ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
м. Київ
04 квітня 2012 року 10:08 № 2а-1905/12/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії:
головуючого судді Аблова Є.В.,
судді Амельохіна В.В.,
судді Федорчука А.Б.,
при секретарі судового засідання Мальчик І.Ю.,
за участю сторін:
позивача -ОСОБА_1,
представника позивача -ОСОБА_2,
представника відповідача -Пилипенко О.Г.,
представника третьої особи -Пилипенко О.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, за участю третьої особи -Першого заступника Голови Державної казначейської служби України Даневича Олександра Степановича про скасування наказу та поновлення на роботі, -
Позивач звернулась до суду з позовом про визнання незаконним та скасування наказу Державного казначейства України від 28.12.2011 р. № 1245-к "Про звільнення"; зобов'язання Державної казначейської служби України прийняти позивача на рівнозначну посаду займаній в Державному казначействі України.
Позовні вимоги мотивовані тим, що на думку позивача, відповідачем у порушення вимог Конституції України та трудового законодавства України видано незаконний наказ, яким позивача звільнено з займаної посади, що призвело до порушення її конституційного права на працю.
Відповідач проти позову заперечував, вважаючи оскаржуваний наказ законним і обґрунтованим, виданим на підставі та на виконання вимог Конституції України та трудового законодавства України, просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про безпідставність позовних вимог виходячи з наступного.
Відповідно до Указу Президента України від 09.12.2010 р. № 1085/2010 "Про оптимізацію системи органів центральної виконавчої влади", з метою оптимізації системи центральних органів виконавчої влади, усунення дублювання їх повноважень, забезпечення скорочення чисельності управлінського апарату та витрат на його утримання, підвищення ефективності державного управління та відповідно до п.15 ч.1ст.106 Конституції України, утворено Державну казначейську службу України та зобов'язано Кабінет Міністрів України вжити заходів щодо ліквідації урядових органів в системі центральних органів виконавчої влади.
На виконання п.4 ст.7 зазначеного Указу, Кабінетом Міністрів України видано постанову "Про ліквідацію урядових органів" від 28.03.2011 р. № 346, якою ліквідовано Державне казначейство.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.40 Кодексу законів про працю України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у разі змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Згідно ч.2 ст.40 Кодексу законів про працю України, звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Частиною 3 ст. 40 Кодексу законів про працю України передбачено, що не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а
також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.
Відповідно до ст.49-2 Кодексу законів про працю України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.
При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.
Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. Водночас власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про наступне вивільнення працівника із зазначенням його професії, спеціальності, кваліфікації та розміру оплати праці.
Згідно п.9 Постанови Пленуму Верховного суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" від 06.11.1992 р. № 9, не може бути визнано, що власник або уповноважений ним орган виконав обов'язок по працевлаштуванню, якщо працівниці не була надана на тому ж або на іншому підприємстві (в установі, організації) інша робота або запропонована робота, від якої вона відмовилась з поважних причин (наприклад, за станом здоров'я).
У разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у п.1 ст.40 Кодексу законів про працю України працівникові відповідно до ст. 44 цього кодексу виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку.
Позивач з 04.03.2002 р. працювала в Державному казначействі України на посадах: старшого інспектора загального відділу, спеціаліста І категорії відділу контролю виконавської дисципліни Управління організації діловодства та контролю виконавської дисципліни; провідного спеціаліста відділу звітності про виконання державного бюджету Управління консолідованої звітності з виконання бюджетів; провідного спеціаліста, головного спеціаліста відділу фінансової звітності про виконання державного бюджету Департаменту консолідованої фінансової звітності.
Згідно наказу Державного казначейства України "Про відпустку по догляду за дитиною" від 13.09.2010 р. № 614-к позивач з 13.09.2010 р. по 17.07.2013 р. перебуває у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею віку 3-х років.
На виконання плану заходів по проведенню ліквідації Державного казначейства України, затвердженого наказом Державного казначейства України від 05.05.2011 р. № 116, у зв'язку з ліквідацією Державного казначейства України та скороченням посади головного спеціаліста відділу фінансової звітності про виконання державного бюджету Департаменту консолідованої фінансової звітності, яку обіймала позивач, її було попереджено про наступне вивільнення, про що свідчить її особистий підпис на відповідному попередженні від 11.05.2011 р.
16.12.2011 р. Головою ліквідаційної комісії - Першим заступником Голови Державного казначейства України Даневичем О.С. підписаний та направлений рекомендований лист-запрошення № 4-04/573-11509, яким позивачу пропонувалося прибути до Державного казначейства України для вирішення питання щодо працевлаштування. Згідно відмітки на поштовому повідомленні про вручення, що міститься в матеріалах справи, зазначений лист був отриманий позивачем 21.12.2011 р.
23.12.2011 р. позивачу, враховуючи професію та спеціальність, запропоновано посаду головного державного казначея відділу видатків та обслуговування кошторисів розпорядників коштів та інших клієнтів Управління Державної казначейської служби України у Дарницькому районі міста Києва.
Позивач від запропонованої посади відмовилась без поважних причин, про що членами ліквідаційної комісії Державного казначейства України складено акт від 23.12.2011 р.
Наказом Державного казначейства України "Про звільнення" від 28.12.2011 р. № 1245-к позивач була звільнена з займаної посади головного спеціаліста відділу фінансової звітності про виконання державного бюджету Департаменту консолідованої фінансової звітності відповідно до п.1 ст.40 Кодексу законів про працю України та отримала вихідну допомогу у розмірі середнього місячного заробітку.
28.12.2011 р. позивачу направлено повідомлення № 4-04/628-11583 про звільнення з проханням прибути для отримання трудової книжки та у 7-денний термін зареєструватися в центрі зайнятості по місцю реєстрації.
Суд не приймає до уваги твердження позивача, що її було звільнено лише з підстав перебування в декретній відпустці, оскільки зазначене, враховуючи викладені обставини та законодавчі норми, не відповідає дійсності.
Таким чином, відповідач дів на підставі, в межах та у спосіб, визначені Конституцією України та законами України.
Крім цього, суд звертає увагу на положення пункту 19 Постанови Пленуму Верховного суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" від 06.11.1992 р. № 9, яким передбачено, що при ліквідації підприємства (установи, організації) правила п.1 ст.40 КЗпП можуть застосовуватись і в тих випадках, коли після припинення його діяльності одночасно утворюється нове підприємство. В цих випадках працівник не вправі вимагати поновлення його на роботі на заново утвореному підприємстві, якщо він не був переведений туди в установленому порядку.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відсутність, з боку відповідача, порушень встановлених законодавчих норм при прийнятті оскаржуваного наказу про звільнення позивача та відсутність підстав для її поновлення на рівнозначній посаді займаній в Державному казначействі України.
За таких обставин, Окружний адміністративний суд міста Києва, за правилами, встановленими ст.86 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази та заслухавши пояснення представників сторін, вважає заявлені позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідач по справі, як суб'єкт владних повноважень, повністю виконав покладений на нього обов'язок щодо доказування правомірності оскаржуваного наказу.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.94,158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити повністю.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі в Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги на постанову протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилаються особою, яка її подає, до Київського апеляційного адміністративного суду.
Якщо апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.
Повний текст постанови складений та підписаний колегією суддів 10.04.12 р.
Головуючий суддя Аблов Є.В.
Суддя Амельохін В.В.
Суддя Федорчук А.Б.