ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
м. Київ
15 березня 2012 року № 2а-2190/12/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С. при секретарі судового засідання Шмігелю Т.В., розглянувши адміністративну справу
за позовомПублічного акціонерного товариства «Автотранспортне підприємство - 2240»
доДержавної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва
провизнання протиправними та скасування рішень,
Позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва від 05.09.2011 № 0000572302 та № 0000582302.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив задовольнити позов у повному обсязі.
Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав та просив відмовити у задоволенні позову.
На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 15.03.2011 проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено на 20.03.2012, про що повідомлено сторонам після проголошення вступної та резолютивної частини постанови в судовому засіданні з урахуванням вимог ч. 4 ст. 167 КАС України.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
15.08.2011 за результатами планової виїзної документальної перевірки ПАТ «Автотранспортне підприємство - 2240»Державною податковою інспекцію у Дніпровському районі міста Києва було складено Акт № 4243/23-222-05440985 (далі - Акт перевірки), яким, зокрема, встановлено порушення позивачем:
пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4, пп. 12.1.5 п. 12.1 ст. 12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та, як наслідок, заниження податку на прибуток на загальну суму 1224403 грн.;
пп. 7.2.3, п. 7.2, пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»та, як наслідок, заниження податку на додану вартість на загальну суму 75667 грн.
05.09.2011 на підставі Акту перевірки відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення:
№ 0000572302, яким у зв'язку з порушенням пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4, пп. 12.1.5 п. 12.1 ст. 12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 1224403 грн., а також застосовано штрафні санкції у розмірі 306101 грн.;
№ 0000582302, яким у зв'язку з порушенням пп. 7.2.3, п. 7.2, пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 75667 грн., а також застосовано штрафні санкції у розмірі 18917 грн.
Як встановлено судом, між ПАТ «АТП-240»та ПП «Гефест-Південь»були укладені договори поставки запасних частин до вантажних автомобілів, на виконання яких позивачу поставлено запасні частини на загальну суму 4626469,02 грн., що підтверджується належним чином оформленими актом приймання-передачі товарів та накладними, копії яких залучені до матеріалів справи.
30.04.2009 між ПП «Гефест-Південь»та ПАТ «АТП-240»складено протокол заліку взаємних зустрічних вимог на суму 182658,33 грн., внаслідок чого заборгованість ПАТ «АТП-240»перед ПП «Гефест-Південь»за отримані товари склала 4443810,69 грн.
В подальшому, між ПП «Гефест-Південь»та ПАТ «АТП-240»була укладена угода про розрахунки від 11.05.2009, відповідно до якої у договори поставки внесені зміни, за змістом яких позивач набув право здійснювати розрахунки за отримані товари шляхом видачі простих векселів, передача яких оформлюється актом передачі-приймання.
14.05.2009 ПАТ «АТП-240»складено п'ять простих векселів із строком погашення «за пред'явленням»на загальну суму 4443810,69 грн., які були передані ПП «Гефест-Південь» згідно з Актом прийому-передачі векселів.
Крім того, як видно з матеріалів справи, між ПАТ «АТП-240»та ПП «Укрюгторгінвест»були укладені договори про надання рекламних послуг від 03.03.2008, на виготовлення реклами від 03.03.2008, про надання консультаційних послуг 03.03.2008 та договір купівлі-продажу технічних та програмних засобів від 04.04.2008. На виконання вказаних договорів позивачу було надано послуги та поставлено товари на загальну суму 454100 грн. (в тому числі ПДВ -75667 грн.), що підтверджується актом приймання-передачі наданих послуг від 30.04.2008, актом передачі-приймання виконаних робіт від 21.04.2008, актом надання послуг від 30.04.2008 та актом передачі-приймання технічних та програмних засобів від 30.04.2008.
З аналізу Акту перевірки видно, що підставою для висновку відповідача про порушення позивачем пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4, пп. 12.1.5 п. 12.1 ст. 12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», стало встановлене ним заниження розміру скоригованого валового доходу на загальну суму 4897611 грн. внаслідок не включення до складу валового доходу суми безповоротної фінансової допомоги, що виникла на момент ліквідації кредитора -векселедержателя без правонаступництва -ПП «Гефест-Південь»та суми безнадійної кредиторської заборгованості, яка виникла в результаті отримання товарів (робіт, послуг) від особи, яка ліквідована -ПП «Укрюгторгінвест», що призвело до заниження грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму -1224403 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Згідно з ч. 1 ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
З матеріалів справи видно, що зобов'язання за договорами поставки запасних частин до вантажних автомобілів між ПАТ «АТП-240»та ПП «Гефест-Південь» були виконані сторонами у повному обсязі внаслідок їх належного виконанням шляхом поставки запасних частин та розрахунків між сторонами з використанням простих векселів.
