01601, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
10.04.2012 № 36/235
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Яковлева М.Л.
суддів: Тарасенко К.В.
Жук Г.А.
при секретарі судового засіданні - Марченко Ю.І.,
за участю представників сторін: згідно протоколу судового засідання від 10.04.2012 року по справі № 36/235 (в матеріалах справи)
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу заступника прокурора міста Києва на рішення господарського суду міста Києва від 15.08.2011 року (оформленого відповідно до ст. 83 ГПК України 17.08.2011 року) у справі № 36/235 (суддя -Трофименко Т.Ю.)
за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по м.
Києву, м. Київ
до закритого акціонерного товариства «Сатлайн», м. Київ
про стягнення 49 961,62 грн.
Регіональне відділення Фонду державного майна України по м. Києву звернулось до господарського суду міста Києва з вимогою про стягнення закритого акціонерного товариства «Сатлайн» на користь Державного бюджету суми основної заборгованості в розмірі 46 217,93 грн., інфляційних нарахувань в розмірі 1 626,26 грн. та пені в розмірі 2 117, 43 грн. відповідно до договору оренди № 625 нерухомого майна, що належить до державної власності від 25.05.2004 року.
15.08.2011 року представником позивача подано заяву про збільшення розміру позовних вимог, в якій позивач просить стягнути з товариства з обмеженою відповідальність «Сатлайн» на користь Державного бюджету суму основної заборгованості в розмірі 54 713,17 грн., інфляційних нарахувань в розмірі 1 653,51 грн. та пеню в розмірі 2 784, 93 грн.
Рішенням господарського суду міста Києва від 15.08.2011 року у позові відмовлено повністю.
Не погоджуючись з рішенням місцевого суду, заступник прокурора міста Києва звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду та просить рішення скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити повністю.
Апеляційну скаргу скаржник мотивує тим, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи та має місце невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого суду обставинам справи. Скаржник зазначає, що місцевим господарським судом передчасно та необґрунтовано зроблено висновок про те, що заборгованість відповідача вважається погашеною згідно положень Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» та незаконно відмовлено у задоволені позовних вимог про стягнення боргу, який виник після порушення провадження у справі про банкрутство.
Ухвалами Київського апеляційного господарського суду від 21.02.2012 року по справі № 40/336 відновлено строк на подання апеляційної скарги заступника прокурора міста Києва та прийнято її до провадження та призначено перегляд рішення у судовому засіданні за участю повноважних представників сторін на 10.04.2012 року.
Закритим акціонерним товариством «Сатлайн», м. Київ на підставі ст. 96 ГПК України не надано суду заперечення на апеляційну скаргу.
Представник позивача був присутнім в судовому засіданні та надав свої пояснення, якими підтримав доводи, що викладені в апеляційній скарзі прокурора та просив апеляційну скаргу задовольнити, а рішення господарського суду міста Києва від 15.08.2011 року скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
Прокурор був присутнім в судовому засіданні та надав свої пояснення, якими підтримав доводи, що викладені в апеляційній скарзі та просив апеляційну скаргу задовольнити, а рішення господарського суду міста Києва від 15.08.2011 року скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, причини неявки не повідомив.
Враховуючи викладене, а також наявність в матеріалах справи всіх необхідних для перегляду рішення доказів, апеляційний суд вважає за можливе здійснити розгляд апеляційної скарги за відсутністю представника відповідача, проти чого також не заперечують прокурор та представник позивача, присутні у судовому засіданні.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, виступ прокурора та представника позивача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення господарського суду міста Києва від 15.08.2011 року по справі № 36/235 - слід скасувати частково, виходячи з наступного.
Згідно зі ст. 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.
Слід зазначити, що відповідно ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Пункт 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частиною 7 статті 179 ГК України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Відповідно до ст. 526 ЦК України та п. 1 ст. 193 ГК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону та договору. Згідно з ст. 525 ЦК України та п. 7 ст. 193 ГК України одностороння відмова від зобов'язання не допускається.
Матеріали справи свідчать про те, що між позивачем та відповідачем у справі виникли зобов'язання, які мають ознаки договору оренди, згідно з яким та в силу ст. 759 ЦК України, ст. 283 ГК України, ст. 2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендодавець передає або зобов'язується передати орендарю майно у користування за плату на певний строк.
