Миколаївський окружний адміністративний суд вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54002
Вступна та резолютивна частини
15.02.2012 р. Справа № 2а-7267/11/1470
Миколаївський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Устинова І.А. за участю секретаря судового засідання Дворник Г.Г. розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовомприватного підприємства "Юго - Строй",
до Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва, третя особа товариство з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство "Нібулон",
провизнання дій неправомірними, скасування податкового повідомлення - рішення від 23.09.2011р. № 00156823340, від 23.09.2011р. №00156923340, зобов'язання вчинити певні дії,
Керуючись статтями 158, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва №00156823340 від 23.09.2011 року.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва №00156923340 від 23.09.2011 року.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Відшкодувати з Державного бюджету України на користь позивача судові витрати у розмірі 34 гривень
Відповідно до п.1 ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України, постанова або ухвала суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя І. А. Устинов
Миколаївський окружний адміністративний суд
Іменем України
15 лютого 2012 року Справа № 2а -7267/11/1470
м. Миколаїв
15:50
Миколаївський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Устинова І.А., за участю секретаря судового засідання Дворник Г.Г., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом приватного підприємства «Юго-Строй»,
до Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва,
за участю третьої особи товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства «Нібулон»,
про визнання дій неправомірними, скасування податкового повідомлення-рішення від 23.09.2011 року №00156823340, від 23.09.2011 року №00156923340, зобов'язання вчинити певні дії,
Приватне підприємство «Юго-Строй»(далі -ПП «Юго-Строй», позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва (далі -ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва, відповідач ), в якому просить визнати дії неправомірними, скасувати податкові повідомлення-рішення від 23.09.2011 року № 0015682340 та від 23.09.2011 року № 0015692340, якими позивачу нараховані податкові зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 67834,00 грн. -за основним платежем, 16959,00 грн. -за штрафними санкціями, та з податку на прибуток підприємств в розмірі 84791,00 грн. за основним платежем, 21198,00 грн. - за штрафними санкціями, зобов'язати вчинити певні дії.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві, просив позов задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні позову не визнав з мотивів, викладених у письмовому заперечені. Суть заперечень аналогічна висновкам, що містяться в акті перевірки від 12.09.2011р. № 1101/23-400/35723181. Вважає, що ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва правомірно винесено оскаржувані позивачем податкові повідомлення-рішення. Просив в задоволені позову відмовити.
Ухвалою суду від 28.11.2011 року у справу у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача залучено Товариство з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство «Нібулон»(далі -ТОВ СП «Нібулон»).
Суд, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, вважає, що позов підлягає до часткового задоволення, мотивуючи це наступним.
В період з 31.08.2011р. по 06.09.2011р. ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва проведена документальна позапланова виїзна перевірка ПП «Юго-Строй»щодо підтвердження господарських взаємовідносин із платником податків ТОВ «Олс-Вест»за період з 01.10.2010р. по 31.12.2010р. За результатами документальної позапланової виїзної перевірки ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва складено акт від 12.09.2011р. № 1101/23-400/35723181.
Аактом документальної позапланової виїзної перевірки ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва встановлено:
1. На порушення п. 4.1 ст. 4, пп 5.2.1 п. 5.2., абзацу 4 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5, пп. 11.3.1 п. 11.3 ст. 11 Закону України Закону України від 28.12.1994р. № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств»занижено податок на прибуток в період, що перевірявся, на загальну суму 84791 грн., у тому числі: IV квартал 2010р. на суму 84791 грн.
2. На порушення пп.7.3.1 п.7.3., пп. 7.4.4, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.1997р. № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на суму 67834 грн., в тому числі: за жовтень 2010 року в сумі 49167 грн.; за грудень 2010 року в сумі 18667 грн.
3. Перевіркою встановлено порушення позивачем ст. ст. 203, 215, 228, 626, 628, 629, 655, 656, 658, 662, 689, 712 ЦК України в частині недодержання в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, по правочинах, здійснених ПП «Юго-Строй»за листопад 2010року.
