16 липня 2008 р.
№ 21/196
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого:
Мачульського Г.М.
суддів:
Данилової Т.Б.
Рогач Л.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу
Колективного підприємства "Золотий колос"
на постанову
Львівського апеляційного господарського суду
від
31.03.2008р.
у справі
№21/196
Господарського суду
Івано-Франківської області
за позовом
Приватного підприємця ОСОБА_1
до
Колективного підприємства "Золотий колос"
про
усунення перешкод у користуванні і володінні нежитловим приміщенням та його звільнення, -
Позивач, посилаючись на порушення своїх прав як власника приміщень, звернувся до господарського суду з позовом і просив зобов'язати відповідача звільнити незаконно зайняті нежитлові приміщення, що належать позивачеві на праві власності та розташовані в підвалі будинкуАДРЕСА_1.
Заперечуючи проти позову відповідач посилався на те, що спірне приміщення ним зайнято правомірно.
Оскарженою постановою Львівського апеляційного господарського суду від 31.03.2008р. (колегія суддів у складі: головуючого -судді Орищин Г.В., суддів Галушко Н.А., Краєвської М.В.) залишено без змін рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 31.01.2008р. (суддя Скапровська Ірина Михайлівна), яким позов задоволено, постановлено Колективному підприємству "Золотий колос" звільнити незаконно зайняті нежитлові приміщення, що належать ОСОБА_1 на праві власності та розташовані в підвалі будинку АДРЕСА_1; стягнути з Колективного підприємства "Золотий колос" на користь Приватного підприємця ОСОБА_1 85 грн. державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
В своїй касаційній скарзі відповідач просить вказані судові рішення скасувати та прийняти нове, яким відмовити Приватному підприємцю ОСОБА_1 в позові, посилаючись на порушення господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, а саме: ст.ст.319, 392 Цивільного кодексу України, ст.ст.79, 84, 86 Господарського процесуального кодексу України.
Відзиву на касаційну скаргу не надійшло.
Сторони не використали наданого законом права на участь своїх представників у судовому засіданні, уповноважених представників не направили.
У письмовому клопотанні відповідач просить зупинити провадження у справі до вирішення пов'язаної з нею іншої справи №6/2, що розглядається іншим судом.
Розглянувши вказане клопотання суд касаційної інстанції дійшов висновку що клопотання відповідача задоволенню не підлягає оскільки відповідно до приписів ст.1117 ГПК України суд касаційної інстанції не має права збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Переглянувши у касаційному порядку судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, відповідно до договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 01 серпня 2007 року, засвідченого приватним нотаріусом ОСОБА_2, ОСОБА_1 придбано у ОСОБА_2 нежитлові підвальні приміщення, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1.
Згідно п.1.2. договору від 01 серпня 2007 року, та технічного паспорту, загальна площа нежитлових підвальних приміщень складає 76,3 м2 із них: 1.(2-7) нежитлове приміщення позначене на плані поверхів громадського будинку цифрою 1 площею 38, 3 м2; 2.(2-6) нежитлове приміщення позначене на плані поверхів громадського будинку цифрою 2 площею 24, 6 м2; 3.(2-4) нежитлове приміщення позначене на плані поверхів громадського будинку цифрою 3 площею 7, 0 м2; 4. (2-5) нежитлове приміщення позначене на плані поверхів громадського будинку цифрою 4 площею 6, 4 м2.
Крім того, згідно договору купівлі-продажу нежитлових підвальних приміщень від 29.07.2004р., засвідченого нотаріально, відповідач придбав у Фонду комунальної власності територіальної громади м. Івано-Франківська нежитлові підвальні приміщення площею 21, 4 м2, що знаходяться АДРЕСА_1. На вказані приміщення виготовлено технічний паспорт, згідно якого відповідачу належить два приміщення: площею 15, 5 м2 та 6, 9 м2.
25.03.2008р. позивачем, ОСОБА_2 та головним інженером Івано-Франківським ОБТІ ОСОБА_3 складено акт, відповідно до якого відповідач самовільно захопив нежитлове приміщення площею 6,4 м2, позначеного в експлікації за №2-5.
Листом ОБТІ №740 відповідача було проінформовано що згідно проведеного ОБТІ обстеження з виходом на місце займаних відповідачем приміщень встановлено, що у користування відповідача знаходиться приміщення 4-1 площею 28, 4 м2, та 2-5 площею 6,4 м2, а також зазначено, що відповідачем було виготовлено технічний паспорт на приміщення 3-1 площею 13, 9 м2 та 3-2 площею 5, 3 м2.
Позивач, дійшовши до висновків, що відповідач чинить перешкоди у володінні і користуванні приміщення позначеним літерою "А", а саме приміщенням №4 площею 6, 4м2, звернувся до відповідача з претензією від 14.08.2007р. щодо звільнення незаконно зайнятого приміщення, однак відповіді не отримав.
Місцевий господарський суд приймаючи рішення виходив з того, що розгляд справи 21/196 можливий, оскілки ця справа не пов'язана з іншою справою №6/2.
Задовольняючи позов місцевий господарський суд виходив з того, що договір купівлі-продажу свідчить про право власності на приміщення площею 21, 4 м2, отже приміщення 4-1 та 2-5 площа яких складає 34, 8 м2 не можуть належати відповідачу. При цьому суд дійшов висновку що згідно загальних характеристик планів нежитлових приміщень, вказаних в технічній документації, відповідач займає не ті приміщення, на які виготовлений технічний паспорт та укладено договір купівлі-продажу; щодо помилки ОБТІ при виготовленні технічного паспорту, представник ОБТІ пояснив, що помилка полягала у зазначенні розмірів приміщення, а не розташуванні приміщень: в експлікації довжина приміщень 3, 80 м2, в технічному паспорті - 3, 90 м2, а відтак місцевий господарський суд, посилаючись на приписи ст.ст.387, 391 Цивільного кодексу України, дійшов до висновків про наявність правових підстав для задоволення позову.
