2-3554/11
30 березня 2012 року Ворошиловський районний суд м. Донецька в складі:
головуючого -судді Алтухової О.С.,
при секретарі -Щукіній О.В.,
за участю представника позивача ОСОБА_1, представника відповідача ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Донецьку цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Перший Український міжнародний банк»про захист прав споживача та визнання договору недійсним,-
Позивач ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Перший Український міжнародний банк»про захист прав споживача та визнання договору недійсним, посилаючись на наступні обставини.
25.09.2008 між ним та ЗАТ «Донгорбанк»був укладений кредитний договір №29/2008-118 ФЛ.
Вважає кредитний договір недійсним, оскільки: 1) порушені його права, передбачені ст.21 Закону України «Про захист прав споживачів»; 2) умови договору є несправедливими; 3) кредит виданий в доларах США без вираження в національній валюті; 4) в кредитному договорі не визначена відповідальність банку за невиконання або неналежне виконання умов договору; 5) розрахунки за спірним договором визначені та провадились в іноземній валюті без наявності у обох сторін індивідуальних ліцензій; 6) встановлено дискримінаційне правило щодо зміни відсоткової ставки; 7) відповідач провадить нечесну підприємницьку практику.
Просив суд визнати недійсним кредитний договір та застосувати наслідки недійсності договору, а також визнати нікчемним договір застави.
В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1, діючий на підставі договору про надання юридичних послуг від 15.10.2011 року, підтримав позовні вимоги, дав пояснення аналогічні, викладеним в позовній заяві, наполягав на задоволенні позову.
Представник відповідача ОСОБА_2, діючий за довіреністю, в судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог в повному обсязі. Просив відмовити у задоволенні позову.
Суд, вислухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги ОСОБА_3 не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Статтею 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Судом встановлені наступні обставини.
25 вересня 2008 року між Закритим акціонерним товариством «Донгорбанк», правонаступником якого по всім правам та обов'язкам, згідно з п. 1.1. Статуту, є ПАТ «Перший Український міжнародний банк», та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір № 29/2008-118ФЛ, за умовами якого Відповідач надав Позивачу кредит на покупку автомобіля в сумі 21832,88 доларів США строком до 21 вересня 2015 року під 15%річних за користування кредитом по строкові заборгованості та під 20% за безпідставне користування кредитом за простроченою заборгованістю.
В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, між Закритим акціонерним товариством «Донгорбанк»та ОСОБА_3 буд укладений договір застави транспортного засобу №29/2008-118ФЛ/1 від 25.09.2008 року.
Відповідно до ч.1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа
(кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Таким чином, істотними умовами кредитного договору є сума кредиту, процентна ставка, за користування грошовими коштами та строк дії договору. Всі ці необхідні умови містяться у кредитному договорі 29/2008-118ФЛ від 25.09.2008 року, а саме в розділі 2 та погоджені ОСОБА_3, про що свідчить його особистий підпис в договорі, справжність підпису позивачем не заперечувалась. Крім того, при підписанні договору позивачем не ставилось питання щодо визначення відповідальності банку за невиконання або неналежне виконання умов договору, а тому вказана несуттєва умова не була зазначена в кредитному договорі.
Крім того, ч.1 ст.533 ЦК України встановлює загальне правило, відповідно до якого, грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Між тим, диспозиція норми ч.3 цієї статті дозволяє використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Зокрема, ч.2 ст.524 ЦК України встановлено, що сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті. Тобто, положення ЦК України надають право за домовленістю сторін визначити в іноземній валюті грошовий еквівалент зобов'язання.
Таким чином, п.2.1. кредитного договору не суперечить вимогам чинного законодавства.
Ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів»визначено обов'язок банку перед укладанням Кредитних договорів надати клієнту відповідну інформацію.
Відповідно до ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», перед укладанням Кредитного договору № 29/2008-118ФЛ від 25.09.2008 року ОСОБА_3 була надана інформація про умови кредитування та орієнтовна сукупна вартість кредиту, яка містить всю необхідну інформацію стосовно кредитування, яка вимагається законодавством, про що свідчить заповнена та підписана ним заява-анкета. Зазначений документ був підписаний власноруч ОСОБА_3, що свідчить про те, що позивач був ознайомлений з умовами кредитування та Банком були повністю виконані вимоги ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів»
Тобто, доводи позивача про те, що відповідач не надав необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про продукцію (кредит), що мала забезпечити можливість його свідомого і компетентного вибору, є неспроможними.
