позивача на передачу спірного майна відповідачем-1 на створене 30.04.1998 р. ТОВ "Сапсан-СП". Також, відповідач-2 звертає увагу на те, що за актом приймальної комісії від 13.05.1997 р, на який посилається позивач, було прийнято в експлуатацію тимчасові споруди, проте як позивач просить визнати за ним право власності на трьохповерхневу будівлю з підвалом.
Крім того, від відповідача-2 надійшли письмові заперечення щодо призначення судової будівельно-технічної експертизи у справі та додаткові матеріали у справі.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 20.03.2012 р. розгляд справи було відкладено на 03.04.2012 р.
02.04.2012 р. через відділ діловодства суду від позивача надійшло клопотання про доповнення клопотання про призначення судової будівельно-технічної експертизи.
Також, 02.04.2012 р. через відділ діловодства суду від відповідача-2 надійшли письмові заперечення щодо призначення у справі судової будівельно-технічної експертизи.
03.04.2012 р. через відділ діловодства суду від відповідача-2 надійшли додаткові докази у справі.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 03.04.2012 р. розгляд справи відкладено на 19.04.2012 р.
Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 06.04.2012 р. у зв'язку з великою завантаженістю судді Бойко Р.В. справу № 5/270 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя В.С. Ломака, судді: Д.В. Мандичев, С.М. Морозов.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 09.04.2012 р. вказаною колегією суддів прийнято справу № 5/270 до свого провадження.
19.04.2012 р. через відділ діловодства суду від позивача надійшли письмові пояснення у справі
У судове засідання 19.04.2012 р. відповідач-1 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Так, 19.04.2012 р. через відділ діловодства господарського суду від відповідача-1 надійшли письмові пояснення у справі, відповідно до яких позовні вимоги просить задовольнити в повному обсязі.
При цьому, судом враховано п. 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/123 від 15.03.2007 р. "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Відповідно до Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1228 від 02.06.2006 р. "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб -учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т.п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.
Слід зазначити, що законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно зі статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.
В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи -учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.
При цьому, судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.
За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації -адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Зважаючи на те, що неявка представника відповідача-1 не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.
У судовому засіданні представником відповідача-2 подано клопотання про застосування строків позовної давності.
Зазначене клопотання судом відхилено, оскільки суд не знаходить обґрунтованими доводи відповідача-2 щодо пропуску позивачем строків позовної давності на звертання з позовом про визнання за ним права власності на частку в майні, що відноситься до спільної сумісної власності, оскільки право звернутись з таким позовом до відповідача-1 виникло у позивача з моменту введення майна в експлуатацію (13.05.1997 р.), проте не в силу порушення останнім умов договору, а з огляду на його права як співвласника. Згідно з розпорядженням Дніпровської районної держаної адміністрації № 453 від 28.05.1998 р. було вирішено переоформити дозвіл на користування торгівельним комплексом малих архітектурних форм та ринком з відповідним статусом, що знаходяться по вулиці А. Малишка, 3 з КВВФ "Сапсан" на Фірму "Сапсан СП" та надати їй в орендне користування земельну ділянку під комплексом та ринком.
Таким чином, на думку суду, саме в момент переоформлення дозволу на користування торгівельним комплексом малих архітектурних форм та ринком з відповідним статусом, що знаходяться по вулиці А. Малишка, 3 з КВВФ "Сапсан" на Фірму "Сапсан СП", права позивача як співвласника майна, було порушено.
У той же час, 17.05.1999 р. Дніпровською районною у м. Києві державною адміністрацією було скасовано державну реєстрацію ТОВ "Комерційна виробничо-впроваджувальна фірма "Сапсан", 18.05.1999 р. внесено відповідний запис до Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України.
Відповідно до ст. 78 ЦК УРСР перебіг строку позовної давності зупиняється, якщо пред'явленню позову перешкоджала надзвичайна і невідворотна за даних умов подія (непереборна сила).
Оскільки, позивач отримав можливість звернутись до відповідача-1 з позовом про визнання права власності та виділ частки в майні лише після поновлення його реєстрації у 2011 році, а відповідно й вимагати від відповідача-2 повернення спірного майна, трирічний строк позовної давності не є пропущеним.
