Іменем України
03 квітня 2012 року м. Чернівці Справа № 2а/2470/100/12
13:41
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді -Брезіної Т.М.;
секретаря судового засідання -Ковальчук Т.С.;
за участю:
представників позивача -Загарія О.Д., Гуменюк М.К.;
представник відповідача -Васійчука С.І.; Федяк Г.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з додатковою відповідальністю "Шляхово-будівельне управління № 60" до Державної податкової інспекції у м. Чернівці про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення -рішення ,-
В поданому до суду 20.01.2012 року адміністративному позові Товариство з додатковою відповідальністю "Шляхово-будівельне управління № 60" (далі - ТДВ «ШБУ-60») просило суд винести рішення, яким визнати недійсним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0001790231 від 30.12.2011 року.
Позивач на обґрунтування позову зазначив, що позаплановою невиїзною перевіркою ДПІ у м. Чернівці з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість при здійсненні господарських відносин з приватним підприємством «Дакар» за період з 01.05.2011р. по 31.05.2011р. та з ТОВ «ТД«Укрнафтотрейд» за період з 01.08.2011р. по 31.08.2011р. встановлено порушення Товариством з додатковою відповідальністю «Шляхово-будівельне управління № 60» податкового законодавства, а саме: завищено суму податкового кредиту на 246 361, 00 грн., що призвело до заниження суми ПДВ, яка підлягає сплаті в бюджет на 246 361, 00 грн., в т.ч. за травень 2011р. в сумі 102 049, 00 грн. та за серпень 2011р. в сумі 144 312, 00 грн. Про результати вказаної перевірки складено Акт від 13.12.2011р. № 3912/23-1/03449775.
Позивач будучи не згідним із таким висновком податкового органу, подав заперечення на Акт. Однак, ДПІ у м. Чернівці залишено висновки викладені в своєму Акті без змін, а 30.12.2011р. прийнято податкове повідомлення-рішення № 000179023.
У позовній заяві позивач зазначає, що повідомлення рішення ДПІ у м. Чернівці від 30.12.2011р. № 0001790231 є незаконним, прийняте на основі необґрунтованих висновків, а тому воно підлягає визнанню недійсним з таких підстав.
Податковий орган здійснив нарахування штрафних санкцій на підставі двох аспектів, які зазначив в Акті, а саме: 1) ним не встановлено факт реального надання послуг ПП «Дакар» та ТОВ «ТД «Укрнафтотрейд» по поставці бітуму та його оплати ТДВ «ШБУ-60» та 2) на його думку, господарські договори із ПП «Дакар» та ТОВ «ТД «Укрнафтотрейд» по поставці бітуму є нікчемними.
При цьому, ДПІ у м. Чернівці при проведенні позапланової перевірки повністю проігнорувало наявність у ТДВ «ШБУ-60» видаткових накладних, які підтверджують факт отримання товарно-матеріальних цінностей - бітуму. Так, видаткова накладна є первинним документом бухгалтерського обліку. Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні документи є лише підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій, які фіксують факти здійснення господарських операцій, тобто факт здійснення операції передачі певного товару від постачальника до покупця. Так, факт отримання бітуму від ПП «Дакар» підтверджується видатковими накладними № 114 від 11.05.2011р. (28,86 тон), № 120 від 13.05.2011р. (29,86 тон) та № 158 від 24.05.2011р. (26,18 тон) в яких чітко зазначено, що останні видано на підставі договору № 55 від 07.09.2009р. Вказаний бітум було оприбутковано Товариством, що підтверджується Звітом про рух матеріалів у завідуючого дільниці підсобного виробництва с. Магала. Стосовно товарно-транспортних накладних, то в них було зазначено, що бітум поставляється у вищевказаній тоннажності в с. Магала Чернівецького області, тобто до ТДВ «ШБУ - 60». Виписувати товарно-транспортні накладі є обов'язком не замовника, а постачальника чи перевізника, тому позивач не може нести відповідальність за недотримання форми їх заповнення.
Позивач зазначив, що підтвердженням оплати вказаного бітуму є податкові накладні, які досліджувалися податковим органом при здійсненні перевірки. Однак, незважаючи на вказані обставини, ДПІ у м. Чернівці взагалі проігнорувала наявність перелічених вище видаткових накладних, не надала їм будь-якої правової оцінки, що призвело до прийняття незаконного та неправомірного висновку.
