Копія
Іменем України
Справа № 2а-1448/09/2770
16.06.10 м. Севастополь
Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Єланської О.Е.,
суддів Яковенко С.Ю. ,
Щепанської О.А.
секретар судового засідання Плисенко Ф.Ю.
за участю сторін:
позивач - ОСОБА_2, НОМЕР_1, виданий Ленінським РВ ГУМВС України в м. Севастополі від 14.09.01 року;
представник відповідача - Начальника Управління Міністерства внутрішніх справ в м.Севастополі - ОСОБА_1, посвідчення УСВ НОМЕР_2, довіреність № 2/589 від 16.04.08 року;
представник відповідача - Управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Севастополі- ОСОБА_1, посвідчення УСВ НОМЕР_2, довіреність № б/н від 22.04.09 року;
розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Окружного адміністративного суду міста Севастополь (суддя Лотова Ю.В.) від 30.10.09 року у справі № 2а-1448/09/2770
за позовом ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, 99007)
до Начальника Управління Міністерства внутрішніх справ в м. Севастополі Петухова В.А. (АДРЕСА_2, 99011)
про скасування наказу та зобов'язання вчинити певні дії.
ОСОБА_2 18.08.2009 року звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Севастополі та Начальника Управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Севастополі Петухова В.А. про скасування наказу № 143 о/с від 22.08.2008 року про звільнення його зі служби в органах внутрішніх справ України; встановлення надбавки, згідно з наказом Управління Міністерства внутрішніх справ України № 499 від 31.12.2007 року та Постанови Кабінету Міністрів України № 1294 від 07.11.2007 року за інформаційно-аналітичну працю; здійснення виплати перерахованої заробітної плати за період з 22.08.2008 року по 14.08.2009 рік за час вимушеного прогулу та поновлення позивача на пільгової черзі на отримання житла з 07.02.1990 року і пільгового права на отримання житла, як учаснику бойових дій.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Севастополя від 30.10.2009 року (суддя Лотова Ю.В.) у справі № 2а-1448/09/2770 у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_2 до Управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Севастополі, Начальника Управління Міністерства внутрішніх справ України в м.Севастополі Петухова В.А. про скасування наказу та зобов'язання вчинити певні дії, було відмовлено у повному обсязі
Не погодившись з постановою суду першої інстанції від 30.10.2009 року ОСОБА_2 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Розглянувши справу в порядку статей 195, 196 Кодексу адміністративного судочинства України, заслухавши пояснення позивача, заперечення на апеляційну скаргу представника відповідача, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія встановила наступне.
Стаття 19 Конституції України визначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Оцінюючи правомірність дій відповідача щодо прийняття спірного рішення, слід керуватися критеріями, закріпленими у частині 3 статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного суб'єкта.
Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Стаття 19 Конституції України зобов'язує орган влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Отже "на підставі" означає, що суб'єкт владних повноважень повинний бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України та зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.
"У межах повноважень" означає, що суб'єкт владних повноважень повинен вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, встановлених законами.
"У спосіб" означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури вчинення дії, і повинен обирати лише встановлені законом способи правомірної поведінки при реалізації своїх владних повноважень.
Суд з'ясовує, чи використане повноваження, надане суб'єкту владних повноважень, з належною метою; обґрунтовано, тобто вчинено через вмотивовані дії; безсторонньо, тобто без проявлення неупередженості до особи, стосовно якої вчиняється дія; добросовісно, тобто щиро, правдиво, чесно; розсудливо, тобто доцільно з точки зору законів логіки і загальноприйнятих моральних стандартів; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, тобто з рівним ставленням до осіб; пропорційно та адекватно; досягнення розумного балансу між публічними інтересами та інтересами конкретної особи.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 проходив службу в органах внутрішніх справ України в м. Севастополі.
