17 квітня 2012 року 2а-1293/12/1070
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Панченко Н. Д., при секретарі судового засідання Малихіні Д.Ю., за участю
позивача: ОСОБА_1,
представника позивача: ОСОБА_2,
представника відповідача : Желінської Н.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
доВідділу державної виконавчої служби Києво-Святошинського районного управління юстиції
проскасування постанов, ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Відділу державної виконавчої служби Києво-Святошинського районного управління юстиції про скасування постанов про відкриття виконавчого провадження від 24.01.2012 ВП № 30848519 та від 26.01.2012 ВП № 30880444.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що постанови про відкриття виконавчого провадження від 24.01.2012 ВП № 30848519 та від 26.01.2012 ВП № 30880444 є незаконними та винесені з порушенням чинного законодавства. Позивач вказує, що постанови ВДАІ серії А1 № 189617 від 19.10.2011 та серії АА1 № 174980 від 22.10.2011 пред'явлено до виконання поза межами трьохмісячного строку, встановленого для їх виконання, а тому відповідач відповідно до приписів статті 26 Закону України від 21.04.1999 № 606-XIV «Про виконавче провадження»повинен був відмовити у відкритті виконавчого провадження у зв'язку з пропуском встановленого строку пред'явлення документів до виконання. За наведених обставин позивач просив суд скасувати постанови відповідача про відкриття виконавчого провадження від 24.01.2012 ВП № 30848519 та від 26.01.2012 ВП № 30880444.
У судовому засіданні 17.04.2012 позивач та його представник підтримали позовні вимоги у повному обсязі та просили суд позов задовольнити.
Відповідач позов не визнав, просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України, у зв'язку з чим позовні вимоги є такими, що не підлягають задоволенню.
Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню частково з огляду на таке.
Як вбачається з матеріалів справи, 19 грудня 2011 року відділенням ДАІ Києво-Святошинського РВ ГУМВС при ДАІ ГУ МВС України у Київській області до відділу державної виконавчої служби Києво-Святошинського районного управління юстиції Київської області було надано постанову ВДАІ у справі про адміністративне правопорушення від 19.10.2011 серії А1 № 189617.
Крім цього відділенням ДАІ Києво-Святошинського РВ ГУМВС при ДАІ ГУ МВС України у Київській області до відділу державної виконавчої служби Києво-Святошинського районного управління юстиції Київської області було надано постанову ВДАІ у справі про адміністративне правопорушення від 22.10.2011 серії АА1 № 174980.
На підставі постанов ВДАІ від 19.10.2011 серії А1 № 189617 та від 22.10.2011 серії АА1 № 174980, за допущення адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена частиною першою та другою статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення від 07.12.1984 № 8073-Х, відповідачем 24.01.2012 та 26.01.2012 винесені постанови ВП № 30848519 та ВП № 30880444 про відкриття виконавчого провадження та стягнення з боржника на користь держави штрафу у розмірі 544, 00 грн. та у розмірі 900, 00 грн.
Зазначені постанови отриманні позивачем 05.03.2012, про що свідчить наявна в матеріалах справи копія конверта з відтиском штемпелю поштового відділення.
Не погоджуючись із зазначеними постановами, позивач скористався правом на їх оскарження та звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами суд зазначає наступне.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, врегульовано Законом України від 21.04.1999 № 606-XIV «Про виконавче провадження».
Приписами статті 2 Закону України від 21.04.1999 № 606-XIV «Про виконавче провадження»(надалі -Закон України № 606-XIV) встановлено, що примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.
Відповідно до положень пункту 6 частини другої статті 17 Закону України № 606-XIV, виконавчими документами є постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом.
Судом встановлено, що 19 жовтня 2011 року інспектором ДПС ВДАІ Києво - Святошинського РВ ГУ МВС сержантом міліції Лупічом О.В. складено протокол серії АА1 № 600893 у справі про адміністративне правопорушення, в якому встановлено порушення позивачем пункту 12.4 Правил дорожнього руху, за яке передбачена відповідальність згідно частини першої статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
22 жовтня 2011 року інспектором ВДАІ Шевченківського РУ капітаном міліції Задворним Ю.В. складено протокол серії АА1 № 570019 у справі про адміністративне правопорушення, в якому встановлено порушення позивачем підпункту 8.7.3 (е) статті 8 та пункту 16.9 статті 16 Правил дорожнього руху, за яке передбачена відповідальність згідно частини другої статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
На підставі протоколів АА1 № 600893 від 19.10.2011 та АА1 № 570019 від 22.10.2011 ВДАІ прийняті постанови у справі про адміністративне правопорушення серії А1 № 189617 та серії АА1 № 174980, за якими позивача притягнуто до адміністративної відповідальності і накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 272, 00 грн. та у розмірі 450, 00 грн. Крім цього, у даних постановах зазначено про те, що у випадку несплати позивачем штрафу протягом 15 днів з метою примусового виконання цих постанов органам державної виконавчої служби стягнути з правопорушника подвійний розмір штрафу, який становить, відповідно, 544,00 грн. та 900,00 грн.
