Справа № 2-1292/2011
13.05.2011 року м. Сімферополь
Київського районний суд м. Сімферополя Автономної Республіки Крим у складі:
головуючого судді - Кагітіної І.В.,
за участю секретаря - Якушевої Г-М.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на 1\2 частку квартири, -
встановив:
09.02.2011 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на 1\2 частку квартири АДРЕСА_1. У позовній заяві, датованій 18.03.2011 року, ОСОБА_1 просила захистити право власності не тільки та цей час, а і на майбутнє. (а.с. 2,23). Позовні вимоги мотивовані тим, що спірна квартира після смерті чоловіка позивачки належала їй та їх сину ОСОБА_3 у рівних частках. Рішенням суду від 31.08.2000 року фактично був здійснений поділ квартири з визначенням часток співвласників, позивачці виділено 48/100 часток, ОСОБА_3 - 52\100. У подальшому зазначене рішення було скасовано та рішенням суду від 14.04.2001р. було лише визначено порядок користування спірною квартирою. Проте, без згоди позивачки ОСОБА_3 07.11.2002 року, скориставшись скасованим рішенням суду від 31.08.2000 року, продав 52/100 частки ОСОБА_2 При цьому реального поділу квартири не було, частка, що була продана відповідачці попередньому співвласнику не виділялась, а тому у позивачки є право на 1\2 частку квартири.
У судовому засіданні позивачка підтримала позов з вищенаведених підстав, зазначивши, що визнання права власності це спосіб захисту порушеного права власності на 1\2 частку квартири, яке їй належить на законних підставах. Строк позовної давності нею не пропущений, оскільки її право продовжує порушуватись.
Відповідачка у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечувала, посилаючись на сплив строку позовної давності та наявність рішень судів, якими було відмовлено ОСОБА_1 у визнанні договору купівлі-продажу 52\100 часток квартири недійсним.
Суд, заслухавши сторін, дослідивши матеріали цивільної справи, прийшов до наступного висновку.
Судом встановлено, що квартира АДРЕСА_1 належала позивачці та ОСОБА_3 на праві спільної часткової власності по 1/2 частки кожному.
За рішенням Київського районного суду м.Сімферополя від 31.08.2000р. за позовом ОСОБА_3 про визначення порядку користування квартирою було фактично проведено поділ житла. При цьому, ОСОБА_3 було виділено 52/100 частки квартири, а ОСОБА_1 - 48/100 часток з визначенням конкретних приміщень у квартирі АДРЕСА_1 (а.с.8).
Зазначене рішення було скасовано постановою Президії Верховного Суду України від 16.12.2009р. При новому розгляді спору було визначено порядок користування квартирою, сторонам були виділені у користування окремі кімнати. Квартира залишилася у спільній частковій власності, що убачається з рішення Київського районного суду м. Сімферополя від 14.05.2001 року(а.с.5,6).
Втім, скориставшись копією судового рішення від 31.08.2000р., ОСОБА_4 продав 52/100 частки ОСОБА_2, як відокремлену частку, про що свідчить договір купівлі-продажу частки квартири за реєстровим номером12470 від 27.11.2002 року. (а.с.13).
Згідно повідомленням КРП «СМ БРТИ» право власності на квартиру АДРЕСА_1 на цей час зареєстровано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2, які мають відповідно 48/100 часток та 52/100 частки (а.с.65-66).
Звертаючись до суду, позивачка ставить питання про визнанням за нею права власності на ? частку спірної квартири, якою вона володіла до договору купівлі-продажу частки квартири від 27.11.2002 року, укладення якого стало можливим на підставі скасованого рішення Київського районного суду м. Сімферополя від 31.08.200 року.
Цивільним кодексом УРСР ( в ред. 1963 року) у главі 12 визначені способи виникнення права власності, діючий Цивільний кодекс України у главі 24 визначені підстави набуття права власності.
Як встановлено вище ОСОБА_2 має право власності на 52\100 частки квартири на підставі договору купівлі-продажу, який є дійсним, ОСОБА_1 також має право власності на 42\100 частки. Будь-яких підстав, передбачених цивільним законодавством, для виникнення у позивачки права власності ще на 1\2 частку квартири судом не встановлено.
Можливість захисту права на майбутнє не передбачена положеннями п. 1 ч. 1 ст. 15 ЦПК України, оскільки суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Розглядаючи заяву відповідача про те, що позивачем було пропущено трирічний строк позовної давності для звернення до суду за захистом порушеного права, суд приймає до уваги наступне.
Як убачається з матеріалів справи про те, що ОСОБА_2 є власником 52\100 часток квартири ОСОБА_1 дізналась у 2004 році, що підтверджено її особистими поясненнями та заявою відповідачки про продаж частки квартири та дотримання права позивачки переважної купівлі від 28.02.2004 року (а.с. 41).
Проте, з вимогою про захист цивільного права вона звернулась до суду тільки 09.02.2011 року, після спливу трирічного строку, встановленого ст. 71 ЦК УРСР ( в ред. 1963р.) та ст.257 ЦК України ( в ред. 2003 року).
Відповідно до ст.ст. 75, 80 ЦК УРСР ( в ред. 1963р.) позовна давність застосовується судом незалежно від заяви сторони. Закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові
Згідно до частин 4 статті 267 ЦК України сплив строку позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
З урахуванням судових рішень від 30.01.2006 року, 02.02.3007 року, 05.11.2010 року, які стосуються спірної квартири, у тому числі продажу ОСОБА_2 саме 52\100 часток, поважності причин пропуску строку судом не встановлено.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 71, 75, 80, главою 12 ЦК УРСР ( в ред. 1963р.), ст.ст. 257, 267, главою 24 ЦК України, ст.ст. 10, 11, 60, 88, 209, 212-215, 218 Цивільного процесуального кодексу України, суд-
вирішив:
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на 1\2 частку квартири АДРЕСА_1 та про захист права у майбутньому - відмовити у повному обсязі.
Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду АРК через Київський районний суд м. Сімферополя АРК шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.
Суддя