На підстави його рапортів від 16.06.2008 року (а.с.139) та від 18.08.2008 року (а.с.138) відповідно до яких позивач «у зв'язку з погіршенням стану здоров'я, що не дозволяє в повному обсязі виконувати службові обов'язки»просив звільнити його «з органів внутрішніх справ України з нарахуванням пенсії за вислугу років», наказом УМВС України в місті Севастополі від 22.08.2008 року № 143 о/с по особовому складу, підполковник міліції ОСОБА_2, заступник начальника відділу - начальник штабу Гагарінського РВ УМВС України в м. Севастополі 22 серпня 2008 року був звільнений у відставку за ст. 65 «А»(за віком) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом ОВС України (а.с.8,140).
Згідно з ч. 1 ст. 18 Закону України "Про міліцію" від 20.12.1990 року № 565-XII порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ України, затверджуваним постановою Кабінету Міністрів України 29.07.1991 року за № 114.
Статтею 62 вищевказаного Положення встановлено, що звільнення осіб рядового і начальницького складу зі служби провадиться:
а) у запас Збройних Сил (з постановкою на військовий облік), якщо звільнені особи не досягли граничного віку, встановленого Законом "Про загальну військову повинність" для перебування в запасі осіб, які мають військові звання і за станом здоров'я придатні до військової служби;
б) у відставку, якщо звільнені особи досягли граничного віку, встановленого Законом "Про загальну військову повинність" для перебування в запасі осіб, які мають відповідні військові звання або визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров'я до військової служби (із зняттям з військового обліку).
Відповідно до п. "а" ст. 65 Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ України , особи рядового і начальницького складу звільняються зі служби у відставку (із зняттям з військового обліку) за віком - при досягненні граничного віку, встановленого Законом "Про загальну військову повинність" для перебування в запасі осіб, які мають відповідні військові звання.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 були подані два рапорти про звільнення його з органів внутрішніх справ України з нарахуванням пенсії за вислугу років від 16.06.2008 року та 18.08.2008 року.
На підставі цих рапортів та з урахуванням вищезазначених вимог Положення та ст.ст. 28, 32 Закону України від 25.03.1992 року «Про військовий обов'язок і військову службу" щодо граничного віку, встановленого для перебування в запасі, осіб, які мають відповідні військові звання (військове звання позивача -рядовий, граничний вік встановлений законом для перебування в запасі осіб з вказаним званням -до 40 років), його було звільнено у відставку за ст..65 п. "А" (за віком) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом ОВС України.
Частиною 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Отже, ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції не знайшло підтвердження, посилання ОСОБА_2, не те, що рапорти були написані ним під тиском з боку керівництва УМВС України в м. Севастополі. У зв'язку з чим, колегія суддів вважає доведеним той факт, що бажання позивача звільнитися було його вільним волевиявленням.
21.08.2008 року позивачу, Службою охорони здоров'я УМВС України в м. Севастополі було надано направлення № 48/172 у Терапевтичне відділення ЦГ МВС України, відповідно до якого «У зв'язку із звільненням у відставку підполковник милиці ОСОБА_2 був спрямований на обстеження і стаціонарне лікування»(а.с.9), що відповідає вимогам наказу № 1276 від 16 грудня 2003 року «Про затвердження Інструкції про організацію роботи з пенсійного забезпечення військовослужбовців внутрішніх військ та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ України і членів їхніх сімей».
Копією «листка звільнення від службових обов'язків через тимчасову непрацездатність» підтверджується, що позивач знаходився на лікуванні у стаціонарі з 26.08.2008 року по 12.09.2008 рік (а.с.12). Тобто позивач знаходився на лікуванні після звільнення його у відставку.
У апеляційної скарзі ОСОБА_2, стверджує, що про наказ № 142 о/с від 22.08.2008 року він дізнався лише знаходячись у шпиталі 04.09.2008 року, проте це спростовується тім, що відповідно до направлення Служби охорони здоров'я УМВС України в м. Севастополі у терапевтичне відділення ЦГ МВС України від 21.08.2008 року № 48/172, ОСОБА_2 був спрямований на обстеження і стаціонарне лікування у зв'язку із звільненням у відставку. Звільнення його у відставку було здійснено на підставі його двох рапортів з власної ініціативи. Таким чином, позивачеві було своєчасно відомо про своє звільнення з органів внутрішніх справ, а також про видання наказу № 143 о/с від 22.08.2008 року.
