"05" квітня 2012 р. Справа № 5016/189/2012(3/7)
за позовом: Заступника військового прокурора Миколаївського гарнізону
м. Миколаїв, вул. Ні кольська, 18-а
в інтересах держави в особі Міністерства оборони України
03168, м. Київ, Повітрофлотський проспект, 6
До 1-відповідача: Військової частини А - 1571
56503, Миколаївська область, Веселинівський район, с. Києво-
Олександрівка
До 2-відповідача: Селянського фермерського господарства “Волощакевич”
Миколаївська область, Веселинівський район, с. Широколанівка, вул. Леніна, 12
про визнання договору недійсним.
Суддя Смородінова О.Г.
Від позивача: ОСОБА_1, за довіреністю;
Від 1-відповідача: ОСОБА_2, за довіреністю, Васильєв С.С. командир в/ч;
Від 2-відповідача: ОСОБА_3, за довіреністю.
Від військової прокуратури: Андрущенко О.А.
Заступник військового прокурора Миколаївського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України звернувся до суду з позовом визнати недійсним договір про спільну діяльність № 31 від 04.03.2011 року, укладений між військовою частиною А 1571 та селянським (фермерським) господарством “Волощакевич”.
Позовні вимоги ґрунтуються на підставі умов договору про спільний обробіток землі №31 від 04.03.11 року, норм ст.ст. 1130, 235, 628, 203, 215 Цивільного кодексу України, ст.ст. 2, 9,10 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», ст.ст. 7, 3 Закону України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України», п. 4, 5, 6, 7, 11, 14 Постанови кабінету міністрів України №778 від 11.05.2000 року «Про затвердження порядку надання дозволу військової частинам Збройних Сил на передачу закріпленого за ними рухомого та нерухомого майна в оренду»та мотивовані тим, що укладений між Військової частиною та господарством договір є удаваним правочином, оскільки вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили - правочину, заснованого на відносинах, пов'язаних з орендою державного майна.
Так, прокурорською перевіркою встановлено, що під виглядом сумісної діяльності Військова частина фактично передала в оренду нерухоме державне майно господарству для використання у підприємницькій діяльності площею 1145 га земельної ділянки, за що отримує відповідну плату.
2-Відповідач - СФГ «Волощакевич»28.02.12р. в письмовому клопотанні просив суд відповідно до п.1-1 ч.1 ст. 80 ГПК України припинити провадження у справі посилаючись на укладену між відповідачами 24.02.2012 року додаткову угоду про припинення договору №31 від 04.03.11року.
У відзиві наданому до суду 13.03.12р. 1-відповідач просить суд відмовити прокуратурі та позивачу в задоволені вимог посилаючись на норми ст. 4 Закону України «Про використання земель оборони», Закону України «Про господарську діяльність в Збройних Силах України», ст. 204 Цивільного кодексу України мотивуючи тим, що договір №31 від 04.03.11 року «про спільний обробіток землі»не суперечить вимогам діючого законодавства та його умови істотно відрізняються від умов договору оренди земельних ділянок.
2-Відповідач також у своєму відзиві, скерованому до суду 15.03.12р. заперечує на позов з посиланням на те, що спірний договір не містить умов договору оренди землі, оскільки він не має обов'язку військової частини передати земельну ділянку фермерському господарству, що є однією із істотних умов договору оренди землі.
В матеріалах справи відсутні будь-які акти приймання-передачі земельної ділянки, акти встановлення її меж. Земельна ділянка, яка є предметом договору, не вибувала із фактичного володіння військової частини і відповідач 1 продовжує володіти нею й після укладання спірного договору.
Слід зазначити, що в судому засіданні 15.03.12 року 2-відповідач усно відмовився від припинення провадження по даній справі.
05.04.12р. за результатами розгляду справи, суд на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголосив вступну та резолютивну частини рішення.
