09.04.12 Справа № 5021/207/12.
Господарський суд Сумської області у складі:
судді Лущик М.С.
за участю секретаря судового засідання Душиної М.М.
розглянув справу
за позовом Товариства з обмеженою Науково-виробничого підприємства
“Енерготехніка”, м. Харків,
до відповідача Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м. Суми,
про стягнення 68920 грн. 24 коп.
за участю представників сторін:
від позивача: Тихоненко М.В.,
від відповідача: ОСОБА_4
Суть спору: позивач просить суд стягнути з відповідача 61 520 грн. 89 коп. основного боргу за договором поставки товару № 36-СО від 02.05.2011 року, 1045 грн. 01 коп. пені, 202 грн. 26 коп. -3 % річних, 6152 грн. 08 коп. штрафу та судовий збір.
Відповідач у відзиві на позовну заяву № 62 від 13.03.2012 року заперечує проти позовних вимог. Згідно пояснення № 72 від 29.03.2012р. та доданого до нього аналізу накладних, підтвердженими вважає вимоги позивача за накладними № З-108464, № З-108494, № З-108496 від 16.12.2011 року.
Розглянувши матеріали справи, вислухавши повноважних представників сторін, оцінивши надані докази, суд встановив:
Позовні вимоги позивач обгрунтувує тим, що на виконання умов Договору поставки товару № 36-СО від 02.05.2011 року на користь відповідача 16 грудня 2011 року поставлений товар (тютюнові вироби) згідно накладних № З-108458, № З-108464, № З-108487, № З-108491, № З-108494, № З-108496, № З-108497, № З-108501, № З-108504, № З-108508 - на загальну суму 61520 грн. 89 коп., який станом 27 січня 2012 не оплачений відповідачем.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до п.1, п. 2 додаткових угод №№ 1/1-1/9 від 02.05.2011 року до договору поставки товару № 36-СО від 02.05.2011 року сторони дійшли згоди визначити статус перевезення товарів по договору «централізовано-кільцеві перевезення» та про поставку товару без довіреностей.
Перелік осіб, які уповноважені відповідачем на отримання товару від позивача без довіреностей визначено вищевказаними додатковими угодами.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» первинні облікові документи повинні мати такі обов'язкові реквізити, серед яких особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Згідно ч. 2 ст. 34 ГПК України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Зі змісту накладної № 3-108491 від 16.12.2011 року товар на загальну суму 3129,53 грн. отримала ОСОБА_5, за накладною № З-108504 від 16.12.2011 року на загальну суму 3698,86 грн. товар отримала ОСОБА_6
Проте, як свідчать матеріали справи, вказані особи на отримання товару від позивача не уповноважувалися, докази в підтвердження їх повноважень в матеріалах справі відсутні та позивачем не надані.
Крім цього, дослідивши у судовому засіданні 15 березня 2012 року надані представником позивача оригінали додаткових угод №№ 1/1-1/9 від 02.05.2011 року до договору поставки товару № 36-СО від 02.05.2011 року та оригінали накладних № З-108458, № З-108464, № З-108487, № З-108491, № З-108494, № З-108496, № З-108497, № З-108501, № З-108504, № З-108508 від 16.12.2011 року, суд встановив, що підпис від імен ОСОБА_7 у накладній № 3-108458 від 16.12.2011 року на суму 6904,63 грн. не відповідає зразку підпису ОСОБА_7 у додатковій угоді № 1/3 від 02.05.2011 року; підпис від імені ОСОБА_8 у накладній № З-108497 від 16.12.2011 року на суму 5721,33 грн. не відповідає зразку підпису ОСОБА_8 у додатковій угоді № 1/7 від 02.05.2011 року; підпис від імені ОСОБА_9 у накладній № З-108501 від 16.12.2011 року на суму 7215,60 грн. не відповідає зразку підпису ОСОБА_9 у додатковій угоді № 1/8 від 02.05.2011 року; підпис від імені ОСОБА_10 у накладній № З-108508 від 16.12.2011 року на суму 5503,03 грн. не відповідає зразку підпису ОСОБА_10 у додатковій угоді № 1/9 від 02.05.2011 року; у додатковій угоді № 1/2 від 02.05.2011 року взагалі відсутній зразок підпису ОСОБА_11, від імені якої отриманий товар за накладною № З-108487 від 16.12.2011 року на суму 12 956,89 грн., що свідчить про відсутність у ОСОБА_11 повноважень на отримання товару.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Приймаючи до уваги встановлені судом обставини, надані позивачем документи в обґрунтування позовних вимог на суму 45122,87 грн. за накладними № З-108458, № З-108487, № З-108491, № З-108497, № З-108501, № З-108504, № З-108508 від 16.12.2011 року не є належними доказами в підтвердженням факту поставки та отримання товару відповідачем на вказану суму, і не являються достатніми доказами в обґрунтування позовних вимог в цій частині.