З урахуванням викладеного, суд першої інстанції правильно прийшов до висновку про відсутність законних підстав для скасування наказу від 22.08.2008 року № 143 о/с по особовому складу щодо звільнення у відставку ОСОБА_2
Щодо вимог позивача про встановлення йому надбавки за інформаційно-аналітичну роботу з 01.01.2008 року по 22.08.2008 рік згідно до наказу № 499 від 31.12.2007 року УМВС України та постанови КМУ «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ»№ 1294 від 07.11.2007 року то слід зазначити, що надбавка за інформаційно-аналітичну працю являється додатковим видом грошового забезпечення і відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 1294 від 7 листопада 2007 року «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу»та наказу МВС України № 499 від 31 грудня 2007 року «Про впорядкування структури та умов грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ»надано тільки право, а не обов'язок керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання, на підставі мотивованого подання керівника структурних підрозділів, індивідуально встановлювати вказану надбавку особам середнього, старшого і вищого начальницького складу.
Отже, матеріалами справи встановлено, та не спростовується і позивачем, що ні відповідного подання керівника структурного підрозділу, ні відповідного наказу керівника державного органу про встановлення вказаної надбавки не існує.
Таки чином, суд першої інстанції правильно прийшов до висновку, що у 2008 року, начальником Управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Севастополі Пєтуховим В.А., відповідне рішення про встановлення надбавки інформаційно-аналітичне забезпечення органів державної влади не приймалося, а тому у позивача відсутні підстави для її одержання.
Крім того, відповідно до п. 8 Постанови КМУ "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу" № 1294 у разі зменшення у зв'язку з прийняттям цієї постанови розміру грошового забезпечення (без премії) в окремих військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу на період їх служби на займаній посаді та у військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, яким передбачено збереження умов грошового забезпечення за попередньою посадою, установлюється щомісячна доплата, розмір якої визначається як різниця між розміром грошового забезпечення (без премії), встановленим до набрання чинності цією постановою, і грошовим забезпеченням, установленим за новими умовами.
Згідно з довідками про грошове забезпечення ОСОБА_2 за грудень 2007 року та січень-серпень 2008 року (а.с.144,143), зменшення грошового забезпечення позивача у 2008 році, яке давало би право на встановлення щомісячної доплати, не відбулось.
Крім того відповідно до ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст. 100 ч. 1 КАС України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
В п. 13 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 06.03.2008 року № 2 "Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ" зазначено, що при розгляді спорів з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби застосовуються строки звернення до суду, встановлені спеціальними законами. У разі коли ці закони зазначені питання не врегульовують, то з врахуванням необхідності субсидіарного застосування законів про працю суди повинні виходити із строків звернення до суду, визначених частиною першою статті 233 Кодексу законів про працю України.
Спеціальними законами, що регламентують проходження служби в органам внутрішніх справ, строки звернення до суду із зазначених питань не визначені, тому суд першої інстанції правильно прийшов до висновку про застосування приписів ч. 1 ст. 233 Кодексу законів про працю України, відповідно до якої працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Згідно з даними особової справи ОСОБА_2 одержав трудову книжку 26.09.2008 року, розрахунки при звільненні здійсненні відповідачем у серпні 2008 року, одноразову грошову допомогу при звільненні позивач отримав у лютому 2009 року.
З адміністративним позовом ОСОБА_2 звернувся до суду тільки 18.08.2009 року (а.с.4). Таким чином, пропустив строк звернення до суду з позовними вимогами у цій частині позовних вимог. Поважність причин пропуску зазначених строків не довів.
Відповідач наполягає на відмові у задоволенні адміністративного позову у зв'язку з пропущенням позивачем строків звернення до суду.