На підставі вказаного акту ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва прийнято податкові повідомлення-рішення від 12.09.2011р.: № 0015692340, яким згідно з пп. 54.3.2 п 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України та згідно з п. 123.1 ст. 123 Податкового кодексу України за встановлені порушення п. 4.1 ст. 4, п.п. 5.2, абзацу 4 п.п 5.3.9 п. 5.3 ст. 5, пп. 11.3.1 п. 11.3 ст. 11 Закону України в редакції від 22.05.1997р. № 283/97-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств»позивачу нараховані податкові зобов'язання з податку на прибуток підприємств в розмірі 84791,00 грн. за основним платежем, 21198,00 грн. - за штрафними санкціями; № 0015682340, яким згідно з пп. 54.3.2 п 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України та згідно з п. 123.1 ст. 123 Податкового кодексу України за встановлені порушення п.п. 7.3.1 п. 7.3, пп. 7.4.1, п.п 7.4.4, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03 квітня 1997 року №168/97-ВР «Про податок на додану вартість»позивачу нараховані податкові зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 67834,00 грн. -за основним платежем, 16959,00 грн. -за штрафними санкціями.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України. А статтею 92 Конституції України передбачено, що виключно законами України встановлюється система оподаткування, податки і збори.
На момент виникнення спірних правовідносин поняття валового доходу, валових витрат виробництва та обігу, порядку включення сум до складу валових витрат визначалися Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств».
Відповідно до пп. 4.1.1 п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»валовий доход - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами. Валовий доход включає. В тому числі, загальні доходи від продажу товарів (робіт, послуг), у тому числі допоміжних та обслуговуючих виробництв, що не мають статусу юридичної особи.
Відповідно до пп. 5.1, 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»валовими витратами є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. До складу валових витрат включаються, в тому числі, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці.
Валові доходи постачальника за договором поставки дорівнюють валовим витратам покупця товару та ототожнюють вартість предмету поставки, що сплачується покупцем постачальнику. Отже, являються єдиним показником, що безпосередньо впливає на податковий облік обох сторін договору.
На момент виникнення спірних правовідносин визначення платників податку на додану вартість, об'єкти, бази та ставки оподаткування, період неоподаткованих та звільнених від оподаткування операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету були встановлені Законом України «Про податок на додану вартість».
Відповідно до пп. 7.3.1 п. 7.3. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.
Відповідно до пп. 7.4.1. п. 7.4. ст. 7 вказаного Закону, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Відповідно до пп. 7.4.5. п. 7.4. ст. 7 вказаного Закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
З метою підтвердження чи спростування права платника на податковий кредит слід дослідити чи відбувалися господарські операції в дійсності, чи лише їх сутність була відображена платником у податковій звітності з метою отримання права на податковий кредит (податкову вигоду).
Про необґрунтованість податкової вигоди можуть свідчити доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин:
- неможливість фактичного здійснення суб'єктом господарювання господарських операцій урахуванням часу, оперативності проведення операцій, місцезнаходження майна, віддаленості контрагентів один від одного або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або надання послуг;
- виявлення ведення обліку для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для даного виду діяльності також потрібно здійснення й облік інших господарських операцій;
- здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному суб'єктом господарювання у документах обліку;
- відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної господарської, економічної діяльності в разі відсутності управлінського або технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів.
З аналізу положень Цивільного кодексу України, в тому числі тих, про порушення яких з боку ПП «Юго-Строй»зазначає відповідач в акті від 12.09.2011р. № 1101/23-400/35723181, вбачається наступне.
Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти.
Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Ст. 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, якими насамперед є:
- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
- правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно зі ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно з вимогами ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.
Конституційні права людини та громадянина, порушення яких є підставою нікчемності правочину, що порушує публічний порядок, закріплені в Основному Законі держави - Конституції України, яка в ст. 3 найвищою соціальною цінністю проголошує людину, її життя і здоров'я, честь та гідність, недоторканність і безпеку. Крім цього, у разі спрямованості правочину на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, дії особи кваліфікуватимуться як злочини і, як наслідок, порушуватимуть Кримінальний кодекс України. Законодавець відокремив порушення публічного порядку від інших підстав нікчемності правочинів, керуючись порушенням правочином таких нормативно-правових актів держави, як: Конституція України, Кримінальний кодекс України. Тому можна стверджувати, що публічний порядок держави порушується у разі порушення нормативних актів, у яких він закріплений.
Оскільки ст. 228 ЦК України для правочину, що порушує публічний порядок, передбачає наявність умислу сторін (сторони) на незаконний результат, а також суперечність його публічно-правовим актам держави, то такий умисел повинен встановлюватись під час розслідування кримінальної справи і розгляду її в суді.
