"02" квітня 2012 р.Справа № 5017/312/2012
Господарський суд Одеської області у складі :
судді Никифорчука М.І.
при секретареві Гавриловій А.А.
за участю представників сторін :
від позивача: ОСОБА_1 за довіреністю №020п/9-3 від 03.01.2012р.;
від відповідача: ОСОБА_2 за довіреністю від 18.08.2009р.;
від третьої особи: не з'явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу:
за позовом: Державного підприємства «Одеський морський торговельний порт»;
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Новотех-Термінал»;
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: КРУ в Одеській області
про стягнення 331953,72грн., -
Державне підприємство „Одеський морський торговельний порт” звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю „Новотех-Термінал” про стягнення 331953,72 грн. посилаючись на наступне.
10.06.2011р. Контрольно-ревізійним управлінням в Одеській області складений акт № 05-19/360 ревізії фінансово-господарської діяльності ДП "Одеський морський торговельний порт" за період з 01.01.2009 по 31.12.2010 р., в якому зазначається, що відповідачем використовуються підкранові колії, які не надано ним в оренду, на підставі чого позивачем не отримано орендну плату, що призвело до неотриманням бюджетом грошових коштів. На підставі наведеного позивач вимагає стягнути з відповідача збитки (неодержаний доход) у вигляді орендної плати, яка могла бути ним отримана.
В порядку ст. 22 ГПК України, позивач, заявою від 27.02.2012 р. уточнив свої вимоги та остаточно просить стягнути з відповідача на свою користь суму недоотриманого доходу ( збитки) в розмірі 70% - у сумі 248 965,29 грн. з ПДВ 20% та на користь Державного бюджету в розмірі 30% - у сумі 82 988,43 грн. та стягнути з відповідача на свою користь судовий збір в розмірі 6 639,07 грн.
Відповідач проти позову заперечує з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву, посилаючись при цьому, що зміст позовної заяви не містить склад господарського правопорушення. Крім того, зазначає що тилові підкранові колії формують портову систему інженерної інфраструктури і є її частиною, а тому згідно п. 2 ст. 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та ч. 2 ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" не можуть бути об'єктами оренди. Що в свою чергу свідчить про відсутність вини ТОВ «Новотех-Термінал»у заподіянні збитків. Також Відповідач послався на те, що позивач не надав жодних доказів завданих збитків.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 19.03.2012р. задоволено клопотання відповідача, витребувано у позивача копію Аналізу роботи кранових шляхів як елементів портових перевантажувальних комплексів, підготовлене Державним проектно-вишукувальним науково-дослідним інститутом морського транспорту "ЧОРНОМОРНДІПРОЕКТ" на підставі договору № 10-982 від 16.08.2011р.
У судовому засіданні 2 квітня 2012 р. представник позивача заявлені позовні вимоги підтримує, просить суд їх задовольнити в повному обсязі.
Представник відповідача проти позову заперечує з підстав викладених у відзиву на позов і просить суд у задоволені позову відмовити.
Представник третьої особи КРУ в Одеській області в судове засідання не з'явився, хоча про час та місце його проведення був повідомлений своєчасно, пояснення на позов та витребувані судом документи не надав.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши наявні докази у сукупності, господарський суд дійшов наступних висновків.
Укладання договору оренди державного та комунального майна регулюється Цивільним кодексом України (надалі - "ЦК України") та Законом України "Про оренду державного та комунального майна".
Відповідно до ст. 793 ЦК України, договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у письмовій формі, а якщо його строк дорівнює або перевищує три роки, підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.
Відповідно до ст. 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", укладений сторонами договір оренди в частині істотних умов повинен відповідати типовому договору оренди відповідного майна. Типові договори оренди державного майна розробляє і затверджує Фонд державного майна України. До істотних умов, серед іншого, відноситься орендна плата і зобов'язання сторін.
Типовий договір оренди індивідуально визначеного (нерухомого та іншого) майна, що належить до державної власності затверджено наказом Фонду державного майна України від 23.08.2000 р. N 1774 "Про затвердження договорів оренди". Згідно з п. 2.1 типового договору орендар вступає в користування майном не раніше дати підписання договору і акту приймання-передавання майна. Також із моменту підписання відраховуються строки виконання сторонами зобов'язань щодо сплати авансу і по підписанню із балансоутримувачем майна договору про відшкодування витрат на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг орендарю.
