Україна
Харківський апеляційний господарський суд
"28" жовтня 2008 р. Справа № 2/101-08
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя Такмаков Ю.В., судді Барбашова С.В. , Плужник О.В.
при секретарі Черкашиній І.В.
за участю представників сторін:
позивача - не з'явився
відповідача - Сіденко Л.В. (дов. № 37/146 від 25.12.2007р.)
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Дочірнього підприємства "Трейд Лайн Суми" (м. Суми) (вх. № 2268 С/3) на рішення господарського суду Сумської області від "07" липня 2008 р. по справі № 2/101-08
за позовом Дочірнього підприємства "Трейд Лайн Суми" (м. Суми)
до Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Сумигаз" (м. Суми)
про стягнення 4 318,33 грн., -
та за зустрічним позовом Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Сумигаз" (м. Суми)
до Дочірнього підприємства "Трейд Лайн Суми" (м. Суми)
про визнання договору недійсним, -
встановила:
У березні 2008 року Дочірнє підприємство "Трейд Лайн Суми" (м. Суми) звернулось до господарського суду Сумської області з позовом до Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Сумигаз" (м. Суми) про стягнення 4318,33 грн. неустойки за невиконання вимог договору поставки № 07/618 від 29.03.2007р., суми судових витрат по справі та 1000,00 грн. витрат по оплаті юридичних послуг.
Відповідач - Відкрите акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Сумигаз" (м. Суми) в порядку ст. 60 Господарського процесуального кодексу України звернувся до суду першої інстанції із зустрічним позовом, в якому просив визнати недійсним договір поставки № 07/618 від 29.03.2007р., а судові витрати покласти на відповідача за зустрічним позовом.
Рішенням господарського суду Сумської області від 7 липня 2008 року по справі № 2/101-08 (суддя Соп'яненко О.Ю.) у задоволенні первісного позову відмовлено. Зустрічний позов задоволено повністю. Договір поставки № 07/618 від 29.03.2007 р., укладений між ДП "Трейд Лайн Суми" та ВАТ по газопостачанню та газифікації "Сумигаз" визнано недійсним. Стягнуто з ДП "Трейд Лайн Суми" на користь ВАТ по газопостачанню та газифікації "Сумигаз" 85,00 грн. витрат по сплаті державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
ДП "Трейд Лайн Суми" з рішенням суду першої інстанції не погодився, звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Сумської області від 07.07.2008 р. скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ДП "Трейд Лайн Суми", а у задоволенні зустрічного позову відмовити.
ВАТ по газопостачанню та газифікації "Сумигаз" у своєму відзиві на апеляційну скаргу вважає оскаржене рішення прийнятим з дотриманням та правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому просить залишити його без змін.
Заслухавши уповноваженого представника відповідача за первісним позовом, який підтримав свою позицію у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, перевіривши наявні у справі матеріали на предмет їх юридичної оцінки судом першої інстанції, проаналізувавши правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права при винесенні оскарженого рішення, колегія суддів встановила наступне.
Із матеріалів справи вбачається, що 29 березня 2007 року між сторонами у справі укладено договір поставки № 07/618 (далі - Договір), відповідно до умов якого Дочірнє підприємство «Трейд Лайн Суми»зобов'язувалося в порядку та на умовах, визначених зазначеним договором, передати у власність Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Сумигаз" товар, а відповідач за первісним позовом зобов'язувався в порядку та на умовах, визначених зазначеним договором, прийняти та оплати цей товар.
На виконання умов даного Договору позивач за первісним позовом поставив відповідачеві товар за накладними № 52-117088-010 від 29.03.2007 року товару на суму 21470 грн. 00 коп.; № 52-Н7088-009 від 29.03.2007 року товару на суму 24548 грн. 00 коп.; № 52-Н7088-005 від 29.03.2007 року товару на суму 24548 грн. 00 коп.; № 52-Н7089-002 від 30.03.2007 року товару на суму 19880 грн. 00 коп.; № 52-Н7089-001 від 30.03.2007 року товару на суму 18800 грн. 00 коп.; № 52-Н7037-003 від 02.04.2007 року товару на суму 20746 грн. 60 коп.; № 52-Н7094-001 від 04.04.2007 року товару на суму 21045 грн. 00 коп.; № 52-117094-002 від 04.04.2007 року товару на суму 6786 грн. 00 коп.; № 52-Н7094-003 від 04.04.2007 року товару на суму 3680 грн. 00 коп.; № 52-Н7092-004 від 10.04.2007 року товару на суму 1748 грн. 50 коп.; №52-117101-001 від 11.04.2007 року товару на суму 18288 грн. 00 коп.; № 52-117114-001 від 24.04.2007 року товару на суму 13684 грн. 00 коп., копії яких наявні в матеріалах справи, а відповідач в свою чергу товар отримав, про що свідчать долучені до справи копії довіреностей № 694392 від 28.03.2007р., № 694405 від 02.04.2007р. та № 694527 від 24.04.2007р.