Можливість такого порядку встановлення умислу сторін також пов'язана з тим, що однією з ознак правочину, що порушує публічний порядок, є заборона його нормами кримінального законодавства. Ці правочини порушують виключно публічно-правові норми, які одночасно становлять правопорушення у вигляді злочину.
Відповідно до постанови пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999р. №12 «Про практику розгляду судами клопотань про визнання й виконання рішень іноземних судів та арбітражів і про скасування рішень, постановлених у порядку міжнародного комерційного арбітражу на території України», під публічним порядком у цьому та інших випадках належить розуміти правопорядок держави, визначальні принципи і засади, які становлять основу існуючого в ній ладу (стосуються її незалежності, цілісності, самостійності й недоторканості, основних конституційних прав, свобод, гарантій тощо).
Суд зазначає, що відповідачем не було доведено, що в результаті укладання між позивачем та його вищезазначеними контрагентами і виконання договорів було порушено публічний порядок, встановлений в державі. У суду також відсутні підстави вважати, що укладені правочини суперечать інтересам держави та суспільства, вчинені удавано з метою приховання сплати податків третіх осіб, отримання податкової вигоди та в силу ст.ст. 203, 215, 228 ЦК України є нікчемними.
Як зазначено в п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.
Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами (ст. 216 ЦК України).
А відтак, під правочином, що порушує публічний порядок, підпадають правочини, спрямовані (вчинюються з умислом) на порушення публічних нормативно-правових актів: Конституції України, валютного, митного, податкового, антимонопольного та іншого публічно-правового законодавства, у якому закріплені основи державного ладу, політичної системи, економічної безпеки держави, і у той же час є злочинами. Це, зокрема, правочини, що спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини та громадянина; незаконне відчуження або користування об'єктами права власності українського народу; правочини, спрямовані на незаконний обіг вилучених з вільного обігу предметів або предметів, обіг яких обмежено; правочини, вчинені з метою порушення антимонопольного законодавства та спрямовані на зайняття забороненими видами господарської діяльності, а також інші, спрямовані на порушення публічно-правових нормативних актів.
Таким чином, визначенню правочину як такого, що порушує публічний порядок, повинен передувати вирок суду про притягнення учасника (учасників) такого правочину до кримінальної відповідальності, який набрав чинності.
А відповідно до ст.62 Конституції України належним доказом наявності умислу та вини особи у вчинені злочину може бути лише обвинувальний вирок суду.
Відповідачем не надано до суду вироки судів з кримінальних справ відносно притягнення до кримінальної відповідальності посадових осіб по розрахункам між ПП «Юго-Строй»та його контрагентами: ТОВ «Олс-Вест», ТОВ СП «Нібулон».
З урахуванням вищезазначеного, суд вважає, що відповідачем не доведено, що угоди, укладені, зокрема, між ПП «Юго-Строй»та його контрагентами: ТОВ «Олс-Вест»та ТОВ СП «Нібулон»спрямовані на порушення публічного порядку, порушення конституційних прав і свобод людини та громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. У суду також відсутні підстави вважати, що укладені правочини суперечать інтересам держави та суспільства, вчинені удавано з метою приховання сплати податків третіх осіб, отримання податкової вигоди та в силу ст.ст. 203, 215, 228 Цивільного кодексу України є нікчемними.
Суд вважає, що договори, укладені ПП «Юго-Строй»та його контрагентами: ТОВ «Олс-Вест»та ТОВ СП «Нібулон», відповідають усім вимогам ст. 203 ЦК України і підстав для визнання їх недійсними або нікчемними немає.
Крім того, судом встановлено, що укладені між ПП «Юго-Строй»та його контрагентами: ТОВ «Олс-Вест»та ТОВ СП «Нібулон»договори спрямовані на реальне настання наслідків, обумовлених ними, виконані сторонами в повному обсязі та відповідають положенням цивільного, господарського і податкового законодавства.
Судом досліджено усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції, установленим обставинам надано оцінку з урахуванням усіх доказів у справі в їх сукупності, встановлено статус постачальників товарів (послуг), придбання яких є підставою для формування податкового кредиту та податкових зобов'язань з податку на додану вартості. При цьому порушень податкового законодавства в діях позивача не встановлено.
Так, фактичне виконання господарських операцій, реальність переміщення товару (піску), право позивача на формування податкового кредиту та визначення податкових зобов'язань по розрахункам між ПП «Юго-Строй»та його контрагентами: ТОВ «Олс-Вест»та ТОВ СП «Нібулон»підтверджують договори поставки; податкові накладні; накладні та видаткові накладні; рахунки; платіжні доручення, товарно -транспортні накладні.
Суд погоджується з доводами позивача про наявність як у нього, так і у зазначених суб'єктів господарювання, з якими позивач мав господарські відносини, реальної ділової мети, пов'язаної зі здійсненням зазначених господарських операцій і отриманням прибутку (доходу).
Судом встановлено, що зазначені договори не були ані удаваними, ані фіктивними, мають економічний ефект, що підтверджується первинними документами податкового та бухгалтерського обліку. В матеріалах справи відсутні докази та факти, які свідчили б про те, що зміст договорів не відповідає дійсним намірам сторін, та що ці наміри спрямовані на ухилення від сплати податків за фінансово-господарськими результатами виконання зазначених договорів. Зазначені договори спрямовані на реальне настання наслідків, обумовлених ними, виконані сторонами в повному обсязі та відповідають положенням цивільного, господарського і податкового законодавства.
Зокрема, суд дійшов висновку про те, що зміст укладених позивачем правочинів не суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особи, які вчинили ці правочини, мають необхідний обсяг цивільної дієздатності та спеціальної податкової правосуб'єктності. Волевиявлення учасників правочинів було вільним і відповідало їхній внутрішній волі. Правочини вчинені у формі, встановленій законом, і спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними.
Вчинені позивачем з його контрагентами господарські операції спричинили реальні зміни майнового стану позивача як платника податків.
У зв'язку із вказаним, та з урахуванням правомірності, реальності та спрямування на реальне настання наслідків угод (операцій) ПП «Юго-Строй»з ТОВ «Олс-Вест», відповідачем здійснено протиправний висновок щодо нікчемності та не спрямування на настання реальних наслідків угод, укладених Позивачем з ТОВ «Олс-Вест», та відсутності поставок за ними.
Згідно пункту 1.3 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість»платника податку визначено як особу, яка згідно із цим законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особою, яка імпортує товари на митну територію України. А відповідно до п.10.2 ст.10 цього закону платники податку, визначені у підпунктах „а", „в", „г", „д" п.10.1 цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.
Із наведеного судом вбачається, що сама по собі несплата податку прямими контрагентами позивача або їх контрагентами за ланцюгом (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарських операцій по поставці продукції, наданню послуг, проведенню розрахунків за них не впливає на формування податкового кредиту позивача та суми податкових зобов'язань.
Закон України «Про систему оподаткування»від 25.06.1991р. №1251-XII (із змінами і доповненнями) для платників податків статтею 9 не передбачає обов'язку, а статтею 10 не надає права вимагати від інших платників податків будь - які відомості щодо здійснення господарської діяльності (в тому числі відносно реєстрації в якості платника податків, ведення регістрів податкового та бухгалтерського обліку, подання звітності, сплати податків до бюджету та інше).
Суд зазначає, що Закон України «Про податок на додану вартість» не передбачає обов'язку або права одного платника податків контролювати показники податкової звітності по ПДВ або сплату ПДВ до бюджету іншими платниками податків, тим більше щодо суб'єктів господарської діяльності, з якими позивач взагалі не мав будь-яких господарських правовідносин. Зазначені обов'язки згідно Закону України «Про систему оподаткування», Закону України «Про державну податкову службу в Україні»та Податкового кодексу України від 02.12.2010р. №2755-VI покладені саме на органи державної податкової служби.
Можливі порушення прямими контрагентами позивача або суб'єктами підприємницької діяльності, з якими позивач взагалі не мав господарських відносин, порядку здійснення господарської діяльності, не можуть впливати на результати діяльності позивача та не можуть бути підставою для притягнення позивача до відповідальності, оскільки будь -яка юридична відповідальність особи згідно до ст.61 Конституції України має індивідуальний характер. Тому до відповідальності повинен бути притягнутий саме правопорушник, а не позивач.
Суд зазначає, що податкові накладні, отримані ним від ТОВ «Олс-Вест», та виписані позивачем податкові накладні на ТОВ СП «Нібулон»відповідають вимогам чинного податкового законодавства, складені за реальними угодами та правомірно враховані позивачем при формуванні податкового кредиту за відповідні звітні періоди.
Суд також зазначає, що виникнення права платника податку на податковий кредит з ПДВ є наслідком фактичного проведення господарських операцій, які є об'єктами оподаткування, за наявності первинних документів бухгалтерського та податкового обліку по розрахункам між ПП «Юго-Строй»та його контрагентом ТОВ «Олс-Вест».
Отже, позивачем дотримано таку необхідну умову для віднесення до податкового кредиту сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість, як факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.
Таким чином, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість фактично сплачений позивачем і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.
Витрати та доходи, які враховані позивачем для визначення об'єкта оподаткування, визначені на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат.
Таким чином, судом не встановлено порушень при включенні позивачем до валових витрат сум витрат, сплачених позивачем на користь ТОВ «Олс-Вест»за товари згідно договорів поставки від 01.04.2010р. та 10.04.2010р.
Придбані у вказаного суб'єкта господарювання товари в подальшому використані позивачем у власній господарській діяльності, а саме, в оподатковуваних операціях з ТОВ СП «Нібулон».
Дослідивши первинні документи по справі, пояснення позивача, судом встановлено, що придбані у ТОВ «Олс-Вест»товари (пісок) були поставлені позивачем на об'єкти капітального будівництва ТОВ СП «Нібулон»згідно договору поставки № 1509/2ПС/1 від 16.10.2010р.
Суд вважає, що договір поставки № 1509/2ПС/1 від 16.10.2010р., укладений позивачем з ТОВ СП «Нібулон», відповідає усім вимогам цивільного, господарського і податкового законодавства, спрямовані на реальне настання наслідків, обумовлених ними, виконаний сторонами в повному обсязі, спричинив реальні зміни майнового стану сторін, не був ані удаваним, ані фіктивним, має економічний ефект, що підтверджується первинними документами податкового та бухгалтерського обліку, зміст укладеного позивачем правочину не суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особи, які вчинили цей правочин, мають необхідний обсяг цивільної дієздатності та спеціальної податкової правосуб'єктності. Волевиявлення учасників правочинів було вільним і відповідало їхній внутрішній волі, спрямованої на досягнення реальної ділової мети, пов'язаної зі здійсненням зазначених господарських операцій і отриманням прибутку (доходу).
Відповідно до ч.1 ст.16 та ч.1 ст.20 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців»від 15.05.2003р. №755-IV (із змінами і доповненнями) з метою забезпечення органів державної влади, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців створено Єдиний державний реєстр, відомості з якого є відкритими і загальнодоступними.
Статтею 18 цього закону передбачено, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.
Згідно ст. 104 Цивільного кодексу України від 16.01.2003р. №435-IV (із змінами і доповненнями) визначено, що юридична особа припиняється в результаті передання всього майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам -правонаступникам (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або в результаті ліквідації. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.
Відповідно до ст.59 Господарського кодексу України від 16.01.2003р. №436-IV (із змінами і доповненнями) припинення діяльності суб'єкта господарювання здійснюється шляхом його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації -за рішенням власника (власників) чи уповноважених ним органів, за рішенням інших осіб - засновників суб'єкта господарювання чи їх правонаступників, а у випадках, передбачених цим кодексом, - за рішенням суду. Суб'єкт господарювання вважається ліквідованим з дня внесення до державного реєстру запису про припинення його діяльності.
В матеріалах справи містяться витяг з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб -підприємців щодо ТОВ «Олс-Вест», згідно якого на момент укладання договорів з позивачем та їх виконання контрагент позивача були зареєстрований, не припинений та не виключений з Єдиного державного реєстру.
А відповідно до ст.18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців»вказані дані є достовірними та такими, що повинні прийматися судом після доказування їх наявності в реєстрі.
Відповідно до пункту 25 «Положення про реєстрацію платників податку на додану вартість», затвердженого наказом ДПА України від 01.03.2000р. №79 (яке діяло на момент проведення розрахунків з постачальниками (виконавцями)), реєстрація платників податку на додану вартість діє до дати анулювання, яке відбувається у випадках, визначених п.9.8 ст.9 Закону України «Про податок на додану вартість». Анулювання реєстрації здійснюється шляхом анулювання Свідоцтва та виключення платника податку на додану вартість з Реєстру.
Будь -яких посилань та доказів, які б підтверджували факт виключення ТОВ «Олс-Вест» з реєстру платників ПДВ Відповідачем наведено та надано не було.
Установчі документи ТОВ «Олс-Вест», свідоцтва про державну реєстрацію та первинні документи визнані недійсними, скасовані або анульовані не були, на момент укладання договорів та проведення розрахунків прямих контрагентів -постачальників ліквідовано не було, свідоцтва платника ПДВ скасовані або анульовані не були та не було прийнято рішень стосовно скасування державної реєстрації або припинення юридичних осіб (фізичної особи -підприємця) в судовому порядку.
На момент укладання договорів між ПП «Юго-Строй»та його контрагентами, останні мали господарську правосуб'єктність, а саме визнану державою за певним суб'єктом господарювання можливість бути суб'єктом прав (мати і здійснювати господарські права та обов'язки, відповідати за їх належне виконання й мати юридичну можливість захищати свої права та законні інтереси від можливих порушень) та спеціальну податкову правосуб'єктність. Крім того, ТОВ «Олс-Вест»перебувало на податковому обліку як платник ПДВ та, як наслідок, мало право на видачу податкових накладних.
Отже, у зв'язку з правильністю визначеного позивачем податкового кредиту з ПДВ та валових витрат за жовтень-грудень 2010 року суд дійшов до висновку, що висновок відповідача про порушення п. 4.1 ст. 4, п.п. 5.2, абзацу 4 п.п 5.3.9 п. 5.3 ст. 5, пп. 11.3.1 п. 11.3 ст. 11 Закону України в редакції від 22.05.1997р. № 283/97-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств», п.п. 7.3.1 п. 7.3, пп. 7.4.1, п.п 7.4.4, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03 квітня 1997 року №168/97-ВР «Про податок на додану вартість»та заниження позивачем податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств в сумі 84791,00 грн. та з податку на додану вартість в сумі 67834,00 грн. є не підтвердженим фактичними обставинами у справі та протиправним.
Відповідно до пп. 17.1.7 пп. 17.1 ст. 17 Податкового кодексу України платники податків мають право оскаржувати в порядку, встановленому Податковим кодексом України, рішення, дії (бездіяльність) контролюючих органів (посадових осіб).
Відповідно до вимог частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті ( вчинені ) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Перевіривши оскаржувані позивачем податкові повідомлення-рішення від 23.09.2011 року № 0015692340 та від 23.09.2011 року № 0015682340 суд приходить до висновку про те, що зафіксовані ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва порушення п. 4.1 ст. 4, п.п. 5.2, абзацу 4 п.п 5.3.9 п. 5.3 ст. 5, пп. 11.3.1 п. 11.3 ст. 11 Закону України в редакції від 22.05.1997р. № 283/97-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств», п.п. 7.3.1 п. 7.3, пп. 7.4.1, п.п 7.4.4, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03 квітня 1997 року №168/97-ВР «Про податок на додану вартість»не відповідають дійсним обставинам; податкові повідомлення-рішення від 23.09.2011 року № 00156923340 та від 23.09.2011 року № 0015682340 суперечать вимогам чинного законодавства України та підлягають визнанню протиправними і скасуванню.
Що стосується позовних вимог про визнання неправомірними дій відповідача щодо визнання правочинів позивача з його контрагентами такими, що не спрямовані на реальне настання правових наслідків та зобов'язання відповідача внести зміни до облікової картки платника податків та Системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту, суд не знаходить підстав для їх задоволення з огляду на те, що вчинення дій суб'єктом владних повноважень є способом реалізації наданої суб'єкту владних повноважень компетенції. Здійснення дій представляє собою процес реалізації наданих законом функцій суб'єкту владних повноважень. Самі по собі дії не тягнуть за собою будь-яких правових наслідків для особи. Правові наслідки для позивача несуть акти індивідуальної дії -в даному випадку, оскаржувані податкові повідомлення-рішення. Саме вони мають вплив на права та інтереси позивача. Виходячи із завдань Кодексу адміністративного судочинства України, як то захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійснені ними владних управлінських функцій на основі законодавства, судовий захист права може бути здійснений лише за умови наявності порушень для фізичної чи юридичної особи прав (чи інтересів).
З огляду на вищевикладене, суд зазначає, що вимоги позивача в цій частині не підлягають задоволенню через відсутність порушення прав діями відповідача, а обраний позивачем спосіб захисту в цій частині не відповідає об'єкту порушеного права.
Керуючись статтями 158, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва №00156823340 від 23.09.2011 року.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва №00156923340 від 23.09.2011 року.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Відшкодувати з Державного бюджету України на користь позивача судові витрати у розмірі 34 гривень
Відповідно до п.1 ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України, постанова або ухвала суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя І.А. Устинов
Постанова оформлена
у відповідності до ч. 3 ст. 160 КАС України
та підписана суддею 20.02.2012 року.
Суддя І.А. Устинов