14 жовтня 2008 р.
№ 6/694
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Плюшка І.А. - головуючого,
Разводової С.С.,
Самусенко С.С.
розглянувши у відкритому
судовому засіданні касаційну
скаргу Державного підприємства "Поліграфічний комбінат "Україна" по виготовленню цінних паперів
на постанову Київського апеляційного господарського суду від 01.07.2008 року
у справі № 6/694
господарського суду міста Києва
за позовом Державного підприємства "Поліграфічний комбінат "Україна" по виготовленню цінних паперів
до Дочірнього підприємства "Інтерзв'язок"
про визнання недійсним договору та стягнення 110666,40 грн. збитків
за участю представників:
позивача - Карповська Л.В.
відповідача - Кобилянський О.Ю.
У жовтні 2007 року Державне підприємство «Поліграфічний комбінат «Україна" по виготовленню цінних паперів звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Дочірнього підприємства «Інтерзв'язок" про визнання договору № 030406/М/99 від 6 травня 2006 року недійсним з моменту його укладення та стягнення з Дочірнього підприємства «Інтерзв'язок" на користь Державного підприємства Поліграфічний комбінат «Україна" по виготовленню цінних паперів збитків у розмірі 110666,40 грн.
Рішенням господарського суду міста Києва від 06 березня 2008 у справі № 6/694 (суддя Ковтун С. А.) залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 01 липня 2008 року (судді Смірнова Л.Г., Алданова С.О., Коротун О. М.) у задоволенні позову відмовлено повністю.
Не погодившись з постановою апеляційного та рішенням господарських судів, Державне підприємство "Поліграфічний комбінат "Україна" по виготовленню цінних паперів звернувся з касаційною скаргою, в якій просить процесуальні документи попередніх інстанцій скасувати та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права.
Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарським судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, що викладені в п.1 Постанови від 29.12.1976 року № 11 “Про судове рішення», рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Обґрунтованим визнається рішення, в якому повністю відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.
Рішення місцевого та постанова апеляційного суду відповідають зазначеним вимогам, оскільки ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.
Відповідно до ч. 2 ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Вирішуючи спір по суті заявлених вимог, суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що 06 травня 2006 року між Державним підприємством поліграфічний комбінат "Україна" по виготовленню цінних паперів (замовником) та дочірнім підприємством "Інтерзв'язок" (підрядником) було укладено договір № 030406/М/99.
Відповідно до п.11.1 договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками та діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за договором.
Відповідно до п.1.1 договору, відповідач зобов'язується своїми силами і засобами на власний ризик виконати та здати позивачу підготовчі будівельні роботи по створенню виробництва голографічних захисних елементів на існуючих виробничих площах 2-го поверху формного корпусу позивача за адресою: м. Київ, вул. Дегтярівська, 38-44, відповідно до затвердженої сторонами попередньої кошторисної документації і в узгоджений сторонами строк, а позивач зобов'язався прийняти виконані роботи і оплатити вартість останніх згідно з умовами договору.
На виконання умов договору відповідач виконав роботи за договором на суму 55333,20 грн., що підтверджується актами виконаних робіт.
Позивач 22 грудня 2006 року перерахував відповідачу грошові кошти в сумі 55333,20 грн. Викладене не заперечується сторонами та не спростовується доводами апеляційної скарги.
Судами попередніх інстанцій правомірно зазначено про необґрунтованість вимоги про визнання договору недійсним, оскільки відповідно до ч.1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Відповідно до ч.1 ст.837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
Доповідач -суддя Плюшко І.А.
Частина 1 ст. 207 ГК України визначає, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Відповідно до ч.1 ст.230 ЦК України якщо одна із сторін правочину вмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Згідно з ч.1 ст.229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
Так, однією з умов чинності правочину є дотримання вимог щодо відповідності волевиявлення внутрішній волі суб'єкта проточину. Тому у випадку, коли воля суб'єкту правочину формувалася не вільно і не відповідала волевиявленню, зокрема, знаходилася під впливом обману, такі правочини визнаються недійсними.
Згідно з ч.2 ст.230 ЦК України сторона, яка застосувала обман, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що вдані у зв'язку з вчиненням цього правочину.
Так, обман має місце тоді, коли одна сторона навмисне вводить в оману іншу сторону.
