Справа № 2-2909/2011
03.11.2011 року м. Сімферополь
Київський районний суд м. Сімферополя АР Крим у складі:
головуючої судді - Кагітіної І.В.,
за участю секретаря судового засідання - Якушевої Г-М.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення процентів за користування грошовими коштами, трьох процентів річних, -
встановив:
ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення процентів за користування грошовими коштами, трьох процентів річних, індексу інфляції. Позовні вимоги мотивовані тим, що судовим рішенням від 04.11.2010 року з відповідачів на користь позивачки було стягнуто 1117800,00 грн. та встановлено, що зазначені кошти ними були отримані двома сумами 20.08.2008 року та 29.02.2008 року та використані без достатньої правової підстави У відповідності до ч.2 ст.1214 ЦК України відповідачі зобов'язані сплатити проценти за користування грошовими коштами ( ст. 536 ЦК України). Оскільки договором, який був укладений між сторонами, не встановлений розмір процентів за користування грошовими коштами, для встановлення розміру процентів необхідно застосувати аналогію закону та положення ст. 1048 ЦК України, відповідно якого розмір процентів визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Датою безпідставного набуття грошей позивач вважає дату передачі останньої суми у розмірі 120000 доларів США 29.02.2008 року, оскільки відповідачі, отримавши гроші, взяли на себе обов'язок нотаріально оформити договір купівлі-продажу земельної ділянки з побудованим на ній дачним будинком, капітальним гаражем та санвузлом, при цьому не повідомив про відсутність правовстановлюючих документів на будинок. Таким чином, відповідачі прийняв грошові кошти заздалегідь знали, що не виконають взяті на себе зобов'язання. Грошові кошти були повернуті відповідачами 28.04.2011 року. У відповідності до розрахунку процентів за користування чужими грошима, відповідачі повинні виплатити з 29.02.2008 року по 28.04.2011 року 3555543,69 грн., що еквівалентно 44610,25 доларів США. На підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України відповідачі за цей період також зобов'язані сплатити у солідарному порядку збитки від інфляції у розмірі 354691,10 грн. та три процента річних 104304,98 грн. (а.с. 5-8, 50 - 51, 62-63, 80-82).
Ухвалою Київського районного суду м. Сімферополя від 02.11.2011 року позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення інфляційних збитків у розмірі 354691,10 грн. - залишена без розгляду (а.с. 55, 105).
Представники позивача у судовому засіданні підтримали позовні вимоги у повному обсязі з підстав, зазначених у позові.
Відповідач ОСОБА_2 заперечував проти задоволення позову. Представник відповідача зазначив, що у відносинах, що склались між сторонами не можуть бути застосовані положення ст. 1214 ЦК України, оскільки відповідачі не отримали дохід від безпідставного набуття майна. Про те, що відповідачі володіють грошовими коштами безпідставно, вони мали можливість дізнатись тільки після набуття 01.02.2011 року законної сили рішення Алуштинського міського суду від 04.11.2010 року, а тому тільки з цього часу можуть бути заявлені вимоги про стягнення будь-яких збитків. Норми ст. ст. 536, 1046, 1048 ЦК України, на які посилається позивач, застосовуються у випадку, коли суб'єктом надання фінансових послуг є юридична або фізична особа, яка має право здійснювати діяльність з наданням фінансових послуг на території України. До правовідносин, що виникли між сторонами, може бути застосована спеціальна норма цивільного законодавства - ст. 625 ЦК України, що регулює відповідальність за порушення грошового зобов'язання. Дата виникнення такого грошового зобов'язання визначена судовим рішенням, яке набуло законної сили 01.02.2011 року. Посилання позивача на неврегульованість цих правовідносин нормами ЦК України та застосування аналогії закону є безпідставним. Під час передачі грошової суми ОСОБА_1 була обізнана про те, що на земельну ділянку та споруди правовстановлюючі документи не були оформлені і тому сторонами було прийнято рішення у судовому порядку визнати право власності. Рішенням Алуштинського міського суду від 04.11.2010 року, яке набуло законної сили 01.02.2011 року, встановлена нікчемність договору купівлі - продажу, що відбувся між сторонами, та визнано відповідно до ст. 1212 ЦК України безпідставним набуттям та збереженням майна без додатної правової основи, а до правових наслідків цієї угоди застосована реституція. Родина ОСОБА_3 на виконання рішення суду від 04.11.2010 року, добровільно розрахувалась 29.04.2011 року з ОСОБА_1, яка завірила, що не буде мати жодних матеріальних претензій у майбутньому і цей факт підтвердила нотаріально завіреною заявою. На підставі викладеного, позов не підлягає задоволенню.
