ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
м. Київ
04 квітня 2012 року 09:22 № 2а-4013/12/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:
головуючого судді Шейко Т.І.,
при секретарі судового засідання Деруга Н.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовомПублічного акціонерного товариства «Альфа-Банк»
до Жовтневого відділу державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції
третя особаОСОБА_1
проскасування постанови
встановив:
Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до відповідача, в якому просить зобов'язати відповідача скасувати постанову про арешт майна боржника та зобов'язати винести постанову про звільнення з-під арешту майна, а саме квартири загальною площею 79,84 кв. м., житловою площею 49,8 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та нежилого приміщення 97,98, загальною площею 86,8 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, та належить ОСОБА_1.
Позовні вимоги мотивовані тим, що між Банком та третьою особою -ОСОБА_1 було укладено Іпотечний договір. Відповідно до умов Іпотечного договору від 07.11.2007 року ОСОБА_1 (Іпотекодавцем) було передано позивачу, який є Іпотекодержателем, в заставу нерухоме майно, а саме, квартиру загальною площею 79,84 кв. м., житловою площею 49,8 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та нежиле приміщення 97,98, загальною площею 86,8 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2., проте 19.03.2012 року представнику позивача стало відомо, що Жовтневим відділом державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції постановою від 15.03.2010 року накладено арешт на все майно ОСОБА_1, у тому числі і на майно, що знаходиться в іпотеці Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк»за вищезазначеним договором іпотеки, що в свою чергу порушує законні права позивача як іпотекодержателя.
Відповідач та третя особа у судове засідання не прибули, хоча належним чином були повідомлені про дату, час та місце проведення судового засідання.
Суд, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Так, судом встановлено, що 07.11.2007 року між позивачем та третьою особою було укладено Рамкову Угоду № SMERS 00274, у відповідності до якої сторони домовилися, що загальний розмір кредитних продуктів за договорами в межах цієї Угоди не повинен перевищувати 200 000,00 тис. доларів США.
В забезпечення повернення кредитних продуктів, виданих за вищезазначеною угодою № SMERS 00274 від 07.11.2007 року, між Публічним акціонерним товариством «Альфа-Банк»та ОСОБА_1 07.11.2007 року був укладений Іпотечний договір № SMERS 00274/1, відповідно до положень якого ОСОБА_1 (Іпотекодавець) передав в іпотеку, квартиру загальною площею 79,84 кв. м., житловою площею 49,8 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та нежиле приміщення 97,98, загальною площею 86,8 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2. Дані предмети іпотеки належать Іпотекодавцю на праві власності на підставі договорів купівлі-продажу.
Як встановлено судом, 19.03.2012 року Позивачу стало відомо, що Жовтневим ВДВС Запорізького МУЮ постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 15.03.2010 року, накладено арешт на все майно ОСОБА_1, ОСОБА_2, тимчасово обмежено право виїзду за кордон гр.-на ОСОБА_1, зокрема, накладено арешт на квартиру загальною площею 79,84 кв. м., житловою площею 49,8 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та нежиле приміщення 97,98, загальною площею 86,8 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, що належать на праві власності ОСОБА_1.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» - виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) -це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
У разі самостійного невиконання боржником рішення у строк, встановлений державним виконавцем та ненадання документального підтвердження повного виконання рішення, державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове його виконання ( ч. 1 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження»).
Статтею 32 Закону визначені заходи примусового виконання рішень.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 32 даного Закону одним із заходів примусовго виконання рішень є звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб.
Відповідно до ч.1 ст. 52 Закону України «Про виконавче провадження»звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.
Зокрема, ст. 54 цього Закону встановлені норми щодо звернення стягнення на заставлене майно.
Так, ч. 8 ст. 54 Закону встановлено, що примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України «Про іпотеку».
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про іпотеку», іпотека -вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про іпотеку»у разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно не зареєстровані у встановленому законом порядку або зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише у разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки.
Пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки. Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом -у черговості їх державної реєстрації.
За нормами ст. 54 Закону України «Про виконавче провадження», звернення стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача-заставодержателя.
У разі якщо коштів, що надійшли від реалізації заставленого майна, недостатньо для задоволення вимог стягувача-заставодержателя за виконавчим документом, на підставі якого звернуто стягнення на заставлене майно, такий документ повертається стягувачу-заставодержателю в порядку, встановленому пунктом 8 частини першої статті 47 цього Закону.
Для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, стягнення на заставлене майно боржника може бути звернуто у разі: виникнення права застави після винесення судом рішення про стягнення з боржника коштів.
З матеріалів справи вбачається, що Іпотечний договір, укладений між позивачем та третьою особою був зареєстрований приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу 07 листопада 2007 року в реєстрі № 1034, у зв'язку з чим останнім було накладено заборону відчуження квартири загальною площею 79,84 кв. м., житловою площею 49,8 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та нежиле приміщення 97,98, загальною площею 86,8 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, до припинення чи розірвання договору іпотеки.
