ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
м. Київ
02 квітня 2012 року 17:42 № 2а-2785/12/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Катющенка В.П., суддів: Дегтярьової О.В., Добрівської Н.А., за участю секретаря судового засідання Тимошенко К.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом Державної митної служби України
до Державної виконавчої служби України
про визнання дій неправомірними, зобов'язання вчинити дії
за участю:
від позивача -Корчинська М.В.;
від відповідача -Харченко О.О.
Державна митна служба України (далі -позивач) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної виконавчої служби України (далі -відповідач) про визнання дій державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України щодо винесення вимоги № 226/4 від 09.02.2012 року неправомірними; зобов'язання державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України винести постанову про закінчення виконавчого провадження № 26596438, відповідно до п. 8 ч.1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження».
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що Держмитслужба України рішення суду виконала в повному обсязі та в межах чинного законодавства України. Дії державного виконавця щодо винесення вимоги № 226/4 від 09.02.2012 року про надання державному виконавцю кодів тимчасової класифікації видатків та кредитування місцевих бюджетів, за якими здійснюватиметься безспірне списання коштів з рахунків боржника, чи реквізити рахунків, на яких наявні кошти для безспірного списання вважає неправомірними.
Ухвалами Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 березня 2012 року відкрито провадження у справі, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
В судовому засіданні 02 квітня 2012 року представник позивача позов підтримала з підстав, викладених у позовній заяві.
Представник відповідача в судовому засіданні заперечувала проти задоволення позову, зазначивши, що державним виконавцем було правомірно винесено вимогу № 226/4 від 09.02.2012 року, оскільки позивач не виконав в повному обсязі рішення суду.
На підставі частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 02 квітня 2012 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -
Постановою старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Вовченка Олександра Васильовича від 18 травня 2011 року відкрито виконавче провадження ВП №26596438 з виконання виконавчого листа № 15/108 від 30 березня 2011 року, виданого Окружним адміністративним судом міста Києва, про стягнення з Державної митної служби України на користь ОСОБА_4 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за 20 місяців з 30 квітня 2008 року по лютий 2011 року, за виключенням з даного періоду 6 місяців, в сумі 33 140 гривень 93 копійки.
01 червня 2011 року позивач звернувся до відповідача із заявою про наявність обставин, які ускладнюють виконання виконавчого документа, а саме -про відсутність як у постанові про відкриття виконавчого провадження так і у супровідному листі будь-яких рахунків, необхідних для перерахування стягувачеві зазначеної грошової суми.
За результатами розгляду вищевказаного листа відповідач листом від 04 липня 2011 року № 9869-0-26-11/20 повідомив реквізити депозитного рахунку Державної виконавчої служби.
Крім того, зазначеним листом позивача повідомлено, що оскільки у встановлений державним виконавцем строк рішення суду боржник не виконав, 26 червня 2011 року державним виконавцем винесено постанову про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 3 314,09 грн.
Наказом від 02 серпня 2011 року № 711 «Про здійснення розрахунків»Державна митна служба України уповноважила Київську регіональну митницю на здійснення виплати на користь ОСОБА_4 середнього заробітку за час вимушеного прогулу у сумі 33 140,93 грн.
30 серпня 2011 року позивачем на адресу відповідача направлено заяву про закінчення виконавчого провадження № 26596438, до якої додано копії платіжних доручень від 10 серпня 2011 року № 713, № 714 та № 715 про перерахування середнього заробітку за час вимушеного прогулу на користь ОСОБА_4 в розмірі 26451,34 грн. та про перерахування утриманого податку з доходів фізичних осіб в сумі 4667,99 грн., а також єдиного соціального внеску на загальнообовґязкове державне соціальне страхування в сумі 2021,60 грн.
Крім того, згідно платіжного доручення № 1299 від 29 вересня 2011 року Державною митною службою України сплачено виконавчий збір у розмірі 3 314,09 грн. на виконання постанови від 26 червня 2011 року.
09 лютого 2012 року старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Вовченком О.В. винесено вимогу № 226/4, в якій зобовґязано Державну митну служби України в триденний термін з моменту отримання запиту повідомити про коди програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету (коди тимчасової класифікації видатків та кредитування місцевих бюджетів) і економічної класифікації видатків бюджету, за якими здійснюватиметься безспірне списання коштів з рахунків боржника, чи реквізити рахунків, на яких наявні кошти для безспірного списання, та попереджено позивача, що у разі невиконання законних вимог державного виконавця щодо надання вказаної інформації, буде вирішено питання щодо накладення арешту на всі рахунки боржника.
Вказана вимога обґрунтована тим, що відділом примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України здійснюється примусове виконання виконавчого листа № 15/108 й станом на 09.02.2012 року рішення суду боржником виконано частково, залишок боргу разом з виконавчим збором становить 6 689,59 грн.
Зазначену вимогу позивач отримав 14 лютого 2012 року (вх. № 3259/6), що сторонами в судовому засіданні не заперечувалось.
Вважаючи вимогу від 09 лютого 2012 року № 226/4 незаконною, 21 лютого 2012 року Державна митна служба України звернулася до суду з даним позовом, посилаючись на Закон України «Про виконавче провадження», Податковий кодекс України та Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообовґязкове державне соціальне страхування».
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначено Законом України «Про виконавче провадження».
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження»виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).
Згідно частини першої статті 6 зазначеного Закону державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.
Відповідно до пп. 14.1.180. п. 14.1. статті 14 Податкового кодексу України податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента - юридичної особи, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність податковим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу.
