Копія
Справа № 2270/1656/12
03 квітня 2012 рокум. Хмельницький
Хмельницький окружний адміністративний суд
в складі:головуючого-суддіПетричковича А.І.
при секретарі Лоборчук Л.М.
за участі:представників позивача Клюки В.Ф., Козьменко Г.М., представника відповідача Дєдушкіна С.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Аркон" до Хмельницької міжрайонної державної податкової інспекції, про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
06.02.2012 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом в якому вказує, що 05.10.2011 року Хмельницькою МДПІ закінчено проведення документальної планової перевірки ТОВ "Аркон" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період 01.04.2009 року по 30.06.2011 року. Цього ж числа був складений Акт перевірки № 1636/230/23828569, до якого перевіряючі внесли завідомо неправдиві відомості, та склали завідомо неправдивий акт, на підставі якого зроблений висновок, що приводить до збільшення податку на додану вартість в сумі 89783 грн. та накладення штрафних санкцій в сумі 22446 грн., та збільшено податок на прибуток в сумі 14514 грн. та штрафні санкції в сумі 2957 грн.
Посилаючись у позові №3 від 01.02.2012 року на Конституцію України, Закони України "Про державну податкову службу в Україні", "Про податок на додану вартість", ЦК України, ПК України, просить визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення № 0001072310/788 від 21.10.2011 року, № 0001062310/789 від 21.10.2011 року.
У суді представники позивача позовні вимоги підтримали, покликаючись на ті ж докази, що у позовній заяві.
Представник відповідача надав суду письмове заперечення від 29.02.2012 року, яке підтвердив у суді.
Заслухавши учасників судового розгляду і дослідивши докази суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, враховуючи наступне.
Податковим повідомленням-рішенням № 0001072310/788 від 21.10.2011 року на підставі акту перевірки, встановлено порушення п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" у зв'язку з чим збільшено суму грошового зобов'язання на 112229 гривень у тому числі за основним платежем на суму 89783 гривень, а за штрафними (фінансовими) санкціями - 22446 гривень.
Податковим повідомленням-рішенням № 0001062310/789 від 21.10.2011 року на підставі акту перевірки, встановлено порушення абз. 3 пп.8.1.2 п.8.1 ст.8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" у зв'язку з чим збільшено суму грошового зобов'язання на 17471 гривень у тому числі за основним платежем - 14514 гривень і за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 2957 гривень.
У акті перевірки № 1636/230/23828569 від 05.10.2011 року податковий орган констатує і вважає, що операції позивача з ТОВ "Альпіна плюс" договору купівлі-продажу №22 від 15.06.2009 року не мали реального характеру, а було документування операцій по регістрах бухгалтерського обліку, які стосуються лише факту перерахування грошей ( стор. 14 -17 акту перевірки). Аналогічний висновок відповідач робить по взаємовідносинах позивача з ТОВ ВКФ "Анне ЛТД" без номера від 05.07.2010 року і додатково стверджує, що ТОВ "Аркон" не надало належних документальних доказів, про використання придбаних по цьому договору будівельних матеріалів у господарській діяльності (стор. 17 -19 акту перевірки). Виходячи з цих висновків податковий орган, посилаючись на ст.203, 215, 216, 228 ЦК України, вважає ці два договори нікчемними.
Суд не погоджується з такими висновками податкового органу, адже реальність договору купівлі-продажу №22 від 15.06.2009 року з ТОВ "Альпіна плюс" і договору поставки від 05.07.2010 року з ВКФ "Анне ЛТД" спростовується: цими договорами; видатковими накладними; специфікацією до договору №22 від 15.06.2009 року; актами приймання - здачі відремонтованих, реконструйованих та модернізованих об"єктів; бухгалтерськими проводками; платіжними дорученнями; податковими накладними, які відповідають вимогам ст.ст. 1, 9 Закону України " Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".
Цей висновок суду, також додатково підтверджується: показами свідка ОСОБА_6, який підтвердив суду факт проведення власними силами працівників позивача ремонтних робіт щодо ремонту паливно - роздавальних колонок з використанням запчастин отриманих по договору з ТОВ "Альпіна плюс" і ремонту самих приміщень цих станцій та прилеглої території, використовуючи матеріали придбані за договором у ТОВ ВКФ "Анне ЛТД"; листами ДП "Хмельницькстандартметрологія" №4661 від 11.10.2011 року і №744 від 22.03.2012 року з яких вбачається факт перевірки паливно-роздавальних колонок позивача у 2009-2010 роках у період коли був закінчений ремонт цих колонок; витягом з книги реєстрації документів за 2009 рік регіонального представника компанії "Автолюкс", щодо підтвердження факту отримання вантажу від ТОВ "Альпіна плюс" .
Суд дає критично оцінку висновку відповідача, про обов"язковість оформлення позивачем форм КБ-2 і КБ-3, при проведення ремонтних робіт власними силами (стор. 18 акту перевірки), адже це не передбачене чинним законодавством і жодним чином не свідчить про відсутність права проводити такий ремонт чи порушення порядку оформлення цього позивачем.
