Миколаївський окружний адміністративний суд вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54002
м. Миколаїв.
05.03.2012 р. Справа № 2а-8865/11/1470
Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Зіньковського О.А., секретар судового засідання Дубінко В.В., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Мостобудівельний загін №73", вул.Новозаводська 5, м.Миколаїв, 54031;
доСДПІ по роботі з великими платниками податків в м. Миколаєві, вул.Чкалова 20, м.Миколаїв, 54000;
провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 28.07.11р. №0000500037, від 19.10.11р. №0000850037,
за участю представників:
від позивача: ОСОБА_1, довіреність № 427, від 10.05.2011 року;
від відповідача: ОСОБА_2, довіреність від 29.11.2011 року;
Товариством з обмеженою відповідальністю "Мостобудівельний загін №73" пред'явлено позов до СДПІ в м.Миколаєві з вимогою визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення - рішення від 28.07.11р. №0000500037 яким позивачу нарахована сума грошового зобов'язання в розмірі 261036грн. та від 19.10.11р. №0000850037 яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання в розмірі 52207,50грн.
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю з підстав зазначених у позовній заяві, додаткових пояснень та наданих доказах (а.с.3-8, 66-68, 94-131, 136-138). На підтвердження своєї правової позиції позивач також в своїх поясненнях послався на відповідну судову практику Верховного суду України, Європейського суду з прав людини та на лист Вищого адміністративного суду України від 02.06.11р. №742/11/13-11.
Відповідач позовні вимоги не визнав, зазначив, що повідомлення-рішення від 28.07.11р. №0000500037 та від 19.10.11р. №0000850037 прийняті у відповідності до законодавства, перевірка проведена в порядку та у спосіб передбачений законодавством (а.с.63-65).
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши інші докази в межах позовних вимог, адміністративний суд -встановив:
В період з 19.05.11р. з 04.07.11р. Спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у м.Миколаєві було проведено документальну планову виїзну перевірку Дочірнього підприємства ПАТ «Мостобуд»- Мостобудівельного загону №73" (після перереєстрації - Товариства з обмеженою відповідальністю "Мостобудівельний загін №73", а.с.139) за результатами якої було складено Акт №784/37/30126124 від 11.07.11р. про результати документальної планової виїзної перевірки з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.10р. по 31.03.11р., валютного та іншого законодавства за період з 01.01.10р. по 31.03.11р. (а.с.11-38).
Перевіркою встановлено порушення позивачем п.1.7. ст.1, п.п.7.2.3., п.п.7.2.6. п.7.2., п.п.7.3.1. п.7.3., п.п.7.5.1. п.7.5. ст.7 Закону України від 03.04.97р. №168/97-ВР «Про податок на додану вартість»(надалі ЗУ «Про ПДВ»). Згідно з розділом 3.2.2. Акту дані порушення встановлені в правовідносинах з ПП «Леком-Рудмет», ПП «Варекоресурс», ТОВ «Діліврі»та ПП «Стальсервіс»(надалі контрагенти підприємства).
На підставі зазначеного Акту відповідачем прийнято податкове повідомлення - рішення від 28.07.11р. №0000500037 яким позивачу нарахована сума грошового зобов'язання в розмірі 261036грн. (а.с.39).
Не погоджуючись з податковим повідомленням-рішенням позивачем подано первину скаргу до ДПА у Миколаївській області. Згідно рішення ДПА у Миколаївській області від 10.10.11р. за №2729/10/25-014 про результати розгляду первинної скарги, скаргу ДП ПАТ «Мостобуд»- Мостобудівельного загону №73 залишено без задоволення, а податкове повідомлення-рішення без змін. Крім того, позивачу збільшено грошове зобов'язання за штрафними санкціями з ПДВ на суму 52207,50грн. та додатково винесено податкове повідомлення-рішення від 19.10.11р. за№0000850037 (а.с.40).
За результатами процедури адміністративного оскарження в податкових органах вищого рівня, спірне рішення відповідача було залишено без змін, а скарги позивача без задоволення.
Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази в межах позовних вимог, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог з наступних підстав.
Згідно із положеннями ст.19 Конституції України, органи державної влади та їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією та законами України.
Згідно із пп.21.1.1 п.21.1 ст.21 Податкового кодексу України, посадові особи органів державної податкової служби зобов'язані дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами.
Відповідно до пп.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України "Про ПДВ", "податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту".
Відповідно до положень пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України "Про ПДВ" датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається:
7.5.1. дата здійснення першої з подій:
- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;
- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг)".
Право на податковий кредит може бути реалізовано платником податків лише тоді, коли такий платник податків отримав податкові накладні, що встановлено пп.7.4.5 п.7.4 ст.7, пп.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України "Про ПДВ".