Суд, заслухавши сторін вивчивши матеріали цивільної справи та проаналізувавши докази у їх сукупності, дійшов до наступного висновку.
Рішенням Алуштинського міського суду від 04.11.2010 року встановлено, між ОСОБА_1 - з одного боку та подружжям ОСОБА_2 та ОСОБА_3, що діяли спільно, в січні 2008 року була досягнута домовленість про купівлю-продаж земельної ділянки площею 0,496 га., розташованої в смт. Партеніт міста Алушта, з будованим на ній дачним будиночком, капітальним гаражем та санвузлом, що знаходився в їх користуванні.
20.02.2008 року ОСОБА_1 передала ОСОБА_3 20000 доларів США, а 29.02.2008 року - 120000 доларів США, що посвідчено було розписками. ОСОБА_3, в свою чергу, зобов'язались до 01.03.2008 року підготувати всі необхідні документи нотаріального посвідчення договору. Отримавши гроші, ОСОБА_3 передали ОСОБА_5 земельну ділянку з будовами, які знаходились на ній.
З вини ОСОБА_3 не були дотримані вимоги ст. ч. 3 ст. 640, ст. 657 ЦК України щодо нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу, оскільки вони не надали свідоцтва про право власності на будови і акт на земельну ділянку Частина земельною ділянки, на які розташований капітальний гараж, була самозахватом.
Таким чином, фактично угода між сторонами не була укладена, а тому суд у відповідності до ст. 1212 ЦК України з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у солідарному порядку на користь ОСОБА_1 стягнув суму у розмірі 1117800 грн.; зобов'язав ОСОБА_1 повернути ОСОБА_2 та ОСОБА_3 двоповерховий будинок, капітальний гараж та санвузол, що знаходиться на земельній ділянці АДРЕСА_1 (а.с.72-74)
Зазначене рішення Алуштинського міського суду АР Крим від 01.02.2011 року ухвалою судової палати у цивільних справах Апеляційного суду АР Крим залишено без змін (а.с.70-71).
Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судом рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказується при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Таким чином, Алуштинським міським судом було встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 набули та зберігали за рахунок ОСОБА_5 грошові кошти у розмірі 1117800 грн. без достатньої правової підстави.
Відповідно до ч. 2 ст. 1214 ЦК України у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними ( стаття 536 цього Кодексу).
Згідно положень ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.
Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
При зверненні до суду позивач посилається на те, що через аналогію закону при встановлені розміру процентів за користування грошовими коштами можливо застосувати положення ЦК України, які регулюють правовідносини позики.
Частиною 1 статті 8 ЦК України передбачено, що у разі, якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).
Отже, аналогію закону можна застосовувати виключно в разі подібності спірних неврегульованих правовідносин та тих цивільних правовідносин, правове регулювання яких чітко визначено.
Як було зазначено вище рішенням Алуштинського міського суду АР Крим від 04.11.2011 року було встановлено, що між ОСОБА_1 - з одного боку та подружжями ОСОБА_2 та ОСОБА_3, що діяли спільно, в січні 2008 року була досягнута домовленість про купівлю-продаж земельної ділянки площею 0,496 га., розташованої в смт. Партеніт міста Алушта, з будованим на ній дачним будиночком, капітальним гаражем та санвузлом, що знаходились в їх користуванні.