Договори про надання кредиту укладаються на власний розсуд кредитодавця і позичальника та з урахуванням вимог діючого законодавства України, сторони не можуть відступати від положень актів цивільного законодавства тільки у випадку, якщо в цих актах прямо вказано про це.
Статтею 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" банківський кредит - це будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.
Відповідно до ст. 192 Цивільного кодексу України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Згідно ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» кошти - це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.
Відповідно до ст.ст. 47, 49 вищевказаного Закону кредитні операції -це операції банків, які здійснюються на підставі банківської ліцензії, із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, незалежно від виду валюти, яка використовується.
Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю». Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом, що встановлено ч. 3 ст. 533 Цивільного кодексу України.
Визначення терміну "іноземна валюта" як "валютної цінності" містить ст. 1 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.93 р. N 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю".
Надання Банком та повернення Позичальником кредиту та нарахованих за його користування процентів по кредитному договору від 28.11.2007 є валютною операцією у розумінні п. 2 ст. 1 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.93 р. N 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", відповідно до якого, валютними операціями є "операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України".
Як встановлено ч.ч. 1, 2, 4, 6 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.93 р. N 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю":
- Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом;
- генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання; - порядок і терміни видачі ліцензій, перелік документів, необхідних для одержання ліцензій, а також підстави для відмови у видачі ліцензій визначаються Національним банком України.
Щодо вимог підпункту «в»пункту 4 статті 5 Декрету, який передбачає наявність індивідуальної ліцензії на надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, то на сьогодні законодавець не визначив межі термінів і сум надання/одержання кредитів в іноземній валюті.
Таким чином, операція з надання банками кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії.
За наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку України банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями, зазначеними у п. 2.3 Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого постановою Національного банку України від 17.07.2001 N 275, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 21.08.2001 N 730/5921.
Виходячи з викладеного, банк як фінансова установа може здійснювати кредитування в іноземній валюті при наявності банківської ліцензії та письмового дозволу Національного банку України, а оскільки фінансова установа наділена правом кредитування в іноземній валюті, то з цього випливає ї її право на визначення зобов'язання в іноземній валюті.
Згідно Банківської ліцензії № 85, виданої Закритому акціонерному товариству «Донгорбанк», зареєстрованому Національним банком України 06.04.1992 р. за номером 99, ЗАТ «Донгорбанк»має право здійснювати банківські операції, визначені ч.1 та пунктами 5-11 ч. 2 ст. 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність». Крім того, згідно Дозволу № 85-2 Національного банку України від 15.03.2002 року ЗАТ «Донгорбанк»має право на здійснення операцій, визначені пунктами 1-4 ч. 2 та ч. 4 ст. 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність».
Виходячи з викладеного, банк як фінансова установа може здійснювати кредитування в іноземній валюті при наявності банківської ліцензії та письмового дозволу Національного банку України.
Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідач має право розміщувати іноземну валюту на Україні, тобто надавати кредити в іноземній валюті.
Окрім того, позивач вважає, що незаконним є встановлення в кредитному договорі зобов'язання його погашати кредит в іноземній валюті, через те, що у нього немає на це індивідуальної банківської ліцензії. З цього приводу суд зазначає наступне.
Згідно ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ст.10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона
посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом
Як встановлено в судовому засіданні та не заперечувалось сторонами, позивачем здійснювалось погашення кредиту саме у доларах США, тобто позивач до подачі позову мав можливість, без отримання індивідуальної банківської ліцензії, виконувати зобов'язання у доларах США. Таким чином, посилання позивача на неможливість виконувати зобов'язання через відсутність у нього індивідуальної банківської ліцензії є неспроможними.
Статтею 627 ЦК України закріплений принцип свободи договору, згідно якого сторони вільні в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.
Судом встановлено, що при укладанні кредитного договору та визначення його умов сторони діяли добровільно, їх зовнішній вираз волі відповідав внутрішньому, а тому кожна сторона повинна була реально оцінювати ті обставини, які можуть вплинути на виконання зобов'язання, в тому числі і тенденції по зростанню курсу іноземної валюти, можливість настання фінансової кризи.
Позивачем до суду оскаржуються пункти договору кредиту щодо зміни процентної ставки за кредитом, оскільки це протиречить діючому законодавству та порушує його права як споживача фінансових послуг.