Судом розглянуто клопотання позивача щодо призначення у справі судової будівельно-технічної експертизи та відмовлено в його задоволенні з огляду на необґрунтованість.
Так, відповідно до приписів ст. ст. 41, 42 ГПК України призначення експертизи на вимогу учасників процесу не є обов'язком суду, а є його правом; висновок судового експерта для господарського суду не є обов'язковим і оцінюється господарським судом за загальними правилами, встановленими статтею 43 ГПК України.
Зокрема, суд звертає увагу на те, що судова експертиза повинна призначатися лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення даних, що входять до предмету доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування (п. 1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/2651 від 27.11.2006 р. "Про деякі питання призначення судових експертиз").
Питання, вирішення яких позивач просить винести на розгляд судового експерта, а саме: щодо фактичних розмірів спірного майна та його відповідності державним будівельним нормам та іншим вимогам, - не входить до предмета доказування у даній справі, оскільки спір стосується наявності або відсутності правових підстав для визнання за позивачем права власності на частку у майні та її витребування від відповідачів. Технічні дані щодо розмірів та дотримання будівельних та інших норм, жодним з учасників не оспорюється, а відповідно відсутня необхідність у призначенні експертизи щодо вказаних питань. Крім того, відповідні дані наведені в інвентаризаційних матеріалах, долучених до матеріалів справи, в яких в тому числі наявна відмітка про введення нерухомого майна в експлуатацію, що свідчить про перевірку уповноваженими державними органами дотримання норм чинного законодавства при його будівництві.
Що стосується питань, наведених в клопотанні від 20.03.2012 р., а саме: які об'єкти торгівельного комплексу розташованого за адресою: м. Київ, вул. А. Малишко, 5 фактично існують на момент проведення експертизи та які з них є об'єктами капітального будівництва, - суд зазначає, що у даній справі позивачем заявлено позовні вимоги про визнання права власності, виділу відносно визначеного кола нерухомості, зокрема: будівлі літ. "А" загальною площею 2 009, 7 кв.м., будівлі літ. "Б" загальною площею 2 139, 2 кв.м., будівлі літ. "В" загальною площею 901, 6 кв.м., що розташовані за адресою: м. Київ, вул. А. Малишко, 5, існування яких сторонами не оспорюється, відомостей про їх можливе знищення (знесення) до матеріалів справи не надано, а як вбачається з матеріалів інвентаризаційної справи щодо вказаного нерухомого майна воно складається з капітальних споруд. Доказів існування будь-яких інших споруд, що знаходяться у власності або володінні відповідачів на момент розгляду справи, відносно яких існував би спір між сторонами, - суду не надано. Крім того, для встановлення обставин того, які об'єкти знаходяться за тією чи іншою адресою не потрібні спеціальні знання в галузі будівельної експертизи.
Також, суд не вбачає підстав для призначення судової будівельно-технічної експертизи для вирішення питань, наведених позивачем в клопотанні від 02.04.2012 р., а саме: щодо можливості поділу об'єктів торгівельного комплексу: будівлі "А", будівлі "Б", будівлі "В" та павільйонів № № 1-5, 7-8, складських приміщень на 4/5 та 1/5 частини, та визначення їх загальної вартості. Так, у даній справі не заявлено вимог про поділ майна, що є окремою категорією (ст. 367 ЦК України) від поняття виділу (ст. 364 ЦК України). Крім того, позивачем не обґрунтовано необхідності визначення вартості спірного майна та власних висновків про те, що воно є цілісним майновим комплексом. При цьому, суд звертає увагу на те, що за змістом позовних вимог позивачем їх не конкретизовано відносно майна: павільйони № № 1-5, 7-8 та складські приміщення за адресою: м. Київ, вул. А. Малишко, 5, як і не надано доказів знаходження такого майна за вказаною адресою і його належності відповідачам або оспорення (невизнання) ними права позивача на таке майно.
Враховуючи зазначене, судом також відхилено клопотання про зупинення провадження у справі на час проведення експертизи.
Крім того, в силу надання суду примірника ухвали Верховного Суду України від 06.03.2012 р. у справі № 21-24а12, судом залишено без задоволення клопотання відповідача-2 про зупинення провадження у справі до завершення розгляду Верховним Судом України вказаної адміністративної справи.
