2-1627/11
03 квітня 2012 року Ворошиловський районний суд м. Донецька в складі:
головуючого -судді Алтухової О.С.,
при секретарях - Кобець А.І., Щукіній О.В.,
за участю представника позивача ОСОБА_1, представників відповідача ОСОБА_2, ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Донецьку цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_4 до Закритого акціонерного товариства «ОТП банк»в особі Донецької філії про визнання недійсним кредитного договору,-
Позивач ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Закритого акціонерного товариства «ОТП банк»в особі Донецької філії про визнання недійсним кредитного договору, посилаючись на наступні обставини.
03.03.2008 між ним та ЗАТ «ОТП банк»в особі Донецької філії був укладений кредитний договір №CL-100/2597/2008.
Вважає кредитний договір недійсним, оскільки: 1) порушені його права, передбачені ст.21 Закону України «Про захист прав споживачів»; 2) умови договору є несправедливими; 3) кредит виданий в доларах США без вираження в національній валюті; 4) розрахунки за спірним договором визначені та провадились в іноземній валюті без наявності у обох сторін індивідуальних ліцензій; 5) не було надано інформацію в розумінні ст.15 Закону України «Про захист прав споживачів»; 6) відповідач провадить нечесну підприємницьку практику; 7) його було введено в оману.
Після неодноразового уточнення поззовних вимог, просив суд визнати недійсним кредитний договір, договір застави, застосувати наслідки недійсності правочину, а також зобов'язати банк повернути переплачену суму грошей 11560,95 грн. йому.
В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1, діючий на підставі довіреності, підтримав уточнені позовні вимоги, дав пояснення аналогічні, викладеним в позовній заяві, наполягав на задоволенні позову.
Представники відповідача ОСОБА_2, ОСОБА_3, діючі за довіреностями, в судовому засіданні заперечувалши проти задоволення позовних вимог в повному обсязі. Просили відмовити у задоволенні позову.
Суд, вислухавши пояснення представника позивача, представників відповідача, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги ОСОБА_4 не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Статтею 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Судом встановлені наступні обставини.
03 березня 2008 року між Закритим акціонерним товариством «ОТП банк», правонаступником якого по всім правам та обов'язкам, згідно з п. 1.1. Статуту, є ПАТ «ОТП банк», та ОСОБА_4 був укладений кредитний договір № CL-100/2597/2008, за умовами якого Відповідач надав Позивачу кредит на покупку автомобіля в сумі 19066,85 доларів США строком до 03 березня 2015 року під 11,49% річних за користування кредитом.
В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, між Закритим акціонерним товариством «ОТП банк», правонаступником якого по всім правам та обов'язкам, згідно з п. 1.1. Статуту, є ПАТ «ОТП банк», та ОСОБА_4 буд укладений договір застави автотранспортного засобу №PCL-100/2597/2008 від 03.03.2008 року.
Відповідно до ч.1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа
(кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Таким чином, істотними умовами кредитного договору є сума кредиту, процентна ставка, за користування грошовими коштами та строк дії договору. Всі ці необхідні умови містяться у кредитному договорі № CL-100/2597/2008 від 03.03.2008 року, а саме в частині №1 «Базові умови кредитування. Визначення термінінв», та в п.1 частини №2 та погоджені ОСОБА_4, про що свідчить його особистий підпис в договорі, справжність підпису позивачем не заперечувалась.
Крім того, ч.1 ст.533 ЦК України встановлює загальне правило, відповідно до якого, грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Між тим, диспозиція норми ч.3 цієї статті дозволяє використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Зокрема, ч.2 ст.524 ЦК України встановлено, що сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті. Тобто, положення ЦК України надають право за домовленістю сторін визначити в іноземній валюті грошовий еквівалент зобов'язання.
Таким чином, п.1. кредитного договору не суперечить вимогам чинного законодавства.
Ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів»визначено обов'язок банку перед укладанням Кредитних договорів надати клієнту відповідну інформацію.
Відповідно до ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», перед укладанням Кредитного договору № CL-100/2597/2008 від 03.03.2008 року ОСОБА_4 було надано інформаційний листок «Умови кредитування по програмі «Автомобіль в кредит», в якому вказана інформація про умови кредитування та орієнтовна сукупна вартість кредиту, тобто вказано ту інформацію, яка вимагається законодавством. Зазначений документ був підписаний власноруч ОСОБА_4 18.02.2008 року, що свідчить про те, що позивач був ознайомлений з умовами кредитування та Банком були повністю виконані вимоги ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів»
Тобто, доводи позивача про те, що відповідач не надав необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про продукцію (кредит), що мала забезпечити можливість його свідомого і компетентного вибору, є неспроможними.
Договори про надання кредиту укладаються на власний розсуд кредитодавця і позичальника та з урахуванням вимог діючого законодавства України, сторони не можуть відступати від положень актів цивільного законодавства тільки у випадку, якщо в цих актах прямо вказано про це.
Статтею 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" банківський кредит - це будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.
Відповідно до ст. 192 Цивільного кодексу України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Згідно ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» кошти - це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.
Відповідно до ст.ст. 47, 49 вищевказаного Закону кредитні операції -це операції банків, які здійснюються на підставі банківської ліцензії, із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, незалежно від виду валюти, яка використовується.
Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю». Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом, що встановлено ч. 3 ст. 533 Цивільного кодексу України.
Визначення терміну "іноземна валюта" як "валютної цінності" містить ст. 1 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.93 р. N 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю".
Надання Банком та повернення Позичальником кредиту та нарахованих за його користування процентів по кредитному договору від 28.11.2007 є валютною операцією у розумінні п. 2 ст. 1 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.93 р. N 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", відповідно до якого, валютними операціями є "операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України".
Як встановлено ч.ч. 1, 2, 4, 6 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.93 р. N 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю":
- Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом;
- генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання; - порядок і терміни видачі ліцензій, перелік документів, необхідних для одержання ліцензій, а також підстави для відмови у видачі ліцензій визначаються Національним банком України.
Щодо вимог підпункту «в»пункту 4 статті 5 Декрету, який передбачає наявність індивідуальної ліцензії на надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, то на сьогодні законодавець не визначив межі термінів і сум надання/одержання кредитів в іноземній валюті.
Таким чином, операція з надання банками кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії.
За наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку України банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями, зазначеними у п. 2.3 Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого постановою Національного банку України від 17.07.2001 N 275, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 21.08.2001 N 730/5921.
Виходячи з викладеного, банк як фінансова установа може здійснювати кредитування в іноземній валюті при наявності банківської ліцензії та письмового дозволу Національного банку України, а оскільки фінансова установа наділена правом кредитування в іноземній валюті, то з цього випливає ї її право на визначення зобов'язання в іноземній валюті.
Згідно Банківської ліцензії № 191, виданої Закритому акціонерному товариству «ОТП банк», зареєстрованому Національним банком України 02.03.1998 р. за номером 273, ЗАТ «ОТП банк»має право здійснювати банківські операції, визначені ч.1 та пунктами 5-11 ч. 2 ст. 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність». Крім того, згідно Дозволу № 191-1 Національного банку України від 08.11.2006 року ЗАТ «ОТП банк»має право на здійснення операцій, визначені пунктами 1-4 ч. 2 та ч. 4 ст. 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність».
Виходячи з викладеного, банк як фінансова установа може здійснювати кредитування в іноземній валюті при наявності банківської ліцензії та письмового дозволу Національного банку України.
Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідач має право розміщувати іноземну валюту на Україні, тобто надавати кредити в іноземній валюті.
Щодо посилань позивача на відсутність у нього індивідуальної ліцензії, яка б дозволяла виконувати зобов'язання за кредитним договором в іноземній валюті, суд зазначає наступне.
Згідно ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ст.10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом
Як встановлено в судовому засіданні та не заперечувалось сторонами, позивачем здійснювалось погашення кредиту саме у доларах США, тобто позивач до подачі позову мав можливість, без отримання індивідуальної банківської ліцензії, виконувати зобов'язання у доларах США. Таким чином, посилання позивача на неможливість виконувати зобов'язання через відсутність у нього індивідуальної банківської ліцензії є неспроможними.
Згідно ч.2 ст. 227 ЦК України, якщо юридична особа ввела другу сторону в оману щодо свого
права на вчинення такого правочину, вона зобов'язана відшкодувати їй моральну шкоду, завдану таким правочином.
Судом не встановлено, що ПАТ «ОТП банк»ввів позивача в оману при укладенні кредитного договору, оскільки у банку були права на вчинення такого правочину та незаконність укладення договору судом не була встановлена.
Згідно ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Аналіз наведених обставин, вимог закону та нормативних документів дозволяє суду зробити висновок про те, що в момент укладення кредитного договору № CL-100/2597/2008 від 03.03.2008 року було додержано всіх вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу і тому позовні вимоги ОСОБА_4 до Закритого акціонерного товариства «ОТП банк»в особі Донецької філії в частині визнання кредитного договору недійсним є необґрунтованими і в їх задоволенні слід відмовити.
Крім того, у звязку із встановленням відповідності вимогам чинного законодаства кредитного договору№ CL-100/2597/2008 від 03.03.2008 року, суд відмовляє позивачу в задоволенні позовних вимог щодо зобов'язання банка повернути переплачену суму грошей 11560,95 грн. позивачу.
Частиною 2 ст. 548 ЦК України передбачено, що недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочин щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Таким чином, в зв'язку з відмовою в задоволенні позовних вимог щодо недійсності основного зобов'язання -кредитного договору № CL-100/2597/2008 від 03.03.2008 року, вимоги позивача щодо недійсності договору застави автотранспортного засобу №PCL-100/2597/2008 від 03.03.2008 року також не підлягають задоволенню.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 6, 27, 192, 203, 215, 626, 627, 628, 651-652, 1054 ЦК України, ст.ст. 5, 60, 213, 214, 215 ЦПК України, суд -
В задоволенні позову ОСОБА_4 до Закритого акціонерного товариства «ОТП банк»в особі Донецької філії про визнання недійсним кредитного договору -відмовити.
Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Донецької області через Ворошиловський районний суд м. Донецька протягом десяти днів з дня його проголошення.
Рішення надруковане у нарадчій кімнаті в одному примірнику.
Суддя Ворошиловського
районного суду м. Донецька О.С.Алтухова