За таких умов, зобов'язання позивача за договорами поставки припинилися на підставі ч. 1 ст. 598 та ч. 1 ст. 599 ЦК України, натомість у ПАТ «АТП-240»виникли зобов'язання за векселями на загальну суму 4443810,69 грн.
Згідно з пп. 12.1.5. п. 12.1. ст. 12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»платник податку - покупець зобов'язаний збільшити валові доходи на суму непогашеної заборгованості (її частини), визнаної у порядку досудового врегулювання спорів або судом чи за виконавчим написом нотаріуса, у податковому періоді, на який припадає перша з подій: а) або 90-й календарний день від дня граничного строку погашення такої заборгованості (її частини), передбаченого договором або визнаною претензією; б) або 30-й календарний день від дня прийняття рішення судом про визнання (стягнення) такої заборгованості (її частини) або вчинення нотаріусом виконавчого напису. Строки, визначені абзацом "а" цього підпункту, поширюються також на випадки, коли покупець не надав відповідь на претензію, надіслану продавцем, у строки, визначені господарсько-процесуальним законодавством. Строки, визначені абзацом "б" цього підпункту, застосовуються незалежно від того, чи розпочав державний виконавець або особа, прирівняна до нього згідно із законом, заходи із примусового стягнення боргу чи ні.
З аналізу пп. 12.1.5. п. 12.1. ст. 12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»видно, що необхідною передумовою для збільшення позивачем валових доходів на суму заборгованостей за векселями та перед ПП «Гефест-Південь»є настання однієї із наступних обставин: визнання такої заборгованості позивачем у порядку досудового врегулювання спорів або не надання відповіді на претензії; визнання позивачем заборгованості в судовому порядку або її стягнення з позивача в судовому порядку; стягнення з позивача заборгованостей за виконавчими написами нотаріуса.
Водночас відповідачем не надано доказів того, що позивач визнав заборгованість у порядку досудового врегулювання спорів (отримав претензію), судового або того, що заборгованість стягувалась за виконавчим написом нотаріуса.
Кредиторська заборгованість ПАТ «АТП-240»перед ПП «Укрюгторгінвест», на загальну суму 454100,00 грн. не відповідає ознакам безповоротної фінансової допомоги, визначеним пп. 1.22.15 п. 1.22 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а відтак у позивача були відсутні належні правові підстави для віднесення вказаних сум до складу валового доходу на підставі пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».
Як видно з матеріалів справи, ПАТ «АТП-240»не отримувало протягом періоду, що перевірявся, офіційних документів, відповідно до яких повинно було збільшити свій валовий дохід на суму 454100,00 грн., з урахуванням чого суд приходить до висновку, що позивач зобов'язаний віднести суму заборгованості перед ПП «Укрюгторгінвест»до складу валових доходів лише після закінчення строків позовної давності або після отримання офіційного повідомлення про ліквідацію підприємства.
Аналогічна правова позиція викладена в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 17.03.2009 у справі №К-10789/07, від 02.09.2008 у справі №К-12171/06.
Крім того, відповідно до ст. 194 ЦК України та ст. 3 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок»цінним папером є документ встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчує грошове або інше майнове право і визначає взаємовідносини між особою, яка його розмістила (видала), і власником та передбачає виконання зобов'язань згідно з умовами його розміщення, а також можливість передачі прав, що випливають з цього документа, іншим особам.
Статтею 14 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок»передбачено, що вексель - цінний папір, який посвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця або його наказ третій особі сплатити після настання строку платежу визначену суму власнику векселя (векселедержателю).
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про обіг векселів в Україні»- законодавство України про обіг векселів складається, зокрема, із Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі (далі - Уніфікований закон).
Частиною 1 ст. 4 Закону України «Про обіг векселів в Україні»встановлено, що видавати переказні і прості векселі можна лише для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги. Умова щодо проведення розрахунків із застосуванням векселів обов'язково відображається у відповідному договорі, який укладається в письмовій формі. У разі видачі (передачі) векселя відповідно до договору припиняються грошові зобов'язання щодо платежу за цим договором та виникають грошові зобов'язання щодо платежу за векселем.
Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок»цінні папери, що не належать згідно із цим Законом до емісійних цінних паперів, можуть бути визнані такими Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку, якщо це не суперечить спеціальним законам про ці групи та/або види цінних паперів.
Рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 09.10.2007 № 2095 затверджено висновок, відповідного до якого простий вексель належить до ордерного цінного паперу.
За змістом ч. 5 ст. 197 ЦК України права за ордерним цінним папером передаються шляхом вчинення на цьому папері передавального напису (індосаменту).
Відповідно до ч. 4 та 5 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок»індосамент - передавальний напис на ордерному цінному папері, що посвідчує перехід прав за цінним папером до іншої особи; індосант - фізична або юридична особа, яка є власником ордерного цінного паперу і вчиняє індосамент.
