ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
м. Київ
03 квітня 2012 року № 2а-18207/11/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва в складі судді Качура І.А., при секретарі Хрімлі К.О.,
розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Три ведмеді»до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва, за участю Прокуратури Дарницького району м. Києва про скасування податкового повідомлення рішення.
До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось Товариства з обмеженою відповідальністю «Три ведмеді»(надалі -Позивач) з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва (надалі -Відповідач), за участю Прокуратури Дарницького району м. Києва про скасування податкового повідомлення рішення.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що оскаржуване податкове повідомлення рішення прийнято безпідставно, з порушенням норм чинного податкового законодавства України, що завдає шкоди охоронюваним законом правам та інтересам Позивача, а відтак підлягає скасуванню. Позов просив задовольнити у повному обсязі.
Відповідач проти задоволення позову заперечував з мотивів його необґрунтованості та безпідставності.
Прокуратура м. Києва підтримала заперечення Відповідача по справі ,у задоволенні позову просила відмовити.
Третя особа вважала позовні вимоги обґрунтованими, а податкове повідомлення рішення протиправним.
Відповідно до частини шостої ст. 128 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
З огляду на вищевикладене та з урахуванням вимог ст. 41, 122, ч.6 ст.128 КАС України, суд дійшов до висновку про розгляд справи у письмовому провадженні.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, про те, що позов підлягає задоволенню , з огляду про наступне.
Матеріалами справи підтверджено, що на підставі Наказу щодо проведення позапланової документальної невиїзної перевірки від 28.09.2011 року № 1992-П про призначення документальної перевірки та пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, пп. 78.1.1 с 78, ст. 79 Податкового кодексу України, працівником ДПІ у Дарницькому районі м. Києва - проведена позапланова документальна невиїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «Три ведмеді»(код ЄДРПОУ 31450478) з питань фінансово-господарських відносин з Товариством з обмеженою відповідальністю «Дім Пива»(код ЄДРПОУ 31750777) за період з 01.05.2011 року по 31.05.2011 року.
За результатами перевірки складено відповідний Акт (далі - Акт перевірки) від 30.09.2011 року № 5890/2305/31450478.
На підставі висновків, викладених в Акті перевірки, 14 жовтня 2011 року ДПІ у Дарницькому районі м. Києва було винесено податкове повідомлення - рішення № 0002942305/46111 від 14 жовтня 2011 року, яким TOB «Три ведмеді»було визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 1 487 707 (один мільйон чотириста вісімдесят сім тисяч сімсот сім) грн. 00 коп., у тому числі за основним платежем в сумі 1 487 706 (один мільйон чотириста вісімдесят сім тисяч сімсот шість) грн. 00 коп. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) в сумі 1 (одна) гривня 00 коп.
Вказане податкове повідомлення - рішення було отримано Позивачем 19 жовтня 2011р.
Як підставу для донарахування податкових зобов'язань та застосування штрафних (фінансових) санкцій Відповідач зазначає такі порушення:
п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 розділу V Податкового кодексу та п. 4 Порядку ведення реєстру отриманих та виданих податкових накладних, затвердженого наказом ДПА України від 21.12.2010 р. № 969, підприємством завищено податковий кредит на загальну суму 1 487 36 грн.
Як вбачається із матеріалів справи, не погоджуючись із висновками, викладеними в Акті перевірки, та відповідно і з винесеним податковим повідомленням - рішенням, 26 жовтня 2011 року Позивач в порядку, передбаченому п. 56.2 ст. 56 Податкового кодексу України та п. 8.1 Положення про порядок подання та розгляду скарг платників податків органами державної податкової служби, затвердженого наказом ДПА України від 23.12.2010 № 1001, оскаржило зазначене податкове повідомлення-рішення до ДПА у м. Києві (вих. № 180 від 26.10.2011 року). Проте, станом на дату подання позовної заяви відповіді на свою первинну скаргу Позивач не отримав.