Суд не може погодитися з доводами позивача з огляду на наступне.
Статтею 3 ЦК України передбачено, що загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, свобода договору, яка полягає у визнанні за суб'єктом цивільного права можливості укладати договори (або утримуватись від укладення договорів) і визначати їх зміст на свій розсуд відповідно до досягнутої з контрагентом домовленості.
Підписавши кредитний договір №29/2008-118 ФЛ від 25.09.2008 року позивач погодився із тим, що «у разі зміни процентних ставок на кредитному ринку України, в тому числі внаслідок прийняття компетентними державними органами України рішень, що прямо або опосередковано впливають на стан кредитного ринку України, Банк має право ініціювати зміну розміру процентів за цим договором». Крім того, він погодився з прописаною процедурою можливої зміни процентної ставки за кредитом. Судом не встановлено, порушень прав позивача -споживача фінансових послуг п.3.1.6 кредитного договору №29/2008-118 ФЛ від 25.09.2008 року.
Відповідно до ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послуги, які споживаються в процесі здійснення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується сплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
П.2.1.,3.4.4 кредитного договору №29/2008-118 ФЛ від 25.09.2008 року встановлено, що позичальник протягом 2-х банківських днів з дня видачі кредиту повинен сплатити комісію в гривні в розмірі 1,75% від суми кредиту
Згідно зі ст. 2 Закону України «Про банки та банківську діяльність», банківський кредит - будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.
Відповідно до ч.8 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», банки самостійно встановлюють процентні ставки та комісійну винагороду по своїх операціях. В свою чергу проценти нараховуються згідно Кредитного договору, як плата за користування кредитними ресурсами.
Отже сторони домовилися підписанням Кредитного договору про порядок та суми оплати комісійної винагороди, та визначили його у п. 3.4.4. кредитного договору. Окрім того, згідно п.2.4 "Правил бухгалтерського обліку доходів і витрат банків України" затверджених Постановою Правління НБУ № 255 від 18.06.2003 року, комісії, що отримуються (сплачуються) під час надання послуг, визнаються доходами. До них належить і комісії за обслуговування кредитної заборгованості. Таким чином, комісійні винагорода, визначена в Кредитному договорі, є належним чином встановлений дохід Банку. Виходячи з викладеного, комісійна винагорода включена у Кредитний договір правомірно.
Позичальник самостійно на свій розсуд, без примушення зі сторони відповідача, уклав з Банком зазначений договір, тобто підписанням договору ОСОБА_3 погодився на такий порядок сплати комісійної винагороди. Таким чином, сплата комісійної винагороди - це умова укладеного Кредитного договору №29/2008-118 ФЛ від 25.09.2008 року та є обов'язковою до виконання позичальником.
Згідно ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Аналіз наведених обставин, вимог закону та нормативних документів дозволяє суду зробити висновок про те, що в момент укладення кредитного договору №29/2008-118 ФЛ від 25.09.2008 року року було додержано всіх вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу і тому позовні вимоги ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Перший Український міжнародний банк»про захист прав споживача та визнання договору недійсним в частині визнання кредитного договору недійсним є необґрунтованими і в їх задоволенні слід відмовити.
Крім того, суду не зрозуміло, з яких підстав позивач в мотивувальній частині позову посилається на ст.652 ЦК України і при цьому просить суд визнати кредитний договір недійсним.
Частиною 2 ст. 548 ЦК України передбачено, що недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочин щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Таким чином, в зв'язку з відмовою в задоволенні позовних вимог щодо недійсності основного зобов'язання -кредитного договору №29/2008-118 ФЛ від 25.09.2008 року, вимоги позивача щодо недійсності договору застави транспортного засобу №29/2008-118ФЛ/1 від 25.09.2008 року також не підлягають задоволенню.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 6, 27, 192, 203, 215, 626, 627, 628, 651-652, 1054 ЦК України, ст.ст. 5, 60, 213, 214, 215 ЦПК України, суд -
В задоволенні позову ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Перший Український міжнародний банк»про захист прав споживача та визнання договору недійсним -відмовити.
Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Донецької області через Ворошиловський районний суд м. Донецька протягом десяти днів з дня його проголошення.
Рішення надруковане у нарадчій кімнаті в одному примірнику.
Суддя Ворошиловського
районного суду м. Донецька О.С.Алтухова