"10" квітня 2012 р. Справа № 5016/2105/2011(9/34)
Господарський суд Миколаївської області в складі судді Ржепецького В.О., при секретарі судового засідання Яйченя К.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Приватного підприємства виробничо-комерційної фірми “АЗАЛІЯ”, 55000, Миколаївська область, м. Южноукраїнськ, пр. Леніна, 1/244,
до відповідача 1) Акціонерного товариства відкритого типу “Южноукраїнський домобудівний комбінат”, 55000, Миколаївська область, м. Южноукраїнськ, вул. Молодіжна, 12,
до відповідача 2) Товариства з обмеженою відповідальністю “Восток”, 55001, м. Южноукраїнськ, вул. Дружби Народів, 8
третя особа без самостійних вимог на боці позивача Комунальне підприємство “Бюро технічної інвентаризації”, 55000, м. Южноукраїнськ, вул. Комсомольська, 3,
про визнання недійсним договору купівлі-продажу
за участі представників:
від позивача: не з'явився.
від відповідача 1: ліквідатор Ратинська С.В.
від відповідача 2: ОСОБА_1 за довіреністю №21 від 11.01.2012р.,
від третьої особи: не з'явився.
встановив:
Позивач звернувся до суду з позовом про визнання недійсним договору від 26.02.2010р. купівлі-продажу об'єкту нерухомого майна: 2-х поверхової будівлі заводоуправління, укладеної між АТВТ “Южноукраїнський домобудівний комбінат” та ТОВ “Восток”.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що договір купівлі-продажу нерухомого майна укладено відповідачами під час перебування нерухомого майна під арештом, з порушенням вимог ч. ч. 1-3, 5-6 ст. 203, ст. 657 ЦК України без нотаріального посвідчення та реєстрації в БТІ, ПП ВКФ “Азалія” є кредитором у судовій справі №5/19 про банкрутство АТВТ “Южноукраїнський домобудівний комбінат” та має право отримати належні йому кошти. Однак, продаж нерухомого майна за нікчемним правочином призводить до заниження ціни продажу майна, що порушує права та законні інтереси кредитора ПП ВКФ “Азалія”.
Відповідач - Акціонерне товариство відкритого типу “Южноукраїнський домобудівний комбінат” відзивом від 12.09.2011р. позовні вимоги не визнає, просить в задоволені позову відмовити. Заперечення обґрунтовано тим, що відповідно до ч.1 ст.23 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури скасовується арешт, накладений на майно боржника, визнаного банкрутом, чи інші обмеження щодо розпорядження майном такого боржника; ВКФ “Азалія” не є стороною даного договору, тобто права його не порушені; доказів порушення прав позивача в зв'язку з нездійсненням реєстрації та нотаріального посвідчення оспорюваного договору не надано. Крім того, позивач стверджує, що оспорюваний договір є нікчемним правочином, визнання якого судом не вимагається - в той же час в порушення вимог ст. 215 ч.2 ЦК України вимагає від суду - визнати недійсним договір купівлі-продажу об'єкту нерухомого майна від 12.03.2010 року, що укладений між АТВТ “Южноукраїнський домобудівний комбінат” та ТОВ “Восток”, що протирічать одне одному.
Відповідач -Товариство з обмеженою відповідальністю “Восток” у відзиві від 16.01.2012р. позовні вимоги повністю заперечує, просить суд в задоволені позову відмовити.
Розгляд справи по суті неодноразово відкладався в зв'язку з невиконанням позивачем вимог ухвал суду та не наданням витребуваних документів.
Ухвалою суду від 20.03.2012р. розгляд справи відкладений на 10.04.2012р. та зобов'язано позивача надати позовну заяву в оригіналі, докази сплати державного мита та ІТЗ, докази надсилання копії позовної заяви на адреси відповідачів, докази на підтвердження позовних вимог.
28.03.2012р., на запит суду, Головним управлінням Державної казначейської служби України у Миколаївській області надано довідку від 26.03.2012р., згідно якої від ПП ВКФ “Азалія” 25.06.2011р. були зараховані кошти на рахунок державного бюджету Центрального району м. Миколаєва Миколаївської області за КБК 22050003 «Надходження від оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення розгляду справ у судах (місцеві господарські та апеляційні господарські суди)»у сумі 236,00 грн. та за КБК 22090200 «Державне мито, не віднесене до інших категорій»у сумі 85,00 грн.
Представник позивача та третьої особи в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Позивач вимог ухвали суду від 20.03.2012р. не виконав, заявою від 10.04.2012р. просить суд здійснювати технічну фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу та розглянути справу за відсутності представника ПП ВКФ “АЗАЛІЯ”.