До обов'язків орендаря частина 1 статті 762 ЦК України, ст. 285, 286 ГК України відносить, зокрема, внесення плати за користування майном, розмір якої встановлений договором оренди.
Згідно з ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
За змістом даних норм Цивільного та Господарського кодексів України договір оренди - реальний, двосторонній та оплатний договір. Договір оренди є двостороннім, оскільки кожна із сторін цього договору несе обов'язки на користь іншої сторони.
Згідно вимог ст. ст. 32, 33 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Як вбачається з матеріалів справи, 25.05.2004 року між регіональним відділенням Фонду державного майна України по м. Києву (позивач, орендодавець) та закритим акціонерним товариством «Сатлайн» (відповідач, орендар) укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності.
Відповідно до договору (п. 1.1) орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно, площею 39,6 кв.м., розміщене за адресою: м. Київ, вул. Мельникова, 42, що знаходиться на балансі ДП «Укркосмос», вартість якого становить за експертною оцінкою станом на 30.04.2004 року 157 155,00 грн. Майно передається в оренду з метою розміщення обладнання супутникового зв'язку орендаря.
Пунктом 2.1 договору встановлено, що орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, указаний у договору, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання-передачі майна.
Передача приміщення підтверджується підписаним сторонами 25.05.2004 року актом приймання-передачі (а.с. 12).
Пунктом 3.1 договору сторони передбачили, що орендна плата визначається на підставі методики розрахунку орендної плати, затвердженої Кабінетом Міністрів України, і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку (останній місяць, по якому є інформація про індекс інфляції) - квітень 2004 року 1 309,63 грн.
Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному чинним законодавством.
Орендна плата за перший місяць оренди - травень 2004 року визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекс інфляції за травень 2004 року.
У п. 32 договору зазначено, що орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць.
Перерахування здійснюється орендарем самостійно до 10 числа місяця, наступного за звітним з урахуванням щомісячного індексу інфляції таким чином: 70 % орендної плати перераховується орендарем до державного бюджету; 3 % орендної плати перераховуються орендарем на розрахунковий рахунок балансоутримувача.
16.03.2007 року між сторонами підписано додатковий договір №1 про внесення змін до договору оренди № 625 від 25.05.2004 року, в якому зазначено, що орендна плата визначається на підставі методики розрахунку орендної плати, затвердженої Кабінетом Міністрів України, і становить без ПДВ за перший/базовий місяць розрахунку - січень 2007 року 5 280,36 грн. Орендна плата за січень 2007 року визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекс інфляції за січень 2007 року (а.с. 13).
До обов'язків орендаря частина 1 статті 762 ЦК України, ст. 285, 286 ГК України відносить, зокрема, внесення плати за користування майном, розмір якої встановлений договором оренди.
Проте, всупереч вище згаданих приписів закону, відповідач не виконав своїх зобов'язань щодо сплати орендної плати за користування орендованим майном в розмірі та строки встановлені договором і його заборгованість становила 54 713,17 грн.
Позивач звернувся до орендаря з заявою від 03.06.2009 року № 30-04/7818 про припинення чинності договору оренди № 625 від 25.05.2004 року у зв'язку з закінченням строку його дії (а.с. 18), у якій зазначено, що відповідно до ст.. 27 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», ст. 785 ЦКУ, п. 2.4, 2.5, 5.7 договору № 625 від 25.05.2004 року повинно повернути об'єкт оренди на підставі акту приймання-передачі (повернення).
Зазначена заява залишилась без задоволення та виконання, а саме до суду не надано доказів повернення орендованого приміщення.
21.04.2011 року № 30-05/6733 позивачем надіслано на адресу відповідача лист щодо погашення заборгованості з орендної плати по договору оренди № 625 від 25.05.2004 року, в якому зазначено, що термін дії договору закінчився 14.05.2009 року, однак станом на 20.04.2011 року нерухоме майно з орендного користування за актом приймання-передачі (повернення) не повернуто. У зв'язку з чим станом на 21.04.2011 року заборгованість по орендним платежам до бюджету за оренду майна по договору оренди становить 32 643,07 грн. та 1 260,33 грн. пені. Зазначену заборгованість необхідно сплатити до 30.04.2011 року (а.с. 19).
