79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
17.04.12 Справа№ 5015/398/12
за позовом: Новороздільське ДГХП "Сірка", м. Н. Розділ
до відповідача: МДКП „Розділтеплокомуненерго", м. Н. Розділ
про стягнення 188862,18 грн.
Суддя Н.Мороз
при секретарі Ю.Шиманській
Представники:
Від позивача: Галечко О.Б., Кузик А.О.
Від відповідача: Денькович М.І., Жук Б.Л.
Суть спору:
Позов заявлено Новороздільським державним гірничо-хімічним підприємством „Сірка", м. Н. Розділ до міського державного комунального підприємства „Розділтеплокомуненерго", м. Н. Розділ про стягнення 188862,18 грн. заборгованості, в т.ч.: 145616,23 грн. основного боргу, 25480,80 грн. пені, 13420, 60 грн. інфляційних нарахувань, 4344,55 грн.- 3% річних.
Ухвалою господарського суду від 06.02.2012 р. порушено провадження у справі та призначено справу до розгляду на 06.03.2012 року. Для об"єктивного та всестороннього вирішення спору, розгляд справи неодноразово відкладався ухвалами суду, в судовому засіданні оголошувались перерва.
Представники позивача в судове засідання з"явились, подали заяву про уточнення (збільшення) позовних вимог, згідно якої просять стягнути з відповідача основний борг в сумі 145616,23 грн., 17617,52 грн. пені, 4368, 48 грн. -3% річних та 21133,62 грн. інфляційних нарахувань, всього- 188735,85 грн. Позовні вимоги просять задоволити з врахуванням уточнених позовних вимог.
Представники відповідача в судове засідання з"явились, проти позову заперечили з підстав, викладених у відзиві на позов. Посилаються на сплив позовної давності, встановленої у ст. 257 ЦК України, оскільки останній платіж було здійснено відповідачем у 2008 р. та відповідно списання кредиторської заборгованості у листопаді 2011р. Просять у позові відмовити.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення повноважних представників сторін, оцінивши докази у їх сукупності, суд встановив:
Згідно ст.179 Господарського Кодексу України, майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб"єктами господарювання або між суб"єктами господарювання і негосподарюючими суб"єктами- юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.
20.05.2004р. між позивачем („Газотранспортна організація") та відповідачем („Споживач") було укладено договір №01/78 про надання послуг по транспортуванню природного газу розподільними газопроводами.
Відповідно до п.1.1 договору, позивач зобов»язується здійснювати роботу з транспортування природного газу відповідачу, а останній зобов»язується прийняти і оплатити газ і надані послуги з газопостачання за встановленими цінами та тарифами і терміни і порядку, передбачених договором.
Згідно п.10 договору, термін дії договору- до 31.12.2004 р. і вважається щорічно продовженим, якщо за місяць до закінчення терміну однією із сторін не буде заявлено про відмову від договору. Як вбачається з матеріалів справи, договір пролонговувався сторонами.
На виконання умов вищевказаного договору, позивач передав відповідачу у лютому-червні 2006р. природний газ на загальну суму 245616,23 грн., що підтверджується актами прийому-передачі природного газу (в матеріалах справи). Дана обставина відповідачем не заперечена.
В силу ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Порядок розрахунків визначено п.5.1. договору; остаточний розрахунок здійснюється на підставі акта приймання-передачі газу до 10-го числа місяця, наступного за звітним.
Згідно п.3.12 договору, підписаний акт приймання-передачі газу є підставою для розрахунків.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач свої зобов'язання виконав повністю, відповідачем оплата здійснювалась частково (банківські виписки в матеріалах справи), в результаті чого, як стверджує позивач, у відповідача виникла заборгованість в сумі 145616,23 грн., згідно поданого розрахунку. Дану суму позивач підтверджує також актом звірки розрахунків станом на 01.11.2009р.
Відповідно до ст. 526 ЦК України, в контексті з вимогами ст.193 ГК України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.
Згідно ст.216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Кодексом, іншими законами та договором.
Відповідно до п.7.2 договору, позивачем за період травень 2008р.-жовтень 2008р. нараховано пеню, яка згідно поданого розрахунку становить 17617,52 грн.
Крім того, згідно п. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Позивачем нараховано відповідачу інфляційні втрати на загальну суму 21133,62 грн. та 3% річних на загальну суму 4368,48 грн., відповідно до поданого уточненого розрахунку.
Загальна сума заборгованості, яку позивач просить стягнути з відповідача становить 188735,85 грн.
Заперечуючи проти позову, відповідач вказує на сплив позовної давності, що в свою чергу, згідно ч. 4 ст.267 УК України, є підставою для відмови у позові.
Згідно ст.257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. В силу ст.261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Позивач просить стягнути заборгованість за поставлений природний газ у лютому-червні 2006 р.р., остання проплата відповідачем здійснювалась у квітні 2008 році, відтак, позивач знав і міг знати про стверджувану ним обставину невчасної сплати відповідачем наданих послуг. Позивач посилається на підписаний сторонами акт звірки розрахунків станом на 01.11.2009р., який в свою чергу є підставою для переривання перебігу позовної давності, оскільки свідчить про визнання відповідачем свого боргу, в силу ст.264 ЦК України. Зазначив, що строк позовної давності не сплив, оскільки згідно п.3 названої статті, після переривання перебіг позовної давності починається заново.
Проте, названий позивачем акт звірки взаєморозрахунків станом на 01.11.2009р. не може вважатись належним та безумовним доказом визнання відповідачем боргу по договору №01/78 від 26.05.2004р. в розумінні ч.1 ст. 264 ЦК України, оскільки даний акт підписаний сторонами з розбіжностями та включає в себе не лише послуги з транспортування газу, а інші види наданих та оплачених послуг. Даний акт є по суті, документом, який містить зведені відомості про бухгалтерський облік здійснених операцій, проте не може вважатись належним та встановленим фактом визнання боргу, а відтак перериванням перебігу позовної давності.
В силу ст.267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Крім того, згідно ст. 266 ЦК України, зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткових вимог (пені, інфляційних та річних).
Відповідно ст.32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ст.33 ГПК України).
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку в позові відмовити.
Судові витрати залишити за позивачем, згідно ст.49 ГПК України.
Керуючись ст.ст. 32, 33, 43, 49, 82, 84, 85 ГПК України, господарський суд,-
В позові відмовити повністю.
Суддя Мороз Н.В.
Рішення складено 20.04.2012р.