З постанови Жовтневого ВДВС Запорізького МУЮ про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 15.03.2010 року, вбачається, що виконавчий документ, а саме ухвала суду № 2-988/10, на підставі якої накладено арешт на все майно боржника ОСОБА_1, в т. ч. і на іпотечне майно -квартиру загальною площею 79,84 кв. м., житловою площею 49,8 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та нежиле приміщення 97,98, загальною площею 86,8 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 -винесена Жовтневим районним судом м. Запоріжжя 04.03.2010 року.
Таким чином, оскільки відповідачем винесена постанова про арешт майна боржника, пізніше, ніж внесено обтяження нерухомого майна - у державного виконавця були відсутні підстави для задоволення вимог стягучача ВАТ «ВТБ БАНК»(ВП №18218245) за рахунок іпотечного майна.
Крім того, норми ч. 3 ст. 63 Закону України «Про виконавче провадження»зобов'язуть державного виконавця у разі звернення стягнення на будинок, квартиру, інше приміщення чи земельну ділянку подавати запит до відповідних місцевих органів, що здійснюють реєстрацію та облік майна, про належність такого майна боржнику на праві власності, а також перевіряти, чи не перебуває це майно під арештом.
Норми ч. 2 ст. 4 вказаного Закону надають право державному виконавцю під час виконання рішень на безпосередній доступ до баз даних і реєстрів, у тому числі електронних, що містять інформацію про боржників, їхнє майно та кошти.
Відповідно до ч. 4 ст. 63 Закону України «Про виконавче провадження»після надходження документального підтвердження належності боржнику на праві власності будинку чи іншого нерухомого майна державний виконавець накладає на них арешт та вносить відомості про такий арешт до відповідних реєстрів в установленному законом порядку. Про накладення арешту на будинок чи інше нерухоме майно, заставлене третім особам, державний виконавець невідкладно повідомляє таким особам.
Відповідно до ч.1 ст. 6 Закону України «Про виконавче провадження»державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.
Судом встановлено, що державний виконавець не виконав вимоги вищенаведених норм Закону України «Про виконавче провадження».
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Аналогічна норма закріплена і в ч.2 ст.19 Конституції України.
Відповідно до ч. 1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідач свого відношення до позову не висловив, в судове засідання не прибув і доводів позивача, викладених у позовній заяві, не спростував.
З урахуванням наведеного, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими. Проте, задовольняючи позов частково, суд виходив з того, що позивач у своїх позовних вимогах просив зобов'язати відповідача скасувати постанову про арешт майна боржника та зобов'язати винести постанову про звільнення з-під арешту майна, а саме квартиру загальною площею 79,84 кв. м., житловою площею 49,8 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та нежиле приміщення 97,98, загальною площею 86,8 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, та належить ОСОБА_1, в той час, як право позивача, як іпотекодержателя, на задоволення своїх вимог за рахунок іпотечного майна, порушується лише накладенням арешту саме на іпотечне майно. Відповідно, постанова державного виконавця ВП № 18218245 від 15.03.2010 року про арешт майна боржника підлягає скасуванню в частині накладення арешту на іпотечне майно визначене у Договорі Іпотеки № SMERS 00274/1 від 07.11.2007 року.
До того ж, оскаржуваною постановою також накладено арешт на все майно ОСОБА_2, та тимчасово обмежено право виїзду за кодон гр-н ОСОБА_1, що в даному випадку не являється предметом даного Договору Іпотеки.
Також, суд вважає за необхідне роз'яснити позивачу, що суд не вправі зобов'язувати відповідача скасувати постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження та зобов'язувати прийняти інше конкретно визначене рішення, оскільки це призведе до втручання суду в дискреційні повноваження суб'єкта владних повноважень.
Відповідно до ч. 3 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог.
Керуючись ст. 124 Конституції України, ст. ст. 69-71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
постановив:
1.Позов Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк»задоволити частково.
2.Скасувати Постанову Жовтневого відділу державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції ВП № 18218245 від 15.03.2010 року про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження в частині накладення арешту на майно ОСОБА_1 та заборони на його відчуження, а саме: квартири загальною площею 79,84 кв. м., житловою площею 49,8 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та нежилого приміщення 97,98, загальною площею 86,8 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2.
3.Зобов'язати Жовтневий відділ державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції вчинити дії щодо звільнення майна ОСОБА_1 з-під арешту, а саме: квартири загальною площею 79,84 кв. м., житловою площею 49,8 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та нежилого приміщення 97,98, загальною площею 86,8 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2.
В решті позову відмовити.
Стягнути на користь Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк»судові витрати у розмірі 16,10 грн. з державного бюджету України через відповідний підрозділ Державної казначейської служби України.
Постанова набирає законної сили у відповідності зі ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова може бути оскаржена за правилами, встановленими ст. ст. 185 - 187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Т.І. Шейко
Дата складання та підписання постанови в повному обсязі -06.04.2012 р.