25 квітня 2012 року місто Київ № 2а-1765/12/1070
12.16
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого -судді Шевченко А.В., при секретарі судового засідання Коваленко О.О., за участю представників
позивача:- ОСОБА_1,
відповідача:- Нікитенко Т.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовомфізичної особи-підприємця ОСОБА_3
доІрпінської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби
провизнання протиправним та скасування рішення, -
Позивач, фізична особа-підприємець ОСОБА_3, звернувся до суду з адміністративним позовом до Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування рішення.
Ухвалою судді Київського окружного адміністративного суду від 10.04.2012 року відкрито провадження в адміністративній справі. 10.04.2012 року закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 25.04.2012 року.
В призначений день та час, 25.04.2012 року в судове засідання з'явився представник позивача та представник відповідача.
Представник позивача позовні вимоги підтримав, просив суд позов задовольнити.
Представник відповідача проти позову заперечував з підстав, викладених в письмових запереченнях на адміністративний позов, просив суд у задоволенні позову відмовити.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що обмеження на застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності повинно поширюватися тільки на суб'єктів господарювання, які здійснюють операції з сировиною, а не з готовою споживчою продукцією, а саме - видобуток (КВЕД 13.20.0, КВЕД 14.50.0), виробництво (КВЕД 27.41.0) торгівлю (КВЕД 51.52.4) дорогоцінними металами і дорогоцінним камінням, у тому числі органогенного утворення.
Згідно з КВЕД ДК 009:2005, на який містяться прямі посилання у статті 298, 299 Податкового кодексу України, виробництво ювелірних виробів та торгівля ювелірними виробами не є складовими видів діяльності, щодо здійснення яких встановлені обмеження на застосування спрощеної системи оподаткування.
Таким чином, позивач вважає, що податкова інспекція порушила його права на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва, у зв'язку із чим просив позов задовольнити.
Розглянувши надані документи, заслухавши пояснення сторін, судом встановлено наступне.
Позивач, ОСОБА_3 є фізичною особою-підприємцем, ідентифікаційний номер НОМЕР_1.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 була подана заява про застосування спрощеної системи оподаткування від 24.01.2012 року, в якій в рядку 10 вказані наступні обрані види господарської діяльності, згідно з КВЕД ДК 009:2005 52.12.0 -Роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах без переваги продовольчого асортименту, 52.48.2 - Роздрібна торгівля годинниками та ювелірними виробами, 36.22.0 -Виробництво ювелірних виробів. При подачі заяви свідоцтво платника єдиного податку не подавалося.
08.02.2012 року Ірпінською ОДПІ Київської області було повідомлено позивача, що відповідно до абзацу 4 підпункту 291.5.1 пункту 291.5 статті 291 Податкового кодексу України, не можуть бути платниками єдиного податку фізичні особи-підприємці, які здійснюють видобуток, виробництво, реалізацію дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, у тому числі органогенного утворення.
06.02.2012 року Ірпінська ОДПІ Київської області своїм листом № 278/0/17-211 повідомило позивача про те, що йому відмовлено у видачі свідоцтва про сплату єдиного податку на 2012 рік, та було вказано, що свідоцтво про сплату єдиного податку на 2011 рік за Серією З № 095085 позивач повинен повернути до Ірпінська ОДПІ Київської області.
Не погодившись з вищевказаним рішенням про відмову у видачі свідоцтва про сплату єдиного податку на 2012 рік, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.
Законом України від 04.11.2011 року № 4014-VI були внесені зміни до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності.
Так, зокрема у розділ XIV Податкового кодексу України включено главу 1 «Спрощена система оподаткування, обліку та звітності».
З прийняттям цього Закону припиняється дія Указу Президента України від 03.07.1998 року № 727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва».
З урахуванням цього було прийнято Порядок подання заяви про застосування спрощеної системи оподаткування, затверджений наказом Мінфіну України від 20.12.11 року № 1675.
Відповідно до пункту 1 Наказу суб'єкт господарювання - юридична чи фізична особа може самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному главою 1 «Спрощена система оподаткування, обліку та звітності»розділу XIV «Спеціальний податковий режим»Податкового кодексу України.
Заява подається суб'єктом господарювання до органу ДПС особисто або поштою. До заяви додається розрахунок доходу з попередній календарний рік, що передує року переходу спрощену систему оподаткування, за формою, затвердженою наказом Мінфіну України від 20.12.11 року № 1675.