Таким чином, як положення ЦК України, так і положення Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та типового договору оренди передбачають письмове укладання договору оренди державного нерухомого та іншого індивідуально визначеного майна.
Орендна плата визначається за методикою розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої Постановою Кабінету міністрів України від 04.10.1995р. № 786.
Як вбачається із матеріалів справи, 24.11.2004р. між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській області та ТОВ «Новотех-Термінал»був укладений договір оренди державного нерухомого майна №ДФ-5, відповідно до умов якого, ТОВ «Новотех-Термінал»взяло у оренду державне нерухоме майно, що є цілісним майновим комплексом розташоване за адресою м.Одеса, Митна площа, 1, що перебуває на балансі ДП „Одеський морський торговельний порт”.
До переліку зазначеного майна увійшов відкритий вантажний склад причалу №22 (виключаючи рампу -1856кв.м., участки ж.д.путєй-2194кв.м. на образованій території) (інв.№64521) загальною площею -9853кв.м.
Майно використовується ТОВ «Новотех-Термінал»за її метою використання для організації навантажувально-розвантажувальних робіт на території ДП „Одеський морський торговельний порт”. Договір укладений терміном на 15 (п'ятнадцять) років та діє з моменту його нотаріального посвідчення та державної реєстрації. У судовому засіданні сторони підтвердили що належним чином виконують свої зобов'язання за цим договором, претензій не мають.
Також, 14.10.2004р. між ТОВ «Новотех-Термінал»та ДП „Одеський морський торговельний порт” був укладений договір оренди державного рухомого майна №6254, відповідно до умов якого, ТОВ «Новотех-Термінал»взяло у оренду державне рухоме майно що є цілісним майновим комплексом та знаходиться на балансі ДП „Одеський морський торговельний порт”, з метою використання у господарській діяльності для надання комплексу навантажувально-розвантажувальних робіт на території та акваторії ДП „Одеський морський торговельний порт”.
До переліку зазначеного майна увійшли портальні крани Альбрехт інв.№1505 та Альбрехт інв.№1507.
Договір укладений терміном на 15 (п'ятнадцять) років з моменту підписання акту приймання-передачі майна. Акт приймання-передачі майна підписаний 14.10.2004р. У судовому засіданні сторони підтвердили що належним чином виконують свої зобов'язання за цим договором, претензій не мають.
Зобов'язання за договорами оренди державного нерухомого та рухомого майна виконуються сторонами належним чином, у повному обсязі та у повній відповідності до положень договорів і цивільного законодавства.
Актом від 10.06.2011р. №05-19/360 ревізії фінансово-господарської діяльності Державного підприємства "Одеський морський торговельний порт" за період з 01.01.2009 по 31.12.2010 року (надалі - "Акт ревізії"), виданим Контрольно-ревізійним управлінням в Одеській області (надалі - "КРУ") зазначено, що відповідачем використовуються підкранові колії тилу причалу №22 (інв.№065592), які не надано йому в оренду.
Як встановлено Судом, договір оренди відносно підкранових колій тилу причалу №22 (інв.№065592) з відповідачем укладено не було.
Аналізуючи доводи позивача про те, що тилові підкранові колії є окремими об'єктами нерухомого майна щодо яких можливо вчиняти юридичні дії, передбачені законом, в тому числі щодо надання майна в оренду, суд зазначає наступне.
Так, в матеріалах справи міститься копія Аналізу роботи кранових шляхів як елементів портових перевантажувальних комплексів (надалі - "Звіт"), підготовленого Державним проектно-вишукувальним науково-дослідним інститутом морського транспорту "ЧОРНОМОРНДІПРОЕКТ" (надалі - "Інститут") на підставі договору № 10-982 від 16.08.2011р. із позивачем, в якому Інститут вивчає питання, чи знаходяться кордонні кранові шляхи в межах конструкції причалу, впливаючи цим на його несучу здатність, та чи входять тилові кранові шляхи, розташовані на складських площадках, до складу єдиного виробничого технологічного процесу. Інститут є базовою організацією по стандартизації і нормуванню в галузях морської гідротехніки, технологічного проектування морських портів, судноремонтних підприємств, морських каналів.