Разом з тим, судом розглянуто клопотання відповідача-2 про витребування оригіналів документів доданих позивачем до матеріалів позовної заяви та відмовлено у його задоволенні, у зв'язку з безпідставністю та необґрунтованістю, оскільки ухвалами господарського суду міста Києва позивача неодноразово було зобов'язано надати вказані документи для огляду.
У судовому засіданні 19.04.2012 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення присутніх учасників судового процесу, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -
24.10.1996 р. між позивачем та відповідачем-1 було укладено Договір про спільну діяльність № 15/12, за умовами якого сторони домовляються про співробітництво в сфері будівництва та подальшої експлуатації об'єктів № 5, 6 торгового комплексу за адресою: м. Київ, вул. А. Малишко, 3.
Відповідно до п. 1.2. вказаного Договору продуктами спільної діяльності можуть бути: будівництво об'єктів № 5, 6 торгового комплексу та експлуатація вищезазначених об'єктів.
Згідно з п. 2.6. Договору позивач для успішного виконання умов даного Договору взяв на себе наступне зобов'язання -взнос у вигляді будівельно-матеріальної суми 70 000, 00 грн.
У свою чергу, відповідач-1 взяв на себе зобов'язання щодо ведення будівництва об'єктів № 5, 6 торгового комплексу за адресою: м. Київ, вул. А. Малишко, 3 у відповідності з діючим законодавством України, а також їх подальшу експлуатацію.
Відповідно до уточнень, наведених у вказаному Договорі шляхом внесення від руки записів після розділу 8 "Юридичні адреси сторін", які також скріплені підписами та печатками, продуктом сумісної діяльності є складські приміщення, площею 504 кв.м. (№ 12 згідно експлікації генерального плану торговельного комплексу "Сапсан", вказані раніше за текстом договору № 6) та павільйони роздрібної торгівлі (№ 3 згідно експлікації генерального плану торговельного комплексу, вказані раніше за текстом договору № 5).
Доходи, отримані від спільної діяльності мали бути розподілені наступним чином: позивач -70 % прибутку, відповідач-1 -30 % прибутку (п. 3.1. Договору).
До матеріалів справи надано схему розміщення об'єктів, а також Додаток № 1 до Договору, відповідно до якого зазначається, що позивач поставив будівельні матеріали на суму 70 000, 00 грн., чим виконав взяті на себе зобов'язання.
Під час розгляду справи відповідачем-2 суду було надано нотаріально завірену копію Доповнень та змін від 02.06.1997 р. до Договору від 24.10.1996 р., згідно з яким було вирішено виключити пункт 2.6. Договору та викласти його в редакції: "вважати внесок у вигляді будівельно-матеріальної суми в розмірі 70 000, 00 грн. безповоротною фінансово-матеріальною допомогою". Крім того, вирішено виключити пункти 3.1. та 5.2. Договору та визначено, що позивач відмовляється в подальшому вимагати відшкодування у відповідача-1 наданої фінансово-матеріальної допомоги.
Також, як зазначає, позивач, між ним та відповідачем-1 було укладено Договір про спільну діяльність від 15.02.1995 р., проте примірника вказаного договору до матеріалів справи сторонами надано не було.
В той же час, позивач надав суду примірник Додаткової угоди № 3 від 11.03.1997 р. до Договору від 15.02.1995 р., відповідно до якої сторони домовились про співробітництво в сфері будівництва та подальшої експлуатації об'єктів торгового комплексу по вул. А. Малишко, 3, позначених на плані ділянки під № 6 (другий поверх) та 11 (торгові лотки).
При цьому, згідно з п. 3 Додаткової угоди № 3 від 11.03.1997 р. до Договору від 15.02.1995 р., позивач для успішного виконання додаткової угоди взяв на себе наступне зобов'язання -повне забезпечення спільної діяльності будівельними матеріалами, поставка яких гарантується в сумі не менш як 13 000, 00 грн.
У свою чергу, відповідач-1 взяв на себе зобов'язання щодо ведення будівництва об'єктів, а також їх подальшу експлуатацію.