Щодо нікчемності господарських договорів із ПП «Дакар» та ТОВ «ТД «Укрнафтотрейд» позивач зазначає наступне.
Господарські правовідносини ТДВ «ШБУ-60» із ПП «Дакар» підтверджуються Договором поставки № 55 від 07.09.2009р., в п. 1.1 якого чітко визначено предмет, а саме обов'язок постачальника (ПП «Дакар») передати у власність покупця (ТДВ «ШБУ-60») бітум дорожній та нафтопродукти.
В свою чергу правовідносини із ТОВ «ТД «Укрнафтотрейд» підтверджують Договором № БНД/26 купівлі-продажу нафтопродуктів на умовах поставки автомобільним транспортом або само вивозу від 17.05.2011р., згідно п. 1.1 якого постачальник зобов'язується поставити, а покупець прийняти і сплатити вартість нафтопродуктів та поставки.
Вказані договори укладено із дотриманням всіх вимог визначених ст. 203 ЦК України, адже дотримано письмової форми правочинів, сторони мають необхідний обсяг цивільної дієздатності, їх волевиявлення є вільним, правочини спрямовані на реальне настання правових наслідків ними обумовленими (виконавець поставив товар, а замовник (ТДВ «ШБУ-60») оплатив його вартість). Проте, посилаючись на порушення вказаної норми ЦК України ДПІ у м. Чернівці не вказує, яку саме обставину порушено сторонами договору, що свідчить про надуманість її порушення. Проте, вказує, що нібито договори порушують моральні засади суспільства. Однак, із таким твердженням погодитись неможливо, оскільки з питань суспільної моралі прийнято спеціалізований Закон України «Про захист суспільної моралі», в якому регламентовано конкретні дії, що порушують моральні засади суспільства. Податковий орган не вказав в Акті в чому саме виявляється порушення моралі суспільства, проте, в жодному випадку це не є завищення суми податкового кредиту.
У зв'язку із наведеним, позивач вважає рішення податкового органу неправомірним та таким, що належить до скасування.
Представники відповідача подали заперечення на позов в яких зазначили, що працівниками податкового органу проведена позапланова виїзна перевірка ТДВ «Шляхово-будівельне управління №60» з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість при здійсненні господарських відносин із ПП «Дакар» за період з 01.05.2011 року по 31.05.2011 року та з ТОВ «ТД «Укрнафтотрейд» за період з року по 31.08.2011 року.
За результатами проведеної перевірки встановлено порушення, а саме завищено суму податкового кредиту на 246361,00 грн., що призвело до заниження суми ПДВ, яка підлягає сплаті в бюджет на 246361,00 грн. в т. ч за травень 2011 року в сумі 102049,00 грн. а за серпень 2011 року в сумі 144312,00 грн.
Згідно наданих копії звітів про рух матеріалів у завідуючого дільниці підсобного виробництва с. Магала ОСОБА_6 за травень та серпень 2011 року, а також видаткових накладних за травень 2011 року по взаємовідносинах з ПП «Дакар» та за серпень 2011 року по взаємовідносинах з ТОВ «ТД «Укрнафтотрейд», ТДВ «ШБУ №60» отримало бітум саме від цих суб'єктів.
Для перевірки ТДВ «ШБУ №60» надано товарно-транспортні накладні, а саме: №11Б-01122 від 11.05.2011 року, згідно якої замовником бітуму виступає ТОВ «ТНК-ВР Коммерс», вантажоодержувачем є ТОВ «Ексапрофіт, а пунктом навантаження є ПрАТ «Линник», пунктом розвантаження вказано м. Чернівці; №11Б-01190 від 13.05.2011 року, відповідно до якої замовником бітуму виступає ТОВ «ТНК-ВР Коммерс», вантажоодержувачем ТОВ «Ексапрофіт», пунктом навантаження - ПрАТ «Линник», а пункт розвантаження м. Чернівці; №11Б-01473 від 24.05.2011 року, відповідно до якої замовником бітуму виступає ТОВ «ТНК-ВР Коммерс» вантажоодержувачем ТОВ «Ексапрофіт», пунктом навантаження - ПрАТ «Линник», а пункт розвантаження м.Чернівці.