Пунктом 2.4 передбачено, що у разі припинення цього договору майно повертається орендарем орендодавцю. Орендар повертає майно орендодавцю аналогічно порядку, встановленому при передачі майна орендарю цим договором. Майно вважається поверненим орендодавця з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі.
Частиною 1 статті 27 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» передбачено, що у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди. Якщо орендар допустив погіршення стану орендованого майна або його загибель, він повинен відшкодувати орендодавцеві збитки, якщо не доведе, що погіршення або загибель майна сталися не з його вини.
Також, згідно ч. 1 ст. 785 ЦК України зазначено, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Однак, орендарем не виконано вимоги умов договору, чинного законодавства та не надано доказів підписання акту прийому-передачі (повернення) орендованого майна орендодавцю.
Таким чином, станом на час звернення позивача до господарського суду з позовом заборгованість з орендної плати становить 54 713,17 грн. в період з листопада 2010 року по липень 2011 року.
Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших активів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Разом з тим ч. 1 ст. 530 ЦК України встановлює, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Правові наслідки порушення зобов'язання регламентовані ст. 611 ЦК України, а саме, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
З огляду на вищезазначене, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що позивачем правомірно заявлено позов про стягнення 54 713,17 грн. заборгованості щодо сплати орендної плати за користування орендованим майном.
Разом з тим, як вбачається з рішення першої інстанції господарським судом міста Києва 28.09.2010 року за заявою ВАТ Комерційного банку «Надра» порушено провадження у справі № 49/77-6 про банкрутство відповідача по даній справі.
Так, Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», зокрема нормами ст. 1 та абз. 7 ч. 1 ст. 23 передбачено, що конкурсними кредиторами є кредитори, вимоги яких до боржника виникли внаслідок правонаступництва за умови виникнення таких вимог до порушення справи про банкрутства та розглядаються у попередньому засіданні, поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення у справі про банкрутство та розглядаються після визнання боржника банкрутом.
Згідно ч. 1, 2 ст. 14 цього Закону конкурсні кредитори за вимогами, які виникли до дня порушення провадження у справі про банкрутство, протягом тридцяти днів від дня опублікування в офіційному друкованому органі оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують.
Вимоги конкурсних кредиторів, що заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі, - не розглядаються і вважаються погашеними, про що господарський суд зазначає в ухвалі господарського суду міста Києва від 21.02.2011 року у справі 49/77-б за заявою відкритого акціонерного товариства Комерційний банк «Надра» до закритого акціонерного товариства «Сатлайн» про визнання банкрутом. Даною ухвалою визнано кредитором закритого акціонерного товариства «Сатлайн» відкрите акціонерне товариство Комерційний банк «Надра» на загальну суму 71 787 510, 54 грн. та затверджено реєстр вимог кредиторів цього ж товариства на загальну суму 71 787 510, 54 грн. Крім того, у вищезазначеній ухвалі зазначено, що вимоги конкурсних кредиторів, що заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі, - не розглядаються і вважаються погашеними. Зазначений строк є граничним і поновленню не підлягає.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що ухвалою господарського суду міста Києва від 21.02.2011 року у справі 49/77-б затверджений реєстр кредиторів, до якого не увійшли вимоги позивача, оскільки ним не було подано заяву, в порядку ст. 14 Закону, щодо вимог до боржника в межах встановленого терміну.
З зазначеним частково не може погодитись суд апеляційної інстанції, оскільки відповідно до п. 8.6 рекомендацій Президії Вищого господарського суду України від 04.06.04 № 04-5/1193 «Про деякі питання практики застосування Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», суддя, який розглядає справу про банкрутство, відмовляє у прийнятті заяв поточних кредиторів з вимогами до боржника, що ґрунтуються на зобов'язаннях, які виникли після порушення провадження у справі, оскільки за такими вимогами підлягають розгляду у порядку позовного провадження.
Отже, судом першої інстанції не враховано, що заборгованість відповідача за договором № 625 від 25.05.2004 року виникла за період з листопада 2010 року по липень 2011 року та складається, як з конкурсних кредиторських вимог станом на 28.09.2010 року (дата порушення провадження у справі про банкрутство відповідача) так і поточних.
