ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
м. Київ
28 березня 2012 року 16:45 № 2а-17291/11/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Арсірія Р.О. при секретарі судового засідання Розсошко К.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фаворит Інвест"
до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м.Києва Державної податкової служби
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 08.11.2011р. №0001122304,№000113204,№0006352305
Позивач звернувся до адміністративного суду з позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 08.11.2011 р. №№ 0001122304, 0001132304, 0006352305, прийнятих відповідачем.
Позовні вимоги мотивовані тим, що на думку позивача, відповідачем у порушення норм податкового законодавства України були прийняті протиправні податкові повідомлення-рішення, якими позивачу неправомірно збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість та податку на прибуток підприємства, а також застосовано штрафні (фінансові) санкції за порушення законодавства у сфері застосування реєстраторів розрахункових операцій.
Відповідач проти позову заперечував, вважаючи оскаржувані рішення законними та обґрунтованими, прийнятими ним за результатами перевірки позивача, просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог.
За результатами розгляду документів і матеріалів поданих сторонами, пояснень їхніх представників, Окружний адміністративний суд м. Києва, встановив:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Фаворит Інвест" зареєстроване Оболонською районною державною адміністрацією м. Києва 20.06.2007 р. і є платником податків (код ЄДРПОУ 35200139).
07.06.2011 р. прокуратурою Дарницького району м. Києва, стосовно службових осіб позивача, порушено кримінальну справу № 52-3296 по факту зайняття видами господарської діяльності, щодо яких є спеціальна заборона встановлена Законом, за ознаками злочину, передбаченого ст.203-2 Кримінального кодексу України (зайняття гральним бізнесом - надання букмекерських послуг та проведення азартних ігор на гральних автоматах).
За матеріалами кримінальної справи № 52-3296, під виглядом надання послуг доступу до мережі Інтернет та поповнення рахунків операторів мобільного зв'язку, службовими особами позивача за допомогою інтернет-ресурсів favoritcasino.com, favoritbet.com та favoritpay.com організовуються азартні ігри та надаються букмекерські послуги (спортивний тоталізатор), заборонені Законом України "Про заборону грального бізнесу в Україні". Доходи, отримані від такої діяльності, оприбутковуються позивачем по касових апаратах під виглядом коштів для поповнення рахунків операторів мобільного зв'язку та Інтернету. Виплата виграшів готівкою оформлюється як повернення коштів на підставі Закону України "Про захист праві споживачів" нібито внесених гравцем в якості поповнення рахунку операторів мобільного зв'язку та Інтернету.
Крім того, в ході аналізу додатків № 5 до декларацій з податку на додану вартість позивача, встановлено його фінансово-господарські відносини з суб'єктами господарювання, що мають ознаки фіктивності, відображення недостовірних відомостей в податковій звітності.
Враховуючи зазначене, постановою старшого слідчого СВ Дарницького РУ ГУ МВС України в м. Києві від 11.07.2011 р., у кримінальній справі № 52-3296, призначено комплексну документальну позапланову виїзну перевірку позивача.
Державною податковою інспекцією у Оболонському районі м. Києва, на підставі постанови про призначення документальної позапланової виїзної перевірки від 11.07.2011 р., була проведена позапланова документальна виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2009 р. по 30.06.2011 р., валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2009 р. по 30.06.2011 р.