Відповідно до положень статті 291 Кодексу України про адміністративні правопорушення, постанова адміністративного органу (посадової особи) у справі про адміністративне правопорушення набирає законної сили після закінчення строку оскарження (опротестування) цієї постанови, за винятком постанов про застосування стягнення, передбаченого статтею 26 цього Кодексу, а також у випадках накладення штрафу, що стягується на місці вчинення адміністративного правопорушення. При цьому, скаргу на постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути подано протягом десяти днів з дня винесення постанови (стаття 289 Кодексу України про адміністративні правопорушення).
Жодних доказів щодо оскарження постанов ВДАІ серії А1 № 189617 від 19.10.2011 та серії АА1 № 174980 від 22.10.2011 суду не надано, а відтак, вказані постанови, за якими позивача притягнуто до адміністративної відповідальності і накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу набрали законної сили, відповідно, 30.10.2011 та 02.11.2011.
Разом з цим, в силу положень з частини першої статті 299 Кодексу України про адміністративні правопорушення, постанова про накладення адміністративного стягнення підлягає виконанню з моменту її винесення.
З метою підвищення оперативності виконання постанов, а також забезпечення прав особи, положеннями статті 303 Кодексу України про адміністративні правопорушення закріплено строки, протягом яких постанова може бути звернута до виконання.
Відповідно до частини першої статті 303 Кодексу України про адміністративні правопорушення, не підлягає виконанню постанова про накладення адміністративного стягнення, якщо її не було звернуто до виконання протягом трьох місяців з дня винесення. В разі оскарження чи опротестування постанови відповідно до статті 291 цього Кодексу перебіг строку давності зупиняється до розгляду скарги або протесту. У разі відстрочки виконання постанови відповідно до статті 301 цього Кодексу перебіг строку давності зупиняється до закінчення строку відстрочки.
Тобто, за загальним правилом постанова про накладення адміністративного стягнення не підлягає виконанню, якщо її не було звернуто до виконання протягом трьох місяців з дня винесення.
Варто зазначити, що постанова вважається звернутою до виконання, коли орган (посадова особа), який її виніс, вручає або надсилає її копію відповідній особі або надсилає органу, уповноваженому безпосередньо її виконувати. Дана правова позиція також узгоджується з приписами процесуального законодавства, відповідно до яких строк не вважається пропущеним, якщо документи, матеріали чи грошові кошти були здані на пошту, вручені відповідному органу чи передані іншими засобами до його закінчення.
Судом встановлено, що постанова у справі про адміністративні правопорушення від 19.10.2011 серії А1 № 189617 була звернута до виконання 19.12.2011, про що свідчить відтиск штемпелю відповідача на копії зведеного списку постанов про притягнення осіб до адміністративної відповідальності, наданого відділенням ДАІ Києво-Святошинського РВ ГУМВС при УДАІ ГУ МВС України в Київській області за № 3004 від 16.12.2011 (а.с.43).
Тобто, як вбачається з матеріалів справи, дана постанова була звернута до виконання протягом трьох місяців з дня її винесення.
Як доказ щодо своєчасного звернення до виконання постанови у справі про адміністративне правопорушення від 22.10.2011 серії АА1 № 174980 відповідачем долучено до матеріалів справи зведений список постанов про притягнення осіб до адміністративної відповідальності, наданого відділенням ДАІ Києво-Святошинського РВ ГУМВС при УДАІ ГУ МВС України в Київській області за № 3020 від 20.12.2011, з якого вбачається направлення відповідачеві, зокрема, постанови від 22.10.2011 серії АА1 № 174980.
Проте, зазначений доказ не є належним у розумінні положень статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки на копії зведеного списку постанов про притягнення осіб до адміністративної відповідальності, наданого відділенням ДАІ Києво-Святошинського РВ ГУМВС при УДАІ ГУ МВС України в Київській області за № 3020 від 20.12.2011 міститься лише відтиск штемпелю відповідача без зазначення дати його прийняття (а.с.44). А відтак, даний доказ не містить інформації щодо предмету доказування.
Разом з цим, як вбачається із матеріалів справи дану постанову було зареєстровано у Відділі державної виконавчої служби Києво-Святошинського районного управління юстиції 25.01.2012 (а.с.31).