Доходи, отримані від спільної діяльності мали бути розподілені наступним чином: позивач -80 % прибутку, відповідач-1 -20 % прибутку (п. 5 Додаткової угоди № 3 від 11.03.1997 р. до Договору від 15.02.1995 р.).
До матеріалів справи надано Акт прийому-передачі будівельних матеріалів від 20.03.1997 р. на суму 13 822, 00 грн.
Крім того, позивачем надано суду примірник Додаткової угоди № 2 від 04.01.1997 р. до Договору від 15.02.1995 р., відповідно до якого позивач зобов'язався в рамках спільної діяльності надати відповідачу-1 фінансову допомогу, яка відповідно до п. 2 угоди є поворотною та не впливає на співвідношення розміру часток при розподілі прибутку.
24.01.1997 р. між позивачем та відповідачем-1 було укладено Договір про надання тимчасової фінансової допомоги № 1, розмір якої згідно з Доповненням № 1 до Договору від 24.01.1997 р. мала складати 8 000, 00 грн.
Доказів надання зазначеної фінансової допомоги позивачем відповідачу-1 матеріали справи не містять.
На підтвердження постачання позивачем відповідачу будівельних матеріалів ним надано суду відповідні накладні, окремі з яких, проте не всі, містять посилання на підставу господарської операції -договір про спільну діяльність (без конкретизації його реквізитів).
13.05.1997 р. було затверджено Акт приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництва об'єкту, будинку щодо будівництва торгівельного комплексу в Дніпровському районі м. Києва (вул. А. Малишко 3).
Відповідно до п. 1 та п. 6 зазначеного акта в результаті будівництва в експлуатацію було введено торгівельний комплекс із павільйонів та лотків загальною площею 1 828 кв.м.
Будівельно-монтажні роботи виконані фірмою "Сапсан" та фірмою "Поділля" (п. 2 Акта).
Згідно з розпорядженням Дніпровської районної держаної адміністрації № 453 від 28.05.1998 р. було вирішено переоформити дозвіл на користування торгівельним комплексом малих архітектурних форм та ринком з відповідним статусом, що знаходяться по вулиці А. Малишка, 3 з КВВФ "Сапсан" на Фірму "Сапсан СП" та надати їй в орендне користування земельну ділянку під комплексом та ринком.
09.05.2006 р. відповідно до Акту державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта щодо будівництва дитячого торгівельного комплексу у м. Києві по вул. А. Малишка, 5 у Дніпровському районі було прийнято в експлуатацію торгівельний комплекс з будівлями: літ. "А" заг. пл. 2 009, 7 кв.м., літ. "Б" заг. пл. 2 849, 9 кв.м. та літ. "В" заг. пл. 901, 6 кв.м. Будівельно-монтажні роботи здійснено в період з 05.2001 р. по 04.2006 р., генеральний підрядник -ТОВ "Реммакс", проектна документація затверджена наказом власника ТОВ "Сапсан-СП" № 28 від 27.05.2001 р.
26.07.2007 р. рішенням Постійно діючого третейського суду при Асоціації "Київського комерційного арбітражу" з урахуванням додаткового рішення від 14.01.2008 р. та ухвали про виправлення описки від 08.02.2008 р. за відповідачем-2 було визнано право власності на об'єкт нерухомості -що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. А. Малишка, 5 і складається з: літер "А" - будівля загальною площею 2 009, 7 кв.м., літер "Б" будівля загальною площею 2 849, 9 кв.м. та літер "В" будівля загальною площею 901, 6 кв.м. та зобов'язано КП КМБТІ зареєструвати право власності на вказане майно.
Ухвалою Ленінського районного суду м. Луганська від 18.02.2008 р. у справі № 6-82/08 відповідачу-2 було вирішено видати виконавчий лист на вказані рішення третейського суду.
На підставі зазначеного відповідачу-2 видано реєстраційні посвідчення № 012785, № 012786, № 004450.
17.05.1999 р. Дніпровською районною у м. Києві державною адміністрацією скасовано державну реєстрацію ТОВ "Комерційна виробничо-впроваджувальна фірма "Сапсан", 18.05.1999 р. внесено відповідний запис до Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України.
