12 квітня 2012 р. м. Чернівці Справа № 2а/2470/606/12
Чернівецький окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді -Дембіцького П.Д.
секретаря судового засідання -Граматович М.І.
за участю :
представника позивача -ОСОБА_1 (за довіреністю);
представника відповідача -ОСОБА_2 (за довіреністю);
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Чернівецького обласного військового комісаріату.
На підставі ч.3 ст.160 КАС України в судовому засіданні 12 квітня 2012 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Про час складання постанови у повному обсязі повідомлено після проголошення вступної та резолютивної частини постанови в судовому засіданні з урахуванням вимог ч. 4 ст. 167, п.2 ч.2 ст. 186 КАС України.
Позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Чернівецького обласного військового комісаріату, в якому просить визнати протиправним та скасувати рішення Комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасників війни та учасників бойових дій УМВС України в Чернівецькій області при Чернівецькому обласному військовому комісаріаті № 2 від 23.01.2012 р. про відмову в наданні йому статусу учасника бойових дій. Водночас, просить зобов'язати комісію при Чернівецькому обласному військовому комісаріаті надати йому статус учасника бойових дій і видати посвідчення встановленого зразка.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 11 січня 2012 року позивачем була подана заява на адресу Комісії Хотинського районного військового комісаріату з питань розгляду матеріалів про визнання учасників війни та учасників бойових дій про визнання його учасником бойових дій на території Азербайджанської республіки та надання статусу учасника бойових дій.
Рішенням комісії від 23 січня 2012 року (протокол № 2) позивачу відмовлено у наданні статусу учасника бойових дій, виходячи з того, що перебування та участь у бойових діях на території Азербайджанської PCP не входить до «Переліку держав і періодів бойових дій на їх території», згідно постанови КМУ від 08.02.1994 року № 63.
Позивач вважає, що вказаним рішенням комісія незаконно відмовила йому у наданні статусу учасника бойових дій, у зв'язку з чим просив визнати вищевказане рішення неправомірним та зобов'язати відповідача визнати його учасником бойових дій та видати посвідчення встановленого зразка.
Під час судового розгляду справи представник позивача підтримав позов у повному обсязі та просив позовні вимоги задовольнити. В обґрунтування своїх вимог посилався на п. 2 ст. 6 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантій їх соціального захисту", згідно з положеннями якого учасниками бойових дій визнаються учасники бойових дій на території інших країн - військовослужбовці Радянської Армії, Військо-Морського Флоту, Комітету державної безпеки, особи рядового, начальницького складу і військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ колишнього Союзу РСР (включаючи військових та технічних спеціалістів і радників), працівники відповідних категорій, які за рішенням Уряду колишнього Союзу РСР проходили службу, працювали чи перебували у відрядженні в державах, де в цей період велися бойові дії, і брали участь у бойових діях чи забезпеченні бойової діяльності військ (флотів).
Разом з тим позивач зіслався на загальновідомість фактів та зазначив, що на території Закавказзя та Середньої Азії, а саме з 1988 по 1991 роки в СРСР, зокрема в кавказьких республіках виникали непоодинокі конфлікти, що супроводжувалися збройними сутичками.
Представники відповідача в судовому засіданні позов не визнали, надали суду заперечення на позов, просили у задоволенні позовних вимог відмовити за безпідставністю. В обґрунтування своїх заперечень посилалися на постанову Кабінету Міністрів України № 63 від 08.02.1994 року в якій зазначено перелік держав та періоди де проводились бойові дії, про те Азербайджанська РСР у 1991 році входила до складу СРСР, а тому віднести її до інших країн, на території яких в 1991 році проходили бойові дії неможливо. Також представник відповідача зазначив, що посилання позивача на примітку 6 постанови КМУ від 08.02.1994 року № 63, де вказано, що Генеральним штабом Збройних Сил колишнього Союзу РСР і після 1979 року направлялися військові фахівці у країни, на території яких велися бойові дії, але Генеральний штаб Збройних Сил України не володіє такою інформацією. Військовим фахівцям у таких випадках пільги надавалися на підставі довідок 10 Головного управління Генерального штабу Збройних Сил СРСР про їх особисту участь у бойових діях є неналежними, так як позивач не надав на розгляд комісії довідку, що він є військовим фахівцем.
