11 квітня 2012 р. Справа № 9151/11
Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Онишкевича Т.В.,
суддів Попка Я.С., Хобор Р.Б.,
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Сокальському районі Львівської області на постанову Сокальського районного суду Львівської області від 13 грудня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Сокальському районі про зобов'язання провести нарахування та виплату підвищення до пенсії, як дитині війни,
19 листопада 2010 року ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом, у якому просила зобов'язати управління Пенсійного фонду України в Сокальському районі Львівської області (далі - УПФ України в Сокальському районі) нараховувати їй, як дитині війни, щомісячну державну соціальну допомогу за період з09 липня 2007 року по день винесення рішення по даній справі й здійснювати таке нарахування та виплату надалі.
Ухвалою Сокальського районного суду від 22 листопада 2010 року позовні вимоги ОСОБА_1, що стосуються періоду до 09 липня 2007 року по 18 травня 2010 року залишено без розгляду у зв'язку із пропуском нею строку звернення до адміністративного суду.
Постановою цього ж суду від 13 грудня 2010 року, прийнятою у скороченому провадженні, вищевказаний позов задоволено, визнано протиправними дії УПФ України в Сокальському районі щодо відмови у нарахуванні та виплаті позивачці передбаченої ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» щомісячної державної соціальної допомоги, як дитині війни і зобов'язано відповідача провести нарахування та виплату ОСОБА_1 спірної допомоги у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, за період з 19 травня 2010 року по 13 грудня 2010 року та нараховувати і виплачувати позивачці спірну допомогу й надалі у відповідності з діючим законодавством. Крім того, вирішено зобов'язати УПФ України в Сокальському районі негайно виконати постанову.
У поданій апеляційній скарзі УПФ України в Сокальському районі просить зазначену постанову скасувати, і прийняти нову про відмову у задоволенні вимог ОСОБА_1 в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права та невідповідність його висновків обставинам справи. Просить врахувати, що встановлений ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсії за віком застосовується виключно для визначення розміру пенсій, призначених відповідно до зазначеного Закону, і не може враховуватися для перерахунків або підвищень інших пенсій. Вважає, що при ухваленні оскаржуваного рішення судом не були взяті до уваги положення бюджетного законодавства України, видаткові можливості основного фінансового документу держави і Пенсійного фонду України.
З урахуванням вимог ч. 8 ст. 1832 та п. 3 ч. 1 ст. 197 КАС України апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апелянта у їх сукупності, апеляційний суд приходить до переконання, що подана апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних мотивів.
Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1, суд виходив із того, що вона належить до категорії громадян, на яких поширюються державні соціальні гарантії дітям війни, а тому має право на встановлене ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» підвищення до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком. Таким чином, відмова УПФ України в Сокальському районі у проведенні нарахування і виплати їй підвищення до пенсії у цьому розмірі за період з 19 травня 2010 року по 13 грудня 2010 року є протиправною.
Такі висновки суду першої інстанції, на думку апеляційного суду, відповідають нормам матеріального та процесуального права і є правильними.
Безспірно встановлено, що позивачка є дитиною війни та згідно із ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» має право на отримання підвищення виплачуваної їй відповідачем пенсії на 30 % мінімальної пенсії за віком.
За чинним законодавством України розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Іншого нормативно-правового акта, який б визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.
Положення ч. 3 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, на думку апеляційного суду, не слід брати до уваги при вирішенні спору, оскільки наявність такої норми за відсутності іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації конституційних гарантій та права на отримання підвищення до пенсії дітям війни, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлено Законом України «Про соціальний захист дітей війни».
За таких обставин апеляційний суд приходить до переконання про підставність вимог позивачки у частині визнання протиправною відмови відповідача у підвищенні розміру її пенсії, як дитини війни, на 30 % мінімальної пенсії за віком за період з 19 травня 2010 року по 13 грудня 2010 року та правомірність задоволення цих вимог судом першої інстанції.
Враховуючи те, що функції з призначення, нарахування та виплати пенсії позивачки здійснює Пенсійний фонд України в особі управління Пенсійного фонду України в Сокальському районі, відповідний обов'язок правильно покладено на відповідача у справі.
Достатніх правових підстав чи застережень щодо неможливості підвищення пенсії позивачки у передбаченому ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» розмірі апеляційний суд не вбачає.
Посилання апелянта на відсутність бюджетного фінансування встановленого дітям війни підвищення до пенсії як на причину невиконання покладених на державу зобов'язань до уваги не приймаються, оскільки реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кечко проти України»).
Разом із тим, відповідно до ст. 201 КАС України підставою для зміни постанови суду першої інстанції є правильне по суті вирішення справи, але із помилковим застосуванням норм матеріального чи процесуального права.
Вирішуючи даний публічно-правовий спір суд першої інстанції по суті правильно вирішив справу, однак при цьому помилково допустив негайне виконання ухваленої постанови в цілому, хоча системний аналіз положень ч. 1 та 2 ст. 256 КАС України вказує на можливість негайного виконання судових рішень у справах цієї категорії виключно у межах суми стягнення за один місяць.
Тому у цій частині оскаржувану постанову необхідно змінити.
Керуючись ст.ст. 195, 197, 198, 200, 201, 205, 207, 254, 256 КАС України апеляційний суд,
апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Сокальському районі Львівської області задовольнити частково.
Постанову Сокальського районного суду Львівської області від 13 грудня 2010 року у справі № 2а-805/10 в частині її допущення до негайного виконання змінити.
На підставі п. 1 ч. 1 ст. 256 КАС України допустити вищезазначену постанову до негайного виконання у межах суми стягнення за один місяць.
У іншій частині постанову Сокальського районного суду Львівської області від 13 грудня 2010 року залишити без змін.
Відповідно до вимог ч.10 ст. 1832 КАС України постанова є остаточною і касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Т.В.Онишкевич
Судді Я.С.Попко
Р.Б. Хобор