На думку відповідача, підприємством не підтверджено належними документами виконання поставок від ПП «Дакар», оскільки надані товарно-транспортні накладні до поставленого товару, згідно яких одержувачем дорожнього бітуму виступає не ПП «Дакар», а ТОВ «Ексапрофіт», що є однією з причин не здійснення вказаної господарської операції, а також відсутні Специфікації на кожну окрему партію товару, згідно чого не виконується п.3.2 договору поставки. В порушення вимог Законів та підзаконних нормативних актів, що регулюють діяльність на автомобільному транспорті, на момент здійснення перевірки у ТДВ «ШБУ №60» відсутні товарно-транспортні накладні, які б підтверджували отримання дорожнього бітуму саме від ПП «Дакар».
В той же час відповідно до пояснення ОСОБА_6 - завідувача дільниці підсобного виробництва ТДВ «ШБУ №60» який підтверджує поставку у серпні 2011 року бітуму дорожнього, але зазначає, що поставки здійснювалися напряму з ПрАТ «Линик» в кількості 112,7 т., та додає, що місцезнаходження ТОВ «Укрнафтотрейд» йому не відоме, як і посадові особи цього товариства.
Кім того, відповідач посилається на те, що до ДПІ у м. Чернівці надійшов акт перевірки від ДПІ у Оболонському районі м. Києва від 26.11.2011 р. №562/2304/37290423 в частині дотримання вимог податкового законодавства ТОВ «ТД«Укрнафротрейд» за липень серпень 2011 року, яким встановлено нікчемність правочинів між цією фірмою та її контрагентами, в тому числі і з ТДВ «ШБУ №60».
Представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали у повному обсязі посилаючись на обставини викладені в позові.
Представники відповідача заперечували проти задоволення позовних вимог з підстав, викладених у заперечені на позов.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, встановивши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що адміністративний позов належить до задоволення з наступних підстав.
Судом встановлені такі обставини та відповідні їм правовідносини.
Позивач відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи серії А01 № 686498, зареєстрований виконавчим комітетом Чернівецької міської ради як юридична особа 13.04.1994 року № 03449775 (а.с.8).
ДПІ у м. Чернівці проводила позапланову невиїзну перевірку Товариства з додатковою відповідальністю «ШБУ №60», з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість при здійсненні господарських відносин з ПП «Дакар» за період з 01.05.2011 року по 31.05.2011 року та з ТОВ «ТД «Укрнафтотрейд» за період з 01.08.2011 року по 31.08.2011 року. За результатом перевірки складено акт від 13.12.2011 року № 3912/23-1/03449775 в якому встановлено порушення Позивачем податкового законодавства, а саме: завищено суму податкового кредиту на 246 361, 00 грн., що призвело до заниження суми ПДВ, яка підлягає сплаті в бюджет на 246 361, 00 грн., в т.ч. за травень 2011р. в сумі 102 049, 00 грн. та за серпень 2011р. в сумі 144 312, 00 грн. (а.с.9-29).
ДПІ у м. Чернівці 03.01.2012 року № 11/10/23-109 направлено податкове повідомлення - рішення № 0001790231 від 30.12. 2011 року по акту перевірки № 3912/23-1/03449775 від 13.12.2011 року, а також розрахунок податкових зобов'язань та штрафних санкцій по результатам документальної невиїзної перевірки ТДВ «ШБУ №60» (а.с.30,31,32).
28.12.20121 року № 14769/10/23-109 ДПІ у м. Чернівці направлено лист про розгляд заперечень (а.с.33-36).
В матеріалах справи знаходиться договір поставки № 55 від 07.09.2009 року укладеного ТДВ «ШБУ №60» із ПП «Дакар», в п.1 якого визначено предмет, а саме обов'язок постачальника (ПП «Дакар») передати у власність покупця (ТДВ «ШБУ №60») бітум дорожній та нафтопродукти (а.с.37-40).
На підставі договору № 55 від 07.09.2009 року позивач отримав бітум від ПП «Дакар», що підтверджується податковими накладними, товарно-транспортними накладними та видатковими накладними № 114 від 11.05.2011 року (28,86 тон), № 120 від 13.05.2011р. (29,86 тон) та № 158 від 24.05.2011р. (26,18 тон) (а.с.41-43,44-46,115-123). В матеріалах справи знаходиться сертифікат відповідності на продукцію бітум БНД 60/90 та паспорта № 730, №661, №642 про те, що бітум БНД 60/90 відповідає ДСТУ 4044-2001 (а.с.116,117,119).
Вказаний бітум було оприбутковано позивачем, що підтверджується звітом про рух матеріалів у завідуючого дільниці підсобного виробництва с. Магала, ОСОБА_6 за травень 2011 року (а.с.63-66).
Правовідносини із ТОВ «ТД «Укрнафтотрейд» підтверджуються договором № БНД/26 купівлі-продажу нафтопродуктів на умовах поставки автомобільним транспортом або само вивозу від 19.05.2011 року, згідно п.1 якого постачальник зобов'язується поставити, а покупець прийняти і сплатити вартість нафтопродуктів та поставки (а.с47-50).
На підставі договору № БНД/26від 19.05.2011 року позивач отримав бітум від ТОВ «ТД «Укрнафтотрейд», що підтверджується податковими накладними, товарно-транспортними накладними та видатковими накладними №РН-0000255 від 08.08.2011р., №РН-0000265 від 12.08.2011р., №РН-0000279 від 19.08.2011р., та №РН-0000290 від 29.08.2011р. (а.с.51-54,55-58,124-127).
Вказаний бітум було оприбутковано позивачем, що підтверджується звітом про рух матеріалів у завідуючого дільниці підсобного виробництва с. Магала, ОСОБА_6 за серпень 2011 року (а.с.59-62).
Крім того, позивачем надано акти прийняття виконання будівельних робіт за серпень 2011 року та травень 2011 року (а.с.132-247).
В матеріалах справи знаходиться лист від ДПІ у Оболонському районі м. Києва про надання інформації та матеріалів щодо встановлення нікчемних правочинів (а.с.84-92).
Судом досліджено договори № 26/09-11 на перевезення вантажу укладеного між ТОВ «Славтрансгруп» в особі заступника директора Пономарьова В.А. з приватним підприємством «Дакар» в особі директора Проквась А.В., договір № 2804/01 від 28.04.2011 року укладений ТОВ «Ріва-Норд» з приватним підприємством «Дакар» та договір №2/20 від 01.02.2011 року про перевезення вантажів автомобільним транспортом укладеного ТОВ «Агроконсалтінг НК» з приватним підприємством «Дакар» (а.с.103-104,105-106,107).
ТОВ «Агроконсалтінг НК» здійснювало перевезення на підставі ліцензії серії АГ № 503989 виданої Головною державною інспекцією на автомобільному транспорті (а.с.108).
Позивачем складено з постачальниками акт про заготовки та переробки матеріалів з якого вбачається, що позивач отримував бітум (а.с.128-131).
До вказаних правовідносин суд застосовує положення законодавства та робить висновки по суті спору.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з вимогами ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Цей критерій вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації.
У листі Вищого адміністративного суду України від 06.05.2011 року №742/11/13-11 щодо однакового застосування адміністративними судами окремих приписів Податкового кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що згідно ч.1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року № 996-ХІV (далі- Закон № 996-ХІV) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.
Водночас статтею 1 Закону № 996-XIV визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.
З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.
Згідно зі статтею 1 Закону № 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.
Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
При цьому відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Водночас відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.
Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.
Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.
Суд не приймає твердженням відповідача стосовно того, що позивачем не було отримано товар від приватного підприємства «Дакар», ТОВ «ТД «Укрнафтотрейд» і те, що даний товар в подальшому не використано в господарській діяльності, з тих підстав, що з першим контрагентом не підтверджено реальне поступлення товару до позивача, бо товарно-транспортні накладні не відповідали встановленим вимогам, а з другим контрагентом позивач не міг мати реальних правовідносин, так як за результатами його перевірки в акті перевірки зафіксовано нікчемність правочинів, з огляду на таке.
Судом встановлено, що факт реальності поставки бітуму підтверджується договором поставки бітуму № 55 від 07.09.2009 року укладеного ТДВ «ШБУ №60» із ПП «Дакар», податковими накладними від 10.05.2011, 12.05.2011, 24.05.2011, товарно-транспортними накладними від 11.05.2011, 13.05.2011, 24.05.2011, та видатковими накладними від 24.05.2011 року №158, сертифікатом відповідності і паспортом бітуму, з датою виготовлення 22.05.2011 року, видатковою накладною від 13.05.2011 року №120, сертифікатом та паспортом бітуму - дата виготовлення 10.05.2011, видатковою накладною від 11.05.2011 р. № 114, сертифікатом відповідності та паспортом бітуму із датою виготовлення 07.05.2011 р. які підтверджують факт отримання товарно-матеріальних цінностей - бітуму. Вказаний бітум по приватному підприємству «Дакар» в кількості 84,9 тон було оприбутковано позивачем, що підтверджується Звітом про рух матеріалів у завідуючого дільниці підсобного виробництва ТДВ «ШБУ-60» за травень 2011 року та залишок на кінець місяця становив (0). Подальше його використання в повному об'ємі підтверджено актами виконаних робіт за травень місяць.
При цьому, на підставі договору № БНД/26 від 19.05.2011 року ТДВ «ШБУ №60» отримав бітум від ТОВ «ТД «Укрнафтотрейд» в кількості 112,7 тон і оприбуткував його, що підтверджується податковими накладними від 08.08.2011, 08.08.2011, 18.08.2011, 26.08.2011, товарно-транспортними накладними від 08.08.2011, 12.08.2011, 19.08.2011, 29.08.2011 та видатковими накладними №РН-0000255 від 08.08.2011р., №РН-0000265 від 12.08.2011р., №РН-0000279 від 19.08.2011р., та №РН-0000290 від 29.08.2011р. Звітом про рух матеріалів у завідуючого дільниці підсобного виробництва ТДВ «ШБУ-60» за серпень 2011 року та залишок на кінець місяця становив (7,490). Крім того, цей факт підтверджується актами приймання виконаних будівельних робіт автомобільної дороги за серпень 2011 року. Судом встановлено, що інших постачальників бітуму, крім приватного підприємства «Дакар» у травні 2011 року та ТОВ «ТД «Укрнафтотрейд» у серпні 2011 року за перевіряємий період у ТДВ «ШБУ-60» не було.
З врахуванням наведеного суд робить висновок, що в результаті господарської діяльності позивача з даними контрагентами відбулися реальні зміни майнового стану платника податків і придбані товари використанні в його господарській діяльності.
Стосовно неприйняття податковим органом, як належних документів для відображення змін в бухгалтерському обліку товарно-транспортних накладних, суд зазначає наступне. Так, товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.
Відповідно до п.11.1 наказу Міністерства транспорту України «Про затвердження Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні» від 14.10.1997 року №363 основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом вантажовідправник повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Вантажовідправник засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і за необхідності печаткою (штампом). Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри. Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у вантажовідправника, другий передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (при потребі й печаткою або штампом), передається Перевізнику.
Тобто, в жодному випадку, ТТН (далі - ТТН) не є єдиною і вичерпною підставою для встановлення факту поставки товару на склад замовника (покупця).
З приводу досліджених судом товарно-транспортних накладних, необхідно відмітити, в них визначено, що бітум постачається в с. Магала Чернівецької області, за місцем фактичного знаходження підсобного виробництва ТДВ «ШБУ-60». На ТТН зазначено підпис ОСОБА_6 завідуючого дільниці та стоять печатки підприємства про прийняття товару. Виписування ТТН є обов'язком не замовника (ТДВ «ШБУ-60»), а постачальника чи перевізника. Позивач не відповідає за оформлення ТТН, а та обставина, що не у всіх ТТН зазначено замовником приватне підприємство «Дакар» та ТОВ «ТД «Укрнафтотрейд» не може бути підставою для їх неприйняття для відображення в бухгалтерському обліку. На підтвердження реальності здійснення операцій з перевезення бітуму у травні, серпні 2011 року суду надано договори перевезення заключні контрагентами позивача з перевізниками. В силу договірних відносин, що склались між замовником перевезення і перевізниками в ТТН не значиться приватне підприємство «Дакар» та ТОВ «ТД «Укрнафтотрейд». Судом встановлено, що позивач заключив угоди на поставку бітуму, в яких визначено, що поставку товару здійснює продавець, в такому випадку продавець сам добровільно визначає перевізників. На підтвердження цих обставин суду надано договори № 26/09-11 на перевезення вантажу укладеного між ТОВ «Славтрансгруп» з приватним підприємством «Дакар», договір № 2804/01 від 28.04.2011 року укладений ТОВ «Ріва-Норд» з приватним підприємством «Дакар» та договір №2/20 від 01.02.2011 року про перевезення вантажів автомобільним транспортом укладеного ТОВ «Агроконсалтінг НК» з приватним підприємством «Дакар». Також слід відмітити, що позивач не може нести відповідальність за те, що не у всіх ТТН зазначено відправником саме фірми контрагентів, оскільки ті, відповідно до вимог цивільного законодавства мають право укладати договори з іншими учасниками ринку на виконання вже укладених договорів.
Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 року № 435-ІV (далі - Кодекс № 435-ІV) правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Стаття 203 Кодексу № 435-ІV передбачає загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК). З наведеного випливає, що правочин (договір) є правомірним, а отже й дійсним. Неправомірність (недійсність) правочину повинна бути прямо передбачена законом або встановлена рішенням суду, що набрало законної сили.
Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. У цій же статті розмежовується два види недійсних правочинів: нікчемні та оспорювані. Нікчемним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом. У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Оспорюваним є правочин, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом. Такий правочин може бути визнаний недійсним судом.
Верховний Суд України у постанові Пленуму від 06.11.2009 р. № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними"(далі - постанова № 9) розтлумачив, що нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду (п. 4 Постанови). Виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним. У разі якщо правочин ще не виконаний, він є таким, що не створює жодних юридичних наслідків (ч. 1 ст. 216 ЦК України ), (п. 7 постанови № 9).
Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.
Пункт 18 постанови № 9 тлумачить, що усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.
Висновки податкового органу про недійсність правочинів між ТДВ «ШБУ №60» та ТОВ «ТД «Укрнафтотрейд», ґрунтуються на тому, що під час їх вчинення не було дотримано ст. 203 ЦК України і ці правочини не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними.
Такий висновок є помилковим, оскільки відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.
У п. 24 постанови № 9 Верховний Суд України відзначив, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.
Під час перевірки податковий орган не встановив обставин, які б свідчили про умисел ТДВ «ШБУ №60» на укладення договорів з ТОВ «ТД «Укрнафтотрейд» без наміру створити наслідки, які передбачені договором. Не надано цих доказів і під час судового розгляду справи. Навпаки, документально доведено виконання зобов'язань щодо придбання товару.
Це підтверджується рядом поданих документів, серед яких є договори купівлі-продажу, податкові, видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, звіти про рух матеріальних цінностей на підприємстві, акти приймання виконання будівельних робіт за серпень 2011 року. Зазначенні документи підтверджують реальність договорів між ТДВ «ШБУ №60» та ТОВ «ТД «Укрнафтотрейд».
З огляду на відсутність доказів умислу сторін, вищезгадані правочини не можуть вважатися нікчемними як такі, що порушують публічний порядок та суперечить моральним засадам суспільства за ст. 228 ЦК України.
Крім того, судом встановлено, що ДПІ у м. Чернівці отримано від ДПІ у Оболонському районі м. Києва акт перевірки, яким встановлено нікчемність правочинів.
В цьому випадку суд звертає увагу на те, що відповідно до ч. 2 ст. 234 ч. 1 ст. 236 ЦК України фіктивний правочин визнається судом недійсним. Нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Отже, цей вид недійсних правочинів належить до оспорюваних правочинів. З огляду на цю норму, жоден інший орган, окрім суду, не може робити висновок про недійсність фіктивного правочину.
Окремо суд бере до уваги, що викладені в акті перевірки судження суб'єкта владних повноважень про порушення позивачем вимог ст.ст. 203, 215, 228 ЦК України зроблені з перевищенням компетенції органів державної податкової служби України та не підтверджуються дослідженими судом доказами.
Проаналізувавши положення Податкового кодексу України та Закону України «Про державну податкову службу в Україні» від 04.12.1990 р. № 509-XII (з наступними змінами і доповненнями), суд приходить до переконання, що податкові органи не наділені законодавцем компетенцією на встановлення фактів порушення платниками податків норм актів цивільного або господарського законодавства та не мають повноважень визнавати правочини нікчемними або такими, що не відповідають закону.
Відповідно до п. 11 ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані спеціалізовані державні податкові інспекції виконують, зокрема, такі функції: подають до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна; звертаються до суду в інших випадках, передбачених законом.
Встановивши правочин, який має ознаки фіктивного, податковий орган, діючи в межах своїх повноважень, повинен звернутися до суду з позовом про визнання цього правочину недійсним. До набрання рішенням суду законної сили правочин вважається дійсним, оскільки саме це є змістом презумпції, яка наведена у ст. 204 ЦК України. До цього часу податковий орган не може застосовувати наслідки недійсності правочину, зокрема й корегувати податкові зобов'язання, навіть якщо б у нього і були відповідні переконання. Здійснення таких дій не відповідає повноваженням податкового органу та способу їх реалізації, свідчить про перевищення компетенції та безпідставне втручання в приватні правовідносини, порушує принцип офіційності.
У п. 6 розділу ІІ Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 р. № 984 передбачено, що у висновку акта документальної перевірки зазначається опис виявлених перевіркою порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, з посиланням на підпункти, пункти, статті законодавчих актів або загальний висновок щодо відсутності таких порушень. Всупереч наведеній нормі, відповідач досліджував дійсність правочинів, тобто фактично контролював дотримання платником податків цивільного законодавства, на що податковий орган не уповноважений.
Відповідно до п. 6 розділу І цього Порядку факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.
З огляду на приписи наведених вище норм права, суд вважає, що до набуття законної сили рішенням суду про визнання недійсним правочину, за яким платником податків було сформовано податковий кредит та податкове зобов'язання з податку на додану вартість, податковий орган не має правових підстав для відображення в акті перевірки судження про вчинення таким платником порушення податкового законодавства щодо правильності та повноти справляння податків за цим правочином.
Також, варто мати на увазі, що обов'язковість установлення умислу поширюється лише на визнання недійсними правочинів, вчинених із метою, що суперечить інтересам держави та суспільства. Проте встановлення факту нереальності вчинення господарської операції не потребує з'ясування змісту умислу учасників такої операції. Відсутність реально вчиненої господарської операції та, як наслідок, юридична дефектність відповідних первинних документів за змістом пункту 44.1 Податкового кодексу України не дозволяє формувати дані податкового обліку незалежно від спрямованості умислу платників податку - учасників відповідної операції.
Виходячи з наведеного суд вважає, що відповідач при прийнятті спірних рішень діяв всупереч вимог ст. 19 Конституції України та ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України. Зокрема, спірне рішення прийнято необґрунтовано, тобто без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішень. Тому вказане рішення як протиправне слід скасування, що відповідає суті заявлених вимог та передбаченому законом способу захисту порушеного права.
Відповідно до ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги або заперечення. Представником позивача доведено суду правомірність заявлених вимог і те, що відповідачем прийнято протиправне рішення, а тому позов як обґрунтований належить до задоволення.
Відповідно до ч.1 ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійсненні нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 3, 11, 71, 79, 86, 94, 128, 158-163, 167 КАС України, суд , -
1.Позов задовольнити повністю.
2.Визнати недійсним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0001790231 від 30.12.2011 року.
3. Органу Державної казначейської служби України стягнути судові витрати у розмірі 2178 грн. 19 коп. із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунку суб'єкта владних повноважень - відповідача на користь Товариства з додатковою відповідальністю "Шляхово-будівельне управління № 60".
Постанова набирає законної сили після закінчення строків подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Відповідно до частини першої статті 185, частин першої-другої статті 186 КАС України сторони, які беруть участь у справі, мають право оскаржити в апеляційному порядку дану постанову шляхом подання апеляційної скарги до Вінницького апеляційного адміністративного суду через Чернівецький окружний адміністративний суд. Скарга про апеляційне оскарження даної постанови подається протягом десяти днів з дня її проголошення або в разі відсутності сторони в судовому засіданні з дня одержання її копії. У разі проголошення судом вступної та резолютивної частини рішення апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Постанову у повному обсязі сторони можуть отримати після 09 квітня 2012 р.
Суддя : Т.М. Брезіна