Суд вважає позицією Відповідача стосовно порушення позивачем п.п.7.2.3 п.7.2. ст.7 ЗУ «Про ПДВ»хибною, так як згідно п.п.7.2.3 п.7.2. ст.7 ЗУ «Про ПДВ»«податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг)». Відповідно з п.п.7.2.1. п.7.2. ст.7 ЗУ «Про ПДВ»податкову накладну зобов'язаний надати покупцю платник податку, тобто постачальник.
Позивач в правовідносинах з контрагентами виступав саме покупцем (замовником послуг), а не постачальником (виконавцем), а отже жодних податкових накладних не складав. В зв'язку з тим, що Позивач (покупець товарів, замовник послуг) в даних правовідносинах у відповідності з діючим податковим законодавством податкових накладних не складав, він не порушував та не міг порушити п.п.7.2.3 п.7.2. ст.7 ЗУ «Про ПДВ», яким передбачається зобов'язання продавця товарів (робіт, послуг) щодо складання податкової накладної.
Враховуючи вищевикладене, встановлене відповідачем порушення позивачем (покупцем товарів, замовником послуг) п.п.7.2.3 п.7.2. ст.7 ЗУ «Про ПДВ», в податковому повідомленні-рішенні, є необґрунтованим та безпідставним.
Стосовно порушення позивачем п.п.7.2.6 п.7.2. ст.7 ЗУ «Про ПДВ» то суд зазначає, що даним підпунктом передбачено право підприємства звернутися до податкового органу з заявою та скаргою на постачальника товарів (послуг), але лише у разі відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну або при порушенні ним порядку її заповнення. Однак у позивача не було достатніх правових підстав для звернення до податкового органу з заявою та скаргою на постачальників так як, постачальники не відмовлялись від надання податкових накладних, а тільки деякі з податкових накладних були надані в іншому звітному періоді, що не забороняється чинним податковим законодавством.
Висновок відповідача стосовно порушення позивачем п.п.7.2.6. п.7.2. ст.7 ЗУ «Про ПДВ»є необґрунтованим, так як у позивача згідно п.п.15.3.1. ст.15 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетними та державними цільовими фондами»(який діяв на час виникнення спірних правовідносин) було 1095 днів з дня видачі податкової накладної для її декларування.
Крім того правова позиція відповідача стосовно порушення п.п.7.3.1. п.7.3. ст.7 ЗУ «Про ПДВ», є необґрунтованою так як п.п.7.3.1. п.7.3. ст.7 ЗУ «Про ПДВ»передбачено, що «Датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:
- або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а в разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку;
- або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.
Отже, відповідно з діючим податковим законодавством податкові зобов'язання з поставки товарів (робіт, послуг) виникають у платника податку, тобто у постачальника (виконавця).
У відповідності з п.1.3. ст.1 ЗУ «Про ПДВ», платником податку визначено особу, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.
Позивач в правовідносинах з контрагентами виступав саме покупцем (замовником послуг) а не постачальником (виконавцем).
Враховуючи вищевикладене, податкове повідомлення-рішення, яким встановлено порушення позивачем (покупцем товарів, замовником послуг) п.п.7.3.1. п.7.3. ст.7 ЗУ «Про ПДВ», є протиправним.
Щодо правової позиції відповідача стосовно порушення позивачем п.п.7.5.1. п.7.5. ст.7 ЗУ «Про ПДВ»так як, дана норма передбачає дату виникнення права платника податку на податковий кредит, а не дату припинення такого права. Крім того, Законом України «Про податок на додану вартість»не передбачено заборони на формування податкового кредиту по закінченню звітного періоду чи навіть кількох наступних періодів.
Вищезазначеною нормою Закону передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг). Відповідно до абзацу 3-го п.п.7.2.3. п.7.2. ст.7 ЗУ «Про ПДВ»-Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Позивач сформував податковий кредит після отримання податкової накладної, що засвідчила факт придбання товару, отримання послуг та в межах строку позовної давності, що становить 1095 днів, відповідно до п.п.15.3.1. ст.15 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетними та державними цільовими фондами». В підтвердження своєчасності та правильності формування податкового кредиту підприємством надано до перевірки реєстр отриманих та виданих податкових накладних, в якому відображено дату отримання податкової накладної по кожному контрагенту.
Таким чином, враховуючи вищенаведене, висновок відповідача стосовно порушення підприємством п.п.7.5.1. п.7.5. ст.7 ЗУ «Про ПДВ»є необґрунтованим та таким, що суперечить нормам діючого податкового законодавства.