За результатами перевірки відповідачем складено акт від 25.10.2011 р. № 554/2304/35200139, яким зафіксовані порушення позивачем норм податкового законодавства, зокрема: п. 1.32. ст.1, п.5.1., пп.5.2.1. п.5.2., абз.4 пп.5.3.9. п.5.3. ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та п.135.4. ст.135, пп.139.1.9. п.139.1. ст.139, п.140.2. ст.140 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 7 335 030,69 грн. в т.ч.: за І квартал 2010 року на 724 732,24 грн., за ІІІ квартал 2010 року на 1 302 184,00 грн., за ІV квартал 2010 року на 1 740 764,37 грн., за І квартал 2011 року на 1 775 879,53 грн., за ІІ квартал 2011 року на 1 791 470,55 грн.; пп.7.4.1., 7.4.4. п.7.4. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" та п.192.1. ст.192, п.198.1., п.198.3., п.198.6. ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 5 495 678,74 грн., в т.ч.: за травень 2010 року на 236 009,92 грн., за червень 2010 року на 343 755,87 грн., за липень 2010 року на 269 993,01 грн., за серпень 2010 року на 327 707,72, за вересень 2010 року на 444 046,47 грн., за жовтень 2010 року на 535 963,72 грн., за листопад 2010 року на 472 582,72 грн., за грудень 2010 року на 384 065,05 грн., за лютий 2011 року на 452 912,50 грн., за березень 2011 року на 470 841,69 грн., за квітень 2011 року 520 129,90 грн., за травень 2011 року на 439 510,76 грн., за червень 2011 року на 598 159,41 грн.; п.9 ст.3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг".
На підставі акта перевірки від 25.10.2011 р. №554/2304/35200139, відповідачем були винесені оскаржувані податкові повідомлення-рішення: від 08.11.2011 р. № 0001122304, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 7 335 031,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 941 921,00 грн.; від 08.11.2011 р. № 0001132304, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 5 495 679,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 753 532,00 грн.; від 08.11.2011 р. № 0006352305, яким до позивача застосовні штрафні (фінансові) санкції за порушення правил використання РРО в розмірі 19 720,00 грн.
У зв'язку з тим, що перевірка позивача проводилась з урахуванням періоду до набрання чинності Податковим кодексом України (до 01.01.2011 р.), розгляд та вирішення адміністративної справи здійснюється з урахуванням норм податкового законодавства, яке діяло до 31.12.2010 р.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про безпідставність позовних вимог в частині визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень відповідача від 08.11.2011 р. №№ 0001122304, 0001132304, а також про обґрунтованість позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення форми "С" від 08.11.2011 р. № 0006352305, виходячи з наступного.
В ході перевірки було встановлено, що в перевіряємому періоді, на формування валових витрат та податкового кредиту позивача вплинули взаємовідносини з контрагентами - Товариством з обмеженою відповідальністю "Виробнича фірма "Сервіс-Престиж", Товариством з обмеженою відповідальністю "Виробнича фірма "Будмайдан", Товариством з обмеженою відповідальністю "Автопартнерс" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фароза Інтер-Інвест Ком".
Так, позивач 29.06.2010 уклав договір з Товариством з обмеженою відповідальністю "Виробнича фірма "Будмайдан", за яким контрагент, як продавець, зобов'язувався поставити (передати у власність) позивачу, як покупцю, товар - Ф-Юніти (ваучер на поповнення рахунків в мережі Інтернет, який надається покупцю на носії електронної інформації), а останній, в свою чергу, зобов'язувався прийняти та оплатити відповідний товар в асортименті, кількості та строки, погоджені сторонами на підставі заявок, які є додатками до даного договору.
29.09.2010 позивач уклав договір з Товариством з обмеженою відповідальністю "Автопартнерс", за яким контрагент, як продавець, зобов'язувався поставити (передати у власність) позивачу, як покупцю, товар - Ф-Юніти (ваучер на поповнення рахунків в мережі Інтернет, який надається покупцю на носії електронної інформації), а останній, в свою чергу, зобов'язувався прийняти та оплатити відповідний товар в асортименті, кількості та строки, погоджені сторонами на підставі заявок, які є додатками до даного договору.
01.02.2011 позивач уклав договір № 0102-14 з Товариством з обмеженою відповідальністю "Фароза Інтер-Інвест Ком", за яким контрагент, як продавець, зобов'язувався поставити (передати у власність) позивачу, як покупцю, товар - Ф-Юніти (ваучер на поповнення рахунків в мережі Інтернет, який надається покупцю на носії електронної інформації), а останній, в свою чергу, зобов'язувався прийняти та оплатити відповідний товар в асортименті, кількості та строки, погоджені сторонами на підставі заявок, які є додатками до даного договору.