Згідно пп. 168.1.1. п. 168.1. статті 168 Податкового кодексу України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.
Відповідно до абзацу другого пункту 1 частини першої статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообовґязкове державне соціальне страхування»платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, зазначеним у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Згідно абзацу першого пункту 1 частини першої статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообовґязкове державне соціальне страхування»єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), 2, 3, 6, 7 і 8 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.
Пунктом 1 частини другої статті 6 вказаного Закону встановлено обовґязок платника єдиного внеску своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позивач при виконанні рішення суду зобовґязаний був утримати та перерахувати податок на доходи фізичних осіб та єдиний внесок із суми заробітної плати ОСОБА_4
Крім того, відповідно до роз'яснень п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24 грудня 1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці»задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
Також з вимоги старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Вовченка О.В. від 09 лютого 2012 року № 226/4 вбачається, що відповідачем до залишку боргу позивача включено виконавчий збір.
Разом з тим, як зазначалося вище, згідно платіжного доручення № 1299 від 29 вересня 2011 року Державною митною службою України сплачено виконавчий збір у розмірі 3 314,09 грн. на виконання постанови про стягнення з боржника виконавчого збору від 26 червня 2011 року у ВП № 26596438.
Іншої постанови про стягнення з боржника виконавчого збору долучені до справи копії матеріалів виконавчого провадження ВП № 26596438 не містять.
За таких обставин суд приходить до висновку, що позовні вимоги Державної митної служби України в частині визнання протиправними дій старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Вовченка О.В. щодо винесення вимоги від 09 лютого 2012 року № 226/4 є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до частини третьої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно частини 2 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.
Так, відповідно до статті 5 Закону України «Про виконавче провадження»вимоги державного виконавця щодо виконання рішень обов'язкові для всіх органів, організацій, посадових осіб, фізичних і юридичних осіб на території України. Державному виконавцю повинні бути безоплатно надані у встановлений ним строк інформація, документи або їх копії, необхідні для здійснення його повноважень (ч. 2 ст. 5 Закону). Невиконання законних вимог державного виконавця тягне за собою відповідальність згідно із законом ч. 3 ст. 5 Закону).
Згідно частини першої статті 90 Закону України «Про виконавче провадження»за порушення вимог цього Закону, невиконання законних вимог державного виконавця фізичними, юридичними чи посадовими особами, несвоєчасне подання або неподання звітів про відрахування із заробітної плати та інших доходів боржника, неподання або подання неправдивих відомостей про доходи і майновий стан боржника, а також неповідомлення боржником про зміну місця проживання чи місцезнаходження або місця роботи (отримання доходів), а також за неявку без поважних причин за викликом державного виконавця винні особи несуть відповідальність у встановленому законом порядку.
Частиною другою статті 90 зазначеного Закону за наявності ознак злочину в діях особи, яка умисно перешкоджає виконанню рішення чи іншим чином порушує вимоги закону про виконавче провадження, державний виконавець складає акт про порушення і звертається до правоохоронних органів з поданням (повідомленням) про притягнення особи до кримінальної відповідальності відповідно до закону.
Враховуючи вищенаведене, визнання судом протиправними дій старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Вовченка О.В. щодо винесення вимоги від 09 лютого 2012 року № 226/4, та включення до вимоги від 09 лютого 2012 року № 226/4 до залишку боргу виконавчого збору, який сплачено Державною митною службою України згідно платіжного доручення № 1299 від 29 вересня 2011 року, суд для повного захисту прав, свобод та інтересів позивача вважає за необхідне скасувати вимогу старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Вовченка О.В. від 09 лютого 2012 року № 226/4.
В частині позовних вимог про зобов'язання державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України винести постанову про закінчення виконавчого провадження № 26596438, відповідно до п. 8 ч.1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження», суд приходить до наступних висновків.
Згідно частини третьої статті 49 Закону України «Про виконавче провадження»про закінчення виконавчого провадження державний виконавець виносить постанову з обов'язковим мотивуванням підстав її винесення, яка затверджується начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований. Копія постанови у триденний строк надсилається сторонам і може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.
Таким чином, винесення постанови про закінчення виконавчого провадження з обовґязковим мотивуванням підстав її винесення є дискреційними повноваженнями державних виконавців, а тому суд не може перебирати на себе такі повноваження та зобовґязати державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України винести постанову про закінчення виконавчого провадження № 26596438, відповідно до п. 8 ч.1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження».
Крім того, з наявної у справі копії матеріалів виконавчого провадження ВП № 26596438 вбачається, що постановою старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Вовченка О.В. від 15 березня 2012 року зупинено виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 15/108 від 30 березня 2011 року, виданого Окружним адміністративним судом міста Києва, про стягнення з Державної митної служби України на користь ОСОБА_4 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за 20 місяців з 30 квітня 2008 року по лютий 2011 року, за виключенням з даного періоду 6 місяців, в сумі 33 140 гривень 93 копійки, до розгляду Окружним адміністративним судом міста Києва заяви державного виконавця про встановлення способу і порядку виконання рішення.
Відповідно до частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Враховуючи наведене, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позову.
Керуючись ст. ст. 11, 69-71, 158-163, 167, 181 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,-
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправними дії старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Вовченка О.В. щодо винесення вимоги від 09 лютого 2012 року № 226/4.
Скасувати вимогу старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Вовченка О.В. від 09 лютого 2012 року № 226/4.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Постанова набирає законної сили відповідно до частини першої статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України.
Головуючий суддя В.П. Катющенко
Судді О.В. Дегтярьова
Н.А. Добрівська