Ознайомившись з матеріалами справи, вислухавши учасників судового процесу, суд -
04 березня 2011 року між Військовою частиною А 1571 в особі командира військової частини Васильєва Сергія Станіславовича, який діє на підставі Закону України "Про господарську діяльність у Збройних Силах України"' від 21 вересня 1999 року № 1076-ХІV (із змінами, внесеними згідно із Законом №860-ІV (860-15) від 22.05.2003, ВВР, 2003, № 37 ст. 300) та Свідоцтва про реєстрацію військової частини, як суб'єкта господарської діяльності у Збройних Силах, виданого Департаментом фінансів Міністерства оборони України від 27 серпня 2010 року з однієї сторони, що іменується в подальшому Сторона -1 та селянським (фермерським) господарством "Волощакевич" в особі директора Волощакевича Віктора Володимировича, який діє на підставі статуту з другої сторони, що іменується в подальшому Сторона -2, а разом - Сторони було укладено договір №31 «Про спільний обробіток землі»згідно з предметом якого, з метою відпрацювання співпраці з підприємствами і залучення додаткових джерел фінансування для підтримання на належному рівні бойової та мобілізаційної готовності та життєдіяльності військової частини, Сторони за цим Договором домовилися про співпрацю і співробітництво без утворення юридичної особи з використанням земель, які надані Стороні -1 в безстрокове користування та можливостей Сторони - 2 спільно діяти для досягнення загальних цілей, а саме: вирощування зернових, технічних та решти культур, не віднесених до інших класів рослинництва, збирання, зберігання та їх подальша реалізація.
Цей договір підписано вищезазначеними особами та скріплено відбитками печаток обох сторін.
Відповідно до умов п. 1.2, ч.1 п. 3.1, п.6.1, п.8.1 договору сторони домовились, що спільний обробіток землі буде здійснюватися наступним чином:
Сторона - 1 бере на себе зобов'язання залучити площу земельної ділянки під спільний обробіток землі та проводити її обстеження на предмет наявності та, в подальшому, проведення заходів своєчасного знешкодження шкідливих для оточуючої середи, життя та здоров'я людей предметів з метою створення безпечних умов праці.
Сторона - 2 бере на себе зобов'язання власними силами та коштами провести необхідний комплекс заходів по забезпеченню повного сільськогосподарського циклу вирощування продукції яка обумовлена Договором.
Сторона - 1 за цим договором зобов'язується залучити до спільної діяльності, що буде проводитися разом зі Стороною - 2 земельні ділянки, що надані Стороні - 1 в безстрокове користування, згідно Державного Акту серія Б № 062408 площею 1145 га, терміном на 7 сільськогосподарських років тобто до 01.12.2017 року.
Внесок Сторони 1 - вартість права обробітку земельних ділянок загальною площею 1145 га, згідно до Акту обміру земельної ділянки, який є невід'ємною частиною Договору, а також ділова репутація, ділові зв'язки та складає 177475,00 грн.
Прибуток, що отримується Сторонами від спільної діяльності, підлягає розподілу пропорційно понесеним фактичним затратам на вирощування сільськогосподарської продукції, при цьому Сторона - 1 в будь-якому випадку повинна отримати прибуток у розмірі не менше частки та внеску, визначеними у статті 6 цього Договору.
За умовами п.12.2 цей договір укладений строком на сім сільськогосподарських років з обов'язковим узгодженням ціни внесків Сторін за цим Договором на кожний наступний сільськогосподарський рік в продовж строку дії Договору. Зміна (збільшення, зменшення) розміру внесків Сторін мають бути економічно обґрунтовані при наявності офіційних документів державних органів влади про ціни, що діють на ринках товарів та послуг на момент визначення розміру внесків. Про бажання змінити розмір внесків Сторони мають попередити одна одну не пізніше 01.03. кожного року.
02.06.11р. між сторонами була укладена додаткова угода до договору «про спільний обробіток землі №31 від 04.03.2011р.»в якій пункт 8.1. розділу 8 викладено у наступній редакції: «Прибуток, що отримується Сторонами від спільного обробітку землі відповідно до ст. 1139 ЦКУ підлягає розподілу пропорційно вартості вкладів, при цьому Сторона - 1 в будь-якому випадку повинна отримати прибуток у розмірі не менше частки та внеску, визначеними у статті 6 цього Договору.»
Також, з наданих суду доказів вбачається, що відповідачі додатковою угодою від 24.02.2012 року дійшли згоди вважати з 24.02.12 року договір №31 від 04.03.11 року «Про спільний обробіток землі»припиненим за згодою сторін. При цьому, сторони зазначили, що станом на 24.02.12 рік взаємні розрахунки проведені повністю, майнових претензій сторони один до одного не мають.