Крім того, відповідач в Акті перевірки встановив вищенаведені порушення в зв'язку з тим, що контрагентами позивача не декларувались певні доходи та не подавалась необхідна звітність.
Дана позиція відповідача не може бути взята судом до уваги так як ст.18 Закону України від 15.05.03р. №755-ІV «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців»встановила, що якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців, були внесені до нього, то вони вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін, а на час здійснення господарських операцій між позивачем та контрагентами підприємства останні були внесені до зазначеного реєстру та відомості не змінено. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала про те, що такі відомості є недостовірними. Позивач не знав та не міг знати про можливу недостовірність відомостей своїх контрагентів занесених до реєстру, так як останніми було надано підприємству відповідні реєстраційні документи, крім того всі господарські операції здійснювались без порушення чинного законодавства, а саме товар фактично отримувався (послуги надавались) від контрагентів та використовувався в межах господарської діяльності підприємства. Доказів про інше відповідачем суду не надано.
Крім того у п.1.3. ст.1 ЗУ «Про ПДВ»платника податку визначено як особу, яка згідно із цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем. Згідно з п.10.2. ст.10 ЗУ «Про ПДВ»платники податку, визначені у підпунктах «а», «в», «г», «д»п.10.1. цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.
Із наведеного вбачається, що сама по собі несплата податку контрагентами Позивача (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) чи неподання звітності не впливає на формування податкового кредиту покупцем та на суму бюджетного відшкодування.
Суд також зазначає, що вищенаведені висновки узгоджуються із правовими позиціями Верховного Суду України при вирішенні спорів цієї категорії. Так, у постановах від 09.09.2008р. у справі №21-500во08, від 01.06.10р. у справі №21-573во10 та від 31.01.11р. у справі №21-47а10 Верховний Суд України дійшов висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.
Крім того, зазначена позиція узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.09р. в пункті 71 зазначив, що платник податку не повинен нести відповідальності за наслідки невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також пеню. На думку суду, такі вимоги стали б надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.
Згідно із ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини»№3477-IV від 23.02.06р. українські суди мають застосовувати при розгляді справ практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.
Беручи до уваги вищевикладене, суд дійшов висновку, що позивач не порушував п.1.7. ст.1, п.п.7.2.3., п.п.7.2.6. п.7.2., п.п.7.3.1. п.7.3., п.п.7.5.1. п.7.5. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».
Позивачем також надано суду лист начальника податкової міліції СДПІ від 12.08.11р. (а.с.93) де зазначено про прийняття рішення про відмову в порушенні кримінальної справи за ознаками злочину з питань дотримання податкового законодавства.
Відтак, суд дійшов висновку, що податкове повідомлення-рішення від 28.07.11р. №0000500037 та податкове повідомлення-рішення від 19.10.11р. №0000850037 є необґрунтованими, протиправними та підлягає скасуванню.
Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Суд також бере до уваги що, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони у відповідності до частини 3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України.
З огляду на зазначену норму під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень суди, незалежно від підстав, наведених у позовній заяві, перевіряють їх відповідність усім зазначеним вимогам статті 2 КАС України.
Згідно з ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідач не довів суду законність, обґрунтованість та пропорційність прийнятих рішень. У зв'язку з цим, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі, а порушені права та інтереси позивача -такими, що підлягають судовому захисту.
Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені витрати з Державного бюджету України.
В судовому засіданні було проголошено вступну та резолютивну частину постанови.
Керуючись статтями 11, 158, 160-163 КАС України, адміністративний суд, -
1. Позов задовольнити.
2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення СДПІ по роботі з великими платниками податків в м.Миколаєві від 28.07.2011р. №0000500037 яким ТОВ "Мостобудівельний загін № 73" нарахована сума грошового зобов'язання в розмірі 261036 грн.
3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення СДПІ по роботі з великими платниками податків в м.Миколаєві від 19.10.2011р. №0000850037 яким ТОВ "Мостобудівельний загін № 73" збільшено суму грошового зобов'язання в розмірі 52207,50 грн..
4. Присудити з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Мостобудівельний загін №73" (код ЄДРПОУ 30126124) суму сплаченого судового збору в розмірі 31грн. 63коп.
Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому статтею 254 КАС України.
Постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого КАС України, якщо таку заяву не було подано.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанову може бути оскаржено в порядку передбаченому статтями 185, 186 КАС України.
Апеляційна скарга подається до Одеського адміністративного апеляційного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі проголошення у судому засіданні вступної та резолютивної частини постанови, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя Зіньковський О.А.
Вступну та резолютивну частини постанови
складено в нарадчій кімнаті і проголошено
в присутності представників сторін 05.03.12р.
Повний текст постанови складено та підписано 07.03.12р.