Разом з тим, надані позивачем та досліджені судом додаткові угоди №№ 1/1,1/4, 1/6 від 02.05.2011 року та накладні № З-108464 від 16.12.2011р. на суму 6329,59 грн., № З-108494 від 16.12.2011р. на суму 8392,21 грн., № З-108496 від 16.12.2011 р. на суму 1676,22 грн. підтверджують факт поставки та отримання відповідачем товару на суму 16398,02 грн.
Пунктом 3.1 договору поставки № 36-СО від 02.05.2011 року сторони визначили оплату поставленого товару на умовах відстрочки платежу протягом одного календарного дня з моменту отримання товару.
Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст. ст. 526, 629 Цивільного кодексу України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов Договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від зобов'язання не допускається; договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Факт отримання товару відповідачем на суму 16398 грн. 02 коп. підтверджується матеріалами справи, доказів сплати вказаної суми відповідачем не надано.
Таким чином, враховуючи встановлені та викладені вище обставини, правомірними і такими, що підлягають задоволенню є вимоги позивача щодо стягнення основного боргу за договором поставки в розмірі 16398 грн. 02 коп.
На підставі п. 5.2 договору за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань позивач просить суд стягнути з відповідача пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення, та, згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України - 3% річних від простроченої суми, за період з 18.12.2011 року по 27.01.2012р.
Відповідно до ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частина 6 статті 232 Господарського Кодексу України встановлює, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно ст. 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” № 2921-ІІІ від 10.01.2002р. розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня.
Згідно Постанови Національного банку України від 09.08.2010 № 377 "Про регулювання грошово-кредитного ринку" з 10 серпня 2010 року установлено облікову ставку в розмірі 7,75% річних.
Право позивача щодо стягнення з відповідача пені передбачене умовами договору, разом з тим, з урахуванням вимог Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” і тієї обставини, що простроченою є сума заборгованості в розмірі 16398 грн. 02 коп., правомірними, і такими, що підлягають задоволенню є вимоги позивача щодо стягнення пені в розмірі 278 грн. 54 коп.
Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимоги кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором, або законом.
Право позивача щодо стягнення 3% річних передбачене ст. 625 Цивільного кодексу України, разом з тим, враховуючи те, що простроченою відповідачем є сума заборгованості в розмірі 16398 грн. 02 коп., вимоги позивача щодо стягнення 3% річних підлягають задоволенню частково, а саме в розмірі 53 грн. 91 коп.
Крім цього, позивач, керуючись п. 5.3 договору, згідно якого у випадку прострочення оплати більш ніж на 30 днів, покупець сплачує штраф у розмірі 10% від суми невиконаного у строк зобов'язання, просить суд стягнути з відповідача 6152 грн. 08 коп. штрафу.
Разом з тим, суд розглянувши матеріали справи та провівши системний аналіз норм діючого законодавств встановив, що вимога позивача в частині стягнення штрафу за прострочення грошового зобов'язання суперечить діючому законодавству України та обставинам справи, а тому є безпідставною і задоволенню не підлягає.
Так, згідно зі ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до частини 6 статті 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Згідно з частиною 2 статті 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Стаття 1 ЗУ "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Стаття З ЗУ "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" визначає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Таким чином, договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано ЗУ "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".
Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.
Вищевказаної правової позиції дотримується Верховний Суд України у постанові від 07.11.2011 року у справі № 5002-25109-2010 про стягнення суми пені та штрафу.
На підставі викладеного, в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача штрафу в розмірі 6152 грн. 08 коп. суд відмовляє.
Відповідно до вимог ст. ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України, господарські витрати при частковому задоволенні позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, ід. номер НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробничого підприємства «Енерготехніка» (61001, м. Харків, вул. Плеханівська, б. 18, к. 210, код 22678151) 16398 грн. 02 коп. основного боргу, 278 грн. 54 коп. пені, 53 грн. 91 коп. - 3% річних, 390 грн. 71 коп. судового збору.
3. В іншій частині позову - відмовити.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Повне рішення складено 10.04.2012 року.
СУДДЯ М.С.ЛУЩИК