Розглянувши матеріали справи та подані документи, всебічно і повно встановивши фактичні обставини у справі, дослідивши докази, проаналізувавши законодавство, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,-
Позивач ОСОБА_1, який народився ІНФОРМАЦІЯ_1, Хотинським районним військовим комісаріатом Чернівецької області 12 червня 1989 року призваний на строкову військову службу, для проходження якої був направлений у військову частину 3395.
02 липня 1989 року при військовій частині 3395 прийняв військову присягу та присвоєно військове звання рядовий.
28 травня 1991 року звільнений у запас та направлений у Хотинський РВК Чернівецької області, де 31 травня 1991 року взятий на облік.
11 січня 2012 року позивач звернувся з заявою до Хотинського районного військового комісаріату про визнання його учасником бойових дій на території Азербайджанської республіки та надання йому статусу учасника бойових дій.
23 січня 2012 року засіданням комісії при Чернівецькому обласному військовому комісаріаті по наданню статусу ветеранів війни громадянам України протокол № 2 від 23 січня 2012 року прийнято рішення, яким відмовлено ОСОБА_1 у наданні статусу учасника бойових дій, на підставі того, що в період 1991 року, та держава, де перебував заявник не передбачена Переліком держав і періодів бойових дій на їх території, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1994 р.№ 63.
Дослідженням копії військового квитка серії НК № НОМЕР_1 ОСОБА_1, встановлено, що у ньому відсутні будь які записи, щодо безпосередньої участі позивача у бойових діях, а також виконання завдань в умовах надзвичайного стану.
Дослідженням архівної довідки № 3/35 - 612 від 02.09.2009 року щодо ОСОБА_1 вбачається, що відповідно до наказу командира в/ч 3395 № 61 від 11 березня 1991 року вважати відбувшим в службове відрядження м. Степанокерт НКАО Азербайджанській ССР для виконання службово - бойових завдань із 11 березня 1991 року. Відповідно до наказу командира в/ч 3395
№ 118 від 20 травня 1991 року вважати прибувшим з службового відрядження 20 травня 1991 року. Із змісту досліджуваної довідки не вбачається, що ОСОБА_1 особисто приймав безпосередньо участь у бойових діях.
Водночас у судовому засіданні не заперечувалося, що ОСОБА_1 проходив строкову військову службу та був відряджений у м. Степанокерт Азербайджанської РСР, однак із дослідження військового квитка серії НК № НОМЕР_1, а також довідки № 3/35 - 612 від 02.09.2009 року, не вбачається, що ОСОБА_1 безпосередню чи у складі частини приймав участь у бойових діях чи виконував завдання в умовах надзвичайного стану. Крім того позивачем не було надано довідки 10-го Головного управління Генерального штабу Збройних Сил СРСР про його безпосередню участь у бойових діях. Поряд із цим перелік держав, зазначених у п. 2, ч. 1, ст.. 6 Закону, періоди бойових дій у них та категорії працівників визначаються Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України № 63 від 08 лютого 1994 року «Про організаційні заходи щодо застосування Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» затверджено перелік держав, яким надавалася допомога за участю військовослужбовців Радянської Армії, Військово-Морського Флоту, Комітету державної безпеки та осіб рядового, начальницького складу і військовослужбовців Міністерства внутрішніх справ колишнього Союзу РСР, військовослужбовців Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, інших військових формувань, осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ, і періодів бойових дій на їх території, де також міститься вказівка, що бойові дії велися і в інших країнах після грудня 1979 року.
Відповідно до «Переліку держав і періодів бойових дій на їх території», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 63 від 08.02.1994 року, в переліку держав, де проводились бойові дії вказано також інші країни з грудня 1979 року, проте у вказаному Переліку не вказана територія і час зазначені позивачем.
У примітках постанови КМУ від 08.02.1994 року № 63, в п. 6 вказано: «Генеральним штабом Збройних Сил колишнього Союзу РСР і після 1979 року направлялися військові фахівці в країни, на території яких велися бойові дії, але Генеральний штаб Збройних Сил України не володіє такою інформацією. Військовим фахівцям у таких випадках пільги надавалися на підставі довідок 10-го Головного управління Генерального штабу Збройних Сил СРСР про їх безпосередню участь у бойових діях».
Зі змісту примітки 6 до Переліку стосовно можливості визнання осіб учасниками бойових дій, якщо такі мали місце в інших країнах після грудня 1979 року, та не названі у Переліку, вбачається, що її положення поширюються лише на військових фахівців, які направлялися Генеральним штабом Збройних Сил колишнього Союзу РСР у країни, на території яких велися бойові дії і пільги яким надавалися на підставі довідок 10 Головного управління Генерального штабу Збройних Сил СРСР про їх безпосередню участь у бойових діях.
