"26" червня 2006 р. Справа № 3/74
Суддя господарського суду Чернівецької області Бабак Людмила Миколаївна
розглядаючи справу
за позовом Чернівецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів
до відповідача Державного підприємства "Карапчівський спиртовий завод"
про стягнення штрафних санкцій за нестворені робочі місця для працевлаштування інвалідів - 6622,58грн.
за участю представників:
позивача: Лінецький Р.І. - представник (довіреність від 12.01.2006 року)
Відвідповідача - не з'явився
СУТЬ СПОРУ: Чернівецьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів м. Чернівці звернулося з позовом до Карапчівського спиртового заводу с. Карапчів Глибоцького району Чернівецької області про стягнення 6622,88 грн. штрафних санкцій за не створення робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач посилається на те, що відповідно до статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.1991 року № 875-ХІІ із змінами, внесеними Законом України від 15.06.2004 року № 1773-ІV, для підприємств (об'єднань), установ, організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі 4 відсотків від чисельності працюючих, а якщо працює від 8 до 25 чол. - у кількості одного робочого місця.
Таким чином, робить висновок позивач, суб'єкт господарювання в силу вимог зазначеного Закону зобов'язаний самостійно визначити норматив робочих місць для інвалідів, забезпечити створення та зайнятість на них інвалідів в порядку, визначеному цим Законом та Положенням про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабміну України № 314 від 03.05.1995 року.
За порушення вимог статті 19 Закону, продовжує позивач, підприємства (об'єднання), установи, організації в силу статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" сплачують штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі половини середньої річної та середньої річної заробітних плат на відповідному підприємстві за кожне робоче місце не зайняте інвалідом, а також пеню у розмірі 120% облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу.
На підставі поданого відповідачем звіту форми 10-ПІ "Про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005 рік" середньооблікова чисельність працюючих в 2005 році на підприємстві інвалідів становила 4 чоловіки, в той час коли встановлений норматив - 5 чоловік.
А тому, вважає позивач, відповідач зобов'язаний був самостійно, до 15.04.1006 року, сплатити на рахунок облвідділення Фонду кошти в розмірі 6622,58грн., що ним не було зроблено.
Відповідач не використав наданого законом права на участь у судовому засіданні та представлення відзиву, хоча і був повідомлений про час і місце слухання справи належним чином. При цьому неявка відповідача не перешкоджає розгляду справи по суті.
Ухвалою від 31.05.2005 року розгляд справи відкладався у зв'язку з неявкою відповідача.
Розглянувши подані документи, проаналізувавши законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд
Згідно статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" № 875-ХІ1 від 21.03.1991 року зі змінами і доповненнями (далі - Закон) для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 8 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця.
Відповідно до вимог Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 року № 314 (надалі Положення) на підприємства покладається обов'язок створити місця для працевлаштування інвалідів, які повинні бути атестовані спеціальною комісією за участю представника МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів і ввести в дію працевлаштуванням інваліда. Про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів підприємства інформують центр зайнятості. Направлення інвалідів для їх працевлаштування покладається на органи, перелічені в статті 18 Закону.
Згідно звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів № 906 за 2005 рік, що подано відповідачем, середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу становила 124 особи, відповідно чисельність інвалідів-штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно 4-х відсотковому нормативу, становить 5 робочих місць, натомість на підприємстві відповідача у 2005 році працювало лише 4 інваліди.
В матеріалах справи відсутні докази про створення ще 1 робочого місця для інвалідів і повідомлення в центр зайнятості або інші відповідні органи, що могло б бути підставою для відмови в задоволенні позовних вимог. При цьому слід зазначити, що можливості створення робочих місць на тому чи іншому підприємстві різні, а тому ініціатива повинна виходити від підприємства в залежності від того для якої категорії інвалідів дане підприємство може створити те чи інше робоче місце.
Інваліди на підприємство відповідача у 2005 році не направлялися.
Таким чином, норматив, встановлений Законом, відповідачем виконано частково, центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення чи відділення Фонду соціального захисту інвалідів не проінформовано про створення (пристосування) ще 1 робочого місця для працевлаштування інвалідів, що відповідно до статті 19 Закону є підставою для застосування штрафних санкцій, розмір яких передбачено статтею 20 зазначеного Закону, і який становить 6622,58 грн., що дорівнює розміру 1 середньої річної заробітної плати на підприємстві.
Частиною 6 статті 20 Закону передбачено, що порядок і терміни сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду України соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів затверджується Кабінетом Міністрів України. Так, пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України № 1767 від 28.12.2001 року передбачено, що штрафні санкції сплачуються підприємствами самостійно не пізніше 15 квітня року, що настає за звітним.
Штрафні санкції до 15.04.2006 року відповідачем не сплачувалися, що зумовило звернення з позовом до суду 10.05.2006 року, що узгоджується з вимогами статті 250 Господарського кодексу України.
Судові витрати, у частині державного мита, покласти на відповідача, з вини якого спір безпідставно доведено до розгляду судом.
Керуючись статтями 71, 94, 159, 160, 161, 162, 163, 167, пунктами 3, 6 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Державного підприємства "Карапчівський спиртовий завод", код 00375415, с.Карапчів, Глибоцького району, Чернівецької області, р/р 26007850 в ЧОД АППБ »Аваль», МФО 356464:
- на користь Чернівецького обласного відділення Фонду України соціального захисту інвалідів, код 23246436, розрахунковий рахунок 31217230600002 у відділені державного казначейства м. Чернівці, МФО 856135, м. Чернівці, вул. Червоноармійська, 87-Г, - 6622,58 грн. штрафних санкцій;
- у дохід державного бюджету 66,23 грн. державного мита.
3. Відповідно до частини першої статті 185, частини першої-третьої, п'ятої статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, сторони які беруть участь у справі, мають право оскаржити в апеляційному порядку дану постанову повністю або частково шляхом подання заяви про апеляційне оскарження та апеляційної скарги, які подаються в апеляційну інстанцію через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване рішення.
Заява про апеляційне оскарження даної постанови подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складання постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, з дня складання у повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
4. Постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.
Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк, встановлений цим кодексом, постанова набирає сили після закінчення цього строку.
У разі надання апеляційної скарги, постанова набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя Л.М. Бабак