01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26
"19" квітня 2012 р. Справа № 24/013-12
Господарський суд Київської області у складі судді Лутак Т.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу:
за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
до Публічного акціонерного товариства Компанія «Ельба»
про стягнення 129 231, 54 грн.
за участю представників:
позивача:не з'явились
відповідача:не з'явились
суть спору:
Позивач звернувся до господарського суду Київської області з позовом про стягнення з відповідача 129 231, 54 грн. заборгованості за договором № ДГ-0111-01 від 30.01.2011 р., з яких: 88 368, 00 грн. -сума основного боргу, 2 474, 30 грн. -інфляційних збитків, 31 521, 96 грн. -35 % річних, 6 867, 28 грн. -пені.
В обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань щодо здійснення розрахунку за поставлений товар.
Ухвалою господарського суду Київської області від 13.03.2012 р. порушено провадження у даній справі та призначено її розгляд у судовому засіданні на 05.04.2012 р.
Представник відповідача у судове засідання 05.04.2012 р. не з'явився, причин неявки суду не повідомив, вимог ухвали суду від 13.03.2012 р. не виконав, у зв'язку з чим розгляд справи було відкладено на 19.04.2012 р.
У дане судове засідання представник позивача не з'явився, однак ним було подано через канцелярію суду клопотання б/н від 05.04.2012 р. (вх. № 5521 від 05.04.2012 р.) про розгляд справи без участі представника Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за наявними у справі документами.
Відповідач, належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи ухвалами суду від 13.03.2012 р. та від 05.04.2012 р. в судове засідання не з'явився, відзив на позовну заяву не надіслав, про причини неявки суд не повідомив.
Згідно до п.п. 3.9.1, 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Судом було зроблено Спеціальний витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, з якого вбачається, що станом на 13.03.2012 р. місцезнаходження відповідача: 08600, Київська область, місто Васильків, вулиця Володимирська, будинок 22, що свідчить про те, що він був належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи.
Відповідно до п. 3.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи-підприємця визначається на підставі відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців»).
Згідно з ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців»від 15.05.2003 р. № 755-IV, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.
Враховуючи, що неявка сторін в судове засідання не перешкоджає розгляду спору по суті та зважаючи на обмежені ст. 69 Господарського процесуального кодексу України строки вирішення спору, суд вважає за можливе здійснити розгляд справи відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за відсутності представників позивача та відповідача за наявними в ній матеріалами.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд -
встановив:
30.01.2011 р. між сторонами було укладено договір № ДГ-0111-01, за умовами якого позивач зобов'язався поставити, а відповідач -прийняти ПММ (надалі - товар) і оплатити його вартість на умовах, визначених даним договором, у відповідності до заявки відповідача згідно умов даного договору.
Відповідно до п. 2.2 договору позивач вважається таким, що виконав свої зобов'язання по поставці товару з моменту передачі товару відповідачу (представнику відповідача). Факт передачі товару підтверджується накладною.
Згідно з п. 2.3 договору датою поставки і прийому товару вважається дата, вказана в накладній.
Пунктом 3.1 договору передбачено, що ціна на продукцію встановлюється в розмірі відпускної ціни позивача, яка узгоджена з відповідачем, вказаної у заявці та рахунку-фактурі.
Відповідно до п. 3.3 договору оплата товару відповідачем здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок, вказаний позивачем.
Згідно з п. 3.4 договору відповідач здійснює 100 % оплату вартості товару протягом 3-х банківських днів з дати поставки товару, датою поставки вважати дату виписки видаткової накладної позивача.
Пунктом 4.2 договору передбачено, що у випадку несвоєчасної оплати товару відповідачем згідно п. 3.4 даного договору, відповідач сплачує позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на момент прострочки, від неоплаченої суми за кожен день прострочки.
Відповідно до п. 4.3 договору відповідач, який прострочив виконання зобов'язання по оплаті товару згідно п. 3.4 даного договору, зобов'язаний сплатити позивачу суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь період прострочки, а також тридцять п'ять відсотків річних від простроченої суми за весь період прострочки.
Пунктом 8.1 договору передбачено, що даний договір вступає в силу з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та діє до 01 січня 2012 року. Закінчення строку дії даного договору не звільняє сторони від виконання зобов'язань, а також від відповідальності за невиконання зобов'язань за даним договором.
На виконання умов договору, позивач по видаткових накладних № РН-00023 від 31.01.2011 р. на суму 83 216, 00 грн., № РН-000027 від 31.01.2011 р. на суму 92 288, 00 грн., № РН-000040 від 23.02.2011 р. на суму 98 368, 00 грн., а також відповідно до актів прийому-передачі № 23 від 31.01.2011 р., № 000027 від 31.01.2011 р., № 40 від 23.02.2011 р., поставив відповідачу товар на загальну суму -273 872, 00 грн., а відповідач, на підставі довіреностей № 26 від 31.01.2011 р., № 27 від 31.01.2011 р., № 65 від 23.03.2011 р., вказаний товар отримав. Копії зазначених документів залучені до матеріалів справи.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем відповідно до вищезазначених видаткових накладних виставлялися відповідачу наступні рахунки-фактури: рахунок-фактура № СФ-000023 від 31.01.2011 р., № СФ-000027 від 31.01.2011 р., № СФ-000040 від 23.02.2011 р. на загальну суму 273 872, 00 грн.