В обґрунтування своїх вимог позивач по первісному позову послався на те, що відповідно до п. 2.2. Договору поставки № 07/618 від 29.03.2007р. відповідач по первісному позову зобов'язаний оплатити товар протягом 25 календарних днів з моменту передання товару позивачем за первісним позовом, однак в порушення вимог спірного Договору відповідач за первісним позовом за отриманий товар розрахувався повністю з прострочкою виконання зобов'язання, а тому повинен відповідно до вимог п. 4.1.1., п. 4.1. Договору та ст. ст. 624, 625 Цивільного кодексу України сплатити позивачеві за первісним позовом неустойку в сумі 4318,33 грн., що складається з розрахунку 3 % річних в сумі 692,08 грн. та індексу інфляції в сумі 3626,25 грн.
Приймаючи оскаржене рішення господарським судом встановлено, що спірний Договір підписаний з боку Дочірнього підприємства «Трейд Лайн Суми»невстановленою особою, а строк виконання укладеного між сторонами договору не обумовлений, в зв'язку з чим порушення зобов'язання з боку відповідача за первісним позовом не було. Враховуючи вказані обставини, господарський суд дійшов висновку, що первісні позовні вимоги задоволенню не підлягають, оскільки позивач за первісним позовом не довів суду ті обставини, на які він посилався в обґрунтування своїх вимог.
Щодо зустрічних позовних вимог господарський суд визначився, що вони підлягають задоволенню, а договір поставки від 29.03.2007р. підлягає визнанню недійсним на підставі ч.ч. 2,3 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України, оскільки особа, яка вчиняє правочин, повинна мати обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Задовольняючи зустрічні позовні вимоги господарський суд виходив з того, що спірний Договір з боку відповідача за зустрічним позовом підписаний невстановленою особою, оскільки підпис особи, яка підписала договір не співпадає з підписом особи, яка підписала позовну заяву, а Договір, що є у ВАТ «Сумигаз»від імені ДП «Трейд Лайн Суми»підписаний невідомою та не уповноваженою на те особою.
Але з такими висновками господарського суду не може погодитись колегія суддів апеляційної інстанції, оскільки згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Відповідно до чинного законодавства рішення суду є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.
Оскаржене рішення суду першої інстанції зазначеним вище вимогам не відповідає, оскільки суд при його прийнятті не взяв до уваги обставини, суттєві для розгляду цього спору, а висновки, викладені в ньому, не узгоджуються з приписами норм чинного законодавства, які в даному випадку регулюють спірні правовідносини, що призвело до прийняття неправомірного рішення.
При вирішенні даного господарського спору суд першої інстанції не з'ясував та неправильно визначив підстави виникнення цивільних прав та обов'язків сторін, їх зміст відповідно до умов спірного Договору, ступінь та належність виконання договірних зобов'язань кожною із сторін, а також не проаналізував належним чином наявні у справі документальні докази в їх сукупності, що призвело до неправильного застосування судом положень чинного законодавства та винесення незаконного рішення у даній справі по суті.
Так, аналізуючи умови укладеного між позивачем та відповідачем у справі Договору за № 07/618 від 29.03.2007р. колегія суддів визначає, що за своєю правовою природою він є Договором поставки з елементами купівлі-продажу, до якого повинні застосовуватись положення Цивільного кодексу України, що регулюють загальні умови виконання зобов'язання, а також положення ст. 712 цього ж Кодексу щодо договорів поставки та параграфу 1 глави 54 Цивільного кодексу України "Загальні положення про купівлю-продаж".
Відповідно до умов Договору ДП «Трейд Лайн Суми»прийняло на себе зобов'язання в порядку та на умовах, визначених зазначеним Договором, передати у власність ВАТ по газопостачанню та газифікації "Сумигаз" товар, а останній в свою чергу зобов'язувався в порядку та на умовах, визначених зазначеним Договором, прийняти та оплати цей товар.
Пунктом 2.2. даного Договору сторони передбачили, що відповідач по первісному позову зобов'язується оплатити товар протягом 25 календарних днів з моменту передання товару позивачем за первісним позовом.
Відповідно до пунктів 4.1., 4.1.1. Договору у випадку порушення зобов'язання, що виникає з цього Договору, сторона несе відповідальність, визначену цим Договором та чинним в Україні законодавством; порушенням Договору є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом цього Договору.
Виконуючи умови Договору позивач за первісним позовом поставив відповідачеві товар, про що свідчать накладні та довіреності на отримання товару, копії яких наявні у справі.
