28 жовтня 2008 р.
№ 14/428(5/69)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :
головуючий суддя
Муравйов О.В.,
судді
Полянський А.Г.,
Фролова Г.М.,
розглянувши у
відкритому судовому
засіданні
касаційну скаргу
Закритого акціонерного товариства “Лубни-птиця»
на постанову
від 23.06.2008 року Київського міжобласного апеляційного господарського суду
у справі
№ 14/428 (5/69) господарського суду Полтавської області
за позовом
Підприємства з іноземними інвестиціями у формі ТОВ “Сула Корм»
до
Закритого акціонерного товариства “Лубни-птиця»
про
стягнення 239995,84 грн.,
За участю представників сторін:
позивача - Червінський О.В., дов. № 3/7-08 від 03.07.2008 року
відповідача - не з'явились
Рішенням господарського суду Полтавської області від 25.01.2008 року у справі № 14/428 (5/69) (суддя Іваницький О.Т.) позов задоволено частково. Позовні вимоги в частині відшкодування 1700,00 грн., витрат по оплаті державного мита за розгляд справи № 5/69 у 2005 році залишено без розгляду. Стягнуто з Закритого акціонерного товариства “Лубни-птиця» на користь Підприємства з іноземними інвестиціями у формі Товариства з обмеженою відповідальністю "Сула Корм" 233470,49 грн. -основного боргу, 18038,96 грн. -3% річних, 815,09 грн. -в повернення державного мита за розгляд справи у господарському суді Полтавської області, 1 200,00 грн. -за розгляд справи у Вищому господарському суді України, а також 118,00 грн. -в повернення витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 23.06.2008 року (судді: Жук Г.А.- головуючий, Агрикова О.В., Разіна Т.І.), вказане рішення місцевого господарського суду скасовано частково в частині залишення без розгляду відшкодування 1 700,00 грн., державного мита. В решті частини рішення залишено без змін. Стягнуто з Закритого акціонерного товариства “Лубни-птиця» в дохід державного бюджету 1700,00 грн. державного мита.
Закрите акціонерне товариство “Лубни-птиця» звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення та постанову у справі № 14/428 (5/69), а справу направити на новий розгляд, мотивуючи касаційну скаргу тим, що судові рішення прийнятті з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зокрема, заявником зазначено, що судами не взято до уваги те, що кормосуміш виготовлялася позивачем із поставлених відповідачем давальницької сировини на суму, яка перевищує суму заборгованості в заявленому позові.
Відзив на касаційну скаргу не надано.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, надіслав телеграму в якій зазначив, що касаційну скаргу підтримує та просить розглядати її без його участі.
Оскільки ухвалою Вищого господарського суду України від 02.09.2008 року про прийняття касаційної скарги до розгляду явка представників сторін обов'язковою не визнавалася, додаткові документи від сторін не вимагались, а також з урахуванням особливостей розгляду скарги судом касаційної інстанції, передбачених статтею 1117 ГПК України, колегія суддів вважає, що неявка представника відповідача не перешкоджає розгляду справи за наявними матеріалами відповідно до статей 75, 1115 ГПК України.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представника позивача, присутнього у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в постанові, та доводи, викладені у касаційній скарзі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно статті 108 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України переглядає за касаційною скаргою (поданням) рішення місцевого господарського суду та постанови апеляційного господарського суду.
Відповідно до вимог статті 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Як встановлено судами першої та апеляційної інстанції, між сторонами склалися господарські відносини на підставі укладеного 08.08.2002р., договору поставки кормосуміші, за умовами якого позивач, як продавець, зобов'язався виготовляти та систематично постачати і передавати у власність (повне господарське відання) відповідача кормосуміш, а останній в свою чергу взяв на себе зобов'язання приймати товар та своєчасно здійснювати його оплату на умовах даного Договору (пункт 1.1 Договору).
Термін дії Договору сторони обумовили в пункті 12.1, де зокрема, зазначили, що даний Договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2002р., а у випадку, якщо жодна із сторін не заявить про свій намір розірвати або змінити Договір за 10 днів до його закінчення. Даний Договір вважається пролонгованим на строк 1 рік.
Судами також встановлено, що 03.01.2004 року позивач направив відповідачу договір поставки кормосуміші № 1, однак, відповідач підписаний договір не повернув.
Відповідно до статі 640 Цивільного кодексу України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
Згідно із статтями 641, 642 вказаного вище кодексу пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.
Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
Судами встановлено, що позивач поставляв відповідачу товар на виконання договору № 1, а відповідач, в свою чергу, здійснював оплату по договору № 1 від 03.01.2004 року, що є прийняттям пропозиції позивача укласти Договір № 1 від 03.01.2004 року.