Згідно з Актом перевірки відповідач кваліфікував зазначені вище правочини як нікчемні з огляду на наступне.
Відповідно до акта перевірки, у межах кримінальної справи № 52-3296 опитано свідка по кримінальній справі № 52-3296 - ОСОБА_2, яка згідно установчих документів є засновником, бухгалтером та директором Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробнича фірма "Будмайдан". Згідно наданих свідком ОСОБА_2 пояснень товариство було зареєстроване нею за грошову винагороду, без мети здійснення будь-якої фінансово-господарської діяльності, жодних документів пов'язаних з фінансово-господарською діяльністю товариства, в т.ч. податкової звітності вона не підписувала, про фінансово-господарську діяльність товариства їй нічого невідомо, а її підпис -підроблено.
Відповідно до акта перевірки генеральним директором Товариства з обмеженою відповідальністю "Автопартнерс" був ОСОБА_3, якого постановою Оболонського районного суду міста Києва від 18.03.2011 визнано вир. ОСОБА_3 визнав свою вину у вчиненні злочинів, передбачених ч.1 ст.205 (фіктивне підприємництво), ч.2 ст.358 Кримінального кодексу України (підроблення документів, печаток, штампів та бланків, збут чи використання підроблених документів, печаток, штампів), отже діяльність Товариства з обмеженою відповідальністю "Автопартнерс" має фіктивний характер.
Відповідно до наявної в матеріалах справи копії Акта перевірки від 08.08.2011 № 1804/23-03/35081125 Товариства з обмеженою відповідальністю "Фароза Інтер-Інвест Ком" з питань правильності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту по податку на додану вартість за березень, травень, червень 2011 року від 08.08.2011 р. № 1804/23-03/35081125, у зазначеного товариства відсутні трудові ресурси, виробниче обладнання, складські приміщення, транспортні засоби та торгівельне обладнання, необхідні для здійснення господарської діяльності, а також, не підтверджено факт передачі товарів, довіреностей, документів, що засвідчують транспортування, зберігання товарів, а також інших первинних документів.
Документація, з боку контрагента позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Фароза Інтер-Інвест Ком", була підписана гр. ОСОБА_4, який значився як генеральний директор товариства. Згідно висновку спеціаліста науково-дослідного експертно-криміналістичного центру при Управлінні УМВС України на Південно-західній залізниці, яким проведено почеркознавчу експертизу, підписи на податкових деклараціях з податку на додану вартість за період з 01.01.2011р. по 30.06.2011 р. вчиненні не гр. ОСОБА_4, а іншою особою.
Суд враховує зазначені вище обставини, разом з тим, звертає увагу, що вони можуть бути підставою для визнання правочинів недійсними у судовому порядку.
Разом з тим, суд звертає увагу, що витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.
Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.
Суд, з метою встановлення факту здійснення позивачем з його контрагентами господарських операцій, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту з податку на додану вартість, витребував у позивача докази реальності понесення ним витрат у зв'язку з придбанням товару за правочинами -Ф-юнітів. Позивач по справі вимог суду щодо підтвердження реальності укладених ним правочинів не виконав.
Крім того, суд звертає увагу на наступне.
Відповідно до договорів від 29.06.2010, від 29.09.2010, від 01.02.2011 предметом цих договорів обов'язок продавця поставляти, а покупця приймати і оплачувати на умовах зазначеного договору товари, вказані в Заявках, які є Додатком до Договору. Поставка товару здійснюється партіями протягом строку дії даного договору в асортименті, кількості та строки, узгоджені сторонами на підставі усних заявок покупця.