В додатку № 3 до Звіту наведено перелік кранових шляхів, що підлягають аналізу, в якому наявні також підкранові колії тилу причалу №22 (інв.№065592), що класифіковані, як тилові підкранові шляхи.
Відповідно до Звіту Судом встановлено, що тилові підкранові колії, що є предметом позову по даній справі довжиною 170м. знаходяться у тиловій зоні причалу №22, що експлуатується ТОВ «Новотех-Термінал»на підставі договору оренди державного нерухомого майна №ДФ-5 від 24.11.2004, як територія відкритого вантажного складу причалу №22 (виключаючи рампу -1856кв.м., участки ж.д.путєй-2194кв.м. на образованій території) (інв..№64521) загальною площею -9853кв.м.
Ширина колії складає 10,5 м, конструкція колії -рейки Р65, укладені на шпально-баластній основі.
На тилових підкранових коліях встановлені портальні крани Альбрехт інв.№1505 та Альбрехт інв.№1507, які обслуговують тилові складські площадки причалів №№22 та 26, на яких розташовані в окремих штабелях різні металовантажі. Зазначені портальні крани експлуатується ТОВ «Новотех-Термінал»на підставі договору оренди державного рухомого майна №6254 від 14.10.2004р.
Портальні крани, встановлені на тилових підкранових коліях використовуються для здійснення наступних технологічних схем перевантаження вантажів:
полу вагон -кордонний кран -причал -тиловій кран -склад;
склад - тиловій кран -полупричіп (тягач) - кордонний кран -судно;
склад - тиловій кран -склад;
склад - тиловій кран -полупричіп (тягач) - кордонний кран -склад.
Встановлене на тилових підкранових коліях перевантажувальне обладнання дозволяє ефективно використовувати тилову зону перевантажувальних комплексів та вільні ділянки території порту, віддалені від причалів, для обробки залізничних вагонів та складування вантажів, при цьому значно збільшуючи площу і місткість відкритих складських площадок з метою підвищення пропускної спроможності порту.
Виходячи з наведеного, суд приходить до висновків що тилові підкранові колії причалу №22 (інв.№065592), що є предметом позову є невід'ємним самостійним технологічним елементом портових перевантажувальних комплексів, що формує портову систему інженерної інфраструктури. Тилові підкранові колії використовуються в основному у виробничому процесі по перевалці різних категорій сухих вантажів, складаючи таким чином, єдиний виробничий технологічний комплекс.
Відповідно до п. 2 ст. 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", не можуть бути предметами оренди об'єкти державної власності, що мають загальнодержавне значення і не підлягають приватизації відповідно до частини другої статті 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" (крім пам'яток культурної спадщини, нерухомих об'єктів, які знаходяться на території історико-культурних заповідників), у тому числі акваторії портів, гідрографічні споруди, захисні гідроспоруди (греблі, дамби, вали, моли, насипи) та системи сигналізації, портові системи інженерної інфраструктури і споруди зв'язку, енерговодопостачання та водовідведення, залізничні колії (до першого розгалуження за межами території порту), навчальний та гідрографічний флоти.
Відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" не підлягають приватизації об'єкти, що мають загальнодержавне значення, а також казенні підприємства.
До об'єктів, що мають загальнодержавне значення, відносяться майнові комплекси підприємств, їх структурних підрозділів, основним видом діяльності яких є виробництво товарів (робіт, послуг), що мають загальнодержавне значення.
В абзаці 2 частини 2 тієї ж статті наведено перелік об'єктів, що мають загальнодержавне значення, до яких, відповідно до підпункту (г), віднесено акваторії портів, причали всіх категорій і призначень, причальні у портах і гідрографічні споруди, набережні причалів, захисні споруди та системи сигналізації, портові системи інженерної інфраструктури та споруди зв'язку, енерговодопостачання та водовідведення, автомобільні дороги та залізничні колії (до першого розгалуження за межами території порту), навчальний та гідрографічний флот, майнові комплекси судноплавних інспекцій.
Отже, оскільки тилові кранові шляхи формують портову систему інженерної інфраструктури і є її частиною, твердження позивача про те, що вони можуть бути передані в оренду, не відповідають положенням чинного законодавства та відхиляються судом.
Таким чином, розрахунок позивача завданих збитків не приймається судом до уваги.