Судами встановлено, що позивач на підставі накладних поставив відповідачу в період з 08.08.2002 року по 18.08.2004 року комбікорм на загальну суму 3128201,53грн.
Як вбачається з акта звірки взаєморозрахунків від 01.11.2003 року (підписаного обома сторонами) відповідач станом на 01.11.2003 року мав заборгованість перед позивачем у розмірі 83958,80 грн.
З часу підписання акта до 18.08.2004 року, позивач поставив відповідачу ще товар на загальну суму 1197811,69 грн., який відповідач оплатив у розмірі 1048300,00 грн.
За таких обставин, суди дійшли висновку, що заборгованість відповідача перед позивачем становить 233470,49 грн.
Згідно статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Як було зазначено раніше у 2004 році між сторонами виникли зобов'язання, що мають ознаки договору поставки.
Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з статтею 265 Господарського кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Пунктом 8.1 Договору поставки від 08.08.2002 року сторони передбачили, що оплата за товар здійснюється по попередній оплаті шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок продавця.
Договором від 03.01.2004 року, а саме, пунктом 5.1, сторони передбачили, що розрахунок за товар здійснюється в безготівковому порядку, шляхом переказу коштів на розрахунковий рахунок постачальника, на умовах 100% передплати.
Згідно положень статті 193 Господарського кодексу України та статей 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Судами першої та апеляційної інстанції правомірно, відзначено, що оскільки позивач передав, а відповідач отримав (прийняв) товар без передоплати, як передбачено умовами Договору, то строк оплати за поставлений товар має визначатися моментом вимоги, як це передбачено зазначеною вище статтею 530 Цивільного кодексу України.
Таким чином, позивачем 13.10.2004 року та, повторно 21.10.2004 року, було надіслано на адресу відповідача рахунок № 31 з вимогою сплатити заборгованість у розмірі 233470,49 грн.
Однак, відповідач заборгованість у розмірі 233470,49 грн., не сплатив, чим порушив умови Договору, а відтак суди першої та апеляційної інстанції дійшли вірного висновку, що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Основну суму заборгованості позивач просив стягнути з урахуванням трьох процентів річних.
Врахувавши розрахунок позивача суди дійшли висновку, що сума 3% річних складає 18038,96 грн., та, зважаючи на приписи статті 625 Цивільного кодексу України, в якій зазначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, то в даному випадку суди попередніх судових інстанцій встановивши, що мало місце прострочення виконання грошового зобов'язання дійшли правомірного висновку щодо задоволення позовних вимог і в цій частині.
Крім того, колегія суддів вважає, що судом апеляційної інстанції правомірно стягнуто з відповідача і 1700,00 грн., державного мита в доход Державного бюджету.
Згідно статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (стаття 34 Господарського процесуального кодексу України).
В свою чергу, апеляційний господарський суд, повторно розглядаючи справу, повно з'ясував обставини, які мали значення для правильного розгляду поданої апеляційної скарги. Висновки апеляційного суду, якими спростовано обставини на які посилався відповідач в обґрунтування своїх вимог і заперечень, ґрунтуються на доказах, наведених в постанові суду, та відповідають положенням чинного законодавства. Як наслідок, прийнята апеляційним господарським судом постанова відповідає положенням ст. 105 ГПК України та вимогам, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. № 11 “Про судове рішення» зі змінами та доповненнями.
Твердження заявника про порушення і неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті постанови не знайшли свого підтвердження та суперечать матеріалам справи.
Що стосується інших доводів, викладених відповідачем в касаційній скарзі, то вони зводяться до переоцінки встановлених судом апеляційної інстанції обставин справи. Тому, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що оскільки встановлення фактичних обставин справи не входить до компетенції суду касаційної інстанції, доводи заявника касаційної скарги щодо переоцінки наявних у справі доказів, колегією суддів Вищого господарського суду України відхиляються.
На підставі викладеного, Вищий господарський суд України вважає, що підстав для скасування постанови Київського міжобласного апеляційного господарського суду в даному випадку не існує, а тому касаційна скарга відповідача задоволенню не підлягає.
Відповідно до ст.ст.85, 1115 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні за згодою присутнього представника позивача оголошена вступна та резолютивна частини постанови.
На підставі викладеного, керуючись статтями 1115, 1117, пунктом 1 статті 1119, статтею 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -
Касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства "Лубни-птиця" залишити без задоволення.
Постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 23.06.2008 року у справі № 14/428 (5/69) залишити без змін.
Поновити виконання рішення Господарського суду Полтавської області від 25.01.2008 року та постанови Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 23.06.2008 року у справі № 14/428 (5/69).
Головуючий суддя Муравйов О.В.
Судді Полянський А.Г.
Фролова Г.М.