Так, Відповідачем порушено норми податкового законодавства, які урегульовують порядок розгляду податковим органом скарг. Зокрема, Згідно до п. 56.8 ст. 56 Податкового кодексу України «Контролюючий орган, який розглядає скаргу платника податків, зобов'язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його протягом 20 календарних днів, наступних за днем отримання скарги, на адресу платника податків поштою з повідомленням про вручення або надати йому під розписку».
Відповідно до ч. 2 п. 56.9 ст. 56 Податкового кодексу України «Якщо вмотивоване рішення за скаргою платника податків не надсилається платнику податків протягом 20-денного строку або протягом строку, продовженого за рішенням керівника контролюючого органу (або його заступника), така скарга вважається повністю задоволеною на користь платника податків з дня, наступного за останнім днем зазначених строків».
Відповідно до ч. 3 п. 56.9 ст. 56 Податкового кодексу України, скарга вважається також повністю задоволеною на користь платника податків, якщо рішення керівника контролюючого органу (або його заступника) про продовження строків її розгляду не було надіслано платнику податків до закінчення 20-денного строку, зазначеного в абзаці першому цього пункту.
Дослідивши докази по справі, суд прийшов до висновку, що оскаржуване податкове повідомлення рішення прийнято безпідставно, що є не припустимим та суперечить нормам чинного податкового законодавства, з огляду про наступне.
Так, висновок про порушення Позивачем відповідних норм Податкового кодексу Відповідач обґрунтовує посиланням на невідповідність правочинів між Позивачем і ТОВ «Дім Пива»нормам Цивільного кодексу України.
Зі змісту Акту перевірки Позивача вбачається, що обґрунтуванням такого висновку стали: акт ДПІ у Печерському районі м. Києва № 1221/23-2/31750777 від 06.09.2011 р. про результати невиїзної документальної перевірки ТОВ «Дім Пива»(код ЄДРПОУ 31750777) з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за травень 2011 p., згідно якого нібито встановлено, що на момент складання акту стан платника - в стані переходу до іншої ДПІ.
Також нібито встановлено, що підприємство та його посадові особи за адресою не знаходяться, про що складено акт про не встановлення місцезнаходження № 6064/23-02/31750777 від 05.09.2011 p.
Аналізуючи предмет фінансово-господарських взаємовідносин Позивача з його контрагентом, а також види діяльності, які мав право здійснювати ТОВ «Дім Пива», Відповідач зазначає, що діяльність ТОВ «Дім Пива»ніяким чином не пов'язана з наданням маркетингових послуг.
Відповідач посилається також на інформацію з акту ДПІ у Печерському районі м. Києва № 1221/23-2/31750777 від 06.09.2011 р. щодо висновку спеціаліста № 1480 від 01.09.2011 р. - підписи на первинних документах за квітень, травень, червень 2011 року ТОВ «Дім Пива»виконані не директором ОСОБА_1, а іншою особою.
Таким чином, на основі вищевикладеного, Відповідач прийшов до висновку про нікчемність правочинів Позивача з його контрагентом - ТОВ «Дім Пива».
Відповідач в Акті перевірки прийшов до висновку про те, що правочин, укладений цими підприємствами, порушує публічний порядок, суперечить інтересам держави та суспільства, вчинений удавано з метою приховування сплати податків третіх осіб.
Проте, в ході розгляду справи, судом встановлено, що правових підстав для визнання правочинів Позивача нікчемними на момент проведення перевірки не було, що підтверджується первинною документацією та іншими доказами по справі.
Насамперед висновок Відповідача про нікчемність правочину між Позивачем та його контрагентом - ТОВ «Дім Пива»спростовується тим фактом, що згідно Договору, укладеному 30.04.2011 року між собою вказаними підприємствами, ТОВ «Дім Пива»дійсно виконало відповідні послуги на користь Позивача на умовах, що були передбачені вказаним Договором.
Даний факт підтверджується належним чином оформленими документами: договір, акти здачі - прийняття робіт (надання послуг), податкові накладні та іншими первинними документами, належним чином засвідчені копії яких долучені до матеріалів судової справи.