Щодо вимог ОСОБА_2 про поновлення його на пільгової черзі на отримання житла з 07.02.1990 року і пільгового права на отримання житла, як учаснику бойових дій то слід зазначити, що відповідно до ст. 42 Житлового кодексу України громадянам, які перебувають на обліку потребуючих поліпшення житлових умов, жилі приміщення надаються в порядку черговості. З числа громадян, взятих на облік потребуючих поліпшення житлових умов, складаються списки осіб, які користуються правом першочергового одержання жилих приміщень. Черговість надання жилих приміщень визначається за часом взяття на облік (включення до списків осіб, які користуються правом першочергового одержання жилих приміщень).
Таким чином, у тих випадках, коли громадянин із загальної черги за його заявою береться на пільгову чергу, черговість визначається з часу взяття на пільгову, а не на загальну чергу.
Як встановлено матеріалами справи, ОСОБА_2 працював в органах внутрішніх справ з 1986 року, з 1989 року - у місті Севастополі. В 1990 році він був поставлений на квартирний облік в УМВС, як молодий спеціаліст. У 1993 році позивач був звільнений зі служби в органах внутрішніх справ за власним бажанням, у зв'язку з чим знятий з квартирного обліку в УМВС і це рішення він не оскаржував. Після повернення на службу та подання відповідних документів у 2004 році ОСОБА_2 був поставлений на квартирний облік на загальну чергу. Зазначене рішення позивачем також не оскаржувалось.
24 грудня 2008 року на підставі висновку комісії УМВС України в м. Севастополі про реалізації положень Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантій їх соціального захисту»на підставі постанови Ленінського районного суду м. Севастополя від 31.10.2008 року, пенсіонер ОВС ОСОБА_2, був визнаний учасником бойових дій (а.с.134-135).
08 січня 2009 року ОСОБА_2 було одержано посвідчення ветерана війни - учасника бойових дій (а.с.31,137), що дає право на пільги, встановлені законодавством України, у тому числі на першочергове отримання житла.
Після одержання від позивача усіх необхідних документів в травні 2009 року житлово-побутовою комісією УМВС України в м. Севастополі було прийнято рішення № 2 від 23.06.2009 року про внесення змін до списку квартирного обліку і про постановку ОСОБА_2 на пільгову чергу на одержання житла (а.с.136). Таким чином, відповідно до матеріалів справи, ОСОБА_2 перебуває на квартирному обліку при УМВС України в м. Севастополя з 07.02.1990 року. Станом на 25.06.2009 рік номер загальної черги -94, номер в черзі на першочергове придбання житла (як учасника бойових дій) -57.
Оскільки право на пільгову чергу на одержання житла позивач набув тільки після визнання його учасником бойових дій у 2008 року, інших доказів, що підтверджують його право на пільгову чергу на отримання житла з 07.02.1990 року ОСОБА_2 не надано, тому підстав для поновлення його на пільгової черзі на отримання житла з 07.02.1990 року не має.
Враховуючи викладене, колегія судів приходить до висновку, що відповідач -суб'єкт владних повноважень діяв неупереджено, обґрунтовано, з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, права позивача не були порушені відповідачем, обставини справи встановлені судом першої інстанції повно і правильно, підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують його законності та обґрунтованості.
Керуючись статтями 195, 196, ч. 1 п. 1 ст. 198, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Окружного адміністративного суду міста Севастополь (суддя Лотова Ю.В.) від 30.10.09 року у справі № 2а-1448/09/2770, залишити без задоволення.
Постанову Окружного адміністративного суду міста Севастополь (суддя Лотова Ю.В.) від 30.10.09 року у справі № 2а-1448/09/2770, залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення згідно з частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвалу може бути оскаржено в порядку статті 212 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення постанови в повному обсязі.
Повний текст судового рішення виготовлений 21 червня 2010 р.
Головуючий суддя підпис О.Е.Єланська
Судді підпис С.Ю. Яковенко
підпис О.А.Щепанська
З оригіналом згідно
Суддя О.Е.Єланська