Частина 1 ст. 77 Уніфікованого закону передбачає, що до простих векселів застосовуються такі ж положення, що стосуються переказних векселів, тією мірою, якою вони є сумісними з природою цих документів, а саме положення щодо: зокрема, строку платежу (статті 33 - 37); позовної давності (статті 70 і 71).
Статтями 33, 34 Уніфікованого закону встановлено, що переказний вексель може бути виданий із таким строком платежу за пред'явленням; у визначений строк від пред'явлення; у визначений строк від дати складання; на визначену дату. Переказний вексель строком за пред'явленням підлягає оплаті при його пред'явленні. Він повинен бути пред'явлений для платежу протягом одного року від дати його складання.
Згідно з ч. 1 ст. 70 Уніфікованого закону, позовні вимоги до акцептанта, які випливають з переказного векселя, погашаються із закінченням трьох років, які обчислюються від дати настання строку платежу.
Відповідно до ст.ст. 256, 257 ЦК України - позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Оскільки граничною датою пред'явлення вищевказаних векселів є 14.05.2010, а строк позовної давності за такими векселями складає три роки, строк позовної давності за ними відповідно до ст.ст. 256, 257 ЦК України та ст.ст. 33, 34 Уніфікованого закону спливе лише 14.05.2013.
Простий вексель є ордерним цінним папером, права векселедержателя за простим векселем можуть передаватися однією особою іншій без повідомлення та/або згоди векселедержателя (боржника), правовим наслідком чого є перехід прав посвідчених векселем. При цьому передача прав за простим векселем не змінює, не скорочує та не зупиняє перебіг позовної давності за ним.
Ліквідація (припинення), в тому числі без правонаступництва, векселедержателя, після передачі ним прав за простим векселем іншій особі, не має правовим наслідком -зупинення позовної давності, та/або неможливістю виконання векселедавцем обов'язку за векселем новому векселедержателю, та/або неможливістю нового векселедержателя, в межах строку позовної давності звернутися до суду щодо стягнення заборгованості за векселем.
Підпунктом 1.22.1. п. 1.22. ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»передбачено, що безповоротною фінансовою допомогою є, зокрема, сума заборгованості платника податку перед іншою юридичною чи фізичною особою, що залишилася нестягнутою після закінчення строку позовної давності.
Відповідно до п. 1.25. ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» безнадійна заборгованість - заборгованість, яка відповідає будь-якій з наведених нижче ознак: зокрема, фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності або юридичної особи, оголошених банкрутами у порядку, встановленому законом, або при їх ліквідації (зняття з реєстрації як суб'єкта підприємницької діяльності).
З огляду на те, що відповідачем не надано доказів належності ПП «Гефест-Південь»вищевказаних векселів на момент його ліквідації, а також враховуючи, що строк позовної давності за виданими векселями спливе лише 14.05.2013, у податкового органу були відсутні належні правові підстави для висновку про існування у ПАТ «АТП-240»безнадійної заборгованості у розмірі 4443810,69 грн.
З огляду на викладене, суд вважає безпідставним та необґрунтованим висновки Акту перевірки про порушення ПАТ «АТП-2240»пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4, пп. 12.1.5 п. 12.1 ст. 12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а винесене на його підставі спірне податкове повідомлення-рішення № 0000572302 від 05.09.2011 -безпідставним та неправомірним.
З аналізу Акту перевірки видно, що підставою для висновку відповідача про порушення позивачем пп. 7.2.3, п. 7.2, пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»стало встановлене ним заниження позивачем податку на додану вартість на загальну суму 75667 грн., у зв'язку з тим, що ПП «Укрюгторгінвест»не задекларувало та не відобразило податкові зобов'язання з ПДВ по контрагенту ПАТ «АТП-2240».
Відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.
Згідно з пп. 7.2.6. п. 7.2. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.
При цьому суд зауважує, що вчинення платником податків дій, що мають своїм результатом одержання податкової вигоди (звільнення від оподаткування, зменшення бази або ставки оподаткування, одержання права на залік або відшкодування податку на додану вартість тощо), саме по собі не означає, що відповідні правочини були вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.
Тому, для встановлення факту вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, зокрема, з метою ухилення від сплати податків, необхідно встановити необґрунтованість отриманої платником податків податкової вигоди, наприклад, внаслідок її виникнення не у зв'язку із здійсненням реальної підприємницької або іншої економічної діяльності.
З огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.
Оскільки наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, то факт виконання поставки товару входить до предмету доказування у справі. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 31.03.2011 у справі №К-12509/08.
Судом також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес»АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.
Як встановлено судом, зобов'язання між ПАТ «АТП-240»та ПП «Укрюгторгінвест»виконувались сторонами у повному обсязі, що підтверджується відповідними Актами прийому -передачі наданих послуг, податковими накладними, та іншими документами, копії яких наявні в матеріалів справи.
Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців»якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.
Як видно з матеріалів справи, на момент підписання відповідних договорів та податкових накладних, юридична особа ПП «Укрюгторгінвест»не була припинена, доказів існування вироків суду у кримінальних справах, якими б встановлювався факт фіктивного підприємництва, відповідачем не надано.
Таким чином, судом встановлено, що взаємовідносини по зазначеним договорам між ПАТ «АТП-240»та ПП «Укрюгторгінвест»були укладені з метою здійснення передбаченої законодавством підприємницької діяльності, наявність у ПАТ «АТП-240»і ПП «Укрюгторгінвест»умислу на укладення вказаних договорів з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, відповідачем не доведено, натомість судом встановлено факт здійснення відповідних господарських операцій, а тому вказані правочини не можуть розглядатись як нікчемні з мотивів їх завідомої суперечності інтересам держави і суспільства відповідно до ст. 228 ЦК України.
Згідно з пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.
Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту будь-які витрати зі сплати податку, які не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а у разі імпорту робіт (послуг) -актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).
При цьому в пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів із банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) -в разі розрахунків із використанням кредитних дебетових карток чи комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Аналіз наведених норм дає підстави зробити висновок, що у Законі України «Про податок на додану вартість» передбачено єдину підставу для формування податкового кредиту, а саме наявність у платника податку -покупця належним чином оформленої податкової накладної або митної декларації.
Відповідно до змісту пп. 7.2.3 та 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.
Згідно з п. 9.8 ст. 9 Закону України «Про податок на додану вартість»реєстрація платника податку на додану вартість діє до дати її анулювання.
Відповідно до п. 2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України № 165 від 30.05.1997, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 23.06.1997 за № 233/2037 податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.
Як встановлено судом, сума ПДВ у розмірі 75667 грн. була віднесена позивачем до складу податкового кредиту на підставі податкових накладних, виписаних ПП «Укрюгторгінвест». На момент складання вказаних податкових накладних ПП «Укрюгторгінвест» була зареєстрованим платником податку на додану вартість відповідно до чинного законодавства, з урахуванням чого суд приходить до висновку про наявність у них права на складання податкових накладних.
Таким чином, сума податку на додану вартість у розмірі 75667 грн., віднесена ПАТ «АТП-240»до податкового кредиту, підтверджується податковими накладними, оформленими відповідно до вимог ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»та Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України № 165 від 30.05.1997, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 23.06.1997 за № 233/2037.
Крім того, судом враховується, що постановою Дніпровського районного суду м. Києва провадження у справі закрито у зв'язку з відсутністю події та складу адміністративного правопорушення у справі № 3-8521 від 18.11.2011 про притягнення до адміністративної відповідальності Генерального директора ПАТ «АТП-2240»ОСОБА_1, за вчинення адміністративного правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 163-1 КпАП України, внаслідок порушення пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4, пп. 12.1.5 п. 12.1 ст. 12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та пп. 7.2.3, п. 7.2, пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження ПАТ «АТП-2240»податку на додану вартість на загальну суму 75667 грн. та податку на прибуток на загальну суму 1224403 грн.
Враховуючи викладене, формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість на підставі виписаних ПП «Укрюгторгінвест»податкових накладних на загальну суму 75667 грн., за висновком суду, є правомірним та повністю відповідає вимогам чинного законодавства. Відтак, викладений в Акті перевірки висновок ДПІ у Дніпровському районі міста Києва про порушення ПАТ «АТП-240»пп. 7.2.3, п. 7.2, пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»є необґрунтованим та таким, що не відповідає дійсним обставинами справи, а винесене на його підставі спірне податкове повідомлення-рішення № 0000582302 від 05.09.2011 -безпідставним та неправомірним.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності винесення ним спірних податкових повідомлень-рішень.
Дослідивши обставини справи, проаналізувавши зазначені правові норми, суд приходить до висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими і підлягають задоволенню повністю.
За таких умов, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України на його користь з Державного бюджету України.
Керуючись статтями 9, 69-71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
1. Позов Публічного акціонерного товариства «Автотранспортне підприємство - 2240»задовольнити повністю.
2. Визнати протиправними і скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва від 05.09.2011 № 0000572302 та № 0000582302.
3. Зобов'язати відповідний підрозділ Державної казначейської служби України стягнути судові витрати в сумі 2146 грн. на користь Публічного акціонерного товариства «Автотранспортне підприємство - 2240»(02105, м. Київ, вул. Павла Усенка, 8) за рахунок Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунків Антимонопольного комітету України (03680, м. Київ, вул. Урицького, 45) за рахунок бюджетних асигнувань.
Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 КАС України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.
СуддяК.С. Пащенко