Отже, факт виконання відповідних послуг зафіксований належним чином, податкові накладні виписані у відповідності до вимог чинного законодавства, а підстави для не включення сум ПДВ до складу податкового кредиту, відсутні.
Зазначений вище договір в установленому законом порядку недійсним не визнавався, фактично сторонами виконаний, взаємних претензій та позовів щодо невиконання умов договору сторона одна до одної не пред'являли.
Висновок Відповідача про порушення Позивачем відповідних норм Податкового кодексу базується на припущеннях, не підтверджених належними доказами та спростовується належним чином оформленими первинними, бухгалтерськими документами і фактичними даними, які свідчать про належне виконання ТОВ «Дім Пива» на користь Позивача послуг відповідно до умов укладеного цими підприємствами Договору, а також про оплату покупцем (Позивачем) вартості виконаних послуг.
Окрім того, судом встановлено, що на момент здійснення вказаних правовідносин діяльність ТОВ «Дім Пива» була легітимізована у встановленому законодавством порядку, зазначене підприємство знаходилось (і досі знаходиться) в Єдиному Державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, було зареєстроване як платник податку в податковому органі і йому було присвоєно індивідуальний податковий номер платника ПДВ.
Це підтверджується витягом з Єдиного Державному реєстру від 30.11.2011 року, згідно якого станом на вказану дату в реєстрі відсутні відповідні записи щодо будь яких судових рішень по відношенню до ТОВ «Дім Пива»чи запис щодо припинення юридичної особи - ТОВ «Дім Пива»на підставі будь-якого судового рішення.
Згідно п. 1 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою :собою, доки до них не внесено відповідних змін.
Відповідно до ч. 4 ст. 91 Цивільного кодексу України, цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.
Згідно даних, розміщених на офіційному сайті Державної податкової адміністрації України, ТОВ Дім Пива»досі зареєстровано як платник податку в податковому органі і має свідоцтво платника податку на додану вартість.
Згідно п. 184.1 ст. 184 Податкового кодексу України реєстрація діє до дати анулювання реєстрації платника податку.
При цьому, відповідно до п. 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.
Крім того, відповідно до п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Отже, в період фінансово-господарських взаємовідносин з Позивачем, ТОВ «Дім Пива»мало повну і нічим не обмежену цивільні правоздатність і дієздатність.
Що стосується факту відсутності ТОВ «Дім Пива»за своїм місцезнаходженням, на який посилається працівник Відповідача, слід зазначити наступне.
По-перше, згідно п. 12 ст. 19 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців», у разі надходження державному реєстратору від органу державної податкової служби повідомлення встановленого зразка про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням державний реєстратор зобов'язаний надіслати рекомендованим листом протягом п'яти робочих днів з дати надходження зазначеного повідомлення юридичній особі повідомлення щодо необхідності подання державному реєстратору реєстраційної картки.
Згідно п. 14 цієї ж статті цього ж Закону, у разі неподання юридичною особою протягом місяця з дати надходження їй відповідного повідомлення реєстраційної картки про підтвердження відомостей про юридичну особу державний реєстратор повинен внести до Єдиного державного реєстру запис про відсутність підтвердження зазначених відомостей.
Якщо державному реєстратору повернуто рекомендованого листа, державний реєстратор повинен внести до Єдиного державного реєстру запис про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням.
Як вбачається з вказаної вище копії витягу від 30.11.2011 року, такий запис в ЄДР відсутній.
Крім того, з акту про не встановлення місцезнаходження вбачається, що ТОВ «Дім Пива» знаходилось за своїм місцезнаходженням станом на 05.09.2011 року. Натомість, будь-які посилання в Акті перевірки від 30.09.2011 року щодо незнаходження ТОВ «Дім Пива»за своїм місцезнаходженням станом на перевіряємий період, тобто з 01.05.2011 року по 31.05.2011 року, відсутні.
Відсутність платника податків за місцем реєстрації не є підставою для зменшення суми бюджетного відшкодування, задекларованої платником податків.