Отже, для того, щоб кваліфікувати правочин як обман, необхідно встановити, що омана стосувалася природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. При обмані наслідки правочину, що вчиняється, є відомими та бажаними для однієї зі сторін.
Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Зазначена норма закону покладає обов'язок доведення факту умисного введення відповідачем позивача в оману, а саме: тієї обставини, що на момент укладення правочину підряднику було відомо про неможливість створення виробництва голографічних захисних елементів і неможливість використання робіт за цільовим призначенням, покладається на останнього.
Згідно з п.6.1. Державних будівельних норм України (ДБН А.2.2-3-004, додаток № 1 до матеріалів справи) для визначення конкретних містобудівних, архітектурних, художніх, екологічних, технічних, технологічних, інженерних рішень об'єкта, техніко-економічних показників і виконання будівельно-монтажних робіт розробляється робочий проект, тобто тільки в результаті фактичного виконання проектних робіт можливо визначитися та прийняти відповідне рішення стосовно будівництва конкретного об'єкта, зокрема виявити обставини, які можуть зробити неможливим створення виробництва.
Відповідачем при укладенні договорів № 260106/75 від 26 січня 2006 року та № 150206/ПК-1/74 від 15 лютого 2006 року та спірного договору будь-які дослідження не проводились. Також, йому не надавалися і ним не вивчалися будь-які дані, документи, безпосередньо пов'язані зі створенням виробництва голографічних захисних елементів, зокрема, відомості про обладнання, яке планується використовувати у виробництві з технічними характеристиками і паспортами, акти обстежень приміщень, де планується розміщення виробництва і схеми, відомості про підземні споруди, підземні і наземні комунікації, архітектурно-планувальне завдання, які у складі вихідних даних згідно додатків Г, Д до ДБН А.2.2-3-2004 замовник зобов'язаний надати до початку виконання проектно-вишукувальних робіт. Паспорти на обладнання, тип і технічні характеристики обладнання для виробництва голографічних захисних елементів, у тому числі на установку для електронно-променевої літографії ZВА-21S, позивач надав відповідачу лише у жовтні 2006 року, про що свідчить лист позивача № 64/0001 від 12 жовтня 2006 року досліджений судом апеляційної інстанції.
Крім того, висновок від 06 серпня 2007 року Інституту фізики напівпровідників імені В.Є. Лашкарьова НАН України також складено за результатами проведення відповідних спеціальних досліджень та вимірювань. Доказів проведення подібних досліджень відповідачем на час укладення договору позивач у процесі розгляду справи по суті не надав.
Позивачем було подано позов про визнання спірного договору недійсним з моменту його укладання з підстав того, що відповідач умисно ввів позивача в оману шляхом замовчування факту відсутності потреби проведення робіт по створенню виробництва голографічних захисних елементів та, відповідно, необхідності укладення спірного договору, Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій стосовно того, що позивачем не було надано господарським судам належних доказів введення його відповідачем в оману, а тому вимога про визнання договору недійсним з цієї підстави задоволенню не підлягає.
У зв'язку з відсутністю підстав для визнання договору недійсним, Колегія судів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, щодо відмови в задоволенні вимог про стягнення з відповідача збитків, оскільки вказана вимога є похідною. Підстав для застосування ч.2 ст.230 ЦК України не вбачається.
Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Колегія вважає, що судами попередніх інстанцій при розгляді цієї справи по суті правильно застосовано норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.
З урахуванням вимог ч. 4 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, висновки судів першої та апеляційної інстанції про обґрунтованість позовних вимог є правомірними.
Отже, при вирішенні спору, судами попередніх інстанцій правильно встановлені усі обставини, що мають значення для справи, їм надана вірна юридична оцінка, норми права застосовані вірно, а доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду.
За наведених вище обставин, Вищий господарський суд України не знайшов законних підстав для повного або часткового задоволення вимог касаційних скарг, а тому судові акти слід залишити без змін, а касаційні скарги - без задоволення.
На підставі наведеного вище і керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -
1. Касаційну скаргу Державного підприємства "Поліграфічний комбінат "Україна" по виготовленню цінних паперів залишити без задоволення.
2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 01.07.2008 року залишити без змін.
Головуючий І. А. Плюшко
Судді С. С. Разводова
С. С.Самусенко