ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
місто Київ
04 квітня 2012 року 09:30 № 2а-2288/12/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Літвінової А.В., при секретарі судового засідання Мороз Ю.М., за участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_1
від відповідача: Шевченка Вадіма Олександровича
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовомфізичної особи -підприємця ОСОБА_1
до державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва
провизнання протиправним і скасування рішення та зобов'язання видати свідоцтво платника єдиного податку,
На підставі частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 04 квітня 2012 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено, про що повідомлено осіб, які брали участь у розгляді справи, з урахуванням вимог частини другої статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України. Під час проголошення вступної та резолютивної частин постанови сторонам роз'яснено зміст судового рішення, порядок і строк його оскарження, а також порядок отримання повного тексту постанови, визначеного статтею 167 Кодексу адміністративного судочинства України.
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва про визнання протиправним і скасування рішення про відмову у видачі свідоцтва платника єдиного податку від 02.02.2012 №968/к/17-112 та зобов'язання видати свідоцтво платника єдиного податку згідно з поданою заявою про застосування спрощеної системи оподаткування.
Позовні вимоги мотивовано тим, що державною податковою інспекцією у Дніпровському районі міста Києва протиправно, на підставі помилкового висновку щодо обрання позивачем у заяві про застосування спрощеної системи оподаткування виду діяльності, який не може здійснюватись суб'єктами господарювання -платниками єдиного податку, 02.02.2012 відмовлено суб'єкту підприємницької діяльності -фізичній особі ОСОБА_1 у реєстрації платника єдиного податку.
Відповідач проти позову заперечив з огляду на обґрунтованість рішення від 02.02.2012 №968/к/17-112 про відмову у видачі свідоцтва платника єдиного податку, оскільки вид діяльності обраний позивачем у заяві про застосування спрощеної системи оподаткування -«роздрібна торгівля годинниками та ювелірними виробами», за своїм змістом відноситься до діяльності з реалізації дорогоцінних металів та дорогоцінного каміння, яка не може здійснюватися суб'єктами господарювання -платниками єдиного податку.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
Суб'єктом підприємницької діяльності -фізичною особою ОСОБА_1 23.01.2012 до державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва подано заяву про застосування спрощеної системи оподаткування, в пункті 10 якої «Обрані види діяльності згідно з КВЕД ДК 009:2005»позивачем в якості видів діяльності зазначено вид діяльності згідно з КВЕД ДК 009:2005 52.48.2 «Роздрібна торгівля годинниками та ювелірними виробами».
Державною податковою інспекцією у Дніпровському районі міста Києва листом від 02.02.2012 №968/к/17 на підставі підпункту 1 пункту 299.9 статті 299 Податкового кодексу України відмовлено суб'єкту підприємницької діяльності -фізичній особі ОСОБА_1 у видачі свідоцтва платника єдиного податку. Рішення від 02.02.2012 №968/к/17 мотивовано тим, що позивачем обрано вид діяльності, який за своїм змістом відноситься до видів діяльності, які не може здійснювати платник єдиного податку, а саме: видобуток, виробництво, реалізацію дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, у тому числі органогенного утворення.
Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.
Відповідно до пункту 299.9 статті 299 Податкового кодексу України підставами для прийняття органом державної податкової служби рішення про відмову у видачі суб'єкту господарювання свідоцтва платника єдиного податку є виключно: 1) невідповідність такого суб'єкта господарювання вимогам статті 291 цієї глави; 2) наявність у суб'єкта господарювання, який утворюється в результаті реорганізації (крім перетворення) будь-якого платника податку, непогашених податкових зобов'язань чи податкового боргу, що виникли до такої реорганізації; 3)подання протягом календарного року більше одного разу заяви про перехід на спрощену систему оподаткування.
Згідно пунктом 4 підпункту 291.5.1 пункту 291.5 статті 291 Податкового кодексу України не можуть бути платниками єдиного податку суб'єкти господарювання (юридичні особи та фізичні особи - підприємці), які здійснюють видобуток, виробництво, реалізацію дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, у тому числі органогенного утворення.
Відповідно до пункту 5 пункту 298.3 статті 298 Податкового кодексу України у заяві про застосування спрощеної системи оподаткування зазначається обрані фізичною особою - підприємцем види господарської діяльності згідно з КВЕД ДК 009:2005, у разі здійснення виробництва - також види товару (продукції), що нею виробляються.
Як вбачається із заяви про застосування спрощеної системи оподаткування, поданої позивачем 23.01.2012 до державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва, суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою ОСОБА_1 в якості видів діяльності згідно з КВЕД ДК 009:2005 обрано 52.48.2 «Роздрібна торгівля годинниками та ювелірними виробами».
Аналізуючи доводи позивача в частині того, що обмеження на застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності поширюються тільки на суб'єктів господарювання, які здійснюють операції з сировиною, а не з готовою споживчою продукцією, оскільки згідно з КВЕД ДК 009:2005 розмежовано види діяльності з виробництва дорогоцінних металів (код 27.41.0), діяльності з виробництва ювелірних виробів з дорогоцінних металів (код 36.22), оптової торгівлі золотом та іншими дорогоцінними металами (код 51.52.4) та роздрібної торгівлі годинниками та ювелірними виробами, суд вказує на їх необґрунтованість, з огляду на наступне.