20.02.2008 року ОСОБА_1 передала ОСОБА_3 20000 доларів США, а 29.02.2008 року - 120000 доларів США. ОСОБА_3, в свою чергу, зобов'язались до 01.03.2008 року підготувати всі необхідні документи нотаріального посвідчення договору. Отримавши гроші, ОСОБА_3 передали ОСОБА_5 земельну ділянку з будовами, які знаходяться на ній.
В свою чергу, відповідно до ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
На відміну від договору позики, за яким у власність позичальника передаються грошові кошти з обов'язком повернути таку ж суму коштів з процентами, нарахованими на суму позики (ст.ст.1048,1049 ЦК України), у відносинах, що виникли між сторонами, гроші передавались в рахунок оплати вартості земельної ділянки площею 0,496 га., розташованої в смт. Партеніт міста Алушта, з будованим на ній дачним будиночком, капітальним гаражем та санвузлом, які перебували у користуванні ОСОБА_3.
Чинним законодавством не визначено, що до відносин, які виникли між сторонами застосовуються положення про позику, як і не передбачено статтями 1046-1049 ЦК України, якими врегульовано відносини позики. Не випливає цього із характеру спірних відносин сторін.
Таким чином, договір позики та відносини, що виникли між сторонами, є не подібними, а різними за своєю правовою природою, в зв'язку з чим можливість застосування положень ч.1 ст.1048 ЦК України по аналогії закону не відповідає суті спірних правовідносин сторін та фактичним обставинам справи.
Суд також приймає до уваги доводи представника відповідача про те, що передача грошових коштів у позику є фінансовою послугою, яка може надаватися лише фінансовими установами (п.6 ст.4 та ст.5 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг"). Позивач, не маючи статусу фінансової установи, не має права надавати позику зі сплатою процентів та вимагати їх сплати. Відтак, в даному випадку існує невідповідність правовідносин позики та відносин, що склались між сторонами, також в частині суб'єктного складу таких відносин.
З огляду на викладене у сукупності, позовні вимоги в частині стягнення процентів за користування грошовими коштами у розмірі 355543,69 грн. не підлягають задоволенню.
Щодо стягнення трьох процентів річних у відповідності до положень ст. 625 ЦК України, то суд виходить з наступного.
Відповідно до ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
З аналізу зазначеної статті убачається, що вона регулює відповідальність за порушення грошового зобов'язання.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Якщо виходить з із того, що за зобов'язанням особа зобов'язана вчинити певну дію, то під грошовим зобов'язанням слід розуміти зобов'язання сплатити гроші.
Як було встановлено судом 20.02.2008 року ОСОБА_1 передала в рахунок оплати за нерухоме майно ОСОБА_3 140000 доларів США. ОСОБА_3, в свою чергу, зобов'язались до 01.03.2008 року підготувати всі необхідні документи нотаріального посвідчення договору. Отримавши гроші, ОСОБА_3 передали ОСОБА_5 земельну ділянку з будовами, які знаходяться на ній. Таким чином, відповідачі не брали на себе обов'язок сплатити гроші, а тому до відносин, які виникли між сторонами, не може бути застосовано положення ст. 625 ЦК України.
На підставі наведеного, керуючись статтями 509, 536, 625, 1046 - 1049 Цивільного кодексу України, п.6 ст.4 та ст.5 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг", статтями 10, 11, 60, 88, 209, 212-215, 218 Цивільного процесуального кодексу України -
В задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення у солідарному порядку процентів за користування грошовими коштами в розмірі 355543,69 гривень; трьох процентів річних у розмірі 104304,98 гривень - відмовити у повному обсязі.
Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду АРК через Київський районний суд м. Сімферополя АРК шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя