07 листопада 2006 р.
№ 10/135/06
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :
головуючого
Овечкіна В.Е.,
суддів
Чернова Є.В.,
Цвігун В.Л.,
за участю представників сторін:
позивача
- Шамрай С.В.,
відповідача
- Ніколенко М.М., Ткаченко Л.Л.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу
ДП “Придніпровська залізниця»
на рішення
від 21.08.2006 господарського суду Запорізької області
у справі
№10/135/06
за позовом
ДП “Придніпровська залізниця»
до
ВАТ “Запорізький металургійний завод“Запоріжсталь»
про
стягнення 79514,88 грн. збору за зберігання вантажу
Рішенням господарського суду Запорізької області від 21.08.2006 в позові відмовлено у зв'язку з необгрунтованістю позовних вимог.
ДП “Придніпровська залізниця» в поданій касаційній скарзі просить рішення скасувати та прийняти нове рішення, посилаючись на невірне застосування судом ст.46 Статуту залізниць України, ст.ст.47, 71 Митного кодексу України, п.п.8, 9 Правил зберігання вантажів.
Скаржник також вважає, що пунктом 3 Правил складання актів (зареєстрованих в Мінюсті України 08.07.2002р. за №567/6855) та згідно ч.4 ст.129 Статуту залізниць України актами загальної форми оформляються всі обставини, що виникли в процесі перевезення вантажу і які можуть служити підставою для матеріальної відповідальності, а також вони засвідчують обставини, що виникли в процесі перевезення. Зокрема, в актах загальної форми були зазначені обставини, коли та які прибували вагони та з якої причини був простій вагонів на колії станції, а в накопичувальних картках нарахована сума за простій. Доводи відповідача щодо простою вагонів з вини митниці, не заслуговують на увагу, оскільки відповідач не був позбавлений права звернутись з відповідним позовом до митниці.
Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на предмет повноти їх встановлення і правильності юридичної оцінки судом і заслухавши пояснення присутніх у засіданні представників сторін, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувані рішення та постанова - скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції з наступних підстав.
Відмовляючи в позові суд виходив з недоведеності вини вантажоодержувача (відповідача) у затримці вагонів з імпортним вантажем на станції призначення в очікуванні митного оформлення вантажу, а також посилаючись на пропуск позивачем передбаченого ст.315 ГК України шестимісячного строку позовної давності в певній частині спірної суми позову.
Однак, колегія не може погодитися з висновками суду з огляду на таке.
Згідно із ст.46 Статуту залізниць України одержувач зобов'язаний прийняти і вивезти зі станції вантаж, що надійшов на його адресу. Терміни вивезення і порядок зберігання вантажів установлюються Правилами.
Вантажі, що прибули, зберігаються на станції безкоштовно протягом доби. Цей термін обчислюється з 24-ої години дати вивантаження вантажу (контейнера) засобами залізниці або з 24-ої години дати подачі вагонів під вивантаження засобами одержувача.
За зберігання вантажу на станції понад зазначений термін справляється плата, встановлена тарифом.
Згідно з ч.1 ст.129 Статуту обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць.
Згідно з ч.4 ст.129 Статуту в усіх інших випадках обставини, що виникли в процесі перевезення вантажу, багажу і вантажобагажу, і які можуть бути підставою для матеріальної відповідальності, оформлюються актами загальної форми. Збір (плата) за зберігання вантажу на станції понад встановлений безкоштовний термін відповідно до Статуту є мірою відповідальності вантажоодержувача перед залізницею.
Проте, судом не досліджено, не надано оцінки та не відхилено наявні у справі акти загальної форми (а.с. 31, 33, 36, 38, 40, 42, 44, 46, 48, 50, 52, 54, 56, 58, 60, 62, 64, 66, 68, 70, 72, 74, 76, 78, 80, 82, 84, 86, 88, 90, 92, 94, 96, 98, 100, 102, 104, 106, 108, 110, 112, 114, 116, 118, 120), складені та підписані представниками станції та відповідача (із зауваженнями), та які відповідно до ст.129 Статуту залізниць України є підставою для покладання на вантажовідправника чи вантажоодержувача матеріальної відповідальності, в тому числі у вигляді збору за зберігання вантажу понад безкоштовний 24-годинний термін.
Необхідність оцінки зазначених вище актів загальної форми випливає з правила допустимості доказів, встановленого ч.2 ст.34 ГПК України, яке підлягає застосуванню судом при вирішенні спорів, що виникають з перевезення вантажів залізничним транспортом.
Разом з тим, колегія не може надати оцінку згаданим вище первинним документам, оскільки згідно імперативних вимог ч.2 ст.1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні та постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти наявні у справі докази.
Окрім того, встановлюючи факт пропуску позивачем передбаченого ст.315 Господарського кодексу України скороченого (шестимісячного) строку позовної давності щодо частини позовних вимог, суд помилково не розмежував періоди та суми нарахованого позивачем збору за зберігання вантажів, щодо яких закінчення строку позовної давності дійсно мало місце, оскільки спірна сума коштів нараховувалася за тривалий період з певними перервами (грудень 2004р.-січень 2005р., березень 2005р.-травень 2005р. та вересень 2005р.).
Зазначеним обставинам, які безпосередньо стосуються предмета даного господарського спору, судом першої інстанції всупереч вимогам ст.43 Господарського процесуального кодексу України не надано ретельної правової оцінки.
Зважаючи на викладене, касаційна інстанція на підставі ч.2 ст.1115 Господарського процесуального кодексу України дійшла висновку про неповне встановлення обставин справи та обумовлену цим неможливість надання належної юридичної оцінки всім обставинам справи, в зв'язку з чим справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції для достовірного з'ясування інших обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення спору.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.1115, 1117, 1119-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,
Касаційну скаргу ДП “Придніпровська залізниця» задовольнити частково.
Рішення господарського суду Запорізької області від 21.08.2006 у справі №10/135/06 скасувати з передачею справи на новий розгляд до цього ж господарського суду.
Головуючий, суддя В.Овечкін
Судді: Є.Чернов
В. Цвігун