13.10.2010 р. Окружний адміністративний суд м. Києва своєю постановою визнав неправомірними дії Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації щодо скасування 17 травня 1999 року державної реєстрації ТОВ "Комерційно-виробничо-впроваджувальна фірма "Сапсан", скасував запис про державну реєстрацію припинення товариства та зобов'язав Дніпровську районну в м. Києві державну адміністрації внести до Єдиного державного реєстру запис про відміну державної реєстрації припинення ТОВ із одночасним повідомленням засновників товариства про внесення до Єдиного державного реєстру відповідного запису.
Вказана постанова була залишена в силі ухвалою Вищого адміністративного суду України від 28.09.2011 р., а ухвалою Верховного Суду України від 06.03.2012 р. було відмовлено у задоволенні заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Враховуючи зазначене, вважаючи, що відповідачами було порушено права та законні інтереси позивача, він вирішив звернутись за їх захистом до суду.
Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Стаття 41 Конституції України визначає, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.
Відповідно до статті 316 ЦК України визначено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно з положеннями статті 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Право володіння означає юридично забезпечену власникові можливість мати майно у своєму безпосередньому фізичному чи юридичному віданні, у сфері свого фактичного господарського чи іншого впливу, отже, майно вважається таким, що перебуває у володінні власника і тоді, коли він фізично ним не володіє.
Право користування -юридично закріплена можливість власника щодо використання майна та вилучення з нього корисних властивостей, а право розпорядження -юридично закріплена можливість власника самостійно вирішувати юридичну та фактичну долю майна.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (пункт 1 статті 321 вказаного Кодексу).
Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Позитивний аспект права власності означає можливість реалізації прав на річ (майно) без участі всіх інших осіб, а негативний - усунення всіх інших осіб від речі і захист її від всіх цих осіб.
Зокрема, відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Рішення суду про визнання права власності, яке прийнято за результатами розгляду позову, поданого в порядку ст. 392 ЦК України, є правозахисним актом, і спрямоване на захист наявного у позивача права власності.
Так, дійсно грошові та інші майнові внески учасників договору, а також майно, створене або придбане в результаті їх спільної діяльності, є їх спільною власністю (ч. 2 ст. 432 ЦК УРСР). При цьому, як встановлено ч. 3 ст. 432 ЦК УРСР, учасник договору про сумісну діяльність не вправі розпоряджатися своєю часткою у спільному майні без згоди інших учасників договору.
Однак, слід зауважити, що відповідно до умов Договору про спільну діяльність від 24.10.1996 р. продуктом спільної діяльності є будівництво об'єктів № 5 та № 6 торговельного комплексу. Відповідно до уточнень, наведених у вказаному Договорі шляхом внесення від руки записів після розділу 8 "Юридичні адреси сторін", які також скріплені підписами та печатками, продуктом сумісної діяльності є складські приміщення, площею 504 кв.м. (№ 12 згідно експлікації генерального плану торговельного комплексу "Сапсан", вказані раніше за текстом договору № 6) та павільйони роздрібної торгівлі (№ 3 згідно експлікації генерального плану торговельного комплексу, вказані раніше за текстом договору № 5).
Як вбачається з Акта приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництва об'єкту, будинку, споруди від 13.05.1997 р. в результаті будівництва в експлуатацію було введено торгівельний комплекс із павільйонів та лотків загальною площею 1 828 кв.м.
В подальшому згідно з Розпорядженням Дніпровської районної держаної адміністрації № 453 від 28.05.1998 р. було вирішено переоформити дозвіл на користування торгівельним комплексом малих архітектурних форм та ринком з відповідним статусом, що знаходяться по вулиці А. Малишка, 3 з КВВФ "Сапсан" на Фірму "Сапсан СП" та надати їй в орендне користування земельну ділянку під комплексом та ринком.
Предметом позову у даній справі є вимоги позивача про визнання за ним права власності на 4/5 будівель та споруд торговельного комплексу, розташованого за адресою: м. Київ, вул. А. Малишко, 5, у тому числі виділення у натурі та визнання права власності за ТОВ "А.К.В." на 4/5 будівлі літ. "А" загальною площею 2009, 7 кв.м., будівлі літ. "Б" загальною площею 2139, 2 кв.м., будівлі літ. "В" загальною площею 901, 6 кв.м., що розташовані за адресою: м. Київ, вул. А. Малишко, 5, та витребування у відповідачів на користь позивача 4/5 будівель та споруд торговельного комплексу, розташованого за адресою: м. Київ, вул. А. Малишко, 5.