Дана позиція повністю узгоджується з правовою позицією Вищого адміністративного Суду України, викладену в Листі №1112/11/13-10 від 20.07.2010 року.
По-друге, п. 2 ст. 38 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців»встановлено, що підставами для постановлення судового рішення щодо припинення юридичної особи, що не пов'язано з банкрутством юридичної особи, зокрема є: визнання недійсним запису про проведення державної реєстрації через порушення закону, допущені при створенні юридичної особи, які не можна усунути; провадження нею діяльності, що суперечить установчим документам, або такої, що заборонена законом; невідповідність мінімального розміру статутного фонду юридичної особи вимогам закону; неподання протягом року органам державної податкової служби податкових декларацій, документів фінансової звітності відповідно до закону; наявність в Єдиному державному реєстрі запису про відсутність юридичної особи за вказаним її місцезнаходженням».
Отже, Відповідач мав і має повне право звернутися до суду з позовами про скасування державної реєстрації підприємства, обґрунтовуючи свої вимоги вищезазначеними підставами.
У своїй Постанові від 13 січня 2009 року Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України чітко визначила, що у разі якщо на час здійснення господарських операцій, постачальники були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.
Більш того, 04 червня 2009 року Вищий Адміністративний Суд України у своєму Листі № 864/13/13-09 «Про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень про визначення сум податкових зобов'язань з податку на додану вартість»висловив свою правову позицію з цих питань і довів до відома судів постанови Верховного Суду України, в яких викладено правові позиції з відповідного питання, а саме визнання недійсними установчих документів юридичної особи та подальше анулювання свідоцтва платника ПДВ самі по собі не призвели до недійсності всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи до моменту виключення її з державного реєстру, та не позбавляло правового значення видані за цими господарськими операціями податкові накладні.
Що стосується твердження Відповідача про те, що правочин, укладений Позивачем з його контрагентом, суперечить моральним засадам суспільства, а також порушує публічний порядок, спрямований на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету, слід зазначити наступне.
Як вбачається з Постанови Верховного Суду України від 26.09.2006 року санкції за укладення угоди (вчинення господарського зобов'язання) з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, встановлені Господарським кодексом України.
Згідно з ч. 1 ст. 207 ГК України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону або вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави й суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї зі сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Положення ст. ст. 207 та 208 ГК слід застосовувати з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч. 1 ст. 203, ч. 2 ст. 215 ЦК України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається».
Це кореспондується з ч. 3 ст. 228 ЦК України, відповідно до якої, у разі недодержання вимоги модо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.
Отже, спираючись на вказані норми Цивільного та Господарського кодексів України, Верховний Суд України висловлює свою правову позицію саме до наслідків вчинення правочину, який порушує публічний порядок, вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства.
Таким чином, і на підставі п. 11 статті 10 Закону України «Про державну податкову службу», на підставі ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України, податкові органи можуть звертатися до судів із позовами до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна.
Крім того, вважаємо, що визначення правочину, що порушує публічний порядок, наведене у ст. 228 ЦК України, вказує, що це повинні бути суспільно-небезпечні діяння, які становлять правопорушення у вигляді адміністративного проступку чи злочину.
Тобто, висновок про нікчемність правочину на підставі нібито порушення публічного порядку взагалі, і правочинів між Позивачем та його контрагентом зокрема, може мати місце лише після встановлення правоохоронними і судовими органами порушення, яке має ознаки протиправності.
Вищий адміністративний суд в своєї Постанові від 02.09.2010 року у справі № К-23029/07 звернув увагу на те, що «Зміст наведеної норми (cm. 228 ЦК України) свідчить на користь висновку, що законодавець відокремив порушення публічного порядку від інших підстав нікчемності правочинів та передбачив наявність умислу сторін (сторони) на незаконний результат, а також суперечність його публічно-правовим актам держави».