Із наведеного слідує, що заявки покупцем здійснюються в усній формі, але водночас, такі заявки є додатками до укладених позивачем з його контрагентами договорів. Такі положення про предмет договору не відповідають вимогам чинного законодавства, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно з ч. 1 ст. 640 Цивільного кодексу України, договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
Частиною 1 ст. 641 Цивільного кодексу України передбачено, що пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
Частиною 1 ст. 642 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.
Статтею 646 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідь про згоду укласти договір на інших, ніж було запропоновано, умовах є відмовою від одержаної пропозиції і водночас новою пропозицією особі, яка зробила попередню пропозицію.
Статтею 180 Господарського кодексу України визначено, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода (ч. 2). При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору (ч. 3). Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості (ч. 4).
Крім того, ст. 181 Господарського кодексу України передбачає укладення правочинів у спрощеній формі, тоді як такого права суб'єктів господарювання на визначення окремих положень договору, в даному випадку про предмет договору, чи його укладення під час здійснення господарської діяльності в усній формі ні Цивільним, ні Господарським кодексами України не передбачено.
Зазначене вище дає підстави зробити висновок про те, що договори, укладені позивачем з його контрагентами - Товариством з обмеженою відповідальністю "Виробнича фірма "Будмайдан", Товариством з обмеженою відповідальністю "Фароза Інтер-Інвест Ком", Товариством з обмеженою відповідальністю "Автопартнерс" є неукладеними.
Також суд зауважує, що надані позивачем на підтвердження виконання зазначених вище договорів видаткові та податкові накладні не можуть свідчити про їх взаємозв'язок з такими договорами. Це пояснюється тим, що за договором передбачалася поставка товарів, визначених у додатку до цих договорів (п.1.1 Договору) на підставі усних заявок (п.1.2 Договору) покупця. В той же час, у видаткових накладених значаться такі товари як Ф-Юніти та Мегабайти. При цьому, ні видаткові, ні податкові накладні не містять посилань на договори на підставі яких вони складені.
Відповідно до ч.2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні»первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити:
назву документа (форми);
дату і місце складання;
назву підприємства, від імені якого складено документ;
зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;
посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;
особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Згідно з наказом ДПА України № 165 «Про затвердження форми податкової накладної та порядку її заповнення» у податковій накладній має бути зазначена умова поставки (форма цивільно-правового договору). Судом перевірено надані позивачем за кожним з договорів податкові накладні та встановлено, що податкові накладні від 01.07.2010 № 18201,від 01.08.2010 № 21301, від 01.09.2010 № 231/2, від 01.10.2010 № 376, від 01.11.2010 № 458, від 01.12.2010 № 603, від 01.01.2011 № 2 такої умови не містять. Податкові накладні від 01.02.2011 № 206, від 01.03.2011 № 271 містять лише посилання на договір поставки від 01.02.2011 без його ідентифікації, а від 01.04.2011 № 244, від 04.04.2011 № 245, від 01.05.2011 № 255, від 01.06.2011 № 169, від 02.06.2011 № 170 місять посилання на договір поставки від 01.02.2011 № Фа 0007, в той час як ТОВ «Фароза Інтер-інвест Ком», що склало зазначені податкові накладні, згідно наданої до справи копії договору, було укладено з позивачем договір № 0102-14 від 01.02.2011.
Зазначене вище свідчить про те, що позивачем та його контрагентами порушено порядок укладення договорів від 29.06.2010, від 29.09.2010, від 01.02.2011, а саме не дотримано вимог щодо їх істотних умов, а відтак, такі договори є неукладеними. Крім того, сторонами порушено вимоги Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
Відповідно до ст. 1212 Цивільного кодексу України та зважаючи на встановлені судом обставини по справі, контрагенти позивача безпідставно отримували від позивача грошові кошти, а позивач -здійснював перерахування на їх користь грошові кошти без наявної для того правової підстави.
Відповідно до ч.4 пп. 5.3.9. п.5.3. ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", пп. 139.1.9. п.139.1. ст. 139 Податкового кодексу України, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та нарахування податку.