Тобто, в даному випадку, позивач заявляє вимогу щодо торговельного комплексу конкретизуючи склад майна, відносно якого він ставить питання про право власності шляхом зазначення трьох будівель під літ. "А", "Б" та "В", що розташовані за адресою: м. Київ, вул. А. Малишко, 5
Відповідно до змісту рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації "Київського комерційного арбітражу" від 26.07.2007 р. та додаткового рішення від 14.01.2008 р. , на підставі яких за відповідачем-2 було визнано право власності на спірне майно, до складу об'єкту нерухомості - торговельного комплексу по вул. А. Малишка, 5 входить три будівлі: 1. будівля двоповерхова з підвальними приміщеннями, 2. будівля одноповерхова та 3. будівля трьохповерхова з підвальним приміщенням.
З зазначеного, необхідно дійти висновку, що позивач просить визнати за ним право власності на 4/5 нерухомого майна, яке складається з трьох будівель:
1. площа яких значно перевищує розмір площі торгівельного комплексу із павільйонів та лотків загальною площею (1 828 кв.м.), який був збудований відповідачем-1;
2. які є капітальними спорудами, що в тому числі підтверджується матеріалами інвентаризаційної справи, проте як за змістом Договору про спільну діяльність від 24.10.1996 р., акта прийняття в експлуатацію торгівельного комплексу від 13.05.1997 р. та розпорядження Дніпровської районної держаної адміністрації № 453 від 28.05.1998 р. вбачається, що за відповідачем-1 рахувалось майно, що відноситься до малих архітектурних форм.
Так, відповідно до ст. 28 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" мала архітектурна форма - невелика споруда декоративного, допоміжного чи іншого призначення, що використовується для покращення естетичного вигляду громадських місць і міських об'єктів, організації простору та доповнює композицію будинків, будівель, їх комплексів. До малих архітектурних форм належать, зокрема павільйони.
Тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності - одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту.
Тимчасова споруда для здійснення підприємницької діяльності може мати закрите приміщення для тимчасового перебування людей (павільйон площею не більше 30 квадратних метрів по зовнішньому контуру) або не мати такого приміщення.
Розміщення малих архітектурних форм здійснюється відповідно до Закону України "Про благоустрій населених пунктів".
Розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади з питань будівництва, містобудування та архітектури.
Відповідно до п. 2.10. Методичних рекомендацій стосовно визначення нерухомого майна, що знаходиться на земельних ділянках, право власності на які підлягає державній реєстрації, затверджених Наказом Міністерства юстиції України № 660/5 від 14.04.2009 р. головним елементом малих архітектурних форм є їх тимчасовість, що не є ознакою нерухомого майна. Отже, малі архітектурні форми не є нерухомим майном, а тому право власності на них не підлягає державній реєстрації.
Відповідно до Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Державного комітету з питань житлово-комунального господарства № 92 від 15.06.2005 р., як інвентаризація, так і літерування здійснюється органами бюро технічної інвентаризації лише відносно нерухомого майна.
Та обставина, що за змістом накладних, що надані позивачем в якості доказу здійснення його вкладу за договором про спільну діяльність, позивач поставляв відповідачу будівельні матеріали, які за своїм призначенням в тому числі використовуються при будівництві капітальних споруд, не може однозначно свідчити про те, що з їх використанням було створено спірні об'єкти нерухомості, оскільки це не випливає з наданого суду Акта прийняття в експлуатацію торгівельного комплексу із павільйонів та лотків загальною площею 1 828 кв.м., на який посилається позивач, а також розпорядження Дніпровської районної держаної адміністрації № 453 від 28.05.1998 р., в якому мова йде виключно про комплекс малих архітектурних форм.