Об'єктом господарської діяльності, передбаченої п.1.1 договору №31 є земельна ділянка загальною площею 1145 га, що знаходиться в безстроковому користуванні у Сторони-1 згідно Державного Акту серія Б №062408.
Земля загальною площею 7102,5 га за Державним Актом «на право постійного користування землею»який зареєстрований за №158, була надана в 1978 році Військовій частині А-1571 для військових потреб.
Порядок реєстрації військових частин як суб'єктів господарської діяльності у Збройних Силах України визначається Кабінетом Міністрів України (ст.4 Закону України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України»).
Відповідно до Постанови КМУ від 03.05.2000р. №749 «Про затвердження Порядку реєстрації військових частин як суб'єктів господарської діяльності у Збройних Силах », військова частина А1571 була зареєстрована як суб'єкт господарської діяльності у Збройних Силах з моменту одержання додаткових джерел фінансування життєдіяльності військ (сил) для підтримання на належному рівні їх бойової та мобілізаційної готовності, шляхом включення до реєстру військових частин як суб'єктів господарської діяльності.
Так, згідно до Свідоцтва №591, яке пройшло реєстрацію 27.08.10 року, військовій частині А1571 дозволені такі види господарської діяльності: вирощування зернових та технічних культур; діяльність автомобільного вантажного транспорту; надання інших комерційних послуг.
Постановою КМУ від 25.07.00р. №1171 «Про затвердження переліку видів господарської діяльності, здійснення якої дозволяється військовим частинам Збройних Сил»під Кодом КВЕД група 01.11 передбачений такий вид діяльності, як -вирощування зернових та технічних культур.
Відповідно до ст.ст. 1,2, абз. 1 та 2 ст. 3 Закону України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України»господарська діяльність у Збройних Силах України - це специфічна діяльність військових частин, закладів, установ та організацій Збройних Сил України (далі - військові частини), пов'язана із забезпеченням їх повсякденної життєдіяльності і яка передбачає ведення підсобного господарства, виробництво продукції, виконання робіт і надання послуг, передачу в оренду рухомого та нерухомого військового майна (за винятком озброєння, боєприпасів, бойової та спеціальної техніки) в межах і порядку, визначених цим Законом.
Господарська діяльність у Збройних Силах України здійснюється з метою одержання додаткових джерел фінансування життєдіяльності військ (сил) для підтримання на належному рівні їх бойової та мобілізаційної готовності. Господарська діяльність у Збройних Силах України не повинна негативно позначатися на їх боєготовності та боєздатності. Не допускається залучення військовослужбовців до виробництва продукції, виконання робіт і надання послуг, не передбачених цим Законом.
Кабінет Міністрів України за поданням Міністерства оборони України, узгодженим з центральним органом виконавчої влади з питань економічної політики, затверджує види військового майна, яке не підлягає приватизації.
Відносини, пов'язані із здійсненням господарської діяльності у Збройних Силах України, регулюються цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Суб'єктами господарської діяльності у Збройних Силах України є військові частини, заклади, установи та організації Збройних Сил України, які утримуються за рахунок коштів Державного бюджету України, ведуть відокремлене господарство, мають кошторис надходжень та видатків, рахунки в установах банків, печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням.
Перелік видів господарської діяльності, здійснення якої дозволяється військовим частинам ( 1171-2000-п ), визначається Кабінетом Міністрів України.
Статтею 77 Земельного кодексу України землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Порядок використання земель оборони встановлюється законом.
Статтею 14 Закону України «Про Збройні Сили України»визначено, що збройні Сили України можуть здійснювати господарську діяльність згідно із законом. Земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належать їм на праві оперативного управління та звільняються від сплати усіх видів податків відповідно до законів з питань оподаткування.
Відповідно до абз. 1,2 ст. 2, абз. 1 ст. 4 Закону України «Про використання земель оборони »військовим частинам для виконання покладених на них функцій та завдань земельні ділянки надаються у постійне користування відповідно до вимог Земельного кодексу України ( 2768-14 ). Особливості надання земельних ділянок військовим частинам під військові та інші оборонні об'єкти визначаються Кабінетом Міністрів України. Військові частини за погодженням з органами місцевого самоврядування або місцевими органами виконавчої влади і в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, можуть дозволяти фізичним і юридичним особам вирощувати сільськогосподарські культури, випасати худобу та заготовляти сіно на землях, наданих їм у постійне користування.
