Копія
Постанова
Іменем України
Справа № 2а-197/09/0122
30.04.10 м. Севастополь
Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Єланської О.Е.,
суддів Іщенко Г.М. ,
Щепанської О.А.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м. Сімферополя АР Крим на постанову Центрального районного суду м. Сімферополя (суддя Малухін В.В.) від 07.07.09 року у справі № 2а-197/09
за позовом ОСОБА_2 (АДРЕСА_1)
до Управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м. Сімферополя АР Крим (вул. Дм. Ульянова, 10, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, 95013)
про стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги.
Постановою Центрального районного суду м. Сімферополя від 07.07.09 року у справі № 2а-197/09 адміністративний позов ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м. Сімферополя АР Крим про стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги, задоволені частково. Визнано дії Управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м. Сімферополя АР Крим пов'язані із невиконанням вимог ст. 6 Закону України " Про соціальний захист дітей війни" по підвищенню пенсії на 30% від мінімальної пенсії за віком ОСОБА_2, протиправними. Стягнуто з Управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м. Сімферополя АР Крим на користь ОСОБА_2 щомісячну недоотриману допомогу в сумі 1170 грн. 60 коп. В задоволені решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з постановою суду Управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м. Сімферополя АР Крим звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить постанову суду першої інстанції скасувати, як ухвалену з порушенням норм матеріального права, прийняти нову постанову, якою у задоволенні вимог позивача відмовити, посилаючись на те, що судом першої інстанції в неповному обсязі з'ясовані обставини, що мають значення для справи, відповідач діяв виключно в межах повноважень, наданих Фонду законами України та підзаконними нормативно-правовими актами. Зокрема заявник посилається на те, що Законом України "Про соціальний захист дітей війни" передбачено, що фінансування виплат відповідно до наведеного Закону проводиться з державного бюджету України, а не з бюджету Пенсійного фонду України. Крім того, частиною третьою статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом.
Справа розглядається в порядку письмового провадження відповідно до статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження, якщо всі особи, які беруть участь у справі, заявили клопотання про вирішення справи за їхньої відсутності.
Розглянувши справу в порядку статей 195, 196, 197 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правову оцінку обставин у справі та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія встановила наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_2, народився ІНФОРМАЦІЯ_1 року та має статус дитини війни відповідно до статті 1 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", згідно з якою дитиною війни є особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (02.09.1945) Другої світової війни було менше 18 років, що підтверджується наявної в матеріалах справи копією паспорта позивача, серії ЕС НОМЕР_1 (а.с. 5).
Зазначений статус надає позивачу право на всі пільги та соціальні гарантії, передбачені цим Законом, в тому числі право на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, що передбачено статтею 6 зазначеного Закону.
Згідно зі статтями 99, 100 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін. Якщо суд визнає причину пропущення строку звернення до суду поважною, адміністративна справа розглядається і вирішується в порядку, встановленому цим Кодексом.
Доказів поважності причини пропуску строку звернення до суду за захистом своїх прав в цій частині позивач не надав.
Відповідач в апеляційній скарзі наполягав на застосуванні положень статей 99, 100 Кодексу адміністративного судочинства України в частині відмови в задоволенні позову у зв'язку з пропуском позивачем строку звернення до суду.
З таких підстав судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції щодо того, що спір має бути вирішений в межах позовної давності, а саме, за період 2008 року. Вимоги про стягнення підвищення пенсії за 2006 та 2007 роки відповідно задоволенню не підлягають.
За даними позивача відповідачем у 2006, 2007 роках позивачу підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, не виплачувалось, а в 2008 році -виплачувалось не у повному обсязі.
Згідно довідки відповідача б/н від 23.07.2009 року позивачу здійснювалась виплата спірного підвищення в 2008 році:
з січня по березень - 47,00грн., щомісячно,
з квітня по червень - 48,10грн., щомісячно,
з липня по вересень - 48,20грн., щомісячно,
з жовтня по грудень - 49,80грн.
Відповідно до частини 1 статті 28 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у жінок -20 років страхового стажу встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
При цьому статтею 28 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом.
Разом з тим, судова колегія вважає правомірним застосування судом першої інстанції саме частини 1 статті 28 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", оскільки в даному випадку мінімальний розмір пенсії за віком використовується не для визначення розміру будь-якої пенсії, а лише як коефіцієнт для визначення розміру щомісячної доплати до пенсії, передбаченої Законом України „Про соціальний захист дітей війни", оскільки цей закон передбачає в якості критерію визначення розміру щомісячної доплати до пенсії, що на думку судової колегії, не суперечить вимогам частини 3 статті 28 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках, передбачених законом. Таким чином, щомісячна доплата до пенсії для дітей війни є формою соціального забезпечення громадян, які відповідно до спеціального закону, є дітьми війни. Тобто, фактично ця щомісячна надбавка є формою реалізації конституційного права громадян, які є дітьми війни, на соціальний захист.