Згідно п.1.7. ст. 1. Закону України "Про податок на додану вартість", пп. 14.1.181. п.14.1. ст. 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.
Відповідно до пп. 7.4.1. п.7.4. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", п.198.1, п.198.3. ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт і послуг), вартість яких відноситься до складу витрат виробництва (обігу). Право на нарахування податкового кредит виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Згідно пп. 7.4.5. п.7.4. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", п.198.6. ст. 198 Податкового кодексу України, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 Закону, п. 201.11 ст. 201 Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.
Відповідно до пп. 7.5.1. п.7.5. Закону України "Про податок на додану вартість", п.198.2. ст. 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Як встановлено судом вище, контрагентами позивача первинні документи -видаткові та податкові накладні складені з порушенням вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»та наказу ДПА України від 30.05.1997 № 165
Таким чином, висновки відповідача щодо заниження позивачем податку на прибуток на загальну суму 7 335 030,69 грн. та податку на додану вартість на загальну суму 5 495 678,74 грн. є правомірними, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 08.11.2011 р. №№ 0001122304, 0001132304 - законними та обґрунтованими.
Стосовно обставин кримінальної справи № 52-3296, відповідно до яких позивач під виглядом надання послуг доступу до мережі Інтернет та поповнення рахунків операторів мобільного зв'язку, за допомогою інтернет-ресурсів favoritcasino.com, favoritbet.com та favoritpay.com організовував азартні ігри та надавав букмекерські послуги (спортивний тоталізатор), заборонені Законом України "Про заборону грального бізнесу в Україні" суд зазначає наступне.
У матеріалах адміністративної справи № 2а-17291/11/2670 містяться копії заяв ОСОБА_1 до позивача про повернення коштів та акти позивача про видачу йому коштів. Так, в заяві про повернення коштів ОСОБА_1 здійснюється посилання на п.2 ст.9 Закону України «Про захист прав споживачів». Згідно з ч.2 ст.9 цього Закону якщо на момент обміну аналогічного товару немає у продажу, споживач має право або придбати будь-які інші товари з наявного асортименту з відповідним перерахуванням вартості, або розірвати договір та одержати назад гроші у розмірі вартості повернутого товару, або здійснити обмін товару на аналогічний при першому ж надходженні відповідного товару в продаж. Продавець зобов'язаний у день надходження товару в продаж повідомити про це споживача, який вимагає обміну товару.
Суд звертає увагу, що ст.9 Закону України «Про захист прав споживачів»визначає права споживача на обмін товару належної якості та права розірвати договір і одержати назад коти у розмірі вартості повернутого товару. Умовою обміну товару належної якості або розірвання договору є те, що такий товар не задовольнив споживача за формою, габаритами, фасоном, кольором, розміром або з інших причин не може бути ним використаний за призначенням. Так, такої обставини для розірвання договору купівлі-продажу товару як не використання його за призначенням ч.2 ст.9 Закону України «Про захист прав споживачів не містить». Доказів неможливості використання споживачем ОСОБА_5 придбаного у позивача товару: Ф-юнітів до справи не надано. При цьому придбання ОСОБА_1 у позивача товару Ф-Юнітів та заяви про повернення товару датуються однією датою. Таким чином суд критично сприймає пояснення та надані позивачем документи щодо сутності фінансово-господарської операції. За таких підстав слід погодитись з висновками акту відповідача.
Щодо порушення позивачем вимог Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», то суд зазначає таке.