Згідно з вимогами пунктів 299.5 та 299.1 статті 299 Податкового кодексу України свідоцтво платника єдиного податку видається органом державної податкової служби безоплатно протягом 10 календарних днів з дня подання суб'єктом господарювання заяви. Свідоцтво платника єдиного податку видається суб'єкту, який подав до органу ДПС заяву щодо обрання бо переходу на спрощену систему оподаткування.
Відповідно до пункту 299.8 статті 299 Податкового кодексу України у разі відмови у видачі свідоцтва платника єдиного податку орган державної податкової служби зобов'язаний надати протягом 10 календарних днів з дня подання суб'єктом господарювання заяви письмову мотивовану відмову, яка може бути оскаржена суб'єктом господарювання у встановленому порядку.
Пункт 299.9 статті 299 Податкового кодексу України встановлено виключний перелік підстав для прийняття органом державної податкової служби рішення про відмову у видачі суб'єкту господарювання свідоцтва платника єдиного податку, а саме:
1) невідповідність такого суб'єкта господарювання вимогам статті 291 цієї глави;
2) наявність у суб'єкта господарювання, який утворюється в результаті реорганізації (крім перетворення) будь-якого платника податку, непогашених податкових зобов'язань чи податкового боргу, що виникли до такої реорганізації;
3) подання протягом календарного року більше одного разу заяви про перехід на спрощену систему оподаткування.
Законом, який визначає правові основи і принципи державного регулювання видобутку, виробництва, використання, зберігання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контролю за операціями з ними, є Закон України «Про державне регулювання видобутку, виробництва і використання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контроль за операціями з ними»№ 637/97 від 18.11.1997 року (далі -Закон № 637/97-ВР).
Виходячи з положень Закону № 637/97-ВР продаж ювелірних виробів підпадає під норми Податкового кодексу України, які забороняють суб'єктам господарювання працювати на спрощеній системі оподаткування.
Пунктом 5.3 статті 5 Податкового кодексу України встановлено, що інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.
Податковим кодексом України не визначено поняття «видобуток, виробництво, реалізація дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння».
Законом, який визначає правові основи і принципи державного регулювання видобутку, виробництва, використання, зберігання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контролю за операціями з ними, є Закон № 637/97-ВР.
Пунктом 1 статті 1 Закону № 637/97-ВР встановлено, що дорогоцінні метали -це золото, срібло, платина і метали платинової групи (паладій, іридій, родій, осмій, рутеній) у будь-якому вигляді та стані (сировина, сплави, напівфабрикати, промислові продукти, хімічні сполуки, вироби, відходи, брухт тощо).
Дорогоцінне каміння - це природні та штучні (синтетичні) мінерали у сировині, необробленому та обробленому вигляді (виробах).
Поняття «вироби з дорогоцінного металу»визначено в Інструкції про здійснення державного експертно-пробірного контролю за якістю ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.10.1999 року № 244 та зареєстрованій в Міністерстві юстиції України 25.03.2004 року за № 369/8968.
Так, виріб з дорогоцінного металу -це будь-який ювелірний (побутовий) виріб, виготовлений зі сплавів дорогоцінних металів (золота, срібла, платини, паладію), який використовується як прикраса або предмет побуту.
У даних нормативних актах визначено поняття дорогоцінних металів та дорогоцінного каміння, ювелірного виробу. На думку суду, ці визначення в повній мірі розкривають поняття «ювелірного виробу».
Вказаний Закон містить спеціальні норми, що дають визначення спеціальних понять, яких не визначено у Податковому кодексі України.
Подальші відносини, які склалися між сторонами щодо переходу на спрощену систему оподаткування, регламентуються нормами Податкового кодексу України, а саме статтею 291 цього Кодексу.
Абзацом четвертим підпункту 291.5.1 пункту 291.5 статті 291 Податкового кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання, які здійснюють видобуток, виробництво, реалізацію дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, у тому числі органогенного утворення, не можуть бути платниками єдиного податку.
Отже, виходячи із змісту понять «дорогоцінні метали»та «дорогоцінне каміння», визначених Законом № 637/97-ВР та обмежень, встановлених Податковим кодексом України щодо неможливості переходу на спрощену систему оподаткування осіб які займаються продажем дорогоцінних металів та дорогоцінного каміння та виду господарської діяльності, яким займається позивач роздрібна торгівля годинниками та ювелірними виробами, цей вид діяльності підпадає під дію вказаної статті.
Щодо розподілу видів діяльності, відповідно до Національного класифікатора України ДК 009:2005, затвердженого Наказом Держспоживетандарту України від 26 грудня 2005 року №375, то в даному випадку він не є нормативно-правовим актом.
Основним призначенням КВЕД є визначення та кодування основного та другорядних видів економічної діяльності юридичних осіб, відокремлених підрозділів юридичних осіб (статистичних одиниць), яке здійснюється органами державної статистики та їх відображення у ЄДРПОУ.
Тобто, класифікація видів економічної діяльності є статистичним інструментом для впорядкування економічної інформації.
Суд зазначає стосовно розподілу видів діяльності відповідно до Національного класифікатора України ДК 009:2005, пов'язаних з виробництвом та реалізацією дорогоцінних металів, згідно листа від Державної служби статистики України від 30.12.11 №14/3-12/636, що класифікація видів економічної діяльності має переважно статистичне призначення та методологічні основи застосування.
Оскільки, стаття 291 Податкового кодексу України не містить розмежувань по виду діяльності та немає посилки на Національний класифікатор України ДК 009:2005, то вона повинна застосовуватись до суб'єктів господарювання незалежно від того чи підпадають вони під дію Закону № 637/97-ВР чи здійснюють торгівлю ювелірними виробами.
Відповідно до пункту 1.1 статті 1 Податкового кодексу України - Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Саме норма статті 291 Податкового кодексу України в даному випадку має пріоритетне значення.
Таким чином, суб'єкти господарювання, які здійснюють видобуток, виробництво та реалізацію дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, у тому числі ювелірних виробів, не можуть застосовувати спрощену систему оподаткування.
Слід зазначити, що пунктами 28, 29 пункту 291.7 статті 291 Податкового кодексу України визначено, коли суб'єкти господарювання, які займаються діяльністю, пов'язаною із ювелірними виробами, мають право застосовувати спрощену систему (це виготовлення ювелірних виробів за індивідуальним замовленням та послуги з ремонту ювелірних виробів).
Також слід звернути увагу на те, що Законом № 637/97-ВР не передбачено наявність як результату їх провадження кінцевого продукту (товару) у вигляді ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів, що можуть бути реалізовані, а відтак повинен застосовуватися Національний класифікатор України ДК 009:2005, яким розділені різні види діяльності, пов'язані із ювелірними виробами, виходячи із наступного.
По-перше, Законом України «Про державне регулювання видобутку, виробництва і використання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контроль за операціями з ними» визначено поняття, які застосовані в статті 291 Податкового кодексу України і аж ніяк не визначають види діяльності, що підпадають під дію даної норми.
По-друге, абзацом четвертим підпункту 291.5.1 пункту 291.5 статті 291 Податкового кодексу України не визначено розмежувань оптової та роздрібної торгівлі дорогоцінними металами та дорогоцінним камінням, ювелірними виробами, виробниками чи продавцями та їх реалізацією (виходячи із норм КВЕД), а зазначено лише, що такі суб'єкти господарювання не можуть переходити на спрощену систему.
Виходячи із змісту понять, визначених Законом № 637/97-ВР та абзацом 4 підпункту 291.5.1 пункту 291.5 статті 291 Податкового кодексу України, продаж ювелірних виробів підпадає під норму вказаної статті.
Аналізуючи наведене, суд приходить до висновку, що суб'єкти господарювання, які здійснюють видобуток, виробництво та реалізацію дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, у тому числі ювелірних виробів, не можуть застосовувати спрощену систему оподаткування.
Також, слід зазначити, що застосування спрощеної системи оподаткування є одним із видів пільгового оподаткування господарської діяльності. Податковим кодексом України чітко встановлено коло осіб, на яких розповсюджується вказана норма. Підпунктом 291.5.1 пункту 291.5 статті 291 Податкового кодексу України чітко визначено суб'єктів, які не можуть застосовувати спрощену систему оподаткування.
Суд не наділений правом тлумачити норми законодавчих актів, збільшуючи коло осіб, які можуть бути платниками спрощеної системи оподаткування.
Виходячи з вищевикладеного суд дійшов висновку, що відповідачем, враховуючи заявлені позивачем види діяльності, правомірно винесено рішення № 278/0/17-211 від 06.02.2012 року про відмову у видачі свідоцтва про сплату єдиного податку, отже позов задоволенню не підлягає.
Статтею 11 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно зі статтею 71 цього Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім розгляду справ про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкту владних повноважень.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Суб'єкт владних повноважень повинен надати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Суд, дослідивши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Відповідно до частини другої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз. Відповідач не надав суду доказів понесення ним судових витрат, тому підстави для присудження на його користь судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159 -163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування рішення, - відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд.
Згідно з частиною другою статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя Шевченко А.В.
Повний текст постанови виготовлено та підписано 27 квітня 2012 р.