Оскільки жодних інших доказів щодо дати звернення до виконання постанови від 22.10.2011 серії АА1 № 174980 матеріали справи не містять, суд дійшов висновку, що вона була звернута до виконання саме 25.01.2012, тобто після закінчення трьох місяців з дня її винесення, а саме через три місяці і один день.
Суд зазначає, що відповідно до положень статті 24 Закону України № 606-XIV, державний виконавець відмовляє у прийнятті до провадження виконавчого документа, строк пред'явлення для примусового виконання якого закінчився, про що виносить відповідну постанову. Стягувач, який пропустив строк пред'явлення виконавчого документа до виконання, має право звернутися із заявою про поновлення строку пред'явлення до суду, який видав виконавчий документ, або до суду за місцем виконання. Суд розглядає таку заяву в десятиденний строк, якщо інше не передбачено законом. Для інших виконавчих документів пропущений строк поновленню не підлягає.
Статтею 26 Закону України № 606-XIV визначено перелік підстав для відмови у відкритті виконавчого провадження, зокрема, державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження у разі пропуску встановленого строку пред'явлення документів до виконання.
Тобто, законодавством чітко встановлено та врегульовано питання щодо строку, протягом якого виконавчий документ - постанова органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом, може бути пред'явлено до примусового виконання. У даному випадку, цей строк становить три місяці, з моменту винесення.
Аналогічні норми містяться і у положеннях статті 303 Кодексу України про адміністративні правопорушення, якою визначено, що не підлягає виконанню постанова про накладення адміністративного стягнення, якщо її не було звернуто до виконання протягом трьох місяців з дня винесення.
Враховуючи викладене, а також те, що відповідачем суду не надано доказів поновлення строку пред'явлення для примусового виконання постанови ВДАІ серії АА1 № 174980 від 22.10.2011, суд дійшов висновку про відсутність у державного виконавця відділу державної виконавчої служби Києво-Святошинського районного управління юстиції правових підстав, передбачених статтею 25 Закону України «Про виконавче провадження», для прийняття постанови від 26.01.2012 ВП № 30880444 про відкриття виконавчого провадження з виконання постанови ВДАІ серії АА1 № 174980 від 22.10.2011, з огляду на закінчення трьохмісячного строку, встановленого законодавством для примусового виконання даного виконавчого документа.
За змістом положень частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто вчинено через вмотивовані дії; безсторонньо, а саме без проявлення неупередженості; добросовісно, тобто щиро, правдиво, чесно; розсудливо, тобто доцільно з точки зору законів логіки і загальноприйнятих моральних стандартів; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, тобто з рівним ставленням до осіб; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Зазначені критерії, хоч і адресовані суду, але одночасно вони є і вимогами для суб'єкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення, вчиняє певні дії чи утримується від їх вчинення.
Порушення хоча б одного із зазначених вище критеріїв є підставою для визнання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень протиправними.
Адміністративний суд, оцінюючи відповідність чинному законодавству рішення передусім, досліджує його на предмет відповідності принципам Кодексу адміністративного судочинства України, зокрема принципу законності, що закріплений у статті 19 Конституції України, відповідно до якого органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Дослідивши матеріали справи та проаналізувавши обставини справи суд вважає, що відповідач, приймаючи постанову від 26.01.2012 ВП № 30880444 про відкриття виконавчого провадження з виконання постанови ВДАІ серії АА1 № 174980 від 22.10.2011 діяв не у спосіб, встановлений законодавством, що в свою чергу призвело до порушення прав позивача.
За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.
Водночас, відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З огляду на зазначене, беручи до уваги достатній і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності та приймаючи до уваги ту обставину, що відповідачем у ході розгляду справи доведено правомірність лише прийняття постанови про відкриття виконавчого провадження від 24.01.2012 ВП № 30848519; судом були створені усі необхідні умови для надання сторонами доказів з метою встановлення фактичних обставин справи та правильного застосування законодавства, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню частково.
Відповідно до частини першої статті 98 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вирішує питання щодо судових витрат у постанові суду або ухвалою. Статтею 97 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що грошовий розмір судових витрат, які повинні бути компенсовані, суд визначає за клопотанням однієї зі сторін. Жодних заяв з приводу відшкодування судових витрат сторонами суду не заявлено, у зв'язку з чим судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 11, 14, 69, 70, 71, 72, 128, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною та скасувати постанову Відділу державної виконавчої служби Києво-Святошинського районного управління юстиції про відкриття виконавчого провадження від 26.01.2012 ВП № 30880444.
У задоволенні решти позовних вимог, - відмовити.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішення за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі проголошення лише вступної та резолютивної частини постанови або прийняття постанови у письмовому провадженні, - протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя Панченко Н.Д.
Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 20 квітня 2012 року