79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
27.06.07 Справа № 5/3586-2/235А
м. Львів
Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого-судді Процика Т.С.
суддів Галушко Н.А.
Юрченка Я.О.
при секретарі судового засідання Болехівській І.В.
розглянув матеріали апеляційної скарги Державної податкової інспекції у Франківському районі м.Львова (далі ДПІ у Франківському районі м.Львова) від 30.03.2006 року
на постанову Господарського суду Львівської області від 28.03.2007р.
у справі № 5/3586-2/235А
за позовом ДПІ у Франківському районі м.Львова, м.Львів
до відповідачів 1. Приватного підприємства «Нова реальність», м.Львів
2. Приватного підприємства «Бізнес Вісті», м.Львів
про визнання недійсним господарського зобов'язання та застосування наслідків, передбачених ст. 208 Господарського кодексу України
за участю представників:
від позивача - Ю. Гринів -начальник інспекції, Кармелюк Т.Б. -головний державний податковий інспектор юридичного відділу;
від відповідача 1 - Попельчук С.О. - представник;
від відповідача 2 - не з'явився.
Постановою Господарського суду Львівської області від 28.03.2007р. у справі № 5/3586-2/235А, суддя Зварич О.В., в позові ДПІ у Франківському районі м.Львова до ПП «Нова реальність» та ПП «Бізнес Вісті» про визнання недійсним господарського зобов'язання і в застосуванні наслідків, передбачених ст. 208 Господарського кодексу України, відмовлено.
Постанова суду мотивована нормами ст.207 ГК України, ч.1, ч.2 ст.18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців», а також тим зокрема, що доказів на визнання угоди недійсною з підстав, передбачених ст.207 ГК України, позивачем не подано і судом не встановлено.
Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції, ДПІ у Франківському районі м.Львова подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Господарського суду Львівської області від 28.03.2007р. та винести нову, якою задоволити позовні вимоги ДПІ у Франківському районі м.Львова щодо визнання недійсним господарського зобов'язання, укладеного між ПП «Нова реальність» та ПП «Бізнес Вісті», оскільки вважає що дана постанова прийнята у зв'язку із неправильним застосуванням норм права.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення присутніх представників сторін у судовому засіданні, апеляційний господарський суд встановив наступне.
Між Приватним підприємством «Бізнес Вісті" (продавець) та Приватним підприємством «Нова реальність" (покупець) укладено договір №18/05-8соя від 18.03.2005 року на загальну суму 212800 грн., згідно з яким продавець зобов'язується передати у власність покупця, а покупець належним чином прийняти і оплатити сільськогосподарську продукцію, а саме сою. Факт виконання продавцем умов договору підтверджується видатковою накладною №11/04 від 11.04.2005 року про поставку сої в кількості 124,150 тонн на суму 165119 грн. та видатковою накладною №18/04 від 18.04.2005 року про поставку сої в кількості 26,950 тонн на суму 35843,5 грн. Цим накладним відповідають виписані ПП «Бізнес Вісті»податкові накладні за тими ж номерами та датами (а.с.16).
Виконання покупцем (відповідачем 1) господарського зобов'язання підтверджується банківською випискою Львівської філії ВАТ КБ «Хрещатик»від 12.04.2005 року (а.с.26) про перерахування за сою згідно рахунку 11/04 від 11.04.2005 року 165119 грн. та банківською випискою Львівської філії ВАТ КБ «Хрещатик»від 19.05.2005 року (а.с.27) про перерахування за сою згідно рахунку 18/04 від 18.04.2005 року 20000 грн. (плат. документ №135) та 15000 грн. (плат. документ №144).
Відповідно до ст.207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Необхідними умовами для визнання угоди недійсною відповідно до вищезазначеної норми є її укладення з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків за даною угодою. Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона) усвідомлювали чи повинні були усвідомлювати протиправність угоди, що укладається, суперечність її інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.
Із змісту спірного господарського зобов'язання на момент його виникнення, матеріалів справи не вбачається наявності у контрагентів, чи в одного з них, мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а саме - умов щодо порушення порядку сплати податку на додану вартість.
За наявними доказами у справі судом встановлено, що сторони за спірним зобов'язанням на час його виникнення були зареєстровані органами державної реєстрації і перебували на обліку в державних податкових інспекціях за юридичною і фактичною адресами, як платники податків та одержали свідоцтво на додану вартість, що свідчить про виникнення зобов'язань між правоздатними юридичними особами. За наявними доказами вбачається, що зобов'язання щодо поставки товару однією стороною та оплати - другою стороною виконані.
Покликання позивача на лист ДПІ у Голосіївському районі м.Києва від 21.11.2006 року за №21514/7/23-702 (а.с.17), згідно з яким остання звітність ПП "Бізнес Вісті" подана до податкового органу за лютий 2004 року, як на підставу визнання недійсним господарського зобов'язання, є необгрунтованим, оскільки оподаткування певної операції є наслідком цивільних правовідносин, за які настає відповідальність, передбачена чинним податковим законодавством України, і порушення порядку сплати податків одного із контрагентів за угодою не може впливати, в даному випадку, на вирішення питання щодо недійсності спірного господарського зобов'язання.
Податковим органом також не заперечується те, що на момент здійснення господарських операцій ПП «Бізнес Вісті» було зареєстровано в Єдиному державному реєстрі, у нього було свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість.
Чинним на момент розгляду справи Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців»встановлено, що якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними (ч.1, ч.2 ст.18 Закону).
За таких обставин, не передбачена діючим податковим законодавством відповідальність покупця (в даному випадку -відповідача 1) як за несплату податків контрагентами угод, так і за можливу недостовірність відомостей про них, включених до Єдиного державного реєстру, за умови необізнаності покупця щодо такої.
Апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскільки доказів на визнання господарського зобов'язання недійсним з підстав, передбачених ст.207 ГК України, позивачем не подано і судом не встановлено, то підстав для визнання спірного господарського зобов'язання недійсним немає; в задоволенні позовних вимог про визнання недійсним господарського зобов'язання, застосування наслідків, передбачених ст.208 ГК України, слід відмовити.
Враховуючи наведене, апеляційний господарський суд не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст. 69, 71, 86, 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Львівський апеляційний господарський суд УХВАЛИВ:
Залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін.
Дана ухвала набирає законної сили та може бути оскаржена в порядку і строки, визначені ст.ст.212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий-суддя Процик Т.С.
суддя Галушко Н.А.
суддя Юрченко Я.О.