Отже Методика розрахунку орендної плати яка використана позивачем не може бути застосована до розрахунку платежів, належних до сплати щодо підкранових колій, які формують портову систему інженерної інфраструктури через відсутність законних підстав щодо укладення відповідного договору оренди.
Втім, як встановлено судом, використання підкранових колій оплачується судновласниками.
Відповідно до ст. 84 Кодексу торговельного мореплавства України (надалі - "КТМ України"), в морському порту справляються такі цільові портові збори: корабельний, причальний, якірний, канальний, маяковий, вантажний, адміністративний та санітарний. Інші види зборів можуть встановлюватися законодавчими актами України. На виконання цієї статті Кабінетом міністрів України 12.10.2000р. було прийнято постанову № 1544 "Про портові збори", якою затверджено Положення про портові збори.
Відповідно до п. 1 Загальної частини Положення про портові збори, портові збори (корабельний, канальний, маяковий, причальний, якірний, адміністративний та санітарний) справляються у морських портах із суден і плавучих споруд, що плавають під Державним прапором України та іноземним прапором.
Для цілей портових зборів судна і плавучі споруди поділені на 6 груп: група А, група Б, група В, група Г, група Д і група Е.
Так, вантажні судна, що заходять у порти для виконання вантажних операцій, та плавучі споруди відносяться до групи А, а ліхтери, буксири, буксири-штовхачі, штовхачі, баржі (самохідні і несамохідні), річкові самохідні судна, включаючи судна типу "ріка-море" пароплавств, які є членами Братиславської угоди, що заходять у порти на р. Дунаї, а також річкові самохідні судна, що заходять в інші порти для подальшого перевантаження вантажів на морські судна і навпаки, відносяться до групи В.
Відповідно до п. З Положення про портові збори, нарахування портових зборів здійснюється з умовного об'єму судна, який обчислюється в кубічних метрах і дорівнює добутку трьох величин (довжина судна, ширина судна і висота борту судна), зазначених в обмірному свідоцтві (головні розмірення) або документі, що його замінює.
Відповідно до п. 23 Положення про портові збори, причальний збір справляється із суден, що стоять біля причалу. Пункт 24 встановлює ставки збору для суден груп А, Б, В (буксири), Г, Д і Е (спортивні судна, приватні яхти, парусні судна та риболовецькі судна, З що заходять у порти без виконання вантажних операцій, при цьому ставки причального збору для суден, що використовують причал для вантажних операції, що використовуються силами і засобами порту, відрізняються в більшу сторону від ставок для інших випадків використання, а також для спортивних суден, приватних яхт, парусних суден та риболовецьких суден, що заходять у порти без виконання вантажних операцій.
Так, наприклад, для суден закордонного плавання в разі виконання вантажних операцій ставка причального збору складає 0,035 доларів США за кубічний метр умовного об'єму, а в разі інших випадків використання причалу - 0,0114 доларів США. Судна групи Е (крім спортивних суден, приватних яхт парусних суден та риболовецьких суден, що заходять у порти без виконання вантажних операцій) взагалі звільняються від сплати причального збору, а з суден групи В (за винятком -буксирів) причальний збір справляється за кожну тонну навантаженого або розвантаженого вантажу за спеціальними ставками.
Також ст. 84 КТМ України встановлює, що використання портових зборів можливе лише за їх цільовим призначенням. Пункт 2 Постанови Кабінету міністрів України "Про портові збори" встановлює, що порядок обліку та використання коштів від портових зборів, крім адміністративного збору, затверджується Міністерством транспорту та зв'язку за погодженням з Міністерством економіки та з питань європейської інтеграції та Міністерством фінансів.
На виконання зазначених положень наказом Міністерства транспорту України від 25.08.2004р. № 783 затверджено Порядок обліку та використання коштів від портових зборів. Пункт 1.2 цього порядку зазначає, що він є обов'язковим для всіх суб'єктів підприємницької діяльності, які справляють із суден портові збори, а відповідно до його п. 1.3 кошти від портових зборів використовуються виключно на цілі, зазначені у Порядку, а не використані у поточному році кошти від портових зборів зберігають своє цільове призначення на наступні періоди.
Згідно з п. 2.2 зазначеного порядку, кошти від причального збору використовуються: на утримання та обслуговування причальних споруд і прилеглих до них територій; на ремонт, модернізацію, реконструкцію і будівництво причальних споруд і прилеглих до них територій; на утримання персоналу, що здійснює технічний нагляд за експлуатацією причалів і прилеглих до них територій.