Апеляційний господарський суд погодився з висновками місцевого господарського суду.
Перевіривши доводи викладені в касаційній скарзі щодо необхідності зупинення провадження у справі до вирішення справи №6/2, суд касаційної інстанції виходить з наступного.
Згідно ст.79 ГПК України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом.
В даній справі розглядається спір у якому позивач просив зобов'язати відповідача звільнити незаконно зайняті нежитлові приміщення, що, як зазначено у позовній заяві, належать фізичній особі ОСОБА_1 на праві власності на підставі договору купівлі продажу. В іншій справі №6/2 вирішується спір про визнання права власності за Колективним підприємством "Золотий колос" на нежитлові приміщення.
Отже вказані справи не є пов'язаними і вирішення спору в даній справі не позбавляє відповідача права на судовий розгляд іншої справи про визнання права власності на нежитлові приміщення, а відтак рішення суду першої інстанції в цій частині, з яким погодився суд апеляційної інстанції, є законним і обґрунтованим.
Таким чином в цій частині доводи, викладені в касаційній скарзі, висновків судів не спростовують.
Однак, як вбачається із судових рішень, судом першої інстанції задоволено позов яким постановлено Колективному підприємству "Золотий колос" звільнити незаконно зайняті нежитлові приміщення, що належать ОСОБА_1 на праві власності як фізичній особі, а відтак рішення прийнято на користь фізичної особи.
Згідно ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Із матеріалів справи не вбачається що спірні правовідносини порушують права позивача як суб'єкта підприємницької діяльності.
Так, із резолютивної частини позовної заяви вбачається, що спірні приміщення належать фізичній особі ОСОБА_1
Таким чином судами попередніх інстанцій не дано належної правової оцінки доказам у справі щодо дійсних прав та обов'язків сторін, а судові рішення, у зв'язку з цим, прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Крім того, відповідно до ст.13 Конституції України власність зобов'язує, держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки, усі суб'єкти права власності рівні перед законом.
Стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав і основних свобод людини (Париж, 20.III.1952) ратифікованого Законом України №475/97-ВР від 17.07.97 ) "Захист права власності", визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
Судом першої інстанції розглянуто позов у якому позивач просив зобов'язати відповідача звільнити незаконно зайняті нежитлові приміщення, що розташовані в підвалі будинку 4, та знаходиться по вулиці Чорновола в місті Івано-Франківську.
Позов обґрунтовано тим, що відповідач чинить перешкоди у володінні і користуванні приміщенням позначеним літерою "А", а саме приміщенням №4 площею 6, 4м2, яке згідно договору купівлі-продажу придбано фізичною особою ОСОБА_1 у фізичної особи ОСОБА_2
Приймаючи судові рішення суди попередніх судових інстанцій мотивували їх тим, що приміщення 4-1 та 2-5 загальною площею 34, 8 м2 не можуть належати відповідачу.
За результатами розгляду спору судом першої інстанції прийнято рішення яким постановлено Колективному підприємству "Золотий колос" звільнити незаконно зайняті нежитлові приміщення, що належать позивачу, при цьому у резолютивній частині рішення суду не зазначено площу та найменування приміщень.
Суд апеляційної інстанції погодився з таким судовим рішенням.
Згідно приписів ст.84 ч.2 ГПК України при задоволенні позову в резолютивній частині рішення вказуються найменування майна, що підлягає передачі, і місце його знаходження (у спорі про передачу майна).
Відповідно до пп.9.8. роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 10.12.96р. №02-5/422 " Про судове рішення" у резолютивній частині рішення про вчинення певних дій або про утримання від певних дій господарські суди повинні зазначати відповідний припис, наприклад: "Такому-то звільнити таке-то приміщення (із зазначенням його найменування, місцезнаходження згідно з поштовою адресою, площі)".
З огляду на приписи ст.ст.4-7, 34 ГПК України господарський суд повинен з'ясувати усі обставини справи, що входять до предмету доказування в ній та мають значення для її розгляду.
Права господарського суду щодо прийняття рішення визначено ст.83 цього кодексу. При цьому вказаною нормою передбачено що господарські суди можуть виходити за межі позовних вимог у випадках, визначених цією нормою. Однак із судових рішень не вбачається наявність таких підстав у даній справі.
Таким чином вирішуючи спір, який за суб'єктним складом підвідомчий господарським судам, суду належить враховувати зміст позовних вимог, як і те, що випадки у яких суди можуть виходити за межі позовних вимог, визначені ст.83 ГПК України, а також те, що у резолютивній частині належить конкретизувати які приміщення підлягають звільненню.
За вказаних обставин судові рішення є незаконними і підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд оскільки наведені порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права як такі, що призвели до прийняття неправильних судових рішень у справі, не можуть бути усунені касаційною інстанцією в силу положень ч.2 ст.111-5 та ст.111-7 ГПК України.
Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід взяти до уваги викладене в цій постанові, всебічно, повно й об'єктивно встановити обставини справи та вирішити спір відповідно до вимог чинного законодавства.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 п. 3, 11110 ч.1, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -
Касаційну скаргу Колективного підприємства "Золотий колос" задовольнити частково.
Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 31.03.2008р. та рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 31.01.2008р. у справі №21/196 скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Головуючий суддя Г.М. Мачульський
С у д д і Т.Б. Данилова
Л.І. Рогач