Копія
Постанова
Іменем України
Справа № 2а-234/08/0121
11.10.10 м. Севастополь
Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Єланської О.Е.,
суддів Санакоєвої М.А. ,
Дадінської Т.В.
секретар судового засідання Плисенко Ф.Ю.
за участю сторін:
позивач - ОСОБА_2 у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином та своєчасно, про причину неявки суд не повідомив;
представник відповідача - Військової частини А 0156 м. Феодосія у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином та своєчасно, про причину неявки суд не повідомив;
прокурор м. Феодосії у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином та своєчасно, про причину неявки суд не повідомив;
розглянувши апеляційну скаргу Прокурора м. Феодосія на постанову Феодосійського міського суду Автономної Республіки Крим (суддя Копилян В.А.) від 06.05.08 року у справі № 2а-234/08
за позовом ОСОБА_2 (АДРЕСА_1)
до Військової частини А 0156 м. Феодосія (смт. Приморський, м. Феодосія, Автономна Республіка Крим, 98175)
заявник апеляційної скарги Прокурор м. Феодосія (вул. Українська, 5, м. Феодосія, Автономна Республіка Крим, 98100)
про стягнення заборгованості.
Постановою Феодосійського міського суду Автономної Республіки Крим від 06 травня 2008 року (суддя Копиляна В.А.) у справі № 2-а-234/08 задоволено адміністративний позов ОСОБА_2 до військової частини А 0156 Міністерства Оборони України про стягнення заборгованості по грошової компенсації за недоотримане речове майно. Стягнуто з військової частини А 0156 Міністерства Оборони України на користь ОСОБА_2 заборгованість по грошовій компенсації за недоотримане речове майно після звільнення з військової служби у сумі 4777 грн.12 коп., компенсацію у зв'язку з порушення стоків виплати заборгованості в сумі 3268 грн.00 коп., судові витрати по справі 80 грн.45 коп., а всього -8125,57 грн.
Не погодившись з постановою суду, прокурор м. Феодосії звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та в задоволені позову відмовити у повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції неправильно встановлені обставини справи. Апелянт вважає, що судом не повно з'ясовані норми Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань соціального захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і деяких інших осіб" від 03.11.2006 № 328-Y (який набрав чинності з 01.01.2007) якими врегульовано здійснення продовольчого та речового забезпечення військовослужбовців, а саме не передбачено за бажанням військовослужбовців одержувати грошову компенсацію замість продовольчих пайків і речового майна.
У судове засідання 11.10.2010 року сторони не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином та своєчасно, про причину неявки суд не повідомили.
Відповідно до вимог ч. 4 ст. 196 КАС України, неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.
Розглянувши справу в порядку статей 195, 196 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія встановила наступне.
Матеріали справи свідчать про те, що ОСОБА_2 проходив військову службу у військовій частині А 0156, наказом командира військової частини А 0156 № 185 від 25.12.2006 року він був звільнений у запас за пунктом 67 підпунктом «Б»- за станом здоров'я та виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення військової частини А 0156 (а.с.9).
Згідно до довідки-розрахунку № 245 (а.с.6) «на отримання грошової компенсації за належне до видачі речове майно»станом на 25.12.2006 року грошова компенсація складає 4777,12 грн. (а.с.6).
У частині 4 статті 17 Конституції України закріплено зобов'язання держави у забезпеченні соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей. Як визначено у статті 16 Закону України "Про Збройні Сили України" - держава забезпечує соціальні і правові гарантії військовослужбовцям внутрішніх військ і членам їх сімей. При цьому соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей здійснюється відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та інших нормативно-правових актів.
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Відповідно до частини 2 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей (в редакції від 02.06.2005) військовослужбовці одержують за рахунок держави грошове забезпечення, а також речове майно і продовольчі пайки або за бажанням військовослужбовця компенсацію замість них.
Відповідно п. 28 Постанови Кабінету Міністрів України N 1135 від 22.07.1998 року "Про забезпечення військовослужбовців Збройних Сил речовим майном у мирний час" військовослужбовці, звільнені з військової служби у запас або відставку з правом носіння військової форми одягу, за своїм бажанням можуть одержати речове майно, належне їм до одержання в місяці звільнення, або грошову компенсацію за нього за цінами на день підписання у військовій частині наказу про звільнення, положеннями п. 27 Постанови КМУ від 28.10.2004 року "Про речове забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час", яка чинна по теперішній час, встановлено, що військовослужбовці, звільнені у запас або відставку з правом носіння військової форми одягу, за бажанням можуть отримати речове майно, яке вони не отримали під час звільнення, або грошову компенсацію за нього за цінами на день підписання наказу про звільнення.
Статтями 2, 9, 9-1 Закону України "Про соціальний і правової захист військовослужбовців та членів їх сімей" передбачено, що ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України, держава гарантує матеріальне та інше забезпечення військовослужбовцям у розмірах, що стимулюють заінтересованість громадян України у військової службі.
Згідно зі статтею 2 Закону України "Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів" від 17 лютого 2000 року № 1459-Ш, дію частини 2 статті 9-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в частині одержання військовослужбовцями речового майна або за їх бажанням грошової компенсації замість них було призупинено.
