11 квітня 2012 р. Справа № 15888/10
Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Онишкевича Т.В.,
суддів Хобор Р.Б., Попка Я.С.,
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Міжгірському районі Закарпатської області на постанову Міжгірського районного суду Закарпатської області від 01 лютого 2010 року у справі за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Міжгірському районі Закарпатської області про зобов'язання провести нарахування та виплату підвищення до пенсії, як дитині війни,
17 грудня 2009 року ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом, у якому просила зобов'язати управління Пенсійного фонду України в Міжгірському районі Закарпатської області (далі - УПФ України в Міжгірському районі) нарахувати та виплатити їй передбачену ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» щомісячну державну соціальну допомогу за 2007-2008 роки у розмірі 2243,40 грн.
Постановою Міжгірського районного суду Закарпатської області від 01 лютого 2010 року вказаний позов задоволено частково та зобов'язано УПФ України в Міжгірському районі нарахувати та виплатити позивачці передбачене ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» підвищення до пенсії за період з 09 липня по 31 грудня 2007 року та з 22 травня по 31 грудня 2008 у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
У поданій апеляційній скарзі УПФ України в Міжгірському районі просить зазначену постанову скасувати і прийняти нову про відмову у задоволенні вимог позивачки в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права. Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що законодавство України не містить жодного нормативного акту, прийнятого на виконання вимог ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» про підвищення розміру пенсій дітей війни на 30 % мінімальної пенсії за віком та не врегульовує питання про те, які саме органи мають проводити такі виплати, за рахунок яких коштів і джерел. Крім того, був невизначений порядок обчислення спірної доплати та її розмір. Стверджує, що при ухваленні оскаржуваного рішення судом не були враховані положення бюджетного законодавства України, а також видаткові можливості основного фінансового документу держави і Пенсійного фонду України.
Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання апеляційного суду не з'явилися, а відтак на підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апелянта у їх сукупності, апеляційний суд приходить до переконання, що подана апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних мотивів.
Частково задовольняючи вимоги позивачки суд виходив із того, що вона належить до категорії громадян, на яких поширюються державні соціальні гарантії дітям війни, а тому має право на встановлене ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» підвищення до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком. Оскільки Конституційний Суд України своїми рішеннями від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 та від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 визнав неконституційними окремі положення Законів України про Державний бюджет України на 2007-2008 рр., якими було зупинено і обмежено право на отримання спірних доплат, відмова УПФ України в Міжгірському районі у проведенні нарахування і виплати позивачці щомісячної надбавки у вищезазначеному розмірі за період з 09 липня по 31 грудня 2007 року та з 22 травня по 31 грудня 2008 року є протиправною. При вирішенні питання про поновлення строку звернення до суду необхідно застосувати положення ч.2 ст. 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Такі висновки суду першої інстанції, на думку апеляційного суду, частково відповідають нормам матеріального і процесуального права та фактичним обставинам справи.
Безспірно встановлено, що позивачка є дитиною війни та відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» у редакції, що була чинною на час виникнення та існування спірних правовідносин у 2007-2008 рр., мала право на підвищення виплачуваної їй відповідачем пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком.
Рішеннями Конституційного Суду України від 09.07.2007 року та 22.05.2008 року визнано такими, що не відповідають Конституції України, положення Законів України про Державний бюджет на 2007-2008 рр., якими було зупинено (обмежено) дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», із вказівкою на те, що дані рішення Конституційного Суду України мають преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними.
За чинним законодавством України розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Іншого нормативно-правового акта, який б визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.
Відповідно до ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Разом із тим, при вирішенні адміністративного позову позивачки судом першої інстанції безпідставно не враховано, що згідно із ч. 2 ст. 99 КАС України у редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин та вирішення справи судом першої інстанції, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін (ч.1 ст. 100 КАС України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин та вирішення справи судом першої інстанції).
З матеріалів справи видно, що позивачка з даним адміністративним позовом звернулася до суду 17 грудня 2009 року, тобто з пропущенням встановленого законом річного строку звернення до суду.
Достатніх поважних причин, які б позбавляли можливості своєчасно звернутися до суду за захистом своїх порушених прав з часу прийняття Конституційним Судом України рішення за № 6-рп/2007 від 09.07.2007 року та № 10-рп/2008 від 22.05.2008 року, позивачкою не наведено.
Посилання суду першої інстанції на положення ч. 2 ст. 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», як на підставу для поновлення пропущеного позивачем строку звернення до суду, на думку апеляційного суду, є помилковими, оскільки зазначеною нормою закону передбачено виплату за минулий час без обмежень будь-якими строками нарахованої, але не затребуваної своєчасно пенсії, до якої спірна доплата не належить.
За таких обставин, виходячи із встановленого законом річного строку звернення до адміністративного суду, на застосуванні якого наполягав відповідач, апеляційний суд приходить до переконання про правомірність задоволення судом першої інстанції вимог лише за період з 17 грудня по 31 грудня 2008 року.
Оскільки функції з призначення, нарахування та виплати пенсії позивачки здійснює Пенсійний фонд України в особі управління в Міжгірському районі Закарпатської області, відповідний обов'язок судом першої інстанції правильно покладено на відповідача у справі.
Правових підстав чи застережень щодо неможливості підвищення пенсії позивачці у передбаченому ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» розмірі суд апеляційної інстанції не вбачає.
Посилання апелянта на відсутність бюджетного фінансування встановленого дітям війни підвищення до пенсії, як на причину невиконання державою взятих на себе зобов'язань, до уваги не приймаються, оскільки реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кечко проти України»).
Доводи апелянта в іншій частині на правомірність оскаржуваної постанови не впливають та уваги до не приймаються.
Таким чином, оскільки при вирішенні даного публічно-правового спору у частині задоволення вимог позивачки судом першої інстанції було допущено порушення норм процесуального права, а мотиви, з яких виходив суд під час ухвалення свого рішення, не відповідають фактичним обставинам справи, оскаржувана постанова у цій частині підлягає скасуванню з прийняттям нової про часткове задоволення позову.
Питання про розподіл судових витрат у справі вирішується виходячи з положень ст. 94 КАС України.
Керуючись ст.ст. 195, 197, 198, 200, 202, 205, 207, 254 КАС України апеляційний суд,
апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Міжгірському районі Закарпатської області задовольнити частково.
Постанову Міжгірського районного суду Закарпатської області від 01 лютого 2010 року у справі № 2а-6/10 у частині задоволення адміністративного позову ОСОБА_1 скасувати і прийняти у цій частині нову постанову, якою вимоги позивачки задовольнити частково.
Зобов'язати управління Пенсійного фонду України в Міжгірському районі Закарпатської області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 передбаченого ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» підвищення до пенсії, як дитині війни, у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, обчисленої виходячи з вимог ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» і ст. 58 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», за період з 17 грудня по 31 грудня 2008 року з урахуванням проведених виплат.
Присудити з Державного бюджету України на користь позивачки ОСОБА_1 1 (одну) грн. 70 коп. судового збору.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
У іншій частині постанову Міжгірського районного суду Закарпатської області від 01 лютого 2010 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, що беруть участь у справі, та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя Т.В.Онишкевич
Судді Р.Б.Хобор
Я.С.Попко