Національний класифікатор України ДК 009:2005 затверджено наказом Держспоживстандарту України від 26 грудня 2005 року №375, в Міністерстві юстиції України не зареєстрований.
Згідно з розділом І «Вступ»до КВЕД ДК 009:2005 класифікація видів економічної діяльності (КВЕД) є складовою системи національних класифікаторів. КВЕД розроблено на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 04.05.1993 №326 «Про Концепцію побудови національної статистики України та Державну програму переходу на міжнародну систему обліку і статистики».
За методологічними засадами, принципами побудови та призначенням КВЕД є статистичною класифікацією, створеною як інструментарій для систематизації та групування економічної та соціальної інформації у стандартний формат, який дає змогу обробляти та аналізувати значні обсяги інформації.
У разі використання статистичних класифікацій з метою адміністративного управління, треба враховувати це їхнє первісне та переважне призначення, оскільки тип використовуваних одиниць, порядок визначення та зміни основного виду економічної діяльності, принципи побудови цих класифікацій тісно пов'язані з метою статистичної діяльності.
Відповідно до розділу 3 «Терміни, визначення та правила користування КВЕД» слід мати на увазі, що наданий органами державної статистики код виду діяльності не створює само по собі прав чи обов'язків для підприємств та організацій, не тягне жодних правових наслідків як такий. Код виду діяльності не обов'язково є достатнім критерієм для виконання умов, передбачених нормативними актами. При застосуванні нормативних актів чи контрактів, код виду діяльності є припущенням, а не доказом.
Будь-яке інше використання КВЕД не для статистичних потреб (адміністративних чи нормативних) може здійснюватися за власними правилами, під відповідальність користувачів та з належними поясненнями.
З урахуванням викладеного, суд вказує на необґрунтованість посилань позивача в частині того, що визначальним для характеристики обраного позивачем виду діяльності є код класифікації вказаного виду діяльності, зазначеного у КВЕД, а не зміст вказаної діяльності як такий.
У свою чергу, аналізуючи доводи державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва щодо наявності в обраному позивачем виду діяльності «Роздрібна торгівля годинниками та ювелірними виробами»визначальних ознак для характеристики його як реалізація дорогоцінних металів та дорогоцінного каміння, суд виходить з наступного.
Відповідно до пункту 5.3 статті 5 Податкового кодексу України інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.
Виходячи з того, що Податковий кодекс України не містить визначення термінів «дорогоцінне каміння», «дорогоцінний метал»та не розкриває зміст поняття «виробництво, реалізацію дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, у тому числі органогенного утворення», вказані категорія та поняття застосовуються у тому значенні, в якому їх закріплено у інших законах.
Законом, який визначає правові основи і принципи державного регулювання видобутку, виробництва, використання, зберігання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контролю за операціями з ними, є Закон України «Про державне регулювання видобутку, виробництва і використання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контроль за операціями з ними».
Пунктами 1, 2 частини першої статті 1 Закону України «Про державне регулювання видобутку, виробництва і використання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контроль за операціями з ними»встановлено, що дорогоцінні метали - це золото, срібло, платина і метали платинової групи (паладій, іридій, родій, осмій, рутеній) у будь-якому вигляді та стані (сировина, сплави, напівфабрикати, промислові продукти, хімічні сполуки, вироби, відходи, брухт тощо). Дорогоцінне каміння - це природні та штучні (синтетичні) мінерали у сировині, необробленому та обробленому вигляді (виробах).
Поняття «вироби з дорогоцінного металу»визначено в Інструкції про здійснення державного експертно-пробірного контролю за якістю дорогоцінних металів, вставок дорогоцінного каміння, виробів з них та матеріалів, що містять дорогоцінні метали та вставки дорогоцінного каміння, затвердженій наказом Міністерства фінансів України від 20.10.99 №244 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 05.02.2004 №143) та зареєстрованій в Міністерстві юстиції України 25.03.2004 за №369/8968.
Так, виріб з дорогоцінного металу - це будь-який ювелірний (побутовий) виріб, виготовлений зі сплавів дорогоцінних металів (золота, срібла, платини, паладію), який використовується як прикраса або предмет побуту.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що діяльність з роздрібної торгівлі ювелірними виробами за своїм змістом є реалізацією виробів з дорогоцінних металів.
Враховуючи викладене, зважаючи на те, що позивачем не заперечувався факт здійснення діяльності з роздрібної торгівлі ювелірними виробами, суд дійшов висновку про обґрунтованість рішення державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва від 02.02.2012 №968/к/17-112 щодо відмови суб'єкту підприємницької діяльності -фізичній особі ОСОБА_1 у видачі свідоцтва платника єдиного податку як особі, яка здійснює вид діяльності, зазначений у пункті 4 підпункту 291.5.1 пункту 291.5 статті 291 Податкового кодексу України.
За таких обставин позов є необґрунтованим та задоволенню не підлягає.
Згідно з вимогами статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Статтею 2 зазначеного Кодексу передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Керуючись статтями 69, 70, 71 та 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В задоволенні позову відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя А.В. Літвінова
Повний текст постанови складено 09.04.2012