Проте, в порушення своїх договірних зобов'язань, відповідач за поставлений товар розрахувався частково, а саме у розмірі 185 504, 00 грн., що підтверджується наявними у матеріалах справи виписками із банківського рахунку та відомістю банку про рух коштів.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем 25.01.2012 р. на адресу відповідача було направлено претензію вих. № 2401-06 від 24.01.2012 р. з вимогою сплатити існуючу заборгованість за поставлений товар у розмірі 88 368, 00 грн. В підтвердження надіслання вказаної кореспонденції позивач надав до суду опис вкладення від 25.01.2012 р. та фіскальний чек № 7764 від 25.01.2012 р., копії цих документів долучено до матеріалів справи.
Проте, відповідач не виконав свого зобов'язання щодо оплати за поставлений товар, на претензію не відповів, що і стало підставою для звернення позивача з позовом до суду.
Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вказані вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона -постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні -покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
До відносин поставки, не врегульованих Господарським кодексом України, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу (ч. 6 ст. 265 Господарського кодексу України).
Відповідно до п. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистими, сімейними, домашніми або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Частиною 1 ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 173 Господарського кодексу України передбачено, що один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Стаття 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частина друга цієї ж статті передбачає, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Відповідно до ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 253 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
З матеріалів справи вбачається, що сторонами було підписано акт звірки взаємних розрахунків, з якого вбачається, що станом на 31.12.2011 р. заборгованість Публічного акціонерного товариства Компанія «Ельба»перед Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 за договором № ДГ-0111-01 від 30.01.2011 р. становить 88 368, 00 грн. Акт підписаний повноважними представниками сторін та скріплений печатками підприємств.
З огляду на вищевикладене та враховуючи, що борг відповідача перед позивачем на час прийняття рішення повністю не погашений, його розмір підтверджується наявними матеріалами справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 88 368, 00 грн. заборгованості за поставлений товар є доведеними, обґрунтованими, підтверджені належними доказами і підлягають задоволенню.
Крім того, позивач на підставі п. 4.2 договору просить суд стягнути з відповідача пеню за несвоєчасну оплату товару в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на момент прострочки, від неоплаченої суми за кожен день прострочки, яка за розрахунком позивача складає -6 867, 28 грн. за період з 01.03.2011 р. до 30.08.2011 р.
Відповідно до ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).
Частиною 6 ст. 231 Господарського кодексу України передбачено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Здійснений позивачем розрахунок пені є арифметично вірним, відповідає вказаним вимогам законодавства та обставинам справи, а тому вимоги в цій частині позову підлягають задоволенню.
Враховуючи те, що відповідач порушив строки виконання грошового зобов'язання щодо здійснення розрахунку в строк встановлений договором, позивач просить суд стягнути з відповідача 35 % річних у розмірі 31 521, 96 грн. та 2 474, 30 грн. -інфляційних збитків.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до п. 4.3 договору відповідач, який прострочив виконання зобов'язання по оплаті товару згідно п. 3.4 даного договору, зобов'язаний сплатити позивачу суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь період прострочки, а також тридцять п'ять відсотків річних від простроченої суми за весь період прострочки.
Згідно розрахунку позивача 35 % річних за користування грошовими коштами за період з 01.03.2011 р. по 06.03.2012 р. складають 31 521, 96 грн., інфляційні збитки за період з березня 2011 року по січень 2012 року (включно) складають 2 474, 30 грн.
Здійснений позивачем розрахунок інфляційних збитків та 35 % річних від простроченої суми відповідає вимогам законодавства та обставинам справи, а тому вимоги в цій частині позову підлягають задоволенню.
Враховуючи вищезазначене, позовні вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 129 231, 54 грн. заборгованості за договором № ДГ-0111-01 від 30.01.2011 р., з яких: 88 368, 00 грн. -сума основного боргу, 2 474, 30 грн. -інфляційних збитків, 31 521, 96 грн. -35 % річних, 6 867, 28 грн. -пені є доведеними, обґрунтованими, підтверджені доказами, і підлягають задоволенню.
Оскільки спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, то судовий збір, відповідно приписів статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається судом на відповідача.
Враховуючи вищезазначене та керуючись ст.ст. 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
вирішив:
1. Позовні вимоги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити повністю.
2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства Компанія «Ельба»(08600, Київська область, місто Васильків, вулиця Володимирська, будинок 22, ідентифікаційний код - 31826636) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (51200, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер - НОМЕР_1) 88 368 (вісімдесят вісім тисяч триста шістдесят вісім) грн. 00 коп. -сума основного боргу, 2 474 (дві тисячі чотириста сімдесят чотири) грн. 30 коп. -інфляційних збитків, 31 521 (тридцять одна тисяча п'ятсот двадцять одна) грн. 96 коп. -35 % річних, 6 867 (шість тисяч вісімсот шістдесят сім) грн. 28 коп. -пені, 2 584 (дві тисячі п'ятсот вісімдесят чотири) грн. 63 коп. - судового збору.
3. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.
Дане рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги відповідно до ст. 85 ГПК України та може бути оскаржене в порядку, передбаченому чинним законодавством України.
Суддя Т.В. Лутак