Колегія суддів погоджується з висновком суду про те, що зупинення дії правової норми, якою передбачено право військовослужбовців на отримання компенсації продовольчого забезпечення, не означає припинення або втрати права військовослужбовців на отримання зазначених гарантій, а є лише відстроченням у часі. Таке відстрочення виконання у часі державою взятого на себе зобов'язання повинно розцінюватися як неналежне виконання нею зобов'язання, а саме його складової - обов'язку по реалізації гарантій, які надаються військовослужбовцям в силу їх особливого правового статусу та несення ними військової служби - виконання функцій по захисту Вітчизни як виконання конституційного обов'язку перед державою.
Отже, норми Закону України "Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів" від 17.02.2000 року, яким з 11 березня 2000 року зупинено дію ст.9-1 Закону № 2011, зокрема, в частині виплати військовослужбовцям грошової компенсації замість речового майна, поширюються на військовослужбовців, які перебувають на дійсній військовій службі та не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, у яких позивач виступає як військовослужбовець, звільнений з військової служби. Виходячи з аналізу тексту Закону України "Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів", слід зазначити, що вказана норма Закону поширюються тільки на військовослужбовців, які проходять дійсну військову службу.
Приймаючи до уваги, що позивач був звільнений у запас з військової служби і на нього не можуть бути розповсюджені положення Закону України "Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів" у частині призупинення одержання військовослужбовцями грошової компенсації за не отримане речове забезпечення, ним обґрунтовано визначений розмір компенсації.
Крім того, що відповідно до п. 2 ст. 9-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, мають право на отримання замість належних їм за нормами забезпечення предметів речового майна грошової компенсації в розмірі вартості зазначених предметів.
Таким чином, невиплата військовою частиною А-0156 ОСОБА_2 грошової компенсації за не отримане речове майно при звільненні не може вважатися такими, що здійсненні на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, безсторонньо (неупереджено), добросовісно та розсудливо. Відповідач у цьому питанні проявив бездіяльність, чим порушив права позивача передбачені діючим законодавством, як особи звільненої з лав Збройних Сил України.
Крім того, пунктом 2 Рішення Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 визнані такими, що не відповідають Конституції України серед інших положення п. 67 розділу ІІ Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік", якими скасовано п. 2 ст. 9-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Таким чином, норми про матеріальне забезпечення військовослужбовців, їх соціальний захист, встановлені законодавством України не можуть бути скасовані чи знижені без відповідної компенсації. Надання їм пільг, компенсацій та гарантій не можуть ставитися у залежність від грошових доходів та відповідного бюджетного фінансування.
Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем порушено право позивача на отримання компенсація, яка гарантована державою.
Разом з тим, судова колегія вважає, що задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення компенсації у зв'язку з порушенням строків виплати заборгованості за не отримане речове майно в сумі 3268 грн. 00 коп., суд помилково застосував до даних правовідносин Закон України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" № 20580 від 19.10.2000 року.
Відповідно до Положення про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.1997 року № 1427, компенсація проводиться власником або уповноваженим ним органом у зв'язку з порушенням встановлених термінів виплати нарахованої, але не виплаченої своєчасно заробітної плати.
Пунктом 2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078, передбачено, що індексації підлягають грошові кошти громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, у тому числі грошове забезпечення військовослужбовців.
Таким чином, судова колегія вважає, що не підлягають компенсації та індексації сума несвоєчасної виплати грошової компенсації за не отримане речове майно, оскільки стягнута на користь позивача грошова компенсація за речове майно не відноситься до грошового забезпечення військовослужбовців.
Керуючись статтями 195, ч. 1 п. 3 ст. 198, ч. 1 п. 4 ст. 202, 205, 207, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Апеляційну скаргу Прокурора м. Феодосія на постанову Феодосійського міського суду Автономної Республіки Крим (суддя Копилян В.А.) від 06.05.08 року у справі № 2а-234/08, задовольнити частково.
2. Постанову Феодосійського міського суду Автономної Республіки Крим від 06.05.08 року у справі № 2а-234/08 в частині задоволення позову ОСОБА_2 про стягнення компенсації у зв'язку з порушенням строків виплати заборгованості в сумі 3268 грн.00 коп., за не отримане речове майно та стягнення з військової частині А 0156 судового збору, скасувати.
3. Постановити в цієї частині нову постанову:
В позові про стягнення компенсації у зв'язку з порушенням строків виплати заборгованості в сумі 3268 грн.00 коп., за не отримане речове майно та стягнення з військової частині А 0749 судового збору - відмовити.
Судові витрати віднести за рахунок Державного бюджету України.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення згідно з частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанову може бути оскаржено в порядку статті 212 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою касаційна скарга на судові рішення подається протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення постанови в повному обсязі.
Повний текст судового рішення виготовлений 18 жовтня 2010 р.
Головуючий суддя підпис О.Е.Єланська
Судді підпис М.А.Санакоєва
підпис Т.В. Дадінська
З оригіналом згідно
Суддя О.Е.Єланська