"19" жовтня 2006 р.
Справа № 1/349-06-9154А
за позовом Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів
до відповідача: ТОВ «Агро-Дар»
про стягнення 9 644,71 грн.
Суддя Гарник Л.Л.
Секретар судового засідання Рябошапка О.М.
Представники:
від позивача: Гаврюшенко О.Ю., на підставі довіреності;
від відповідача: Вілкова О.В., на підставі довіреності.
Суть спору: позивач - Одеське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів, звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою до відповідача - Рибосільськогосподарський кооператив «Придністровець», про стягнення 9 644,71 грн., в тому числі 9 240,00 грн. адміністративно-господарських санкцій за недодержання нормативу робочих місць для інвалідів, 404,71 грн. пені за порушення строків оплати санкцій.
Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав.
Відповідач позовні вимоги не визнає з підстав, викладених у запереченнях проти позову.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд встановив:
Згідно поданого до Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005 рік ТОВ «Агро-Дар» передбачило 85 робочих місць для штатних працівників, в тому числі 3 робочих місць для штатних працівників інвалідів, створених відповідно 4-відсотковому нормативу, на яких фактично працювала 1 особа.
Згідно змісту заявлених позовних вимог Одеське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів ставить питання про стягнення в судовому порядку з ТОВ «Агро-Дар» 9 240,00 грн. адміністративно-господарських санкцій за недодержання нормативу робочих місць для інвалідів та 404,71 грн. пені за порушення строків оплати зазначених санкцій.
Позов обґрунтовується тим, що відповідач всупереч вимог ст. 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», згідно якої для підприємств, установ, організацій встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі 4% від загальної кількості працюючих, не створив два робочі місця для працевлаштування інвалідів і у цьому зв'язку відповідно до ст. 20 названого закону повинен сплатити адміністративно-господарські санкції за нестворені робочі місця згідно представленого розрахунку.
Розглянувши викладені позивачем доводи, господарський суд дійшов висновку про те, що позов слід визнати необґрунтованим з наступних підстав.
Стаття 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21.03.1991р. № 875-ХІІ встановлює для підприємств (об'єднань), установ і організацій нормативи робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів. Частиною першою статті 18 названого Закону передбачено, що працевлаштування інвалідів здійснюється органами Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту населення України, місцевими радами, громадськими організаціями інвалідів.
Робоче місце інваліда, згідно з п. 1 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.95 р. N 314, зі змінами та доповненнями, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 10.01.2002 р. N 19, - це окреме робоче місце, або ділянка виробничої площі на підприємстві (об'єднанні), в установі та організації, незалежно від форм власності та господарювання, де створено необхідні умови для праці інваліда. Робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда (п. 3); підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів і включають їх до колективного договору (п. 5).
Таким чином, створеним робочим місцем є те, яке введено в дію шляхом працевлаштування інваліда. Закон зобов'язує відповідача, відповідно до 4-відсоткового нормативу, створити робочі місця для праці інвалідів, зазначити їх у колективному договорі і інформувати центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів, а органи працевлаштування - підібрати робоче місце і працевлаштувати інваліда.
Згідно наявної в матеріалах справи довідки Татарбунарського районного центру зайнятості від 21.09.2006р. № 1019/01-03/03 ТОВ «Агро-Дар» протягом 2005 року щомісяця надавало центру звітність за встановленою формою.
Отже, фактичні обставини справи свідчать про те, що позивач викладені вимоги законодавства виконав та згідно представленого звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005 рік передбачив 3 робочих місця для штатних працівників інвалідів, створених відповідно 4-відсотковому нормативу. Із них фактично працювала 1 особа.
Проте при вирішенні спору господарський суд виходить з тієї обставини, що обов'язок відповідача створити робочі місця для інвалідів згідно чинного законодавства не супроводжується його обов'язком їх працевлаштувати. Здійснення відповідних дій віднесено до компетенції відповідних державних органів в силу положень ст. 18 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», якою встановлено, що працевлаштування інвалідів здійснюється органами Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту України, місцевими радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів.
Згідно положень статті 19 Конституції України ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
За таких обставин господарський суд доходить висновку про те, що позивачем не доведено існування правових підстав для задоволення позовних вимог й стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій за нестворені робочі місця для інвалідів, оскільки наявні матеріали справи не містять фактичних даних, виходячи з яких можна встановити наявність обставин, що на них посилається відповідач. За недоведеністю неправомірності дій і відсутністю вини відповідач не може відповідати за наслідки, які настали для позивача в результаті бездіяльності інших осіб.
Аналіз положень чинного законодавства, матеріалів справи і викладене вище позбавляє господарський суд підстав для задоволення позовних вимог про стягнення адміністративно-господарських санкцій у зв'язку з їх недоведеністю.
Враховуючи ту обставину, що позивачем не доведено наявність законних підстав для застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій, позовні вимоги про стягнення пені задоволенню не підлягають, оскільки згідно п. 2 ст. 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» передумовою нарахування пені є порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій.
Керуючись статями 158-164 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1 . У задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження.
Заява про апеляційне оскарження постанови суду подається протягом десяти днів з дня її складання в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Постанова складена в повному обсязі 24.10.2006р.
Суддя Гарник Л.Л.