Відповідно до Акту перевірки від 25.10.2011 р. № 554/2304/35200139 позивач, як суб'єкт господарювання, що здійснює свою діяльність із застосуванням реєстраторів розрахункових операцій, не забезпечив щоденний друк фіскальних звітних чеків (Z-звітів) та не забезпечив їх зберігання в книгах обліку розрахункових операцій всього в кількості 58 штук, а саме: в КОРО № 2654006730 від 28.08.2009 р. за 28.08.2010 р., 29.08.2010 р., 30.08.2010 р.; в КОРО № 2654008040 від 01.06.2010 р. за 14.06.2010 р., 15.06.2010 р., 16.06.2010 р., 17.06.2010 р., 18.06.2010 р., 19.06.2010 р., 21.06.2010 р., 22.06.2010 р., 26.06.2010 р., 27.06.2010 р., 28.06.2010 р., 29.06.2010 р., 30.06.2010 р., 01.07.2010 р., 02.07.2010 р., 03.07.2010 р.; в КОРО № 2654008460 від 02.12.2010 р. за 22.12.2010 р., 23.12.2010 р., 26.12.2010 р., 27.12.2010 р., 28.12.2010 р., 29.12.2010 р., 30.12.2010 р., 31.12.2010 р., 01.01.2011 р., 02.01.2011 р., 03.01.2011 р., 04.01.2011 р., 05.01.2011 р., 06.01.2011 р., 07.01.2011 р., 08.01.2011 р.; в КОРО № 2654007709 від 14.04.2010 р. за 16.04.2010 р., 17.04.2010 р. 18.04.2010 р. 19.04.2010 р. 20.04.2010 р. 21.04.2010 р.; в КОРО № 2654007711 від 14.04.2010 р. за 19.04.2010 р. 20.04.2010 р. 21.04.2010 р.; 22.04.2010 р.; в КОРО № 2654008481 від 20.12.2010 р. за 27.12.2010 р., 28.12.2010 р., 29.12.2010 р., 30.12.2010 р., 31.12.2010 р., 01.01.2011 р., 02.01.2011 р., 03.01.2011 р., 04.01.2011 р., 05.01.2011 р., 06.01.2011 р., 07.01.2011 р., 09.01.2011 р.; в КОРО № 2654006504р/2 від 06.09.2010 р. за 25.10.2010 р. Такі доводи відповідача не підтверджені жодними належними доказами.
В той же час, в судовому засіданні судом було з'ясовано, що фіскальні звітні чеки (Z-звітів) в КОРО № 2654006730 від 28.08.2009 р. належним чином роздруковані та підклеєні у КОРО; КОРО № 2654008040 зареєстрована 01.06.2010 р., але перша розрахункова операція була проведена лише 06.07.2010 р. та з цієї дати наявні щоденні звіти; КОРО № 2654007709 зареєстрована 14.04.2010 р., але перша розрахункова операція була проведена лише 22.04.2010 р. та з цієї дати наявні щоденні звіти; КОРО № 2654007711 зареєстрована 14.04.2010 р., але перша розрахункова операція була проведена лише 23.04.2010 р. та з цієї дати наявні щоденні звіти; КОРО № 2654008481 зареєстрована 20.12.2010 р., але перша розрахункова операція була проведена лише 14.01.2011 р. та з цієї дати наявні щоденні звіти; КОРО № 2654008460 від 02.12.2010 р. була вилучена правоохоронними органами без надання позивачу документів про виїмку.
Таким чином, висновки відповідача щодо порушення позивачем правил використання розрахункових операцій є помилковими, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення форми "С" від 08.11.2011 р. № 0006352305, яким до позивача застосовні штрафні (фінансові) санкції в розмірі 19 720,00 грн. є протиправним та підлягає скасуванню.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідач по справі, як суб'єкт владних повноважень, частково виконав покладений на нього обов'язок щодо доказування правомірності прийнятих ним оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.
Відповідно до ч.3 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Фаворит Інвест" задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Оболонському районі м. Києва № 0006352305 від 08.11.2011 р. про нарахування 19 720,00 грн. штрафних санкцій за порушення правил використання РРО.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Судові витрати в сумі 05,00 грн. присудити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю " Фаворит Інвест" за рахунок Державного бюджету України.
Покласти на відповідний підрозділ Державної казначейської служби України виконання постанови суду в частині стягнення судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань ДПІ у Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби.
Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.
Суддя Р.О. Арсірій