З вищенаведений положень вбачається, що причальний збір є платою за використання причальних споруд і прилеглих до них територій, при цьому у випадку здійснення навантаження і розвантаження вантажів вона включає платежі за причальні споруди і прилеглі території, що використовуються під час розвантаження. Отже, суд приходить до висновків, що плата за використання причальних споруд і прилеглих до них територій і споруд, що використовуються в процесі розвантаження і навантаження вантажів на судна сплачується судновласником.
Також суд приходить до висновку про відсутність складу цивільного правопорушення виходячи з наступного.
Так, згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Статтею 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).
Статтею 638 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Як встановлено судом, договір оренди відносно тилових підкранових колій причалу №22 (інв.№065592) з відповідачем укладено не було.
Позивач не надав суду належних та припустимих доказів існування будь-яких правовідносин між ним та відповідачем, і як слід, не навів та не обґрунтував обставин які б підтверджували порушення відповідачем прав та охоронюваних інтересів позивача.
При цьому слід зазначити, що саме невиконання зобов'язання або виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) згідно ст. 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов'язання.
В свою чергу ст. 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.
Згідно ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
При цьому відповідно до положень ч. 1 ст. 229 ГК України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.
Частини 1, 2, 4 ст. 217 ГК України передбачають, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.
В силу положень ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Ч. 1 ст. 225 Господарського кодексу України визначено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
При визначенні розміру збитків, якщо інше не передбачено законом або договором, враховуються ціни, що існували за місцем виконання зобов'язання на день задоволення боржником у добровільному порядку вимоги сторони, яка зазнала збитків, а у разі якщо вимогу не задоволено у добровільному порядку, - на день подання до суду відповідного позову про стягнення збитків (ч. 3 ст. 225 ГК України).
Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.
Частиною 2 ст. 22 Цивільного кодексу України передбачено, що збитками є:
1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);
2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Відповідно до вказаних положень ст. 623 та ст. 22 Цивільного кодексу України відшкодуванню підлягають збитки, причиною яких є порушення зобов'язання, якого припустився боржник.
Згідно положень ст. 226 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який вчинив господарське правопорушення, зобов'язаний вжити необхідних заходів щодо запобігання збиткам у господарській сфері інших учасників господарських відносин або щодо зменшення їх розміру, а у разі якщо збитків завдано іншим суб'єктам, - зобов'язаний відшкодувати на вимогу цих суб'єктів збитки у добровільному порядку в повному обсязі, якщо законом або договором сторін не передбачено відшкодування збитків в іншому обсязі.
Сторона, яка порушила своє зобов'язання або напевно знає, що порушить його при настанні строку виконання, повинна невідкладно повідомити про це другу сторону. У протилежному випадку ця сторона позбавляється права посилатися на невжиття другою стороною заходів щодо запобігання збиткам та вимагати відповідного зменшення розміру збитків. Сторона господарського зобов'язання позбавляється права на відшкодування збитків у разі якщо вона була своєчасно попереджена другою стороною про можливе невиконання нею зобов'язання і могла запобігти виникненню збитків своїми діями, але не зробила цього, крім випадків, якщо законом або договором не передбачено інше. Не підлягають відшкодуванню збитки, завдані правомірною відмовою зобов'язаної сторони від подальшого виконання зобов'язання.
Слід зазначити, що для застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків потрібна наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправна поведінка (дія чи бездіяльність особи); шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.
Отже, в даному випадку для стягнення збитків з відповідача необхідно довести протиправність його поведінки, тобто довести, що відповідач порушив взяті на себе за договором зобов'язання. При цьому між цим порушенням та збитками має бути причинний зв'язок. За його наявності збитки підлягають відшкодуванню.
В свою чергу відсутність одного із елементів складу цивільного правопорушення звільняє сторону від цивільно-правової відповідальності за заподіяння збитків, оскільки її поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.
Так, обов'язковою умовою деліктної відповідальності є протиправність поведінки заподіювача. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою і збитками характеризується наступними ознаками: по перше, причинний зв'язок існує там, де є тимчасова послідовність явищ, тобто причина завжди передує результату, а останній -це тільки та зміна в зовнішньому світі, яка створюється дією причин; по-друге причина з необхідністю породжує свій наслідок.