За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що заборгованість відповідача вважається погашеною згідно положень Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» в частині стягнення за період з листопада 2010 по лютий 2011 включно. В іншій частині суд першої інстанції незаконно відмовив у задоволені позовних вимог про стягнення боргу за період з березня 2011 року по червень 2011 року, оскільки він виник після порушення провадження у справі про банкрутство.
Таким чином, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку щодо задоволення позовних вимог в частині основного боргу у сумі 27090,22 грн. за період з березня 2011 року по червень 2011 року включно, щодо нарахувань за липень 2011 року, то вони задоволенню не підлягають оскільки з позовом позивач звернувся 25.07.2011 року.
Позивач також просить стягнути з відповідача пеню у сумі 2 784,93 грн. та збитки від інфляції у сумі 1 653,51 грн.
Згідно приписів статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Згідно частини 2 статті 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність. У сфері господарювання, згідно з частиною 2 статті 217 та частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України, застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Разом з тим, відповідно до частини 6 статті 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законодавством або договором, тобто наведена норма є диспозитивною.
Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Колегія суддів дійшла висновку, що несплата заборгованості по договору є порушенням зобов'язання, а тому наявні підстави для застосування встановленої законодавством відповідальності у вигляді стягнення з відповідача на користь позивача пені та інфляційних втрат.
Здійснивши перерахунок, судова колегія та вважає, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню інфляційних втрат у сумі 430,06 грн. та пені у розмірі 899,27 грн., нарахованих за неналежне виконання відповідачем грошового зобов'язання.
За правилами ст. 4-7 ГПК України, судове рішення приймається колегіально за результатами обговорення усіх обставин справи.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень та подати до суду відповідні докази.
Як встановлено ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Згідно постанови Пленуму Верховного суду України від 18.12.2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
Згідно пункту 2 частини 1 статті 103 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення.
У відповідності до пунктів 1, 4 частини 1 статті 104 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
З огляду на вищенаведене, апеляційний господарський суд вважає, що зазначеним вище обставинам місцевий господарський суд не надав належної оцінки, що призвело до прийняття частково невірного рішення. Зокрема, рішення господарського суду міста Києва від 15.08.2011 року прийнято після неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, а також у зв'язку з неправильним застосуванням норм матеріального права, і є таким що не відповідає нормам закону.
Таким чином, апеляційна скарга заступника прокурора міста Києва підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення суду слід скасувати частково та прийняти в цій частині нове, яким позов задовольнити частково.
Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, зважаючи на часткове скасування апеляційним господарським судом рішення місцевого господарського суду та задоволення апеляційної скарги позивача, колегія суддів вважає за необхідне провести перерозподіл судових витрат.
З огляду на вищезазначене, керуючись ст. ст. 4-7, 33, 43, 99, 101-103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд,
1. Апеляційну скаргу заступника прокурора міста Києва на рішення господарського суду міста Києва від 15.08.2011 року по справі № 36/235 задовольнити частково.
2. Рішення господарського суду міста Києва від 15.08.2011 року у справі № 36/235 скасувати частково та прийняти в цій частині нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково.
4. Стягнути з закритого акціонерного товариства «Сатлайн»(01006, м. Київ, вул. Мельникова, 42, код 32664899) на користь Державного бюджету України суму основної заборгованості у розмірі 27 090 (двадцять сім тисяч дев'яносто) грн. 22 коп., збитки від інфляції в розмірі 430 (чотириста тридцять) грн. 06 коп., 899 (вісімсот дев'яносто дев'ять) грн. 27 коп. пені, 284 (двісті вісімдесят чотири) грн. 20 коп. в якості відшкодування державного мита за розгляд справи місцевим господарським судом та 107 (сто сім) грн. 14 коп. в якості відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення.
5. Доручити господарському суду міста Києва видати відповідний виконавчий документ.
6. В іншій частині рішення залишити без змін.
7. Матеріали справи № 36/235 повернути до господарському суду міста Києва.
8. Копію постанови апеляційного господарського суду надіслати учасникам судового провадження у справі.
Постанову Київського апеляційного господарського суду може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у порядку, передбаченому ст. 107 ГПК України.
Постанова Київського апеляційного господарського суду за наслідками перегляду відповідно до ст. 105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття.
Головуючий суддя Яковлев М.Л.
Судді Тарасенко К.В.
Жук Г.А.