ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6
м. Київ
18.06.2008 р. № 6/200
ТОВ "Будівельне підприємство Стабіл"
до Державна податкова інспекція у Дніпровському районі м.Києва
про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення ,
Суддя Добрянська Я.І.
Секретар судового засідання Зубко Л.П.
Представники:
від позивача: Кіцул С.Б. (довіреність від 05.05.2008 р.);
від відповідача: Кривобок Ю.М.(довіреність № 5165/9/10 від 16.04.2008 р.)
На підставі ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України 18.06.2008 р. проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельне підприємство «Стабіл»звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва про визнання недійсними податкового повідомлення -рішення від 27.02.2006 р. № 0000013500/0 на загальну суму 2 311 033,50 грн., з яких 1 540 689,00 грн. -основного платежу та 770346,5 грн. - штрафних (фінансових) санкцій.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем, на думку позивача, безпідставно винесено податкове повідомлення рішення про донарахування ПДВ у розмірі з підстав не відповідності вимогам п.п.7.4.5.п. 7.4 та п.п. 7.7.1 п. 7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».
Відповідач проти позову заперечує, в обґрунтування зазначає, що позивач не мав право включати до складу податкового кредиту суми ПДВ, оскільки позивач не надав до перевірки документи, які підтверджують правомірність віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту, також позивачем було невірно розраховано чисту суму податкових зобов'язань з ПДВ. З цих підстав, позивачем було порушено п.п.7.4.5. п.7.4. ст..7 та п.п.7.7.1 п.7.7. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 №168/97-ВР.
Таким чином, ДПІ у Печерському районі м. Києва вважає, що донарахування податку на додану вартість та застосування штрафних (фінансових) санкцій відповідно до п.п. 17.1 3 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 20.12.2000 р. № 2181-ІІІ на загальну суму 2 311035,50 грн. відповідають чинному законодавству.
Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, заслухавши пояснення їх представників, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
Державною податковою інспекцією у Дніпровському районі м. Києва (надалі-відповідач) була проведена документальна невиїзна позапланова перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельне підприємство «Стабіл»(надалі-позивач) з питань своєчасності сплати суми до бюджету податку на додану вартість за серпень.2005 р.
За результатами перевірки відповідачем було складено Акт від 16.02.2006 р. № 6/35-40/33345583 (надалі - Акт перевірки) та встановлено заниження податку на додану вартість за серпень 2005 р. у розмірі 1 540 689,00 грн.
За виявлене порушення відповідачем податковим повідомленням-рішенням від 27.02.2006 р. № 0000013500/0 застосована штрафна (фінансова) санкція в розмірі 770 346,50 грн.
Донарахування податку на додану вартість відповідачем було здійснено на підставі того, що позивачем не надано документи, які підтверджують правомірність формування податкового кредиту та правильності визначення податкових зобов'язань. Тому, сума ПДВ, відповідно до поданих податкових декларацій з податку на додану вартість, вважається документально не підтвердженою.
Тому, на думку відповідача, позивач зробив висновок про безпідставність включення товариством до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість за серпень 2005 р. в розмірі 1 540 689,00 грн., чим порушено п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».
Позивач вказує на той факт, що Товариство має податкові накладні, які підтверджують суми ПДВ, зазначені у податковій декларації за серпень 2005 р.. Також, факт наявності податкового кредиту у ТОВ «Будівельне підприємство «Стабіл»у серпні 2005 р., підтверджується книгою обліку продажу та придбання товарів (робіт, послуг), що згідно отриманих податкових накладних стало підставою для віднесення відповідних сум ПДВ до податкового кредиту.
Також, позивач зазначає, що перевірка була проведена на підставі податкових декларацій поданих до ДПІ у Дніпровському районі м. Києва, підприємство не було належним чином повідомлене про перевірку. Запит про надання документів на підприємство не надходив.
Суд проаналізувавши обставини справи не погоджується з вимогами позивача з огляду на наступне.
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, місцезнаходження ТОВ «Будівельне підприємство «Стабіл»є м. Київ, вул.. Волховська, б. 4 к. 5 (свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи).
Відповідач направив лист від 08.02.2006 р. № 537/10/35-102 на адресу позивача, щодо надання документів на невиїзну позапланову перевірку з питань правильності нарахування та своєчасності сплати до бюджету податку на додану вартість. Вказаний лист був повернутий на адресу ДПІ у Дніпровському районі м. Києва в зв'язку з відсутністю позивача за вказаною адресою.