Таких юридичних фактів, з якими в даному випадку чинним законодавством пов'язується право особи на визнання її учасником бойових дій, Комісією при Чернівецькому обласному військовому комісаріаті по наданню статусу ветеранів війни громадянам України у ході судового розгляду, не встановлено.
Пунктом 1 Постанови КМ України від 13 січня 1995 року № 16 «Про застосування пункту 2 статті 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» учасниками бойових дій визнаються працівники, які за рішенням Уряду колишнього Союзу PCP працювали в державах, де в цей період велися бойові дії, якщо вони безпосередньо брали участь у бойових діях або в забезпеченні бойової діяльності військ (флоту). Переліки таких держав та періодів бойових дій на їх території затвердженні постановами Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1994 року № 63 та від 05 серпня 1994 року № 530.
Вищевказана постанова визначає категорію працівників, які мають право на визначення їх учасниками бойових дій, а не військовослужбовців.
Стаття 6 пункт 2 абзац 3 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» вказує, що перелік держав, зазначених у цьому пункті, періоди бойових дій у них та категорії працівників визначаються Кабінетом Міністрів України, а саме постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1994 року № 63.
Відповідно, проаналізувавши матеріали справи, вбачається, що позивачем не було надано довідки 10-го Головного управління Генерального штабу Збройних Сил СРСР про його безпосередню участь у бойових діях та належних письмових доказів, які б засвідчили про виконання завдань в умовах надзвичайного стану, а тому слід вважати, що комісія правомірно відмовила ОСОБА_1 у наданні статусу учасника бойових дій.
Також слід зазначити, що у позовній заяві звертається увага про визнання загальновідомими фактів того, що в період, який передував відокремленню колишніх союзних республік СРСР та створення на їх території незалежних держав, зокрема в середньоазійських республіках, виникали непоодинокі етнічні конфлікти, які супроводжувались сутичками є неправильним і безпідставним, оскільки в судовому засіданні представник позивача не підтвердив жодним належним доказом про безпосередню особисту - участь позивача у бойових діях, чи перебування в умовах надзвичайного стану, які досліджувалися в судовому засіданні.
Отже позивач не надав належних доказів про те, що під час проходження строкової військової служби приймав безпосередню участь у бойових діях на території Азербайджанської PCP, яка на той час входила до складу СРСР.
Крім того, позивач посилається на окремі обставини у позовній заяві, однак на підтвердження обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги не надав, тобто не надав доказів, які б вказували на те, що позивач безпосередньо брав участь у бойових діях. Також позивач посилається на рішення інших судів, при цьому вказані рішення не є приюдиційними до справи, оскільки позивач не брав участі у розгляді вказаних справ. Водночас суд звертає увагу на те, що Постановою Верховного суду України 18 травня 2010 року скасовано Ухвалу ВАС України від 21.11.2007 року, ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 29 серпня 2006 року, постанову Староміського районного суду м. Вінниці від 19 червня 2006 року, а справу направлено на новий судовий розгляд до суду першої інстанції, на які посилався позивач.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтується її вимоги та заперечення. Однак, позивач не надав суду достатньо доказів на яких ґрунтуються його позовні вимоги щодо його особистої участі у бойових діях, чи виконання завдань в умовах надзвичайного стану.
За таких обставин суд дійшов висновку, що адміністративний позов не підлягає задоволенню.
У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.
Оскільки спір вирішено на користь суб'єкта владних повноважень, звільненого від сплати судового збору, а також за відсутності витрат відповідача - суб'єкта владних повноважень, пов'язаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз, судові витрати (судовий збір) стягненню з відповідача не підлягають.
Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.ст. 2, 3, 6-12, 17, 18, 71, 76, 79, 86, 94, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. В задоволенні адміністративного позову відмовити.
Порядок та строки набрання судовим рішенням законної сили передбачено ст. 254 КАС України.
Порядок та строки оскарження постанови передбачені ст.ст. 185-186 КАС України.
Постанова суду першої інстанції, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Відповідно до частини першої статті 185, частини першої-другої, четвертої статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, сторони які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку дану постанову повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Вінницького апеляційного адміністративного суду через Чернівецький окружний адміністративний суд.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Повний текст постанови виготовлено 17 квітня 2012 року.
Суддя П.Д. Дембіцький