Слід зазначити, що відповідно до статті 7 Закону України „Про соціальний захист дітей війни" фінансове забезпечення державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок Державного бюджету України, а не за рахунок бюджету Пенсійного фонду України. За умови відсутності у державному бюджеті коштів на виплату щомісячних надбавок дітям війни це створює ситуацію правової невизначеності стосовно джерела коштів, з яких має виплачуватися зазначена надбавка. Разом з тим, на думку судової колегії вказані обставини не можуть бути підставою для порушення прав громадян на соціальний захист, в тому числі й на отримання надбавки до пенсії, яка прямо передбачена законом.
Судова колегія вважає, що реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Правовідносини, що виникають в процесі реалізації права на отримання надбавки до пенсії основані на принципі юридичної визначеності. Зазначений принцип не дозволяє державі посилатися на відсутність певного нормативного акта, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах.
Враховуючи те, що позивач є дитиною війни, він наділений державою певним правовим статусом, який включає в себе й право на додаткові елементи соціального захисту, зокрема право на отримання надбавки до пенсії. Наділивши дітей війни зазначеною соціальною гарантією, держава таким чином взяла на себе публічне зобов'язання забезпечити належний матеріальний рівень осіб, які є дітьми війни. Тобто, між позивачем і державою встановлено певний правовий зв'язок у визначеній сфері життєдіяльності, який характеризується наявністю зобов'язання держави забезпечити соціальний захист дітей війни.
Підпунктом 2 пункту 41 розділу II Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" № 107-VI від 28.12.2007 року текст статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" викладений в такій редакції: "Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни".
Разом з тим, рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року № 10-рп/2008 підпункт 2 пункту 41 розділу II Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" № 107-VI від 28.12.2007 визнаний таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційними).
Статтею 152 Конституції України передбачено, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Відповідно до частини третьої статті 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, у тому числі і для дітей війни.
Отже з травня 2008 року у позивача виникло право на підвищення пенсії у розмірі 30%. Позовні вимоги за період з січня по квітень 2008 року не підлягають задоволенню, оскільки відповідачем спірна допомога в цей період виплачувалась у встановленому Законом України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" № 107-VI від 28.12.2007 розмір, якої був визначений неконституційним лише 22.05.2008 року.
Законом України „Про загальнообов'язкове пенсійне страхування" на 2008 рік встановлено мінімальну пенсію за віком з 01.04.2008 року по 30.06.2008 рік у розмірі 481 грн., з 01.07.2008 року по 30.09.2008 рік -482 грн., з 01.10.2008 року по 31.12.2008 рік.
За таких обставин, підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, дітям війни за період з травня по грудень 2008 року, яке підлягає виплаті позивачу, складає 780,40 грн., згідно правильного розрахунку суду першої інстанції, з урахуванням нарахованого та виплаченого підвищення в розмірі 10% мінімальної пенсії за віком, а саме, 481грн. х 30% х 2 + 482грн. х 30% х 3 + 498грн. х 30% х 3.
Згідно з частиною 1 статі 17 Закону України „Про виконання рішення та застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основних свобод та протоколи до неї і практику Європейського суду, як джерела права.
При розгляді справи „Кечко проти України" Європейський Суд з прав людини також зауважив, що у межах свободи дій держави, Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату надбавок (виплат) з державного бюджету, вносячи відповідні зміни в законодавство. Проте, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти в цих виплатах, поки відповідні положення є чинними і в них не внесені відповідні зміни.
Відповідно до ч. 1 п. 1 статті 202 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи.
За таких обставин, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про те, що приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, відповідно до вимог статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" за період з травня по грудень 2008 року не врахував суму, яка вже була виплачена позивачу (що підтверджується довідкою відповідача б/н від 23.07.2009 року, а.с. 34), таким чином, апеляційна скарга підлягає частковому задоволення, а постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню.
Керуючись статтями 195, 196, ч. 1 п. 3 ст. 198, ч. 1 п. 1 ст. 202, 205, 207, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м. Сімферополя АР Крим на постанову Центрального районного суду м. Сімферополя (суддя Малухін В.В.) від 07.07.09 року у справі № 2а-197/09, задовольнити частково.
2. Постанову Центрального районного суду м. Сімферополя (суддя Малухін В.В.) від 07.07.09 року у справі № 2а-197/09, скасувати.
3. Прийняти нову постанову.
"Адміністративний позов ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м. Сімферополя АР Крим про стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги, задовольнити частково.
Визнати дії Управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м. Сімферополя АР Крим щодо не нарахування ОСОБА_2 підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, відповідно до вимог статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" за період з травня по грудень 2008 року, протиправною.
Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м. Сімферополя АР Крим нарахувати та виплатити ОСОБА_2 підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, відповідно до вимог статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" за період з травня по грудень 2008 року у розмірі 780,40 грн.
4. В інший частині позову відмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення згідно з частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Згідно пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України №1691-VI від 18.02.2010 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвідомчості справ, пов'язаних із соціальними виплатами" касаційна скарга подається безпосередньо до Верховного Суду України протягом одного місяця після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.
Головуючий суддя підпис О.Е.Єланська
Судді підпис Г.М. Іщенко
підпис О.А.Щепанська
З оригіналом згідно
Суддя О.Е.Єланська