Про зміну місцезнаходження ТОВ «Будівельне підприємство «Стабіл»відомостей до податкового органу не надавало, чим порушило ч. 6 ст. 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб - підприємців»від 15.05.2003 р. № 755-ІУ, а саме заміна свідоцтва про державну реєстрацію проводиться у разі внесення змін до відомостей про юридичну особу, якщо ці зміни пов'язані із зміною місцезнаходження юридичної особи.
Таким чином, вказане спростовує твердження позивача про не повідомлення Товариства щодо надання документів для проведення перевірки.
Позивачем не були надані належно допустимі докази здійснення господарської операції (договорів купівлі - продажу) з ПП «Укрресурси», ТОВ «ЕнерджіТехІнвест», ТОВ «Транснаціональна компанія «Промснаб», ТОВ «Торговий дім «Енергобудсервіс», а саме банківських виписок, які свідчать про проведення розрахунків між контрагентами.
Як встановлює ч. 1 ст.655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі -продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Тобто, оплата товару є істотною умовою договору купівлі -продажу.
Таким чином, наявність лише первинних документів не може свідчити про дійсне виконання договорів та проведення розрахунків між сторонами.
Відповідно до п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України № 168/97-ВР, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.п 7.2.6 цього пункту).
У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.
Згідно з п.п. 7.7.5. п. 7.7 ст. 7 Закону України №168/97-ВР, суми податку на додану вартість зараховуються до Державного бюджету України, які використовуються у першу чергу для бюджетного відшкодування податку на додану вартість згідно з цим Законом, що є однією з обов'язкових підстав включення сум до податкового кредиту з податку на додану вартість є сплата цих сум до Державного, бюджету України.
Підпункт 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 цього Закону визначає, що сума податку, яка підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.
При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.
При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.
Позивачем, в порушення вказаного п.п. 7.7.1 було невірно розраховано чиста сума податкових зобов'язань з податку на додану вартість, в результаті чого була занижена сума нарахування податку на додану вартість, який підлягав сплаті до бюджету.
Відшкодуванню підлягають лише суми які були сплачені до бюджету випливає з самої суті поняття податку, його основної функції - формування доходів Державного бюджету України (п.19 ст. 1, ст. 9 Бюджетного кодексу України), а також з поняття платника податку, як особи, яка згідно з Законом України №168/97 зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем (п.1.3 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість»).
Відповідно до п.1.8 ст.1 Закону України №168/97-ВР, під бюджетним відшкодуванням слід розуміти суму, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку.
Законом України №168/97-ВР встановлений прямий взаємозв'язок між: сплатою, надходженням до бюджету ПДВ та відшкодуванням такого податку, а також зазначені етапи нерозривно пов'язані між собою: сплата податку, а потім включення відповідних сум до податкового кредиту з ПДВ та відшкодування ПДВ за рахунок коштів, що були сплачені у вигляді цього податку.
Закону України №168/97-ВР передбачає, що право на відшкодування виникає лише при фактичній надмірній сплаті ПДВ, а не з самого факту існування зобов'язання по сплаті ПДВ в ціні товару.
З огляду на вищевикладене слідує, що позивач не мав право включати до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, оскільки у нього відсутній платіжний чи розрахунковий документ, що підтверджує прийняття платежу постачальником від отримувача таких товарів (послуг), з визначенням загальної суми такого платежу, суми податку та податкового номера постачальника.
Таким чином, суд приходить до висновку про правомірність донарахування відповідачем суми податку на додану вартість та застосування штрафних (фінансових) санкцій ТОВ «Будівельне підприємство «Стабіл».
Згідно з ч.3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідач довів правомірність донарахування податку на додану вартість та застосування штрафних (фінансових) санкцій.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, в позовних вимогах відмовити. Позивач не надав суду належних доказів, які б свідчили про правомірність заявлених позовних вимог.
Враховуючи вищенаведене в сукупності, та керуючись ст.ст. 71, 94, 97, 158-163 КАС України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -
В позові відмовити повністю.
Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.
Постанова суду може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції шляхом подання заяви про апеляційне оскарження постанови суду та апеляційної скарги. Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня складення постанови в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються Київському апеляційному адміністративному суду через Окружний адміністративний суд міста Києва.
Суддя Добрянська Я.І.