Однак, як вбачається з матеріалів справи, відповідач за первісним позовом в порушення вимог спірного Договору розрахувався повністю з позивачем за отриманий товар після встановленого пунктом 2.2. Договору строку, тобто із про строчкою платежу.
Між тим, матеріали справи свідчать про те, що інших підстав (заявок на поставку, Договорів) для поставки товару по спірним накладним у позивача за первісним позовом не було і такі докази у справі не містяться, а найменування товару, зазначеного у спірних накладних, відповідає переліку найменувань, визначених специфікацією, яка є невід'ємною частиною спірного Договору, в зв'язку з чим колегія суддів визначає, що поставка товару згідно спірних накладних, наданих позивачем за первісним позовом в підтвердження його вимог, відбулась в межах та саме за Договором № 07/618 від 29.03.2007р. При цьому, факт отримання товару за вказаними накладними відповідачем не заперечується.
Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Проте, відповідачем за первісним позовом не подано жодного доказу, який би підтверджував інші, ніж договір № 07/618 від 29.03.2007р., його взаємовідносини з позивачем за первісним позовом.
Виходячи з наведеного, колегія суддів приходить до висновку про існування між сторонами господарських правовідносин і неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань саме за Договором поставки № 07/618 від 29.03.2007р. по оплаті в повному обсязі вартості поставленого позивачем товару по спірним накладним у встановлений пунктом 2.2. цього Договору строк.
Згідно ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином, у встановлений строк у відповідності з вказівками закону, договору, а за відсутності таких вказівок - у відповідності до звичайно пред'явлених вимог.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону та інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних вимогах звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з пунктом 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Скориставшись своїм правом та відповідними приписами чинного цивільного законодавства позивач за первісним позовом у даній справі правомірно заявив вимоги про стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних.
За таких обставин, дослідивши правовідносини сторін та враховуючи норми Цивільного кодексу, колегія суддів приходить до висновку про задоволення вимог позивача за первісним позовом в частині стягнення з відповідача на його користь 692,08 грн. 3% річних та 3626,25 грн. інфляційних, у зв'язку з несвоєчасним виконанням відповідачем взятого на себе зобов'язання по спірному Договору щодо сплати вартості товару, оскільки розрахунок позовних вимог в цій частині є правомірним, обґрунтованим, повністю відповідає нормам чинного законодавства та відповідачем за первісним позовом не оспорюється.
Звертаючись до господарського суду Сумської області з первісним позовом позивач також просив стягнути з відповідача за первісним позовом 1000,00 грн. витрат, пов'язаних з наданням адвокатських послуг по складанню позовної заяви та підтримки позовних вимог у суді.
Розглянувши вказані первісні позовні вимоги, колегія суддів вважає, що вони також підлягають задоволенню, оскільки є судовими витратами у розумінні ст. 44 Господарського процесуального кодексу України та підтверджені належними доказами, зокрема договором від 29.12.2007р. про надання адвокатських послуг у господарській справі адвокатом Голоденко В.М. (код 2054704537) та банківською випискою (т. 1 а.с. 74-75).
Стосовно зустрічних позовних вимог колегія суддів вважає необхідним зауважити, що господарським судом не надано належної юридичної оцінки тому факту, що позивач за зустрічним позовом не довів належними та допустимими доказами наявність тих обставин, з якими закон, зокрема ст. 203 Цивільного кодексу України, пов'язує визнання недійсними правочинів. При цьому, правові підстави для визнання недійсним Договору № 07/618 від 29.03.2007р. у відповідності з вимогами чинного законодавства у зустрічному позові не наведені і в матеріалах справи не знайшли свого підтвердження.
Колегія суддів вважає, що в даному випадку невідповідність підпису особи, яка підписала позовну заяву (директор підприємства Чепіжний І.М. ), та підпису особи, що підписала спірний Договір з боку відповідача за зустрічним позовом, не є підставою для визнання спірного Договору недійсним відповідно до вимог чинного законодавства, оскільки вчинення позивачем за зустрічним позовом ряду дій, у т.ч. прийняття товару від позивача та повна оплата його вартості, свідчить про схвалення такого Договору, навіть у разі підписання його не уповноваженою особою з боку контрагента.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.
Позивач та відповідач у справі і особи, що їх представляли при укладанні Договору поставки № 07/618 від 29.03.2007р. своїми діями, у тому числі шляхом поставки позивачем товару та перерахування відповідачем грошових коштів в якості оплати вартості отриманого товару, своїми конклюдентними діями схвалили укладену від їх імені угоду, тому відповідно до ч. 2 ст. 241 Цивільного кодексу України відповідні права та обов'язки у сторін по договору виникли з моменту його укладання. Разом з цим, колегія суддів вважає необхідним зазначити, що спірний Договір скріплений печатками обох сторін (юридичних осіб), а підпис з боку відповідача за зустрічним позовом позивачем не спростований належними та допустимими доказами.