У даному випадку протиправність поведінки відповідача не доведена позивачем, також між такою поведінкою відповідача та завданими позивачу збитками відсутній прямий причинний зв'язок, оскільки позивач не надав доказів того, що відповідач своєю бездіяльністю позбавив позивача можливості отримати прибуток від оренди майна.
Також позивач не зазначив, які саме конкретні дії повинен був здійснити відповідач.
Відсутність вини у заподіянні збитків доводиться особою, що вчинила порушення. Винна поведінка порушника має місце тоді, якщо він усвідомлював суспільною небезпечний характер своїх діянь, передбачав його негативні наслідки, бажав їх настання, або коли порушник передбачаючи настання негативних наслідків, розраховував на їх відвернення чи не передбачав настання таких наслідків, хоча повинен був і міг їх передбачити.
Частиною 1 ст. 614 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання..
За загальним доктринальним підходом, умисел як форма вини включає в себе елемент усвідомлення та наміру. Діяння особи вважаються такими, що вчинені з умислом, якщо вона свідомо не вчинила дій, спрямованих на виконання зобов'язання, та бажала або свідомо допускала настання такого наслідку, як невиконання або неналежне виконання зобов'язання. Розподілу умислу на прямий та непрямий цивільне право на відміну від кримінального не знає, оскільки тут відсутня практична необхідність такого поділу. Форма умислу не впливає ані на факт притягнення особи до відповідальності, ані на її розмір. Вина у формі необережності буде мати місце за відсутності у особи наміру не виконати або неналежно виконати зобов'язання.
Разом з тим, ТОВ „Новотех-Термінал" є стивідорною компанією, яка з 2004 р. здійснює свою діяльність на території Одеського порту в рамках договорів оренди (рухомого та нерухомого майна) та послуг.
Відповідно до Статуту ТОВ «Новотех-Термінал»основними цілями, видами діяльності Товариства є забезпечення ринку комплексом транспортних послуг, перш за всім шляхом здійснення вантажно-розвантажувальних робіт, в тому числі, на суднах, залізничних вагонах і інших засобах транспорту, обслуговування суден, всебічне сприяння мореплавству шляхом створення всіх необхідних умов, одержання прибутку від перевезення вантажів морським транспортом, а також від усіх видів виробничої, торгової, комерційної, фінансової й іншої діяльності. Яких-небудь порушень відповідачем зобов'язань судом не встановлено, відповідач на законних підставах використовує майно що передано йому в оренду згідно з метою використання, своєчасно сплачує орендні платежі. А плата за використання причальних споруд і прилеглих до них територій і споруд, що використовуються в процесі розвантаження і навантаження вантажів на судна сплачується судновласником.
Також, як вказує відповідач, яких не будь противоправних дій щодо користування тилових підкранових колій не вчиняв, а позивач ніяких перешкод у такому користуванні не здійснював. Такі докази відсутні у матеріалах справи.
Виходячи з вищевикладеного, суд вважає обґрунтованими доводи відповідача про відсутність противоправних дій, які створили би умови спричинення збитків, так само як і відсутня в цьому вина.
Отже, враховуючи викладене, на думку суду, позивачем не доведено наявності та реальності можливості одержання прибутку та його достовірного розміру, не обґрунтовано позивачем і причинно-наслідковий зв'язок між протиправною поведінкою (бездіяльністю) відповідача та неодержаними позивачем доходами, а відтак і складу цивільного правопорушення. В свою чергу вищенаведені обставини виключають можливість для покладення на відповідача відповідальності у вигляді відшкодування збитків, що заявлені позивачем до стягнення. Адже збитки підлягають відшкодуванню лише за наявності складу правопорушення, відсутність одного з елементів якого звільняє особу від деліктної відповідальності.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Оцінюючи надані сторонами докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги ДП „Одеський морський торговельний порт” є необґрунтованими, не відповідають фактичним обставинам справи та вимогам чинного законодавства, тому не підлягають задоволенню.
Згідно вимог ст. 49 ГПК України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 32, 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
У задоволенні позову Державного підприємства „Одеський морський торговельний порт” до Товариства з обмеженою відповідальністю „Новотех-Термінал” про стягнення 331953,72 грн. відмовити повністю.
Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Суддя Никифорчук М.І.
Повне рішення складено 09.04.2012 р.