"11" квітня 2012 р. № 11898/11
Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Онишкевича Т.В.,
суддів Хобор Р.Б., Попка Я.С.,
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Пустомитівському районі Львівської області на постанову Пустомитівського районного суду Львівської області від 24 листопада 2010 року у справі за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Пустомитівському районі Львівської області про зобов'язання провести нарахування та виплату підвищення до пенсії, як дитині війни,
В жовтні 2010 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому просив зобов'язати управління Пенсійного фонду України в Пустомитівському районі Львівської області (далі - УПФ України в Пустомитівському районі) нарахувати та виплатити йому передбачену ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» щомісячну державну соціальну допомогу за 2007-2008 роки у розмірі 2612,30 грн.
Постановою Пустомитівського районного суду Львівської області від 24 листопада 2010 року вказаний позов задоволено частково та зобов'язано УПФ України в Пустомитівському районі провести позивачу нарахування та виплату щомісячної надбавки до пенсії, як дитині війни, за період з 09 липня по 31 грудня 2007 року та з 22 травня по 31 грудня 2008 року у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком. Крім того, на користь позивача з Державного бюджету України присуджено судові витрати в сумі 3,40 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
У поданій апеляційній скарзі УПФ України в Пустомитівському районі просить зазначену постанову скасувати і прийняти нову про відмову у задоволенні вимог позивача в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та неповноту з'ясування істотних обставин справи. Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що законодавство України не містить жодного нормативного акту, прийнятого на виконання вимог ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» про підвищення розміру пенсій дітей війни на 30 % мінімальної пенсії за віком та не врегульовує питання про те, які саме органи мають проводити такі виплати, за рахунок яких коштів і джерел. Просить врахувати, що встановлений ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсії за віком застосовується виключно для визначення розміру пенсій, призначених відповідно до зазначеного Закону, і не може враховуватися для перерахунків або підвищень інших пенсій. Стверджує, що при ухваленні оскаржуваного рішення судом не були враховані положення бюджетного законодавства України, а також видаткові можливості основного фінансового документу держави і Пенсійного фонду України.
Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання апеляційного суду не з'явилися, а відтак на підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апелянта у їх сукупності, апеляційний суд приходить до переконання, що подана апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних мотивів.
Частково задовольняючи позовні вимоги позивача суд виходив із того, що він належить до категорії громадян, на яких поширюються державні соціальні гарантії дітям війни, а тому має право на встановлене ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» підвищення до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком. Оскільки Конституційний Суд України своїми рішеннями від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 та від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 визнав неконституційними окремі положення Законів України про Державний бюджет України на 2007-2008 рр., якими було зупинено і обмежено право на отримання спірних доплат, невиплата УПФ України в Пустомитівському районі щомісячної надбавки у вищезазначеному розмірі за період з 09 липня по 31 грудня 2007 року та з 22 травня по 31 грудня 2008 року є протиправною.
Такі висновки суду першої інстанції, на думку апеляційного суду, частково відповідають нормам матеріального і процесуального права та фактичним обставинам справи.
Безспірно встановлено, що позивач є дитиною війни та відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» у редакції, що була чинною на час виникнення та існування спірних правовідносин у 2007-2008 рр., мав право на підвищення виплачуваної йому відповідачем пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком.
Рішеннями Конституційного Суду України від 09.07.2007 року та 22.05.2008 року визнано такими, що не відповідають Конституції України положення Законів України про Державний бюджет на 2007-2008 рр., якими було зупинено (обмежено) дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», із вказівкою на те, що дані рішення Конституційного Суду України мають преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними.
За чинним законодавством України розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.
Положення ч. 3 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, на думку апеляційного суду, не слід брати до уваги при вирішенні спору, оскільки наявність такої норми за відсутності іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації конституційних гарантій та права на отримання підвищення до пенсії дітям війни, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлено Законом України «Про соціальний захист дітей війни».
Відповідно до ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Разом із тим, згідно із ч. 2 ст. 99 КАС України у редакції, що була чинна на час виникнення спірних правовідносин та вирішення справи судом першої інстанції, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін (ч.1 ст. 100 КАС України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин та вирішення справи судом першої інстанції).
З матеріалів справи видно, що позивач з даним адміністративним позовом звернувся до суду 29 жовтня 2010 року, тобто з пропущенням встановленого законом шестимісячного строку звернення до суду. При цьому достатніх об'єктивних та поважних причин, які б позбавляли можливості звернутися за захистом своїх порушених прав до суду з часу прийняття 09 липня 2007 року та 22 травня 2008 року Конституційним Судом України рішень за № 6-рп/2007 та 10-ра/2008, позивачем не наведено, а відтак апеляційний суд вважає належним чином невмотивованим і безпідставним висновок суду першої інстанції про необхідність поновлення строку звернення до суду у даній справі.
З урахуванням наведеного та фактичної дати звернення позивача за захистом своїх порушених прав, виходячи із передбаченого законом строку звернення до адміністративного суду, апеляційний суд приходить до переконання, що позовні вимоги позивача у частині зобов'язання УПФ України в Пустомитівському районі провести нарахування та виплату спірної надбавки за період з 09 липня по 31 грудня 2007 року та з 22 травня по 31 грудня 2008 року слід залишити без розгляду.
За наведених обставин суд приходить до висновку, що судом першої інстанції допущено порушення норм матеріального та процесуального права, а тому постанову суду слід скасувати, а адміністративний позов - залишити без розгляду.
Керуючись ст.ст. 160, 195, 197, 198, 203, 205, 206, 254 КАС України апеляційний суд,
апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Пустомитівському районі Львівської області задовольнити частково.
Постанову Пустомитівського районного суду Львівської області від 24 листопада 2010 року у справі № 2а-1006/10 скасувати, а позовну заяву ОСОБА_1 - залишити без розгляду.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, що беруть участь у справі, та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя Т.В.Онишкевич
Судді Р.Б.Хобор
Я.С.Попко