При цьому суд також враховує, що згідно з наданим позивачем проектом "Упорядкування місць розміщення павільйонів та кіосків по вул. А. Малишко в Дніпровському районі м. Києва" від 1996 р., що був затверджений ТПК "Митець" та узгоджений з Художньою радою при Головному художнику м. Києва, архітектура павільйонів комплекса мала формуватись, головним чином основним структурним блоком -металевими павільйонними конструкціями серії П-30, конструкція фундаментів -стрічкові, збірні з застосуванням вставок з монолітного залізобетону, перекриття -монолітні по металевим балкам.
На підставі зазначеного, слід дійти висновку, що оскільки позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що в результаті спільної діяльності позивача та відповідача-1 було створено об'єкти нерухомості, про які йшла мова вище та які знаходяться у власності відповідача-2, позов задоволенню не підлягає.
Крім того, як вже зазначалось, доказів існування будь-яких інших споруд, в тому числі тимчасових, що знаходяться у власності або володінні відповідачів на момент розгляду справи, відносно яких існував би спір між сторонами, - суду не надано.
Суд звертає увагу, що позов про визнання права власності, як спосіб захисту прав позивача, може заявлятись лише до особи, яка оспорює (не визнає) права власності позивача на спірне майно.
Однак, позивачем, окрім як посилання на зазначені вище об'єкти нерухомості, ні в позовній заяві, ні в письмових поясненнях не зазначено, на які ще споруди, зокрема тимчасові, що станом на момент розгляду справи існують та розміщені по вул. А. Малишко, 5 у м. Києві, у позивача існують права, які б оспорювались (не визнавались) відповідачами.
При цьому, слід відзначити, що у разі встановлення факту знищення будь-якого майна, створеного в результаті спільної діяльності, третіми особами, та будівництва на їх місці розташування інших об'єктів, позивач не позбавлений права звернутись до них з вимогою відшкодувати завдані йому збитки.
Також, суд враховує, що позивачем під час розгляду справи не доведено належними доказами (розрахунковими документами) надання відповідачу-1 фінансової допомоги, не надано на вимогу суду примірника договору про спільну діяльність від 15.02.1995 р., не доведено розміру частки, про визнання права на яку заявлено позов, шляхом надання обґрунтованого розрахунку, виходячи з розміру вкладу обох сторін договірних відносин.
На підставі зазначеного суд відмовляє у визнанні за позивачем права власності на 4/5 спірного майна.
Відповідно до ч. 1 ст. 364 Цивільного кодексу України, співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.
Оскільки позивачем не доведено того, що йому на праві власності належить частка в спірному майні, у вимозі про виділ її також необхідно відмовити.
Захист права власності врегульовано главою 29 ЦК України, яка передбачає наступні способи захисту: право власника на витребування майна із чужого незаконного володіння (ст. 387), на витребування майна від добросовісного набувача (ст. 388), витребування грошей та цінних паперів (ст. 389), захист права власності від порушень, не пов'язаних із позбавленням володіння (ст. 391), визнання права власності (ст. 392) тощо.
Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього (стаття 330 цього Кодексу).
У свою чергу, норма статті 387 ЦК України встановлює право власника витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (віндикаційний позов).
Однією з особливостей цього позову, як правило, є відсутність спорів з приводу належності позивачу майна на праві власності чи іншому титулі. В протилежному випадку власник має право звернутися до суду з двома вимогами - про визнання права власності на майно та усунення перешкод у здійсненні щодо нього правомочностей.
Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі тощо. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
При розгляді віндикаційного позову позивач повинний підтвердити право власності на витребуване майно, факт вибуття майна з його володіння, наявність майна у незаконному володінні відповідача, відсутність у відповідача правових підстав для володіння майном. На підтвердження наявності у позивача суб'єктивного права на витребуване майно позивач повинен надати суду відповідні докази. (Відповідна правова позиція відображена в постанові Вищого господарського суду України № 5002-18/3226.1-2010 від 19.07.2011 р.).
Позивач у цьому випадку не є власником спірної частки, тому позовна вимога про її витребування також не підлягає задоволенню.
Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на обґрунтування заявлених позовних вимог.
Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Як зазначалось вище, судом встановлено відсутність правових підстав для задоволення позову.
З урахуванням зазначеного, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -
1. В позові відмовити повністю.
2. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 23.04.2012 р.
Головуючий суддя В.С. Ломака
Судді Д.В. Мандичев
С. М. Морозов