Присутні представники відповідачів не заперечують проти задоволення клопотання позивача.
Судом заяву ПП ВКФ “АЗАЛІЯ” від 10.04.2012р. задоволено.
Разом з тим, господарський суд звертає увагу на те, що текст зазначеної заяви містить твердження позивача, які стосуються предмету та підстав позову, але які відсутні в позовній заяві від 22.06.2011 року, зокрема, стосовно факту виконання оспорюваного договору сторонами та твердження про порушення останнім публічного порядку.
Ці твердження господарським судом не приймаються, оскільки є такими, що змінюють підстави позову, а отже мають бути викладені у відповідній заяві, поданій в порядку, передбаченому ч. 4 ст. 22 ГПК України.
Враховуючи, що позивачем вимог зазначеної норми процесуального закону не дотримано, справа розглядається господарським судом в межах підстав, які наведено позивачем в позові від 22.06.2011 року.
В судовому засіданні на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Ознайомившись з матеріалами справи, вислухавши представників відповідачів, суд -
26.02.2010 року між відповідачами у справі укладено договір купівлі-продажу об'єкту нерухомого майна, за умовами якого 1-й відповідач, як продавець, в особі ліквідатора Ратинської С.В. (на підставі постанови господарського суду Миколаївської області у справі №5/19), продає, а 2-й відповідач, як покупець, в особі директора Стуліна А.М., покупає нерухоме майно -2-х поверхову будівлю заводоуправління, інвентарний номер 1812, що знаходиться за адресою: м. Южноукраїнськ, вул. Промисловий майданчик, 6 за ціною 50 000,00 грн.
Відповідно до умов пунктів 2.1 та 2.3 договору покупець зобов'язаний оплатити повну вартість нерухомого майна протягом 10 днів з дати підписання договору. Право власності на нерухоме майно, що є предметом цього договору, виникає у покупця з моменту підписання акту приймання -передачі.
За змістом п. 4.2 договору продавець свідчить, що зазначене в договорі нерухоме майно на момент укладення цього договору нікому не продано, не подаровано, іншим способом не відчужено, під заставою (в тому числі податковою), забороною (арештом) не перебуває, судового спору щодо нього, а також прав третіх осіб (у тому числі за договорами найму чи шлюбними контрактами) як в межах, так і за межами України немає, задатків за це нерухоме майно від інших осіб не отримано, як юридична адреса не використовується та як внесок до статутного фонду юридичних осіб не внесено.
Матеріали справи свідчать, що в 2003 році в господарському суді Миколаївської області розпочато процедуру банкрутства 1-го відповідача - АТВТ “Южноукраїнський домобудівний комбінат”.
Згідно витягу з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 27.05.2011 року (наданого позивачем в обґрунтування позовних вимог), все майно боржника -АТВТ “Южноукраїнський домобудівний комбінат” перебуває під арештом (обтяження зареєстровано 06.03.2008 року за № 6739518).
Разом з тим, господарський суд зазначає, що відповідно до п. 1.1. Положення про Єдиний реєстр заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, затв. наказом Міністерства юстиції України від 9 червня 1999 р. N 31/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 18 серпня 2004 р. N 85/5), зар. в Міністерстві юстиції України 10 червня 1999 р. за N 364/3657 (далі -Положення), єдиний реєстр заборон відчуження об'єктів нерухомого майна - це електронна база даних, яка містить відомості про: 1.1.1. Обтяження нерухомого майна: накладені заборони відчуження та арешти нерухомого майна; вилучення записів про заборони відчуження та арешти нерухомого майна. 1.1.2. Тимчасові застереження щодо нерухомого майна: внесені до Реєстру заборон тимчасові застереження щодо нерухомого майна; вилучення записів про тимчасові застереження. 1.1.3. Видані витяги з Реєстру заборон.
Згідно з п. 1.9. Положення, витяг про наявність/відсутність заборони та/або арешту містить відомості про заборони відчуження майна, накладені відповідно до чинного законодавства України; про арешти нерухомого майна, накладені судами та слідчими органами, органами державної виконавчої служби.
Порядок внесення відомостей до про обтяження нерухомого майна визначено п. 2.1.2. Положення, відповідно до якого підставою внесення таких відомостей є заява про реєстрацію (вилучення) обтяження об'єкта нерухомого майна, що подається: державною нотаріальною конторою та приватним нотаріусом, які не є Реєстраторами, - у зв'язку з накладенням (зняттям) ними заборони відчуження на об'єкти нерухомого майна; судами (крім третейських судів) і слідчими органами - у зв'язку з накладенням ними арешту на об'єкти нерухомого майна (звільненням з-під арешту); органами державної виконавчої служби - у зв'язку з накладенням ними арешту на об'єкти нерухомого майна (звільненням з-під арешту).