За таких обставин, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення вимоги позивача за зустрічним позовом про визнання оскаржуваного Договору поставки недійсним з мотивів відсутності належних повноважень у представника позивача за первісним позовом на її укладення.
При цьому, колегія суддів вважає необхідним зазначити, що дійсно статтею 15 Цивільного кодексу України закріплено право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Частиною першою статті 16 Цивільного кодексу України передбачено, що захист цивільних прав та інтересів здійснюється, зокрема, у такий спосіб, як визнання правочину недійсним.
Підставою недійсності правочину, відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Докази невідповідності умов Договору, що є предметом даного господарського спору, конкретним нормам чинного законодавства відповідач за первісним позовом не надав.
У контексті статті 1 Господарського процесуального кодексу України та статті 3 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
Із матеріалів справи вбачається, що ВАТ по газопостачанню та газифікації "Сумигаз" не довело та не вказало, як це передбачає п. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, з яких саме правових підстав спірний Договір слід визнати недійсним. При цьому, позивач за зустрічним позовом не надав як суду першої так і апеляційної інстанції жодного аргументованого правового доказу того, що відповідач за зустрічним позовом при укладенні спірного Договору порушив вимоги чинного законодавства і чим саме. Окрім цього, позивач за зустрічним позовом не довів належними та допустимими доказами, що договір, який він просить визнати недійсним, не породжує будь-яких бажаних сторонами результатів.
Колегія суддів визначає, що аналіз положень оспорюваного Договору свідчить про те, що такий Договір не містить положень, які б суперечили вимогам чинного законодавства або інтересам сторін. Натомість даний Договір містить всі суттєві умови, що передбачені законодавством до даного виду договорів, а відповідач на підтвердження його зустрічних позовних вимог щодо визнання спірного Договору недійсним не надав жодного доказу в підтвердження цих обставин, в зв'язку з чим суд апеляційної інстанції не має підстав вважати вказані вимоги обґрунтованими, а тому такими, що задоволенню не підлягають.
Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Обов'язок доказування відповідно до вимог ст. 33 Господарського процесуального кодексу України законодавчо покладений на сторони.
В силу вказаної норми предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов'язки сторін у справі та складаються з фактів, якими позивач обґрунтовує підстави позову, та фактів, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову.
При цьому, згідно ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
На думку колегії суддів, позивач за первісним позовом обґрунтував та належним чином довів належними та допустимими доказами правомірність своїх позовних вимог до відповідача. Разом з цим, факти, викладені у відзиві на апеляційну скаргу відповідачем за первісним позовом і його посилання на необґрунтованість вимог позивача, не знайшли свого підтвердження.
Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що господарським судом Сумської області при прийнятті оскарженого рішення від 07.07.2008р. по справі № 2/101-08 було порушено норми матеріального та процесуального права, а висновки суду не відповідають обставинам справи, у зв'язку з чим апеляційна скарга позивача за первісним позовом підлягає задоволенню, а вказане рішення - скасуванню.
Задовольняючи вимоги апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне стягнути з відповідача за первісним позовом на користь позивача за первісним позовом витрати з держмита, пов'язані з розглядом справи.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 43, 44, 49, 99, 101, п. 2 ст. 103, п. п. 1, 4 ч. 1 ст. 104, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів апеляційного господарського суду, -
постановила:
Апеляційну скаргу Дочірнього підприємства "Трейд Лайн Суми", (м. Суми) задовольнити.
Рішення господарського суду Сумської області від 07.07.2008р. по справі № 2/101-08 скасувати та прийняти нове рішення.
Первісні позовні вимоги задовольнити.
Стягнути з Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Сумигаз" (40030, м. Суми, вул. Огарьова, 21; р/р 26002000060003 в ВАТ КБ «Надра»СРУ «Слобожанщина», МФО 337535, код 03352432) на користь Дочірнього підприємства «Трейд Лайн Суми»(40002, м. Суми, вул. Роменська, б. 79/1, кв. № 101; р/р 2600401300237 в СФ ТОВ «Укрпромбанк», МФО 337483, код 32779425) 692,08 грн. 3% річних та 3626,25 грн. інфляційних втрат, 153,00 грн. витрат з держмита по справі, 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та 1000,00 грн. адвокатських послуг.
В задоволенні зустрічних позовних вимог відмовити.
Доручити господарському суду Сумської області видати відповідний наказ.
Головуючий суддя Такмаков Ю.В.
Судді Барбашова С.В.
Плужник О.В.