Зважаючи на те, що публічний порядок держави порушується у разі недотримання нормативних актів, у яких він закріплений, а «Фіктивне підприємництво» (якщо на це натікає працівник Відповідача) є злочином, відповідальність за який встановлена Кримінальним кодексом України, вважаємо, що за обставин, які склалися у даній справі, визначенню правочину як такого, що порушує публічний порядок, повинен передувати вирок суду про притягнення учасника (учасників) такого правочину до кримінальної відповідальності, який би набрав законної сили.
Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом. Наявність мети, зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями КК України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставини можуть бути доведені, знову ж таки, лише обвинувальним вироком.
Таким чином, перелічені Відповідачем припущення не підтверджені належними доказами: вироком суду в кримінальній справі або рішенням суду про визнання договорів, укладених між підприємствами, недійсними в порядку господарського судочинства.
До того ж сам факт порушення контрагентом норм будь-якого законодавства, навіть якщо він і мав місце, має стосуватись лише підприємства-порушника, оскільки згідно ч. 2 ст. 61 Конституції України відповідальність особи має індивідуальний характер.
Так, Відповідачем не зазначено, якими нормами закону покладаються на Позивача обов'язки здійснення перевірки контрагента на наявність у нього трудових ресурсів, виробничого обладнання, складських та торгівельних приміщень, транспорту та торгівельного обладнання, сировини, матеріалів для здійснення основного виду діяльності.
Листом №1112/11/13-10 від 20.07.2010 року Вищий адміністративний суд України зазначив, що у такому разі достатньо встановити необізнаність платника податку, що заявляє право на податковий кредит чи бюджетне відшкодування з податку на додану вартість про факт припинення або недобросовісний характер діяльності контрагента (зокрема, про несплату податків чи неподання податкової звітності).
Отже, приймаючи до уваги те, що господарські операції Позивача зі своїм контрагентом були реально здійсненні та фактично виконані, а також те, що видані Позивачу податкові накладні належно оформлені продавцем, який на момент господарських взаємовідносин знаходився в Єдиному державному реєстрі, був зареєстрованим платником податку на додану вартість, доводи Відповідача про не підтвердження Позивачем права на податковий кредит є помилковими.
Дійсно, згідно ст. 215 Цивільного кодексу України «підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу та недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання правочину недійсним судом не вимагається.
Але згідно п. З цієї же статті Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним оспорюваний правочин.
При цьому, ст. 204 Цивільного кодексу України передбачено, що «Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Враховуючи викладене, судом встановлено, що Позивачем правильно і відповідно до чинного законодавства сформовано податковий кредит.
Виходячи із меж заявленого позову, системного аналізу норм чинного законодавства України, суд прийшов до виноску про обґрунтованість позовних вимог, а відтак вони є такими, що підлягають задоволенню.
Враховуючи, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними конкретними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, суд прийшов до висновку, що в позовній заяві наведені обставини, які підтверджуються достатніми доказами, що свідчить про обґрунтованість позовних вимог. Докази, подані позивачем підтверджують обставини, на які позивач посилається на їх обґрунтування.
Згідно з ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони зокрема: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно із ч.1 ст.11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
У відповідності до ч.1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
При цьому суд бере до уваги положення ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якими в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Виходячи із меж заявлених позовних вимог, системного аналізу норм чинного законодавства, суд прийшов до висновку про їх обґрунтованість, а відтак позов є таким, що підлягає задоволенню.
Відповідачем як суб'єктом владних повноважень не доведено правомірність прийнятого рішення. Одночасно судом прийнято до уваги, що доводи Відповідача, викладені у письмових запереченнях спростовані матеріалами справи.
Керуючись ст.ст. 11, 94, 97, 128, 158, 161-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1.Позов задовольнити.
2. Скасувати податкове повідомлення-рішення № 0002942305/46111 від 14 жовтня 2011 року повністю.
3.Зобов'язати Управління Державної казначейської служби України у Печерському районі м. Києва стягнути судові витрати в сумі 30 грн. 12 коп. на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Три ведмеді»за рахунок Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунків Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва за рахунок бюджетних асигнувань.
Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185 -187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя І.А. Качур