Судом досліджено, що умови при укладанні оспорюваного договору №31 були погоджені зі Ставківською сільською радою Веселинівського району Миколаївської області, про що свідчить відповідний напис на договорі з печаткою державної установи.
Згідно приписам ст. 1132 та ч.1 ст. 1133 Цивільного кодексу України за договором простого товариства сторони (учасники) беруть зобов'язання об'єднати свої вклади та спільно діяти з метою одержання прибутку або досягнення іншої мети. Вкладом учасника вважається все те, що він вносить у спільну діяльність (спільне майно), в тому числі грошові кошти, інше майно, професійні та інші знання, навички та вміння, а також ділова репутація та ділові зв'язки.
З огляду на зазначені норми чинного законодавства України та умови договору, вбачається, що фактично між сторонами виникли правовідносини щодо спільної діяльності, направленої на сумісне сільськогосподарське оброблення земель, що знаходяться у користуванні військової частини А1571, з метою досягнення загальної мети, а саме отримання сільськогосподарського врожаю.
Укладаючи договір про сумісну діяльність, сторони визначили участь кожного із сторін договору (п. 1.2. договору), взаємні права та обов'язки (розділ 2 договору), внески і частки сторін (розділ 6 договору), розподіл результату від такої діяльності (розділ 8 договору), тощо.
Таким чином, оспорюваний договір є юридичним фактом, на підставі якого виникли зобов'язання у господарюючих суб'єктів із спільної діяльності, який містить умови взаємовідносин сторін, визначені у главі 77 ЦК України.
При цьому, оспорюваний договір не містить умов договору оренди землі, оскільки він не має обов'язку військової частини щодо передачі земельної ділянки фермерському господарству в користування, що є однією із істотних умов договору оренди землі.
В матеріалах справи відсутні будь-які акти приймання-передачі земельної ділянки, акти встановлення її меж.
Земельна ділянка, яка є предметом договору, не вибувала із фактичного володіння військової частини і 1-відповідач продовжує користуватися нею й після укладання оспорюваного договору.
Про існування між відповідачами договірних відносин щодо спільного обробітку землі також свідчить акт від 22.04.2011 р. про списання посіву озимого ріпака. Крім цього, на виконання вимог п. 6.1 договору №31, СФГ «Волощакевич»достроково перерахувало Військовій частині А1571 прибуток в сумі 177 475,00 грн., про що свідчить копія платіжного доручення № 96 від 29.03.2011 р.
З вищенаведеного вбачається, що доводи викладені в позові не відповідають фактичним обставинам справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Згідно із ч. 1, 2, 3 ст. 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Ч. 2 ст. 638 Цивільного кодексу України передбачено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ст. 235 Цивільного кодексу України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
Ознакою удаваного правочину є те, що розбіжність між волею та її зовнішнім виявом стає наслідком навмисних дій його учасників, які мають за мету одержання певної користі усіма або принаймні одним із них.
Суб'єкт, який вимагає застосування наслідків удаваного правочину, повинен довести, що він учинений з метою приховати інший правочин. При цьому обов'язок доведення тієї обставини, що сторони подібної мети не мали, не може бути перекладено на відповідачів у такій справі.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши відповідно з вимог ст. 43 ГПК України докази надані сторонами, суд дійшов висновку, що позивач всупереч вимогам ст.ст. 32, 33 ГПК України не довів обставини за яких договір №31 про спільний обробіток землі, укладений між відповідачами 04 березня 2011 року, слід визнати недійсним на підставі ст. 235 Цивільного кодексу України.
Таким чином, позов задоволенню не підлягає з причин його недоведеності та необґрунтованості.
Крім цього, суд не вважає, що укладання оспорюваного договору може мати наслідки знижування рівня бойової та мобілізаційної готовності військової частини, навпаки -існування відповідних умов для здійснення господарської діяльності, можливість матеріально-технічної бази дозволяє підтримувати на належному рівні життєдіяльність військової частини.
Керуючись ст.ст. 32, 33, 43, 44, 49, 82, 82-1, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -
В позові відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.
Суддя О.Г. Смородінова
Рішення підписано 10.04.2012 року