Щодо правомірності проведення відповідачем документальної планової перевірки, то суд вважає, що податковий орган правомірно провів її згідно вимог ПК України і в суді не знайшли свого підтвердження факти внесення завідомо неправдивих відомостей у акт податковим органом на що у позові посилається позивач. Крім цього, суд враховує, що акт перевірки не є рішенням суб"єкта владних повноважень, тому відображена у ньому інформація не порушує прав позивача навіть якщо допустити, що вона є неправдивою, чого не має у цьому випадку.
Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5, 6 ст.203 ЦК України. Частиною 2 цієї статті визначено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Відповідно до ч.3 цієї статті, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно частин 4 -5 ст.203 ЦК України правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Пленум Верховного Суду України у постанові №9 від 06.11.2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз"яснив, що відповідно до ст.215 ЦК України необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (ч.1 ст.219, ч. 1 ст.220, ч.1 ст.224, тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах встановлених законом (ч.2 ст. 222 ч.2 ст.223, ч.1 ст.225 ЦК України, тощо). Тобто, суд вважає, що нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.
Частинами 2 - 3 ст.228 ЦК України визначено, що правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.
Таким чином, можна зробити висновок, що податковий орган не встановив, що позивач уклавши договори з ТОВ "Альпіна плюс" і ТОВ ВКФ "Анне ЛТД" діяв з метою, яка суперечить інтересам держави чи суспільства, адже договори відповідають вимогам Закону, вони були виконані сторонами і були направлені на здійснення господарської діяльності позивача, що є очевидним у цьому випадку.
Пунктом 8.1.2 ст.8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (в редакції, яка діяла на момент спірних правовідносин) визначено, що амортизації підлягають витрати на: придбання основних фондів та нематеріальних активів для власного виробничого використання, включаючи витрати на придбання племінної худоби та придбання, закладення і вирощування багаторічних насаджень до початку плодоношення; самостійне виготовлення основних фондів для власних виробничих потреб, включаючи витрати на виплату заробітної плати працівникам, які були зайняті на виготовленні таких основних фондів; проведення всіх видів ремонту, реконструкції, модернізації та інших видів поліпшення основних фондів; капітальні поліпшення землі, не пов'язані з будівництвом, а саме: іригація, осушення, збагачення та інші подібні капітальні поліпшення землі.
Згідно п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" (в редакції, яка діяла на момент спірних правовідносин), податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.
Відповідно до п.п.7.4.1 п.7.1 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Один із основних принципів податкового законодавства України, визначений п.п.4.1.4 п.4.1 ст.4 ПК України, який встановлює презумпцію правомірності рішень платника податку в тому, що в разі якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків. Зазначена норма поширюється також і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків витрат для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та/або податкового кредиту з податку на додану вартість. За змістом указаної норми відповідні витрати і податковий кредит вважаються сформованими платником податків правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.
Згідно частин 1 - 2 ст.71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Підсумовуючи наведене, суд приходить до висновку, що суб"єкт владних повноважень, який заперечує проти позову не довів що діяв у межах Закону, а тому суд вважає, що позивач не завищував розмір амортизаційних відрахувань в сумі 58054 гривень, що вплинуло на визначення зобов"язання по податку на прибуток за період з 01.04.2009 року по 30.06.2011 року на суму 14514 гривень, по списаному позивачем обладнанню придбаного у ТОВ "Альпіна Плюс" і по списаних будівельних матеріалах у ТОВ "Анне ЛТД", тобто позивач не порушив абз. 3 п.п.8.1.2 п.8.1 ст.8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" і він не завищував податковий кредит у звітних періодах: червень 2009 року, липень - вересень 2010 року на загальну суму 89783, який виник із взаємовідносин з ТОВ "Анне ЛТД" та ТОВ "Альпіна Плюс", що підтверджено доказами, які перевірено судом.
На підставі викладеного, керуючись ПК України, ЦК України, Законами України "Про оподаткування прибутку підприємств", "Про податок на додану вартість" і ст.ст. 4-15, 70-71, 86, 94, 98-99, 122, 158-163, 167, 186 КАС України, суд, -
Адміністративний позов задовольнити.
Скасувати податкові повідомлення-рішення №0001072310/788 і №0001062310/789 від 21.10.2011 року, визнавши їх протиправними.
Стягнути з Державного бюджету України в особі Хмельницької міжрайонна державна податкова інспекція судовий збір сплачений платіжним дорученням №1167 від 14.02.2012 року на суму 1297 гривень.
Копії постанови надати сторонам, повний текст якої виготовлено 09.04.2012 року.
Постанова суду може бути оскаржена до Вінницького апеляційного адміністративного суду через Хмельницький окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її отримання.
Постанова набирає законної сили в порядку статті 254 КАС України.
Постанова не набрала законної сили.
Суддя/підпис/А.І. Петричкович
"Згідно з оригіналом" Суддя А.І. Петричкович