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ліквідація -це припинення діяльності суб'єкта підприємницької діяльності, визнаного господарським судом банкрутом, з метою здійснення заходів по задоволенню визнаних судом вимог кредиторів шляхом продажу його майна.
Згідно з вимогами ст. 23 Закону, з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржником банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, зокрема, скасовується арешт, накладений на майно боржника, визнаного банкрутом, чи інші обмеження щодо розпорядження майном такого боржника.
Накладення нових арештів або інших обмежень щодо розпорядження майном банкрута не допускається.
Необхідності винесення господарським судом окремого рішення про скасування такого арешту або обтяжень Законом не передбачено.
Виходячи зі змісту ст. 4-5 Господарського процесуального кодексу України, господарські суди здійснюють правосуддя у справах про банкрутство шляхом прийняття обов'язкових до виконання ухвал та постанов, що викладені у письмовій формі.
Відповідно до вимог ст.ст. 22, 23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" постанова про визнання боржника банкрутом, відкриття ліквідаційної процедури та про призначення ліквідатора у справі про банкрутство набуває чинності з дня її прийняття.
Відповідно до вимог ст. 25 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ліквідатор з дня свого призначення здійснює такі повноваження, зокрема, приймає до свого відання майно боржника, вживає заходів по забезпеченню його збереження; виконує функції з управління та розпорядження майном банкрута; здійснює інвентаризацію та оцінку майна банкрута згідно з законодавством.
Статтею 26 вказаного Закону про банкрутство передбачено, що усі види майнових активів (майно та майнові права) банкрута, які належать йому на праві власності або повного господарського відання на дату відкриття ліквідаційної процедури та виявлені в ході ліквідаційної процедури, включаються до складу ліквідаційної маси.
Отже, виходячи з аналізу вказаних норм спеціального Закону, нерухоме майно що належить боржнику, підлягає включенню до складу ліквідаційної маси. Згідно приписів ст. 30 Закону, після проведення інвентаризації та оцінки майна банкрута, ліквідатор розпочинає продаж майна банкрута на відкритих торгах, якщо комітетом кредиторів не встановлено інший порядок продажу майна банкрута.
З правового аналізу зазначених положень Закону витікає, що момент скасування всій діючих арештів та обтяжень щодо майна особи, визнаної господарським судом банкрутом, законодавцем пов'язується безпосередньо з фактом такого визнання, тобто з винесенням відповідної постанови.
Частиною 1 ст. 31 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" встановлено, що кошти, одержані від продажу майна банкрута, спрямовуються на задоволення вимог кредиторів, у порядку, встановленому цією статтею, при цьому, у першу чергу задовольняються вимоги, забезпечені заставою.
Отже, з моменту відкриття щодо боржника ліквідаційної процедури всі без винятку обтяження його активів підлягають скасуванню. Це пов'язано з тим, що у процедурі ліквідації задоволення вимог кредиторів відбувається за рахунок коштів, отриманих від здійсненої у встановленому Законом порядку реалізації майна банкрута. Тому, майно банкрута повинно бути вільним від будь-яких обтяжень.
Зазначене зумовлює відмову в задоволенні позовних вимог в цій частині.
Відповідно до змісту ст. 657 Цивільного кодексу України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.
За правилами ч. 3 ст. 640 Цивільного кодексу України договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.
Отже, проаналізувавши норми матеріального права та дослідивши відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України фактичні обставини справи, суд дійшов висновків що договір купівлі-продажу від 26.02.2010 року не був нотаріально посвідчений та не пройшов державну реєстрацію.
Правочини, з підстав недодержання вимог закону про нотаріальне посвідчення, які відповідно до чинного законодавства підлягають обов'язковому нотаріальному посвідченню, є нікчемними (ч.1 ст. 220 ЦК України).
Момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210, 640 ЦК України пов'язується з державною реєстрацією, правочини які не пройшли державну реєстрацію є неукладеними і такими, що не породжують, для сторін права та обов'язки. Такий правочин не створює юридичних наслідків.
Отже, договір купівлі-продажу нерухомого майна від 26 лютого 2010 року є неукладеним (нікчемним) та таким, що не породжує для сторін права та обв'язки, а отже не створює юридичних наслідків, а отже не може бути визнаний недійсним.
З вищенаведених підстав суд відмовляє позивачу в задоволені його позову.
Керуючись ст.ст. 43, 44, 49, 82, 84, 82-1, 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -
В задоволенні позову відмовити.
Відповідно до ч. 1 ст. 93 ГПК України, апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення місцевим господарським судом. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.
Повне рішення складено 12 квітня 2012 року.
Суддя В.О.Ржепецький